Рішення від 25 березня 2026 р. у справі №732/8/26 — Городнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 732/8/26

Провадження 2/732/204/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2026 року м. Городня

Городнянський районний суд Чернігівської області у складі: головуючого - судді Карпинської Н.М., секретар - Воропаєва К.В., за участі представника позивача - адвоката Бабинця Сергія Петровича, відповідача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городня у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (треті особи: служба у справах дітей Городнянської міської ради, Городнянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському районі, Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління міністерства юстиції України) про визнання батьківства,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача адвокат Бабинець Сергій Петрович звернувся до Городнянського районного суду Чернігівської області з позовом до відповідача та просив визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зобов`язати Городнянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції внести відповідні зміни до актових записів про народження дітей.

У судовому засіданні позивач участі не прийняв. Як пояснив його представник, ОСОБА_2 є військовослужбовцем, знаходиться у зоні бойових дій. Представляючи його інтереси, адвокат зазначив, що до війни позивач не надавав значення юридичним документам, проживав у сім`ї, виховував своїх дітей. Після повномасштабного вторгнення війна координально змінила його погляди. Вони із дружиною офіційно зареєстрували шлюб і він вирішив офіційно оформити батьківство, однак, коли написав заяву до органу РАЦС, уповноважений представник його повідомив, що необхідна експертиза і відмовили в оформленні батьківства за його заявою. Адвокат вказує, що експертиза на визначення батьківства є коштовною, особливо якщо стосується двох дітей, тому позивач із дружиною не згодні витрачати на експертизу кошти.

Відповідач позов визнала, суду розповіла, що із позивачем близькі стосунки підтримують близько 20-ти років, познайомилися у 2006 році у Києві, коли разом працювали в магазині, хоча самі удвох походять із міста Городня. Винаймали квартиру у Києві, у 2011 році у них народилася дочка, позивач виїхав до ближнього зарубіжжя на заробітки, вона із дочкою проживала спочатку у Києві, потім повернулася до Городні, позивач приїздив до них і проживав із відповідачем та дитиною, утримував їх. У 2017 році у них народився син. Відповідач продовжила працювати у Києві, позивач проживав в Україні із нею та дітьми, а гроші заробляв за межами країни сезонно. Оскільки квартиру винаймали спільної реєстрації не мали і в м. Городня були зареєстровані за різними адресами. Перед зустріччю із позивачем вона розлучилася із її попереднім чоловіком ОСОБА_5 . Коли народжувала першу дитину вигадала по батькові за ім`ям свого батька, а прізвище надала те, яке мала на той час « ОСОБА_6 ». Так тоді вирішили, а зараз після офіційного одруження із позивачем вирішили відновити походження дітей, позивач є їх батьком і діти погоджуються змінити прізвище та по батькові.

Представник третьої особи начальник Городнянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському районі Чернігівської області Оксана Полегенько заявила клопотання про розгляд справи без її особистої участі та просила врахувати, що судово-генетична експертиза для встановлення біологічного батьківства має вирішальне значення.

Діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у суді вказали, що знають ОСОБА_2 від свого народження як батька. Батько сміливий і перебуває на війні, вони мріють, щоб він більше часу проводив із ними. Надають свою згоду на зміну кожному з них по батькові і прізвища, соромитися від цього у школі не будуть, вже зараз називають себе за прізвищем і по батькові їх батька (позивача).

Заслухавши учасників, опитавши дітей, вивчивши письмові докази, визначившись із нормою права, яка підлягає застосуванню, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити внаслідок необгрунтованості.

Судом встановлено, що позивач на 9 років молодше за відповідача. Час реєстрації місця проживання позивача і відповідача та адреса такої реєстрації відрізняється: позивач зареєстрований 29.11.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач із 31.10.2017 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.10-13).

Шлюб сторони зареєстрували 10 травня 2022 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.14).

Із витребуваних актових записів про народження дітей (а.с.65-66) вбачається, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис про народження № 62 зроблений 17 жовтня 2017 року на підставі медичного свідоцтва про народження № 500/3818 від 06.10.2017, виданого Київським міським пологовим будинком. Зазначено його матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та на підставі ч.1 ст. 135 СК України внесено відомості про батька за заявою матері і в графі батько вказано: ОСОБА_7 . ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 , актовий запис про народження № 129 зроблений 20 грудня 2011 року на підставі медичного свідоцтва про народження № 908 від 12.12.20111, виданого Київським міським центром репродуктивної та перинатальної медицини. Зазначено її матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та на підставі ч.1 ст. 135 СК України внесено відомості про батька за заявою матері і в графі батько вказано: ОСОБА_7 .

