Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №334/5171/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 31.03.2026 Справа № 334/5171/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 334/5171/25 Головуючий у І інстанції: Новікова Н.В.

Провадження № 22-ц/807/363/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар: Смокотіна В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОК СИСТЕМ ГРУПП» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення компенсації за вимушений прогул по час повернення трудової книжки,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ДОК СИСТЕМ ГРУПП» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення компенсації за вимушений прогул по час повернення трудової книжки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до наказу №22/09/1 ТОВ «ДОК СИСТЕМ ГРУПП» від 22.09.2023 ОСОБА_1 прийнятий на роботу на посаду водія транспортних засобів КП 8322, що підтверджено наказом про прийняття на роботу від 22.09.2023.

Під час перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем, з 23.09.2023 по 29.09.2023 (фактично відпрацьовано до 14.10.2023), товариство не нарахувало ОСОБА_1 заробітну плату в сумі 10901,25 грн.

При ознайомленні з наказом про прийняття позивача на роботу, йому надано бланк заяви про звільнення з роботи за власним бажанням без зазначення дати, яку позивач вимушений був підписати, оскільки це була обов`язкова умова з боку відповідача при прийнятті на роботу.

Після звільнення позивача в жовтні 2023 року позивач розпочав перемовини телефоном та листуванням з представниками ТОВ «ДОК СИСТЕМ ГРУПП» з проханням повернути йому трудову книжку (при цьому позивач не заперечував проти направлення трудової книжки поштою) та провести розрахунок за відпрацьований час з 22.09.2023 до 14.10.2023 в сумі 10901,25 грн (за 15 робочих днів з розрахунку з середньої заробітної плати по Україні на період роботи на підприємстві 17442 грн на місяць, відповідно за 1 робочий день з розрахунку 24 робочих дня на місяць становить 726,75 грн).

У кінці 2023 року позивач отримав повідомлення про необхідність з`явитися у відділ кадрів товариства для отримання трудової книжки.

Не маючи фінансової можливості прибути до Києва, позивач направив листа на ім`я директора ТОВ «ДОК СИСТЕМ ГРУПП» з проханням направити позивача трудову книжку поштою (лист від 02.02.2024).

Не отримавши відповіді, позивач повторно 04.07.2024 направив на ім`я відповідача заяву про видачу трудової книжки та проведення розрахунку (лист відповідачем отримано 09.07.2024).

Знову не отримавши відповіді 15 січня 2025 року позивач на ім`я директора ТОВ «ДОК СИСТЕМ ГРУПП» направив заяву про видачу трудової книжки, проведення розрахунку та видачу довідки про середній заробіток (лист відповідачем отримано 20.01.2025).

17.02.2025 позивачу надійшов лист від ТОВ «ДОК СИСТЕМ ГРУПП», в якому знаходилися такі документи: наказ про звільнення, заява про звільнення та відповідь на звернення (трудова книжка та довідка про середній заробіток відсутні).

Оскільки відповідач не здійснив з позивачем остаточного розрахунку та не повернув трудової книжки, позивач звернувся до суду.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд: стягнути з ТОВ «ДОК СИСТЕМ ГРУПП» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 23.09.2023 до 14.10.2023 в сумі 10901,25 грн; стягнути з ТОВ «ДОК СИСТЕМ ГРУПП» на користь ОСОБА_1 компенсацію за вимушений прогул до часу повернення трудової книжки за кожний робочий день (726,75 грн за кожний робочий день), починаючи з 14.10.2023.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2025 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що твердження відповідача про прибуття позивача на роботу у стані алкогольного сп`яніння не підтверджений жодними доказами. ОСОБА_1 не міг підписати наказ про звільнення від 29.09.2023, оскільки в цей час перебував у рейсі. Факт відсутності позивача 29.09.2023, на його думку, підтверджується тим, що відповідач зобов`язаний у день звільнення провести розрахунок та видати трудову книжку, однак відповідач цього не зробив.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ДОК СИСТЕМ ГРУПП» заперечує проти доводів ОСОБА_1 , просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення – без змін. Виплата позивачу 04.10.203 в сумі 1284,17 грн здійснена підприємством, є остаточним розрахунком за фактично відпрацьований час за 5 робочих днів у вересні.

У судовому засіданні ОСОБА_1 наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та задоволенні позову.

Представник ТОВ «ДОК СИСТЕМ ГРУПП» заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просив залишити без змін.

Крім того, у судовому засіданні представник відповідача звернувся до позивача з проханням забрати його трудову книжку, однак ОСОБА_1 не виявив бажання отримати документ.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що чинні на момент звільнення відповідача норми Кодексу Законів про працю України, передбачають виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця, а не стягнення компенсації за вимушений прогул по час неповернення трудової книжки, тому в цій справі відсутні підстави для задоволення позову.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 23.09.2023 позивача прийнято на роботу водієм автотранспортних засобів КП 8322, що підтверджується наказом (розпорядження) № 22/09/1 від 22.09.2023.

