Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №686/3225/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/3225/26

Провадження № 22-ц/820/859/26

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., П`єнти І.В., Ярмолюка О.І.,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2026 року, суддя Козак О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Луганської міської ради в особі Луганської міської військової адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради, про визнання права власності на житловий будинок,

встановив:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Луганської міської ради в особі Луганської міської військової адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради, про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами (літери а, а1, а2, Б, В, Г, Д), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2026 року позовну заяву передано на розгляд Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області за виключною підсудністю, оскільки спір між сторонами виник з приводу права власності на нерухоме майно, житловий будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для розгляду до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказала, що згідно із Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщені особи, яким є позивач, мають право на розгляд цивільних справ за місцем їхнього фактичного проживання, чого судом враховано не було.

Перевіривши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Статтею 181 ЦК України встановлено, що до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

У постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року в справі №303/7617/18 зазначено, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають з приводу нерухомого майна. Частиною 1 статті 181 ЦК України встановлено, що до нерухомого майна (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно, про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК України), про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст.ст. 364, 367 ЦК України), про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст.ст. 370, 372 ЦК України), про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним), про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо, про визнання правочину з нерухомістю недійсним, про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави, розірвання договору оренди землі, стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна, про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 цього Закону.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є спеціальним законом щодо статусу вказаних осіб, який підлягає застосуванню.

У постанові від 29 липня 2019 року у справі №409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно зі ст. 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 цього Закону.

Особи, які залишили або покинули своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації та стали на облік як внутрішньо переміщені особи можуть звертатися з позовами до судів за місцем фактичного проживання/перебування. Таким чином, якщо особа-переселенець зареєструвалася на новому місці як ВПО (внутрішньо переміщена особа), то маючи відповідну довідку про взяття на облік, переселенець може звертатись з позовом до суду у місці свого тимчасового перебування.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі №607/5535/22 щодо застосування положень цивільного процесуального закону у випадках підсудності за вибором позивача (альтернативної підсудності) згідно зі ст. 28 ЦПК України.

Разом з тим, як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , тобто звернулася із позовом із приводу нерухомого майна, який на підставі ч. 1 ст. 30 ЦПК України належить пред`являти за місцезнаходженням майна.

Оскільки вищевказане нерухоме майно знаходиться в Камянобрідському районі м. Луганськ, тому за територіальною підсудністю справа підлягала розгляду Камянобрідському районному суду м. Луганськ.

Судом правильно зазначено, що з на підставі розпорядження голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2014 року, №27/0/38-14, розгляд справ, підсудних Кам`янобрідському районному суду м. Луганська, передано Марківському районному суду Луганської області.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 10 липня 2025 року, №1449/0/15-25 «Про зміну територіальної підсудності судових справ Марківського районного суду Луганської області, Міловського районного суду Луганської області», з 14 липня 2025 року змінено територіальну підсудність судових справ Марківського районного суду Луганської області, Міловського районного суду Луганської області, шляхом її передачі до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що розгляд цієї справи відноситься до територіальної юрисдикції Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області.

Посилання позивача на порушення судом норм Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є безпідставним, оскільки його норми не регулюють питання визначення підсудності цивільних справ, зокрема, правила виключної підсудності, встановлені ЦПК України.

Суд першої інстанції належним чином перевірив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність передачі справи за належною територіальною підсудністю, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді: Р.С. Гринчук

І.В. П`єнта

О.І. Ярмолюк