Постанова від 16 березня 2026 р. у справі №308/11440/16 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/11440/16

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 березня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого – судді Джуги С.Д.,

суддів – Кожух О.А., Мацунича М.В.,

з участю секретаря судових засідань: Мочан М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2025 року у складі судді Придачука О.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та виключення запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно, зобов`язання провести перебудову та усунути порушення межі між земельними ділянками,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та виключення запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно, зобов`язання провести перебудову та усунути порушення межі між земельними ділянками.

Позовні вимоги, з урахуванням уточненої позовної заяви від 07.03.2024, мотивовано тим, що позивач є власницею земельної ділянки загальною площею 0,0328 га з кадастровим номером 2110100000:17:001:0051, по АДРЕСА_1 . Вказана земельна ділянка передана їй приватну власність згідно рішення Ужгородської міської ради від 18.12.2008 року № 942. Її право власності на вказану земельну ділянку підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 430346 від 04.04.2009, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю відповідно до технічної документації із землеустрою, виконаної ДП «Закарпатгеодезцентр» та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку сформованим 24.09.2015. За вказаною адресою вона проживає та користується земельною ділянкою з 1992 року.

Вказувала, що її земельна ділянка межує із земельною ділянкою по АДРЕСА_2 . До 2005 року власником домоволодіння по АДРЕСА_2 був ОСОБА_3 , а в 2005 році будинок та належну до нього земельну ділянку придбала ОСОБА_2 . Будинок, який придбала ОСОБА_2 був старий одноповерховий та стояв на межі між земельними ділянками, що доводиться збірним кадастровим планом.

У 2006 році ОСОБА_2 отримала дозвіл на реконструкцію свого старого будинку, яку практично розпочала у 2009 році. За роки проведення реконструкції (2009-2014 рр.) на місці старого одноповерхового будинку відповідача з`явився новий двоповерховий будинок. А коли навесні 2014 року було забрано будівельне сміття з її земельної ділянки, позивач виявила, що порушена межа між ділянками. Тобто, задня стінка будинку відповідача вже проходила не по межі, а вийшла в сторону її земельної ділянки, дах будинку, відповідно ще більше виступав за межу ніж стіна будинку, а вікно, що виходить на її земельну ділянку не відповідає будівельним нормам, бо воно хоча і є тонованим, але відкривається, що спричиняє їй певні незручності, а також порушує норми ДБН.

З метою встановлення фактичної площі її земельної ділянки 12.02.2015 позивач звернулася до ДП «Укрспецзем» та сплатила 1400 грн. Після проведення топографо-геодезичних робіт їй надали документ, який свідчив про те, що фактична площа її земельної ділянки становить 0,0320 га., тобто зменшилася на 0,0008 га., тобто площа нового будинку відповідача наклалася на площу її земельної ділянки.

Цей факт відповідач не визнала, стверджуючи, що новий будинок вона будувала на старому фундаменті.

Зазначала, що з метою незаконно захопити ще частину земельної ділянки позивача для обслуговування свого, відповідач намагалася знести межовий знак (бетонний стовпчик, який був встановлений понад 50 років тому) між їхніми земельними ділянками з боку АДРЕСА_2 , на що позивачу довелося неодноразово викликати патрульну службу Ужгородського ВП.

Вказувала, що з метою зафіксування межових знаків, визначення фактичної площі її земельної ділянки та її лінійних промірів позивачу довелося знову звертатися до землевпорядної організації, а саме ФОП ОСОБА_4 , щоб провели топографо-геодезичну зйомку та надали пояснювальну записку з описом проведених робіт на її земельній ділянці. За виконання геодезичних робіт позивач сплатила 1000,00 грн.

За наслідками проведення геодезичних робіт ФОП ОСОБА_4 на її земельній ділянці, відповідно до договору від 03.11.2015, позивачу було надано документ, який засвідчує, що фактична площа її земельної ділянки становить 0,0321 га, а межовий спір виник в результаті самочинного будівництва нового будинку відповідачем на частині її земельної ділянки, що свідчить про те, що відповідач відхилилася від проектної документації на реконструкцію будинку.