29.09.2023 позивач подав директору ТОВ «ДОК СИСТЕМ ГРУПП» заяву про звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, що підтверджується заявою про звільнення від 29.09.2023.

Наказом № 29/09/1 (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту 29.09.2025 позивача звільнено з посади водія автотранспортних засобів КП 8322 за власним бажанням за п.1 ст.38 КЗпП України.

Позивач у судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції підтвердив, що підпис у цьому наказі належить йому.

Представник відповідача визнав, що за фактично відпрацьований час з 23.09.2023 до 29.09.2023 підприємство розрахувалось із позивачем не в день звільнення, а з затримкою на 5 днів, тобто, 04.10.2023 позивачу виплачено кошти в розмірі 1284,17 грн шляхом їх перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 .

До позову додано Повідомлення ОСОБА_1 без дати від ТОВ «ДОК СИСТЕМ ГРУПП» про необхідність з`явитися до відділу кадрів підприємства за адресою: м. Київ, вул. Очаківська, 5/6 каб. 102.1 (а.с. 11)

Також до позову додані заяви ОСОБА_1 , адресовані директору ТОВ «ДОК СИСТЕМ ГРУПП» про видачу трудової книжки від 02.02.2024, 04.07.2024, 15.01.2025 з підтверджуючим документами пошти про відправку (а.с. 12-15, 18), та відповідь директора ТОВ «ДОК СИСТЕМ ГРУПП» без дати на номера, в якій зазначено, що трудова книжка не направляється, у зв`язку з відсутністю письмової згоди ОСОБА_1 на направлення трудової книжки поштою (а.с. 16-17, 19).

Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача на час розгляду справи перебуває у відповідача.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положеннями ст 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з абз. 6 ст. 235 КЗпП України,у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

У цій справі встановлено, що 29.09.2023 позивач подав директору ТОВ «ДОК СИСТЕМ ГРУПП» заяву про його звільнення відповідно до ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Наказом № 29/09/1 (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту 29.09.2023 позивача звільнено з посади водія автотранспортних засобів КП 8322 за власним бажанням за п.1 ст.38 КЗпП України. З цим наказом позивач ознайомлений 29.09.2023, про що свідчить його підпис, достовірність якого позивач підтвердив.

Отже, трудові відносини позивача на підприємстві відповідача припинись 29.09.2023.

Доводи апеляційної скарги про те, що він перебував в трудових відносинах з ТОВ «ДОК СИСТЕМ ГРУПП» з часу звільнення до 14.10.2023 не підтверджені жодними доказами, тому правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення заробітної плати за період з 23.09.2023 до 14.10.223 в сумі 10901,25 грн.

Відповідач визнав, що за фактично відпрацьований час з 23.09.2023 до 29.09.2023 підприємство розрахувалось із позивачем не в день звільнення, а з затримкою на 5 днів, тобто, 04.10.2023 позивачу виплачено кошти в розмірі 1284,17 грн шляхом їх перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 , однак вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки до дня фактичного розрахунку позивач не заявляв.

Суд першої інстанції встановив, що трудова книжка на час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, перебуває у відповідача, однак вказане не може бути підставою для стягнення з товариства середнього заробітку за час до видачі трудової книжки, оскільки 10.06.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» від 05.02.2021 № 1217-IX, яким положення статті47,48,235 КЗпП України були викладені в новій редакції.

Відповідно до ч. 1статті 47 КЗпП України, - роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі ст. 48 КЗпП України, облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

На вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов`язковому порядку не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу.

Роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.

Зі статті 235 КЗпП України, було виключено відповідальність роботодавця за затримку видачі трудової книжки.

З огляду на вищевикладене, правова підстава для відповідальності роботодавця за затримку видачі трудової книжки, на яку посилався позивач, з 10.06.2021 відсутня, тому правильним є висновок місцевого суду про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

Крім того, за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.11.2021 у справі № 387/326/20, реалізація права працівника отримати в день звільнення трудову книжку та копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов`язком роботодавця видати вказані документи, а й із добросовісною поведінкою самого працівника.

Тобто, за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, працівник не повинен ухилятися від їх отримання.

Колегія суддів зауважує, що будучи звільненим 29.09.2023, позивач звернувся з відповідною вимогою до суду тільки через кілька років після припинення трудових відносин, а за роки листування з підприємством не надав згоди на пересилання трудової книжки поштовим зв`язком, незважаючи на відповідні роз`яснення з боку товариства.

Крім того, під час розгляду справи в апеляційному суді, представник відповідача звернувся до позивача з проханням отримати трудову книжку безпосередньо в апеляційному суді, однак ОСОБА_1 відмовився від отримання документа, що свідчить про його недобросовісну поведінку.

Дослідивши наявні докази у справі, оцінивши їх у сукупності зі встановленими обставинами, колегія суддів доходить висновку що позивач не довів належними та допустимими доказами своїх позовних вимог, тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, вони зводяться до неправильного тлумачення позивачем норм матеріального права, і є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується апеляційний суд, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2025 року– без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2025 рокув цій справі – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 01 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: