Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №335/1506/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 31.03.2026 Справа № 335/1506/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 335/1506/26 Головуючий у І інстанції: Апаллонова Ю. В.

Провадження № 22-ц/807/952/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар: Смокотіна В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалуВознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради, про встановлення факту проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, заінтересована особа – Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради.

В обґрунтування заяви зазначено, що згідно з Договором купівлі-продажу квартири від 18 лютого 2000 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , придбала двокімнатну квартиру на 3 поверсі 9 поверхового будинку загальною площею 50,0 кв.м., жилою площею 27,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Договір було зареєстровано на Товарній біржі «Енергодарська товарна біржа». Реєстраційний номер 1259. На зворотному боці Договору купівлі-продажу квартири від 18 лютого 2000 року міститься реєстраційний напис про зареєстроване КП «Енергодарське БТІ» Енергодарської міської ради право приватної власності: «Реєстраційний напис на правовстановлюючому документі. Зареєстрована в цьому документі квартира АДРЕСА_2 зареєстровано в Енергодарському бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_1 . Записано в реєстрову книгу номер 39 за реєстровим номером 215 від 17 березня 2000 року». Підпис уповноваженої особи Бюро технічної інвентаризації засвідчено печаткою підприємства.

Таким чином, заявниця у законний спосіб набула право власності на квартиру.

Відомості про право власності на квартиру не були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки на час вчинення угоди цього реєстру не існувало, а реєстрація квартири була проведена відповідно до законодавства, що діяло на той момент.

Оскільки відомості про речові права на квартиру відсутні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 02.10.2025 Заявник звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради.

Проте, 06 жовтня 2025 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Демченко Захаром Миколайовичем рішенням № 81189033 було залишено заяву без руху до надходження інформації на запит КП «Енергодарське БТІ» Енергодарської міської ради про зареєстровані права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

17 листопада 2025 року державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_2 ухвалила рішення № 81881796 про відмову в проведенні реєстраційних дій. Підставою для прийняття такого рішення було те, що подані заявником документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до 01 січня 2013 року, тому що інформація щодо об`єктів нерухомого майна по м. Енергодар зберігалась в архіві комунального підприємства КП «Енергодарське БТІ» Енергодарської міської ради на паперових носіях. Оскільки архівні документи БТІ на підконтрольну Україні територію вивезені не були, подати інформацію щодо зареєстрованих до 01 січня 2013 року прав власності, що зберігаються в архівних справах, не вбачається за можливе.

Енергодарська міська територіальна громада, де знаходиться нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , щодо якого встановлюється факт проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, з 03 березня 2022 року є тимчасово окупованою територією відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказ Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376.

Тимчасова окупація Російською Федерацією м. Енергодар виключає можливість підтвердження реєстрації права власності на мою квартиру, шляхом надіслання запиту до КП «Енергодарське БТІ» Енергодарської міської ради.

На теперішній час заявниця є єдиним власником квартири, але не може належним чином реалізувати свої законні права у зв`язку з відсутністю відомостей про її право власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та об`єктивною неможливістю внести вказані відомості до реєстру. Встановлення факту проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно має юридичне значення і впливає на права і законні інтереси заявниці, а саме: на можливість впорядкування документів на право власності згідно з чинним законодавством з метою отримання в майбутньому компенсації за житло. В інший спосіб, окрім судового порядку, заявниця не може встановити вказаний факт.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просила суд встановити факт проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що виникли в установленому законом порядку до 1 січня 2013 року, а саме: встановити факт державної реєстрації права власності ОСОБА_1 , на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 18 лютого 2000 року зареєстрованого на Товарній біржі «Енергодарська товарна біржа», реєстраційний номер 1259, яка проведена КП «Енергодарське БТІ» Енергодарської міської ради про що в реєстрову книгу № 39 внесено запис № 215 від 17 березня 2000 року

Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2026 року відмовлено у відкритті провадження за заявою.

Роз`яснено ОСОБА_1 право звернення до суду за захистом своїх прав в порядку позовного провадження на загальних підставах.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2026 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції безпідставно відмовив їй у відкритті провадження у справі, обґрунтувавши це існуванням спору про право, оскільки такий спір насправді відсутній.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні ОСОБА_1 наполягала на задоволені апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваної ухвали з передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 62). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи заявниці, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду відповідає.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту державної реєстрації права власності безпосередньо пов`язане з підтвердженням речового права на об`єкт нерухомості та наявністю відмови уповноваженого органу у реєстрації такого права, оскільки реєстрація є юридичним актом визнання державою права власності, його встановлення у судовому порядку безпосередньо стосується речових прав та може порушувати майнові права та законні інтереси інших осіб та публічний інтерес держави, яка не визнає цей факт через відмову реєстратора у внесенні відомостей про право власника до Державного реєстру речових прав, суд вбачає у цій заяві спір про право. Оскільки встановлення факту реєстрації права власності безпосередньо впливає на права та обов`язки інших осіб і держави, а мета заявника - фактично підтвердження титулу власності на майно, а тому факт, про встановлення якого просить заявник, не може бути з`ясований в порядку окремого провадження у зв`язку із наявністю спору про право.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Частиною першою статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64 Конституції України).

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп/1997 у справі за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України визначено, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Частиною сьомою статті 19 ЦПК України визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до положень статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

За частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 травня 2022 року у справі № 443/398/15-ц (провадження № 61-15275св21).

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Отже, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли провадження у справі вже відкрито - закриває провадження в ній.

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяв про встановлення факту, що має юридичне значення у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

У своїй заяві ОСОБА_1 зазначала, що тимчасова окупація м. Енергодар Запорізької області виключає можливість підтвердження реєстрації права власності на квартиру заявниці шляхом надіслання запиту до БТІ. ОСОБА_1 також зазначала, що є єдиним власником квартири, але не може належним чином реалізувати свої законні права у зв`язку з відсутністю відомостей про її право власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та об`єктивною неможливістю внести відомості до реєстру. Метою заяви вказувала можливість упорядкування документів на право власності відповідно до чинного законодавства з метою отримання в майбутньому компенсації за зруйноване житло.

Тобто, фактично заявниця просить визнати за нею право власності, якого вона набула в минулому на законних підставах.

З урахуванням мотивів заяви у цій справі та її мети, питань, що належить дослідити, визначення порядку захисту порушених прав заявниці щодо володіння на праві власності квартирою.

З огляду на те що йдеться про правовідносини, що стосуються права власності та повноважень власника, цілком очевидно, що закон, який регулює спірні правовідносини, є не процесуальним, а матеріальним.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом статті 392 ЦК України можна дійти висновку, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що за змістом статті 392 ЦК України судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (див. постанови від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 та від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19).

Аналогічного висновку дійшов у своїй постанові Верховний Суд у справі № 201/9106/24 від 02 квітня 2025 року.

Результат аналізу наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка є власником/володільцем нерухомого майна, набутого раніше на законних підставах, оригінали правовстановлювальних документів на яке було втрачено, має право на захист свого порушеного права в порядку позовного провадження відповідно до статті 392 ЦК України, яка є спеціальною нормою, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, факт, про встановлення якого просить заявниця, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки є порядок захисту порушеного права, а саме звернення до суду в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви (стаття 392 ЦК України), а не заяви про встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що фактично заявниця шляхом звернення до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження, завила вимогу про визнання за нею права власності на квартиру, тому така вимога має розглядатися у позовному провадженні. Оскільки є порядок захисту порушеного права, а саме звернення до суду в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви, а не заяви про встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому підстави для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2026 року – без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 –залишити без задоволення.

Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 01 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: