Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №120/14456/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/14456/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

31 березня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання вчинити відповідні дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийняття рішення про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком на підставі пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 1058-IV, у зв`язку з відсутністю страхового стажу 15 років.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01 січня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 024550006269 від 22.04.2024 про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.05.2024.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

30.01.2024 позивачем до територіального органу Пенсійного фонду України подано заяву про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058).

За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області розглянуто заяву від 30.01.2024 та додані до неї документи та рішенням від 21.02.2024 призначено позивачу з 30.01.2024 дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058, з урахуванням страхового стажу 16 років 08 місяців 05 днів.

22.04.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянуто заяву позивача від 30.01.2024.

Рішенням №024550006269 від 22.04.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївській області відмовлено ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу (15 років). Згідно зазначеного рішення загальний страховий стаж позивача становить 10 років 07 місяців 07 днів.

Водночас, до страхового стажу позивача не було зараховано періоди:

- роботи в КСП “Вікторія” з 22.03.1993 по 31.12.2002, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , оскільки бланк документу відповідає оновленому зразку, на титульному аркуші наявний герб України, дата заповнення трудової книжки - 03.08.2002, а запис про роботу з 22.03.1993, титульна сторінка завірена СВК “Петровського”. Інформація про видачу дубліката трудової книжки, відсутня. В довідках від 29.06.2023 № 01-14-51 та № 01-14-52, виданих КУ “Трудовий архів Шаргородської міської ради”, за період роботи протягом 1994-1997 років, відсутні відомості про трудову діяльність, зокрема не вказана заробітна плата помісячно та кількість відпрацьованих вихододнів.

Вищевказаний період зараховано до страхового стажу, частково, періодом догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею трирічного віку, з 30.03.1993 по 29.03.1996, та періодами роботи в КСП, згідно з архівними довідками від 29.06.2023 № 01-14-51 та № 01-14-52 (про заробітну плату), з помісячною розбивкою, оскільки відсутні розпорядчі документи про прийняття та звільнення з КСП, та періодами наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- догляду за дитиною з інвалідністю віком до 16 років протягом лютого 1998 - грудня 2003 року, згідно з протоколом опитування свідків від 29.01.2024.

Також зазначено, що не надано документи, підтверджуючі визнання дитини дитиною з інвалідністю віком до 16 років, передбачені Порядком № 637. Крім того, наявні дані про роботу протягом 1998 — 2002 років.

За результати розгляду документів електронної пенсійної справи вирішено:

- скасувати рішення від 21.02.2024 № 024550006269 про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058;

- відмовити в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 15 років.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернулася до суду з цим позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що станом на дату звернення позивача до пенсійного органу за призначенням пенсії, ОСОБА_1 досягнула встановленого Законом пенсійного віку - 50 років, має страховий стаж тривалістю понад 15 років, подала усі необхідні підтверджуючі документи про те, що її донька мала медичні показання для визнання дитиною з інвалідністю до 6-річного віку, позивач має право на призначення дострокової пенсії відповідно до пункту 3 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржило його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що позивачем до заяви від 30.01.2024 не надано документи, підтверджуючі визнання дитини дитиною з інвалідністю віком до 16 років, передбачені Порядком №637. Крім того, наявні дані про роботу протягом 1998 — 2002 років. Вік Позивача на момент звернення - 50 років 11 місяців. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області визначено, що страховий стаж Позивача – 10 років 07 місяців 07 днів. Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 15 років.

Головне управління діяло в межах повноважень визначених чинним законодавством, а тому відсутні правові підстави вважати, що вчинено будь-які протиправні дії відносно Позивачки.

Позивач не скористалася правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частині першій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058- IV), який регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначається, зокрема пенсія за віком.

За приписами ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону №1058-ІV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Відповідно до змісту ст. 5 Закону №1058-ІV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-ІV визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

Отже, право на призначення дострокової пенсії у матерів дитини інваліда або інваліда з дитинства виникає у разі наявності таких умов: виховання дитини інваліда або інваліда з дитинства до восьмирічного віку та/або шестирічного віку; досягнення 50-річного віку жінкою, яка виховувала дитину інваліда або інваліда з дитинства; наявність страхового стажу роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дитиною (дітьми).

Згідно пункту 2.17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.12.2005 за №1566/11846 (надалі по тексту також Порядок №22-1), при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.

Абзацом 1 пункту 2.18. Порядку №22-1 встановлено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Визнання дитини тяжко хворою, якій не встановлено інвалідність, засвідчується посвідченням одержувача допомоги, довідкою про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, виданою закладом охорони здоров`я, форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 за №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 року за № 510/36132. У разі якщо дитина визнана тяжко хворою після досягнення шестирічного віку надається медичний висновок закладу охорони здоров`я про те, що дитина мала тяжку хворобу до досягнення нею шестирічного віку (абзац 2 пункту 2.18. Порядку №22-1).

