Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №120/17171/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/17171/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало Павло Ігорович

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

31 березня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про:

- визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови позивачу у проведенні перерахунку та виплаті пенсії з її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень п.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 11.10.2017, а саме без застосування ч.2 ст.27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової формули при ї обчисленні), починаючи з дня виникнення такого права;

- скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області області №905350114954 від 19.11.2025, яким відмовлено позивачу у проведенні перерахунку та виплаті пенсії з її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень п.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 11.10.2017, а саме без застосування ч.2 ст.27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової формули при ї обчисленні), починаючи з дня виникнення такого права;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії із збільшенням її розміру на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 20 років, але не вище 75% заробітку, відповідно до ч.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", без застосування двоскладової формули, передбаченої ч.2 ст.27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з дня виникнення такого права та з урахуванням уже виплачених сум.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №905350114954 від 19.11.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 з 12.11.2025 перерахунок та виплату пенсії із збільшенням на один процент заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, але не вище 75 процентів заробітку, відповідно до п.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції чинній до 11.10.2017, а саме без застосування ч.2 ст.27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової формули), з урахуванням вже виплачених сум.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 968,96 грн та 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 2968,96 (дві тисячі дев`ятсот шістдесят вісім гривень) 96 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем у справі до суду подано апеляційну скаргу в якій з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права просив скасувати зазначене судове рішення прийняти нове - про відмову у задоволенні позову.

Зазначає, що згідно з п.2 ст.56 Закону №796-ХІІ право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки – 20 років, жінки – 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки – 10 років і більше, жінки – 7 років 6 місяців і більше – не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-ІV. Таким чином, оскільки позивачу пенсія призначена на умовах ч.1 ст.27 Закону №1058-ІV, відсутні підстави для проведення перерахунку пенсії відповідно до п.2 ст.56 Закону №796-ХІІ.

На думку відповідача, обчислення пенсії позивача за "двоскладовою формулою" є недоцільним та призведе до суттєвого зменшення загального розміру пенсії, тоді як проведення розрахунку пенсії без застосування цієї "двоскладової формули" чинним законодавством не передбачено.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач має статус громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ, обчислену відповідно до Закону №1058-IV.

12.11.2025 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив здійснити перерахунок його пенсії із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 20 років, але не вище 75% заробітку, відповідно до вимог п.2 ст.56 Закону №796-ХІІ.

За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, яким прийнято рішення №905350114954 від 19.11.2025 про відмову у перерахунку пенсії, посилаючись на відсутність правових підстав для проведення перерахунку пенсії позивача за віком відповідно до п.2 ст.56 Закону №796-ХІІ без застосування двоскладової формули, визначеної ч.2 ст.27 Закону №1058-ІV. В іншому разі перерахунок пенсії є недоцільним та призведе до істотного зменшення загального розміру пенсії.

Наведене спонукало позивача звернутися до суду з відповідним адміністративним позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1058-ІV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України і, складається, в тому числі, з цього закону і Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно із статтею 1 Закону №796-ХІІ цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Відповідно до ч.1 ст.49 Закону №796-ХІІ пенсії особам, віднесеним, до категорій, 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 56 Закону №796-ХІІ передбачено пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) осіб, які підпадають під його дію.

Так, згідно з п.2 ст.56 Закону №796-ХІІ в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії, право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки – 20 років, жінки – 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки – 10 років і більше, жінки – 7 років 6 місяців і більше – не вище 85 процентів заробітку.

У зв`язку з набранням 11.10.2017 чинності Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" частину 2 доповнено словами і цифрами "у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 1058-IV визначено формулу розрахунку розміру пенсії за віком, а частиною другою цієї статті передбачено, що за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, відповідно до цього Закону. При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом. Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.

Згідно з абз.2 ч.1 ст.28 Закону №1058-IV за кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений.

В той же час для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ця розрахункова величина має пільговий характер і визначена у п.2 ст.56 Закону №796-ХІІ, як сума заробітку за кожний рік роботи понад установлений цим пунктом стаж роботи.

Отже, особам, яким призначена пенсія з урахуванням Закону №796-XII, перерахунок пенсії має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років – для жінок і 20 років – для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за рік.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.06.2024 у справі №300/3435/21 та є обов`язковою для застосування в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.

