Суд: Одеський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про відшкодування шкоди, з них
Дата: 16 березня 2026 р.
Справа: №522/15810/25
Суддя: Сегеда С. М.
Номер провадження: 22-ц/813/2670/26
Справа № 522/15810/25
Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.
Доповідач Сегеда С. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Драгомерецького М.М.,
за участю:
секретаря Козлової В.А.,
представника ОСОБА_1 - адвоката Хайнацької І.О.,
представника ГУ НП в Одеській області - Рудь В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Хайнацька Ірина Олександрівна, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2025 року, повний текст якого складено 30 жовтня 2025 року та ухваленого під головуванням судді Бондара В.Я., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ, третя особа: ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
встановив:
14.07.2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ (далі - ГУ НП в Одеській області), ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ (далі - ГУ ПФУ в Одеській області) про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 262 692,70 грн. та моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн., стягнення судових витрат у розмірі 15 654,93 грн.
Позовні вимоги були мотивовані тим, що позивач у період з 03.01.1995 року по 20.03.2012 року проходила службу в органах внутрішніх справ України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2023 року у справі №420/10028/23 визнано противною бездіяльність ГУ МВС України в Одеській області, в особі ліквідаційної комісії, щодо не зарахування ОСОБА_1 періодів роботи на Одеському дослідно-експериментальному заводі технологічного оснащення з 02.04.1985 року по грудень 1991 року включно до страхового стажу, необхідного для виходу на пенсію на підставі п «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Було зобов`язано зарахувати до трудового стажу період роботи з 02.04.1985 року по грудень 1991 року та прийняти рішення щодо оформлення подання про призначення пенсії ОСОБА_1
10.10.2023 року постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду вищевказане рішення залишене без змін. Рішення було виконане 16.11.2023 року. Однак, протиправна бездіяльність відповідача призвела до не нарахування та не виплату позивачу пенсії за період з 20.03.2012 року по 16.11.2023 року у розмірі 262 692,70 грн. Вказує, що саме ГУ МВС України в Одеській області мало направити заяву про призначення позивачці пенсії, чого не зробило, через що вона втратила свою пенсію.
Моральну шкоду позивач оцінила у розмірі 100 000,00 грн. та мотивувала її постійним стресом, зміною звичайного способу життя та тяжкістю вимушених змін, позбавлення її та членів її сім`ї значного матеріального забезпечення. Вказує, що ГУ НП в Одеській області є належним відповідачем, адже є публічним правонаступником ГУ МВС України в Одеській області, діяльність якого припинена 29.07.2024 року.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просила задовольнити її вимоги.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30.10.2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено (т.2, а.с.10-16).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Хайнацької І.О., ставить питання про скасування оскаржуваного рішення суду, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.22-25).
У відзиві на апеляційну скаргу ГУ НП в Одеській області просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на її необгрунтованість (т.2, а.с.43-51).
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, відзив та усні заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ГУ НП в Одеській області є неналежним відповідачем у даній цивільній справі, так як до ГУ НП в Одеській області не перейшли обов`язки ГУ МВС України в Одеській області щодо направлення подання про призначення пенсії.
З таким висновком суду першої інстанції повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 30 червня 2023 року Одеський окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі №420/10028/23 (з урахуванням ухвали від 23.01.2024 про виправлення описки в частині зазначення імені позивачки), яким визнав протиправною бездіяльність ГУ МВС України в Одеській області, в особі Ліквідаційної комісії, щодо не зарахування ОСОБА_1 періодів роботи на Одеському дослідно-експериментальному заводі технологічного оснащення (Відкрите акціонерне товариство по виробництву технологічного оснащення) з 02.04.1985 по грудень місяць 1991 року, включно, до страхового стажу, необхідного для виходу на пенсію на підставі п «б». ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Суд зобов`язав ГУ МВС України в Одеській області, в особі Ліквідаційної комісії, зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії на підставі п. «б». ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» періоди роботи з 02.04.1985 року по грудень місяць 1991 року, включно, на Одеському дослідно-експериментальному заводі технологічного оснащення (Відкрите акціонерне товариство по виробництву технологічного оснащення). Зобов`язав ГУ МВС України в Одеській області, в особі Ліквідаційної комісії, розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 08.11.2022 про призначення пенсії на підставі п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та прийняти рішення щодо оформлення подання про призначення ОСОБА_1 пенсії на підставі п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та щодо направлення подання до ГУ ПФУ в Одеській області, з урахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні (т.1 а.с.45-56).