Зазначала, що таким чином, результати двох топографічних зйомок свідчать, що межа між земельними ділянками порушена саме побудовою нового будинку відповідача, в результаті чого фактична площа її земельної ділянки зменшилася на 0,0007 га - 0,0008 га.

Також зазначала, що рішенням апеляційного суду від 09.12.2016 у цивільній справі №308/9954/14-ц встановлено факт зайняття ОСОБА_2 належної ОСОБА_1 земельної ділянки, що вказує на порушення земельних прав ОСОБА_1 . В результаті суд апеляційної інстанції зобов`язав ОСОБА_2 припинити будівельні та інші роботи зліва житлового будинку АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,0328 га в АДРЕСА_3 , що належить їй ОСОБА_1 і не порушувати її приватну власність на землю. Тобто, апеляційним судом ще у 2016 році було встановлено, що теперішня відповідачка ОСОБА_2 при виконанні ремонтних робіт у її будинку АДРЕСА_2 , а саме: зліва вказаного будинку порушила її приватну власність на землю. Таким чином, у ході розгляду вказаної справи було встановлено, що саме ОСОБА_2 в ході виконання будівельних робіт з своїм будинком, порушила вимоги законодавства та її права на власність. У зв`язку з чим апеляційний суд зобов`язав ОСОБА_2 припинити будівельні та інші роботи зліва її житлового будинку АДРЕСА_2 на її земельній ділянці площею 0,0328 га в АДРЕСА_3 .

Крім того, вказувала, що порушення межі між земельними ділянками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 в частині накладення будинку по АДРЕСА_2 на частину земельної ділянки по АДРЕСА_3 , в результаті реконструкції одноповерхового будинку на двоповерховий за адресою: АДРЕСА_2 ., площа порушення межі становить 7 м.кв., підтверджується висновком судового експерта Павлича О.В. від 05.09.2022 року за № 0030/2022.

Враховуючи вищенаведене, позивач просила суд скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: житловий будинок зареєстрований за ОСОБА_2 , що знаходиться по АДРЕСА_2 , виключити з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно, зареєстроване за ОСОБА_2 , що знаходиться по АДРЕСА_2 , зобов`язати ОСОБА_2 провести перебудову її житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_2 , відповідно до вимог витягу виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 14.09.2005 № 276 про проведення реконструкції та добудов, дозволу на виконання будівельних робіт № 83 від 24.07.2006, виданого Інспекцією архітектурно-будівельного контролю м. Ужгород та приписам будівельного паспорта реконструкції з розширенням індивідуального житлового будинку, виданого Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради від 04.0.2017, реєстраційний номер 40/20-18/2017, зобов`язати ОСОБА_2 усунути межі порушення між земельними ділянками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 спричиненого нею у результаті реконструкції з розширенням індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 , яке згідно висновку експерта від 05.09.2022 № 0030/2022 становить 7 м.кв., стягнути з відповідача витрати понесені в ході розгляду справи.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не врахував обставини, які наведені в обґрунтуванні позову, не надав належної їм правової оцінки та безпідставно відмовив у позові.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Колотуха Іван Олексійович, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 , її представник – адвокат Гецко М.М. підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 , її представник – адвокат Колотуха І.О. просять апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, їх представників, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 04.08.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Монич Р.І. та зареєстрованого у реєстрі за № 2134, ОСОБА_2 придбала у власність житловий будинок АДРЕСА_4 . В цілому нерухоме майно, що відчужено складалося з житлового будинку, зазначеного у плані літ. «А.А», гаражу, зазначеного літерою «Б», огорожі, зазначеної 1-2, сараю – літ. «Г», та споруди зазначеної 1, розташованих на земельній ділянці розміром 0,0488 га.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.09.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Монич Р.І. та зареєстрованого у реєстрі за № 2623, ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_3 земельну ділянку, розміром 0,0488 га, що знаходиться у АДРЕСА_2 , яка належала продавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЗК № 041232 виданого 22.08.2002 року за № 0105070000553 Ужгородською міськрадою і згідно плану зовнішніх меж земельної ділянки, що позначений на державному акті за адресою: АДРЕСА_2 .