Так, оскільки позивач є громадянином, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю категорії 4, на нього розповсюджується дія статті 56 Закону №796-XII, а тому перерахунок його пенсії повинен здійснюватися за кожен повний рік стажу роботи понад установлений мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за рік.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивач має право на перерахунок пенсії зі збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, але не вище 75% заробітку, згідно з п.2 ст.56 Закону №796-XII.

Апеляційний суд не бере до уваги посилання відповідача на неможливість застосування до позивача п.2 ст.56 Закону № 796-XII у зв`язку з непризначенням йому пенсії на умовах ч.2 ст.27 Закону №1058-IV" (двохскладова формула).

Колегія суддів враховує, що пенсія позивачу призначена до внесення до закону змін, які передбачили дану умову (тобто до 11.10.2017), а попередня редакція вказаної статті передбачала пільгове обчислення понаднормативного стажу без умови призначення пенсії на підставі ч.2 ст.27 Закону №1058-IV. Зазначені зміни стосуються тих пенсій, які були призначені вперше та після внесення відповідних змін.

Таким чином, оскільки у цьому випадку пенсія позивачу не призначається вперше, а підлягає перерахунку, на неї не може поширюватися вищевказана умова.

Зазначений висновок підтверджується застосованою вище постановою КАС ВС від 25.06.2024 у справі №300/3435/21, в якій судова палата констатувала, що оскільки пенсія за віком призначена позивачу до внесення змін до п.2 ст.56 Закону №796-XII, то згідно з вимогами ст.58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право він набув значно раніше, ніж набрав чинності Закон №2148-VIII, яким було внесено зміни до п.2 ст.56 Закону №796-XII.

Крім того, як видно з матеріалів справи, підставою для відмови позивачу у здійсненні перерахунку пенсії також слугував умовний розрахунок його пенсії, з якого відповідач зробив висновок про недоцільність проведення перерахунку, оскільки розмір пенсії підлягатиме зменшенню.

Колегія суддів зауважує, що Закон №796-XII не містить жодних норм щодо обмеження частини пенсії, обчисленої відповідно до його положень за період роботи особи на територіях радіоактивного забруднення максимальною величиною 168,00 грн.

Аналогічний висновок наведений Верховним Судом у постановах від 09.04.2020 у справі №560/869/17 та від 25.06.2024 у справі №300/3435/21.

Незастосування двоскладової процедури автоматично усуває й обмеження у 168 грн, оскільки воно є невід`ємною частиною цієї процедури. Відтак зазначення щодо відсутності цього обмеження у резолютивній частині рішення не є доцільним. При цьому суд зауважує, що пенсія позивача повинна розраховуватись виключно за нормами відповідно до п.2 ст.56 Закону №796-XII у редакції до 11.10.2017, яка не передбачає жодних обмежень, ідентичним тим, що вводяться двоскладовою процедурою.

Визначаючись щодо дати, з якої необхідно провести перерахунок пенсії позивача, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, днем звернення за перерахунком пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Оскільки позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії 12.11.2025, суд вважає за можливе зобов`язати відповідача провести перерахунок його пенсії відповідно до п.2 ст.56 Закону №796-XII зі збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, без застосування двоскладової формули, визначеної ч.2 ст.27 Закону №1058-IV, починаючи з 12.11.2025.

Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення щодо відшкодування витрат на правову допомогу, то колегія суддів зазначає таке.

Положеннями п.1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому згідно з ч.6 та ч.7 ст.132 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також за змістом частини дев`ятої статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №2040/6747/18 зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

У пункті 269 Рішення у вказаній справі зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд – у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також – чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, – є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі №2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі №520/1849/19.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі – Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI зазначено, що представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

За змістом статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, представником позивача надано копію розрахунку витрат на правничу допомогу від 10.12.2025, платіжну інструкцію від 26.11.2025, копію договору про надання правничої допомоги №43-а від 26.11.2025, копію акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 10.12.2025, ордер серії АВ №1256316 від 10.12.2025.

Водночас при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що слід витрати позивача на допомогу адвоката підлягають зменшенню до 2000,00 грн і що такий розмір відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Капустинський М.М.

Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.