10 жовтня 2023 року зазначене судове рішення залишено без змін П`ятим апеляційним адміністративним судом (т.1 а.с.57-66).
16.11.2023 року Ліквідаційна комісія ГУ МВС України в Одеській області винесла наказ № 14 о/с на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду та направляла до ГУ ПФУ в Одеській області подання про призначення пенсії (т.1 а.с.67, 68-69).
В свою чергу, Департамент юридичного забезпечення МВС України у листі від 25.06.2025 повідомив адвоката Хайнацьку І.О. про те, що територіальні органи Міністерства внутрішніх справ як юридичних осіб публічного права, ліквідовано, зокрема, ГУ МВС України в Одеській області. Ліквідація є особливим видом припинення юридичної особи, при якому права та обов`язки припиненої юридичної особи не переходять. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - юридична особа - ГУ МВС України в Одеській області припинена 29.07.2024 в результаті ліквідації, про що внесено відповідний запис №1005561110015034669 (т.1, а.с.14-15).
Відповідно до частин першої, п`ятої ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
З цих підстав, колегія суддів зазначає, що позивачу ОСОБА_1 належало звернутись з відповідною заявою про виконання судового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2023 року, яке набрало законної сили 10.10.2023 року саме до ГУ МВС України в Одеській області, в особі її Ліквідаційної комісії, яка діяла ще протягом більше 9 місяців, тобто до 29.07.2024 року, однак з невідомих причин позивач ОСОБА_1 цього не робила.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ГУ НП в Одеській області є неналежним відповідачем у справі, а належним відповідачем у справі є держава, в особі того чи іншого уповноваженого органу.
При цьому, слід зазначити, що функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року у справі №524/4478/17 та від 20 лютого 2019 року у справі №826/16659/15.
Вирішуючи питання публічного правонаступництва, Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2021 року у справі №826/9815/18 виходив із специфіки публічно-правових відносин, а саме: тієї обставини, що повноваження відповідних державних органів не є статичними і можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. При цьому, такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб`єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.
У постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 815/5514/16 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого, якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі відповідним розпорядчим актом його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб`єктам владних повноважень.
Якщо спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень (повне правонаступництво).
У випадку повного правонаступництва до правонаступника переходять права та обов`язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби, зокрема, в частині продовження дії трудового договору з працівниками.
Такий підхід ґрунтується на конституційних принципах безперервності процесу державного управління та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність.
За змістом п. 51 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» (Chuykina v. Ukraine) (заява №28924/04) ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. У цій справі ЄСПЛ також зазначив, що «інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих».
З матеріалів справи вбачається, що першочергово спір виник через призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років внаслідок працевлаштування позивачки в органах внутрішніх справ.
Тобто, даний спір не пов`язаний з проходження публічної служби ОСОБА_1 , про що помилково вказує апелянт Крім того, повного правонаступництва ГУ НП в Одеській області прав та обов`язків ГУ МВС України в Одеській області не відбулося.
Публічне правонаступництво ГУ НП в Одеській області прав та обов`язків ГУ МВС України в Одеській області не свідчить про зобов`язання відповідача відповідати за протиправну бездіяльність, встановлену у справі №420/10028/23 за позовом ОСОБА_1 до ГУ МВС України в Одеській області, в особі Ліквідаційної комісії.
Колегія суддів ще раз зазначає, що позивач ОСОБА_1 разом з пред`явленням позову до Ліквідаційної комісії або після ухвалення рішення не була позбавлена можливості заявити вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди в рамках ліквідаційної процедури, яка була завершена лише 29.07.2024.
Однак, позивач ОСОБА_1 в порядку ст.105 ЦК України не пред`явила своїх вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Суд першої інстанції також правильно зазначив, що згідно п.31 Положення «Про державну установу «Територіальне медичне об`єднання (далі - ТМО) МВС України по Одеській області», затверджене наказом МВС України від 07.11.2015 №1442 (у редакції наказу від 09.04.2020 №332) функціями ТМО є прийом від колишніх осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців Національної гвардії України, внутрішніх військ МВС України, членів їхніх сімей заяв, документів для призначення (перерахунку) пенсії.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Хайнацька Ірина Олександрівна, залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30.03.2026 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький
Оригінал: reyestr.court.gov.ua