09.12.2005 року ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим № 2110100000:17:001:0023.

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 04.04.2009 року ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,0328 га, за адресою: АДРЕСА_3 , з кадастровим номером 2110100000:17:001:0051.

Власницею житлового будинку АДРЕСА_4 та земельної ділянки з кадастровим № 2110100000:17:001:0051 ОСОБА_2 проведено реконструкцію з розширенням власного будинку по АДРЕСА_2 .

Рішенням апеляційного суду від 09.12.2016 у цивільній справі №308/9954/14-ц позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 припинити будівельні та інші роботи зліва житлового будинку АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,0328 га в АДРЕСА_3 , що належить їй, ОСОБА_1 , і не порушувати її приватну власність на землю.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.(ч.ч.1,2 ст 321 ЦКУкраїни).

Статтею 375 ЦК України встановлено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Частиною першою статті 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною четвертою статті 376 ЦК України передбачено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України). Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити (постанова від 28.09.2021 року у справа № 761/45721/16-ц, провадження № 14-122цс20).

Обґрунтовуючи заявлений позов позивач ОСОБА_1 посилається на те, що здійснюючи реконструкцію будинку, ОСОБА_2 відхилилася від проектної документації на реконструкцію будинку внаслідок чого частина реконструйованого будинку ОСОБА_2 знаходиться на належній ОСОБА_1 земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:17:001:0051.

Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з приписами ч.ч.1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Матеріалами справи встановлено, що позивач зверталася до відділу державної архітектурно-будівельного контролю із заявою про проведення дотримання суміжним землевласником ОСОБА_2 законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурних вимог, технічних умов, затверджених у проекті реконструкції з розширенням приватного будинку при проведенні будівельних робіт по АДРЕСА_2 , дозвіл на які було надано міською інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю, який зареєстровано за № 83 від 24.07.2006 року та правомірності прийняття цього будинку в експлуатацію, посилаючись на те, що ОСОБА_2 вчинила самочинне будівництво на частині її земельної ділянки площею 7-8 кв.м., відхилившись від проекту реконструкції, тобто, вказаний об`єкт збудований із порушенням вимог ч.8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ч.1 ст. 76 ЦК України, на частині земельної ділянки, що не була відведена для цієї мети.

З листа відповіді відділу державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 18.12.2017 року № 4-221/26-14, убачається, що на підставі вищевказаної заяви ОСОБА_1 , було проведено позапланову перевірку у ході якої відділом державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Ужгородської міської ради не виявлено порушень при проведенні реконструкції.

Встановлено, що реконструкція з розширенням власного будинку по АДРЕСА_2 проведена на підставі дозволу на право виконання будівельних робіт № 83 виданого 24.07.2006 року інспекцією архітектурно-будівельного контролю м. Ужгород, повідомлення про початок виконання будівельних робіт № ЗК 062171001566 від 10.04.2017 року, виданого відділом державного архітектурно – будівельного контролю Ужгородської міської ради, проєкту, який погоджено 12.07.2006 року головним архітектором м. Ужгород, будівельного паспорту № 40/20-18/2017 від 04.04.2017 року, виданого управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради та декларації про готовність до експлуатації об`єкта № ЗК 142171510696 від 31.05.2017 року, виданої відділом державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради. З`ясовано, що у 1947 році житловий будинок і господарська споруда по АДРЕСА_2 по будовані по межі земельних ділянок по АДРЕСА_5 і являє собою історично сформовану забудову.

