Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №240/14563/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/14563/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук О.В.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

30 березня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі відповідач), у якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного в Чернігівській області № 064250010695 від 08.05.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 за віком на пільгових умовах відповідно до ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи»;

зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію відповідно до ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» з 29 квітня 2025 року.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням потерпілої від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 , виданим 12 жовтня 1994 року Житомирською обласною державною адміністрацією.

З метою реалізації права на пенсійне забезпечення, позивач, після досягнення 54-річного віку, звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 01 травня 2025 року про призначення їй пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII як особі, яка постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.

За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

За результатом розгляду поданих ОСОБА_1 заяви та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області прийняло рішення від 08 травня 2025 року № 064250010695, яким відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що підставою для відмови став висновок про відсутність у ОСОБА_1 права на пенсію відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, оскільки станом на 01 січня 1993 року вона прожила (відпрацювала) в зоні гарантованого добровільного відселення менше 3 років, а саме: 1 рік 06 місяців 26 днів, що не дає права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

В зазначеному рішенні вказано, що за наданими документами страховий стаж складає 35 років 10 днів. Період постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року становить 1 рік 5 місяців 26 днів. Загальний період проживання на території зони посиленого радіоактивного забруднення становить 32 роки 5 місяців 9 днів. В призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відмовити, оскільки відсутній необхідний період проживання на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 3 роки.

У зв`язку із непідтвердженням періоду проживання та роботи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, пенсійним органом прийнято оскаржуване у цій справі рішення про відмову у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону № 796-XII зі зниженням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV. з яким не погодилась позивач та звернулась за захистом своїх прав до суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом № 796-XII.

Згідно зі статтею 9 зазначеного Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

До потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (стаття 11 Закону № 796-ХІІ).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 14 цього Закону особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років відносяться до категорії 3 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій.

Згідно зі статтею 65 Закону № 796-ХІІ документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Крім того, згідно з частиною першою статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Згідно з положеннями статті 26 Закону № 1058-ІV право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому, згідно з приміткою до вказаної статті, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону № 1058-ІV і цього Закону.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) (надалі Порядок № 22-1), абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 якого передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:

документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності).

У постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі №500/551/23 Верховний Суд зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

У постанові від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23 Верховний Суд, за подібних зі спірними відносин в аспекті належного підтвердження проживання (роботи) у зоні радіаційного забруднення для цілей призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, зауважив на тому, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

В контексті обставин тієї справи, які є подібними зі спірними, суд врахував, що оскільки військова служба та навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).

Визначаючись щодо належного та достатнього підтвердження необхідного періоду проживання (роботи, навчання) позивача для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII суд враховує, що згідно з пунктом 4.1 Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. А відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, у тому числі, видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі.

Згідно із розпискою-повідомленням в матеріалах відмовної пенсійної справи заяву ОСОБА_1 прийнято 01 травня 2025 року і зареєстровано за № 1900, до якої додано, з-поміж іншого, для підтвердження постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення: № 4 Диплом (свідоцтво, атестат) про навчання: НОМЕР_2 ; документи про місце проживання (ресстрації) особи: 7807 09.04.2025; посвідчення постраждалого від ЧАЕС: 3 кат НОМЕР_1 ; свідоцтво про народження НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ; свідоцтво про народження НОМЕР_5 ; трудова книжка або документ про стаж: НОМЕР_6 .

Аналіз досліджених судом матеріалів пенсійної справи позивача дає підстави з`ясувати, що до заяви від 01 травня 2025 року позивачем було долучено, зокрема, довідку Коростенського міського ліцею №9 від 16.05.2025 №2883 видана ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що вона дійсно навчався в Коростенській середній загальноосвітній трудовій політехнічній школi №93 01.09.1978 по 16.06.1988. Довідка видана у тім, що відповідно до реєстраційного номеру №103 від 12.04.1994 в реєстрі суб`єктів підприємницької діяльності Коростенської міської ради Коростенську середню загальноосвітню трудову політехнічну школу №9 перейменовано в Коростенську середню школу №9.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_3 від 1990 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали шлюб 17.11.1990. Після укладення шлюбу спільне прізвище подружжя ОСОБА_4 .

Згідно з довідкою відділу реєстрації місця проживання від 09.04.2025 №7807 видана на підставі заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що він (вона) постійно був(ла) зареєстрований (на) в АДРЕСА_1 , з 06.03.1987 по 13.10.1988; пров. Ковельський, буд.5, з 27.04.1994 по 07.07.1994; АДРЕСА_2 , з 07.07.1994 по 22.02.1996; АДРЕСА_1 , з 22.02.1996 по теперішній час. Інформація міститься в архівних документах відділу реєстрації проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради.

Відповідно до довідки органу самоорганізації населення - Спілка голів окружних будинкових, вуличних комітетів від 19.05.2025 Вих.№41/суд видана ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 в тому, що вона зареєстрована і дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_1 із 22.02.1996 по теперішній час.

Згідно з наданим запитом затверджено те, що ОСОБА_5 фактично проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 з 01.07.1991 по 31.01.1993. Про що підтверджують сусіди. Акт від сусідів додається.