Орган, що призначає пенсію, в силу вимог абзацу 3 пункту 2.18. Порядку №22-1 додає до заяви одержані від органів, що призначають допомогу, відомості про вид отриманої допомоги та період її одержання (за наявності).

Як встановлено судом, ОСОБА_1 , досягнула 50-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 від 25.07.2005.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 12.04.1993 ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 .

Відповідно до медичного висновку Вінницької обласної психіатричної лікарні ім. академіка А. Ющенка від 06.02.1998 ОСОБА_3 встановлено діагноз 318.03 - синдром Корнелії де Ланге, згідно наказу МОЗ України №175 від 5.12.1991 р. І п. 1 підлягає оформленню на соціальну пенсію строком на 2 роки.

ОСОБА_2 , на підставі наказу МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001 №454/471/516 "Про затвердження Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років", Постанови КМУ №889 від 26.07.2001 "Про порядок затвердження переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років, являється інвалідом з дитинства, дитиною яка мала медичні покази для визнання інвалідності, як дитини інваліда до 6-річного віку, що підтверджується довідкою КНП "Шаргородська міська лікарня" Шаргородської міської ради Вінницької області №32 від 10.05.2023.

Згідно виписки із Акта огляду МСЕК до довідки серії 10 ААА №668632 від 12.04.2011 ОСОБА_2 встановлена 2 група інвалідності безстроково, причина інвалідності вказано "Інвалідність з дитинства".

Відповідно до довідки Шаргородської міської ради №127 від 09.05.2023 ОСОБА_1 народила та виховала до шестирічного віку дитину з інвалідністю з дитинства, дочку ОСОБА_2 1993 року народження.

Довідкою Шаргородської міської ради №181 від 14.08.2023 підтверджено, що ОСОБА_1 народила та виховала до шестирічного віку дитину інваліда з дитинства, дочку ОСОБА_2 1993 року народження, та продовжувала її доглядати до 18 річного віку, оскільки дочка потребувала постійного стороннього догляду.

Відповідно до довідок Управління соціального захисту населення Жмеринської РДА Вінницької області №122 від 02.03.2023 та №576/05.24 від 29.06.2024 ОСОБА_1 перебувала на обліку у відділі державних соціальних допомог Шаргородського підрозділу управління соціального захисту населення Жмеринської РДА та одержувала державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю до 18 років на доньку ОСОБА_2 (допомогу призначено з 22.05.2008 по 30.03.2011.

Згідно довідки Управління соціального захисту населення Жмеринської РДА Вінницької області №577/14-11/05.24 від 29.05.2024 ОСОБА_2 1993 року народження перебуває на обліку в Управлінні та отримує допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю ІІ групи.

Крім того, в матеріалах справи наявні протоколи опитування свідків від 29.01.2024, в яких ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили факт догляду ОСОБА_6 за інвалідом дитинства, дочкою ОСОБА_7 1993 р.н. з моменту виникнення показників та встановлення групи інвалідності з 06.02.1998 та здійснює догляд по даний час.

Всі вищезазначені документи надавалися пенсійному органу разом із заявою про призначення пенсії.

Зі змісту спірного рішення Головного управління ПФУ в Миколаївській області слідує, що підставою відмови позивачці в призначенні пенсії за віком є відсутність необхідного страхового стажу (15 років), оскільки загальний страховий стаж позивача згідно оскаржуваного рішення становить 10 років 7 місяців 7 днів.

До страхового стажу не зараховано період:

- роботи в КСП “Вікторія” з 22.03.1993 по 31.12.2002, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , оскільки бланк документу відповідає оновленому зразку, на титульному аркуші наявний герб України, дата заповнення трудової книжки - 03.08.2002, а запис про роботу з 22.03.1993, титульна сторінка завірена СВК “Петровського”. Інформація про видачу дубліката трудової книжки, відсутня. В довідках від 29.06.2023 № 01-14-51 та № 01-14-52, виданих КУ “Трудовий архів Шаргородської міської ради”, за період роботи протягом 1994-1997 років, відсутні відомості про трудову діяльність, зокрема не вказана заробітна плата помісячно та кількість відпрацьованих вихододнів;

- догляду за дитиною з інвалідністю віком до 16 років протягом лютого 1998 - грудня 2003 року, згідно з протоколом опитування свідків від 29.01.2024.

Надаючи правову оцінку доводам апелянта щодо неврахування окремих періодів страхового стажу позивача, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж – це період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який сплачено страхові внески. При цьому, за періоди до впровадження персоніфікованого обліку страховий стаж визначається на підставі документів, оформлених відповідно до законодавства, що діяло раніше.

З огляду на приписи частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV та пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону, до спірних правовідносин підлягають застосуванню також положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ та підзаконних нормативних актів, що регулювали порядок підтвердження стажу.