Також зазначено, що згідно поданої ОСОБА_1 , відомості обробки теодолітного ходу та вирахування координат поворотних точок меж земельної ділянки гр. ОСОБА_1 по АДРЕСА_3 свідчить, що будівництво з реконструкції з розширенням власного будину по АДРЕСА_2 виконано на власній земельній ділянці. Порушень з боку власника житлового будинку по АДРЕСА_2 , не виявлено.

За результатом вказаної позапланової перевірки відділом державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Ужгородської міської ради складено акт № 160 від 15.12.2017 року, який не визнаний неправомірним та є чинним. При цьому, вказана позапланова перевірка проводилася після ухвалення рішення апеляційного суду Закарпатської області від 09.12.2016 року у справі № 308/9954/14-ц.

З метою визначення порушення меж між земельними ділянками з кадастровими номерами № 2110100000:17:001:0023 та 2110100000:17:001:0051, належних ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було проведено ряд земельно-технічних експертиз.

Так, у межах розгляду цивільної справи № 308/9954/14-ц, проведено земельно-технічну експертизу, за результатом чого судовим експертом ОСОБА_5 складено висновок земельно-технічної експертизи № 08/15 від 11.0.2015 року.

Зокрема, згідно вказаного висновку встановлено, що конфігурація земельної ділянки ОСОБА_1 згідно правовстановлюючих документів є зсунутою на південний захід відносно конфігурації згідно фактичного використання. При цьому не уявляється можливими визначити, чи є конфігурація земельної ділянки ОСОБА_1 в АДРЕСА_3 , згідно правовстановлюючих документів ідентичною конфігурації даної земельної ділянки згідно фактичного використання.

Експерт зазначила, що щодо порушення землекористування в АДРЕСА_3 відносно меж згідно Державного акту від 14.04.2009 року серії ЯЕ 430346 – встановити чи існує/відсутнє таке порушення землекористування не є можливим.

Щодо порушення землекористування в АДРЕСА_3 , та накладання на дану земельну длянку ділянки ОСОБА_2 , розташованої в АДРЕСА_2 , відповідно до її Державного акту, експерт зазначила, що між існуючим (фактичним) використанням ОСОБА_1 земельної ділянки в АДРЕСА_3 та конфігурацією земельної ділянки ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 , відповідно до її Державного акту від 09.12.2005 року серії ЗК № 034046 існує накладання, площа якого становить 5 кв.м.

При цьому, як убачається з дослідницької частини висновку (щодо питання № 2) при наданні відповіді на вказане питання експертом було встановлено, що згідно отриманої інформації за фактичним використанням площа земельної ділянки ОСОБА_2 становить 0,0510 га. Земельна ділянка ОСОБА_2 є забудованою (на ділянці розташований 2-х поверховий житловий будинок), по периметру є огородженою. Експертом зазначено, що збоку фактичного розташування земельної ділянки ОСОБА_1 межа частково проходить по металевій огорожі, частково - по стіні житлового будинку ОСОБА_2 .

Експерт вказує, що разом з тим, інформація про фактичне землекористування ОСОБА_2 земельної ділянки в АДРЕСА_2 носить вторинний характер, оскільки встановленню підлягає факт наявності/відсутності накладання на земельну ділянку ОСОБА_1 ділянки ОСОБА_2 відповідно до її Державного акту від 09.12.2005 року серії ЗК № 034046.

Також, експерт зазначає, що за даними обмінного файлу, датою формування якого є 03.04.2014 року, площа земельної ділянки ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 становить 0,0488 га. За інформацією з обмінного файлу, стіна житлового будинку ОСОБА_2 з боку земельної ділянки ОСОБА_6 відповідає межі земельної ділянки межі ОСОБА_2 . Дана інформація відповідає кадастровому плану земельної ділянки на витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку ОСОБА_2 від 03.04.2014 року. Експерт вказує, що таким чином, встановлення факту наявності/відсутності накладання на земельну ділянку ОСОБА_1 ділянки ОСОБА_2 відповідно до її Державного акту від 09.12.2005 року серії ЗК № 034046 виконуватиметься шляхом співвставлення інформації про фактичні межі земельної ділянки ОСОБА_1 та межі земельної ділянки ОСОБА_2 згідно обмінного файлу.