Тільки через значний проміжок часу, а саме 18.09.2025 року позивач звертався до органу реєстрації актів цивільного стану із заявою про визнання батьківства, у задоволенні якої органом реєстрації було відмовлено із вказівкою на спір про право.

Позивач не оскаржував дії начальника Городнянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському районі, Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління міністерства юстиції України Оксани Полегенько у порядку, встановленому чинним законодавством, обравши у подальшому судове позовне провадження про визнання батьківства.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.

Частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записується за її вказівкою.

Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Провадження стосовно встановлення батьківства або його оспорювання стосується «приватного життя» за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та охоплює важливі аспекти особистої ідентичності.

Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.

Хоч законом і передбачено альтернативу, що, якщо батьки не перебувають у шлюбі походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду, рішення суду у цьому випадку не є підміною безспірної процедури, якою передбачена спільна заява матері і батька.

Обравши судову процедуру, позивачем у цій справі не враховано, що рішення щодо встановлення факту батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства в органах реєстрації актів цивільного стану (постанови Верховного Суду від 13 вересня 2023 року в справі № 552/4291/22, від 31 січня 2024 року в справі № 752/13549/22).

Тлумачення статті 130 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України. Висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи може бути підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку. Разом з тим, підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України, які мають оцінюватися в їх сукупності (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 квітня 2019 року у справі «Міфсуд проти Мальти», заява № 62257/15, зазначено, що ДНК-тест - це науковий метод для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.

Обов`язок з доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає у правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Національні органи влади, задовольняючи або відхиляючи позов про встановлення батьківства, користуються дискреційними повноваженнями, спрямованими на захист найкращих інтересів дитини та збалансування інтересів як дитини, так і передбачуваного біологічного батька, що не суперечить гарантіям, які містяться у статті 8 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Krisztian Barnabas Toth v. Hungary», № 48494/06, 12 лютого 2013 року.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, який наразі перебуває на військовій службі у зоні бойових дій, стверджує, що є біологічним батьком зазначених у позові дітей, а раніше не надавав цьому особливого значення, однак воєнний час змусив його переоцінити відносини спорідненості і він бажає надати своїм дітям офіційного статусу.

Позивачем надано тільки пояснення через представника, а до позову долучено виключно копії свідоцтв про народження дітей та витяги з актового запису, які фактично підтверджують внесення записів про батька зі слів матері, тобто будь-яких суттєвих доказів, які б були належними і достатніми, суду надано не було. У матеріалах справи відсутній витяг з реєстраційної книги де є докази спільного проживання протягом тривалого час однією сім`єю, що передувало народженню дітей, не надано виписок по картковому рахунку за період від 2011 до 2026 про утримання ним своїх дітей, переказ коштів на їх утримання матері-відповідачу, інших доказів про його утримання чи фінансову допомогу, листів, анкет, документів особистого характеру, які б свідчили про можливість існування дошлюбних зв`язків під час яких народилися ці діти.

Визнання позову відповідачем не може вважатись належним обґрунтуванням батьківства, оскільки відповідно до висновку Верховного Суду, що викладений ним у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22, суди не вправі покладати в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши водночас обставин справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для його задоволення.

Дослідивши надані на підтвердження заявлених вимог докази, суд констатує про недоведеність позивачем заявлених ним вимог щодо встановлення батьківства.

Відповідно до ч. 8 та 9 ст. 9 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Суд, із врахуванням поданих доказів, керується наведеними засадами регулювання сімейних відносин, і приходить до висновку, що у цій справі батьківство позивача було б примарним припущенням, яке б для стороннього спостерігача не створювало б уявлення про обґрунтоване судове рішення, тому у позові слід відмовити.

Керуючись ст.2,4-5,12-13,43,82,83,89,259,263-265,268,273,354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (треті особи: служба у справах дітей Городнянської міської ради, Городнянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському районі, Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління міністерства юстиції України) про визнання батьківства.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Датою складення повного тексту судового рішення є 31 березня 2026 року

Суддя Карпинська Н.М.