Згідно зі статтею 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Водночас, за відсутності належних записів або у разі сумнівів щодо них, стаж може підтверджуватися іншими документами, у тому числі архівними довідками, відповідно до Порядку №637.

Колегія суддів звертає увагу, що сам по собі формальний підхід органу Пенсійного фонду до оцінки записів у трудовій книжці позивача, зокрема щодо відповідності бланку чи дати її заповнення, без встановлення факту недостовірності відомостей про трудову діяльність, не може бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, трудова книжка позивача містить записи про її роботу у КСП «Вікторія» у період з 22.03.1993 по 31.12.2002. Відповідачем не доведено недостовірність зазначених записів або їх внесення з порушенням вимог законодавства, що унеможливлювало б їх врахування.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про безпідставне неврахування вказаного періоду роботи до страхового стажу є обґрунтованим.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для зарахування періоду догляду за дитиною з інвалідністю, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту «є» частини першої статті 56 Закону України №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується, зокрема, час догляду за дитиною з інвалідністю віком до 16 років.

При цьому, як правильно враховано судом першої інстанції, положення чинного законодавства, що регулюють порядок обчислення страхового стажу, підлягають застосуванню у системному взаємозв`язку з нормами Закону України №1058-IV, зокрема частини четвертої статті 24 цього Закону, якою передбачено можливість зарахування до страхового стажу періодів, що враховувалися до стажу роботи за попереднім законодавством.

Порядок підтвердження зазначених періодів визначено постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.

За змістом пункту 10 цього Порядку, час догляду за дитиною з інвалідністю встановлюється на підставі сукупності доказів, зокрема: документів, що підтверджують факт інвалідності дитини, та відомостей щодо здійснення догляду, включаючи інформацію про отримання відповідної допомоги або акти обстеження фактичних обставин.

Колегія суддів звертає увагу, що аналіз зазначених норм свідчить про відсутність підстав для їх формального або вибіркового застосування органом Пенсійного фонду. Законодавець передбачив альтернативні способи підтвердження відповідних обставин, які мають оцінюватися у їх сукупності

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем до пенсійного органу було подано належні та допустимі докази, які у своїй сукупності підтверджують як факт наявності у дитини інвалідності, так і здійснення позивачем догляду за нею.

Зокрема, у матеріалах справи наявні: медичні документи, які свідчать про наявність у дитини позивача захворювання з дитячого віку та встановлення інвалідності з дитинства; висновок закладу охорони здоров`я про наявність медичних показань для визнання дитини особою з інвалідністю до досягнення шестирічного віку; довідки органів місцевого самоврядування, які підтверджують факт виховання дитини з інвалідністю до відповідного віку; відомості органів соціального захисту населення про отримання державної допомоги; протоколи опитування свідків щодо здійснення догляду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач фактично виконала вимоги пункту 10 Порядку №637, а подані нею документи є достатніми для підтвердження спірного періоду догляду.

Доводи апелянта про відсутність документів, які б прямо підтверджували статус дитини як дитини з інвалідністю до досягнення 16-річного віку, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони зводяться до надмірно формального тлумачення норм права та ігнорують зміст наданих позивачем доказів.

При цьому, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а, визначальним є не лише факт встановлення інвалідності, а момент виникнення медичних показань для її встановлення.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду, підтримуючи позицію, викладену раніше у постанові Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №21-133а14, наголосила, що при вирішенні питання щодо права на дострокову пенсію необхідно враховувати саме час виникнення відповідних медичних показань, а не виключно дату встановлення інвалідності.

Аналогічний підхід послідовно застосовується Верховним Судом у постановах від 13.12.2021 у справі №336/2781/17-а, від 18.01.2022 у справі №448/1650/17, від 19.01.2022 у справі №636/2618/17 та від 18.07.2022 у справі №448/1650/17.

Зі змісту наданих позивачем доказів убачається, що захворювання дитини виникло у ранньому дитячому віці, а отже, медичні показання для встановлення інвалідності існували до досягнення нею шестирічного віку, що відповідає вимогам пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що період догляду позивача за дитиною з інвалідністю підлягає зарахуванню до страхового стажу, а висновки суду першої інстанції у цій частині є правильними та ґрунтуються на повному й всебічному дослідженні обставин справи.

Водночас, оцінюючи доводи апеляційної скарги у їх сукупності, суд апеляційної інстанції виходить із того, що відповідач як суб`єкт владних повноважень відповідно до статті 77 КАС України зобов`язаний довести правомірність прийнятого ним рішення.

Проте у даному випадку відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції або підтверджували правомірність неврахування спірних періодів страхового стажу.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, рішення національних судів повинні бути належним чином мотивованими, однак це не означає обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін, якщо такі аргументи не є визначальними для вирішення спору.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів та формального тлумачення норм матеріального права, а тому підстав для її задоволення не вбачається.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 січня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.