Експерт вказує, що у результаті співвставлення інформації встановлено, що між існуючим використанням ОСОБА_1 земельної ділянки в АДРЕСА_3 та конфігурацією земельної ділянки ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 , відповідно до її Державного акту від 09.12.2005 року ЗК № 034046 (за даними обмінного файлу) існує накладання, площа якого становить 5м.кв.

Співставити інформацію про межі земельної ділянки ОСОБА_1 згідно правовстановлюючих документів (за даними кадастрового плану поновленого розробником документації із землеустрою) та межі земельної ділянки ОСОБА_2 згідно правовстановлюючих документів (за даними обмінного файлу) не уявляється можливим через те, що наявна конфігурація земельної ділянки ОСОБА_1 в АДРЕСА_3 згідно правовстановлюючих документів не відповідає дійсності, а визначити її справжнє розташування неможливо.

При цьому на питання № 3 експертом надано відповідь про те, що згідно обмінного файлу відстань від межі між земельними ділянками ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 та ОСОБА_1 в АДРЕСА_3 до стіни житлового будинку ОСОБА_2 згідно фактичного розташування коливається від 0,05 м. до 0,38 м.

До такого висновку експерт дійшла в результаті співставлення інфнормації про межі земельної ділянки ОСОБА_2 з боку земельної ділянки ОСОБА_1 згідно обмінного файлу та стіни житлового будинку ОСОБА_2 , згідно фактичного розташування за адресою: АДРЕСА_2 , за результатом чого встановлено, що між стіною житлового будинку ОСОБА_2 (конфігурація проходить зигзагом, та не є паралельною межі ділянки) є відстань розмір якої коливається від 0,05 м. до 0,38м.

У висновку експерта судової земельно-технічної експертизи № 396/11-19 від 07.12.2019 року судовий експерт ОСОБА_7 також вказував на наявність розриву (проміжку) між земельними ділянками у конфігурації та місцерозташуванню за їх землевпорядними документами, який графічно зображений на план-схемі № 6 та план-схемі № 7, а саме на межі між земельними ділянками, яка проходить по стіні житлового будинку ОСОБА_2 . Ширина такого розриву, який не належить жодній із сторін, складає від 0,08 м. до 0,19 м.( від 8 до 19 см.).

Судом першої інстанції обгрунтовано не взято до уваги дані висновку експерта Павлича О.В., викладені у висновку експерта за результатами проведеної земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 05.09.2022 року № 0030/2022, який вказав про накладення будинку по АДРЕСА_2 на частину земельної ділянки по АДРЕСА_3 , який зроблений ним з посиланням на матеріали зведеного плану земельних ділянок, що розроблений ФОП ОСОБА_8 .

З таким висновком суду погоджується і колегія суддів.

З вказаного висновку вбачається, що експертом ОСОБА_9 експертиза проводилася виключно методом аналізу наданих на дослідження документів, без виїзду на об`єкт.

В той час, як експертизи за результатами проведення яких експертом ОСОБА_5 складено висновок земельно-технічної експертизи № 08/15 від 11.08.2015 року та експертом Колчар В.Д. – висновок експерта судової земельно-технічної експертизи № 396/11-19 від 07.12.2019 року проводилися: методом спостереження, безпосереднього виміру та методом порівняння. На місцевості дослідження проводилось методом візуального огляду земельних ділянок в АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 із фіксуванням окремих елементів досліджуваних об`єктів за допомогою цифрового засобу. При проведенні експертизи експертом ОСОБА_5 обміри земельних ділянок проводились шляхом виконання топографо-геодезичної зйомки земельних ділянок приладами глобальної супутникової радіонавігаційної системи координатно-часового забезпечення GPS та тахеометром.