Крім того, судом першої інстанції враховано, що в період з 01.07.1991 року по 31.01.1993, фактично без реєстрації проживала в АДРЕСА_3 , оскільки в зв`язку з вагітністю та пологами перебувала в декретній відпустці по народження та - догляду за дитиною ОСОБА_6 , яка народилась в місті Коростені Житомирської області ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також, в підтвердження фактичного проживання в даний період надаю суду копією медичної картки ОСОБА_6 . Дана картка, вказує про те що позивач перед пологами та народженням фактично проживала в місті Коростені. Адреса дитина на першій сторінці вказана до перейменування на Шевченко як АДРЕСА_1 . Також в даний період вбачається систематичне відвідування лікаря з дитиною.

Відповідно до наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 30.10.1991 громадянка ОСОБА_6 народилась в місті Коростень ІНФОРМАЦІЯ_4 , мати ОСОБА_1 .

Крім цього, відповідно до копії медичної карти ОСОБА_6 06.10.1991, адреса проживання Кірова 71/2. Мати ОСОБА_7 .

Вказане не ставить під сумнів вищезазначені твердження позивача, принаймні в частині її проживання в період відпустки по догляду за дитиною в м. Коростень Житомирської області

Таким чином, вказаними довідками підтверджено навчання позивача з 26.04.1986 по 16.06.1988 у Коростенській загальноосвітній школі № 9 територіальне місцезнаходження м.Коростень (2 роки 1 місяць 22 дні), з 06.03.1987 року по 13.10.1988 (була зареєстрована постійно проживала в місті Коростені Житомирської області, 3 16.06.1988 року (дата закінчення навчання в школі) по 13.10.1988 року (дата зняття з реєстрації відповідно до довідки) складає: 0 років 3 місяці 27 днів, фактичний період проживання в місті Коростені без реєстрації з 01.07.1991 року по 01.01.1993 року складає: 2 роки 05 місяців 00 днів. Отже, загальний період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, у м.Коростень, складає: 4 роки 10 місяців 19 днів.

Відповідно до пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

За вказаних обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що відмовляючи в задоволенні заяви позивачки щодо призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону № 796-XII зі зниженням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, пенсійний орган безпідставно не врахував періодів навчання позивачки, чим належно підтверджено факт постійного проживання у зоні радіологічного забруднення, тривалість якого у підсумку складає понад 3 роки та обмежується періодом до 01 січня 1993 року, як обов`язкової умови для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII. Обмежившись висновком, що "це не передбачено підпунктом 7 пункту 2.1 Порядку № 22-1" відповідач застосував формальний підхід щодо визначення підстав для призначення пільгової пенсії позивача в аспекті підтвердження фактичного проживання на радіоактивно забрудненій території, що не узгоджується й з висновками Верховного Суду, зазначеними судом вище, щодо встановлення саме факту простійного проживання (фізичного перебування) як належних підстав для призначення пенсії за статтею 55 Закону № 796-XII зі зниженням пенсійного віку.

Тому, роблячи висновки у цій справі судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що пенсії зі зниженням пенсійного віку за умовами статті 55 Закону №796-XII на 3 роки призначаються, зокрема, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення якщо вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, а також додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Виходячи з положень частини другої статті 26 Закону № 1058-IV у взаємозв`язку з нормою статті 55 Закону № 796-XII, необхідний страховий стаж особи у віці 54 роки у 2025 році складає не менше 26 років.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачу на час звернення до пенсійного органу із заявою від 01 травня 2025 року виповнилося 54 роки, а страховий стаж склав 35 років 10 днів, тобто вік і страховий стаж позивача відповідав вимогам частини другої статті 26 Закону № 1058-IV та частини першої статті 55 Закону № 796-XII; період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, врахований пенсійним органом - 32 роки 5 місяців 9 днів.

Єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку на умовах частини другої статті 55 Закону № 796-XII слугували висновки відповідача про недостатній період проживання/роботи станом на 01 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення (01 рік 5 місяців 26 днів), що, враховуючи періоди проживання позивача у місті Коростені Житомирської області, складає у сукупності понад 3 роки станом на 01 січня 1993 року, - 4 роки 10 місяців 19 днів, що доводить протиправність оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії та утворює достатні підстави для його скасування.

Визначаючись щодо відповідності обраного позивачкою способу захисту порушеному праву слід зважати й на його ефективність у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), якою передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Обираючи належний спосіб захисту права на пенсійне забезпечення позивача виходячи із встановлених обставин цієї справи судом першої інстанції доречно зауважено, що критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є, насамперед, встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату.

Встановлено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому досягла пенсійного віку ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Із заявою про призначення пенсії позивач звернулась 01.05.2025, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

За приписами п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Отже, позивач має право на призначення пенсії з дня, що настає за днем досягнення пенсійного вік, тобто з 29.04.2025.

Оскільки позивачем дотримано умову проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01 січня 1993 року, що слугувало єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до частини другої статті 55 Закону № 796-XII, колегія суддів вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції, що порушене право позивача належним чином відновлено у спосіб зобов`язання пенсійний орган призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до частини другої статті 55 Закону № 796-XII з 01 травня 2025 року.

За вказаних вище обставин, колегія суддів вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, що не спростовано доводами апеляційної скарги.

Щодо інших доводів скаржника, зазначених у апеляційній скарзі, колегія суддів, згідно ч.2 ст.6 КАС України застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Зокрема, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.