На вирішення судової земельно-технічної експертизи, за результатом проведення якої судовим експертом Колчаром В.Д. складено висновок № 396/11-19 від 07.12.2019 року, зокрема, було поставлено питання: Яка фактична площа використання земельної ділянки по АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 у відповідності з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 430346 та земельної ділянки по АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 , у відповідності з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 034046, та чим пояснюється невідповідність фактичного користування площі, що зазначена в документації із землеустролю та правостановлюючим документам, якщо така має місце.

При наданні відповіді на вказані питання експертом шляхом співвставлення земельних ділянок, що є у фактичному користуванні сторін із даними по правовстановлюючим документам та землевпрорядній документації встановлено, що згідно з інформацією із загальнодоступного інтернет-ресурсу – Публічної кадастрової карти України земельні ділянки сторін з кадастровими номерами відповідно 2110100000:17:001:0051 ( ОСОБА_1 ) та 2110100000:17:001:0023 ( ОСОБА_2 ) не накладаються одна на одну. Окрім того, було встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 згідно з даними публічної кадастрової карти розташовується не по межі із АДРЕСА_2 , а вглиб від АДРЕСА_2 . Графічне зображення зміщення земельної ділянки ОСОБА_1 у вигляді співвставлення плану фактичного користування ОСОБА_1 земельної ділянки із даними по її Державному акту експертом виконано на План-схемі № 3, що додається в Додатку № 3 до висновку.

При цьому, експертом ОСОБА_7 встановлено, що якщо б земельну ділянку ОСОБА_1 у конфігурації, розмірам та місцерозташуванню по правовстановлюючим документам відкоригувати у бік АДРЕСА_2 , як це фактично має місце, і як це фактично повинно бути згідно розташуванням на місцевості з урахуванням прив`язки цієї земельної ділянки безпосередньо по АДРЕСА_2 , відкоригувати у напрямку проходження ліній межі східної та західної частин її земельної ділянки, то площа земельної ділянки ОСОБА_1 (0,0328 га) залишилася б незмінною.

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами позивачем не доведено, що частина житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , який на праві власності належить ОСОБА_2 знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_1 , та наявні правові підстави для скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок ОСОБА_2 та здійснення його перебудови у заявлений у позові спосіб.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції вдався до переоцінки доказів і не врахував преюдиційність фактів, які встановлені рішенням суду від 09.12.2016 у цивільній справі №308/9954/14-ц.

Згідно із ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 820/17548/14 (адміністративне провадження № К/9901/9245/18) зазначено, що преюдиціальні факти потрібно відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Адже преюдиціальні факти - це явища дійсності, істинність яких вже була встановлена у рішенні, що виключає необхідність їх повторного з`ясування, тоді як юридична оцінка фактів - це оціночне судження, зроблене судом в процесі співставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин.

В іншій постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18) Верховний Суд зробив висновки про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Рішенням суду від 09.12.2016 у цивільній справі №308/9954/14-ц зобов`язано ОСОБА_2 припинити будівельні та інші роботи зліва житлового будинку АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,0328 га в АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 , і не порушувати її приватну власність на землю. У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії-відмовлено. З зі змісту даного рішення не вбачається, що у ньому встановлені факти, які можуть мати преюдиційного значення для цієї справи. У вказаному рішенні судом надана правова оцінка певним фактам: щодо проведення ОСОБА_2 будівельних робіт зліва житлового будинку АДРЕСА_2 на земельній ділянці, що належить ОСОБА_1 , а також щодо наявності у ОСОБА_2 перешкод у користуванні її земельною ділянку з боку ОСОБА_1 . Обставини, якими обґрунтовує позивачка заявлений позов та які входять у предмет доказування у даній справі, не встановлювалися справі №308/9954/14-ц.

Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно відмовив у заявленному позові.

Доводи апеляційної скарги встановлених судом першої інстанції обставин не спростовують, не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Підстав для скасування скасування чи зміни рішення немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 27 березня 2026 року.

Головуючий:

Судді: