Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №640/6761/22 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/6761/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Жукова Є.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року в справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі по тексту - відповідачі, ГУ ДПС у місті Києві) в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС у місті Києві, яка полягає у нездійсненні заходів щодо списання безнадійного податкового боргу у сумі 22 429,80 грн та пені із штрафними санкціями, нарахованими на цей борг, по відношенню до ФОП ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ГУ ДПС у місті Києві списати податковий борг ФОП ОСОБА_1 в сумі 22429,80 грн та пені із штрафними санкціями, нарахованими як безнадійний податковий борг, та відобразити це в інтегрованій картці платника податків ФОП ОСОБА_1 .

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року значений позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у місті Києві, яка полягає у нездійсненні заходів щодо списання безнадійного податкового боргу у сумі 21 843,13 грн по відношенню до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління ДПС у місті Києві списати податковий борг фізичної особи підприємця ОСОБА_1 в сумі 21 843,13 грн як безнадійний податковий борг, та відобразити це в інтегрованій картці платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 №057764 ОСОБА_1 зареєстровано в якості фізичної особи-підприємця (а.с.16).

23.10.2017 року ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0161231308, яким ОСОБА_1 збільшено податкове зобов`язання зі сплати штрафних санкцій з податку на додану вартість у розмірі 96,50 грн. (а.с.12).

06.12.2017 року ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0225501308, яким ОСОБА_1 збільшено податкове зобов`язання зі сплати штрафних санкцій з податку на додану вартість у розмірі 585,50 грн. (а.с.11).

31.01.2018 року ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0042301308, яким ОСОБА_1 збільшено податкове зобов`язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 1461 грн, з яких: 974 грн. сума основного зобов`язання, 487 грн. сума штрафних (фінансових) санкцій (а.с.9).

02.03.2018 року ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0091001308, яким ОСОБА_1 збільшено податкове зобов`язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 4487,50 грн., з яких: 2925 грн. сума основного зобов`язання, 1462,50 грн. сума штрафних (фінансових) санкцій (а.с.10).

19.03.2018 року ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0106041308, яким ОСОБА_1 збільшено податкове зобов`язання зі сплати штрафних санкцій з податку на додану вартість у розмірі 298,63 грн. (а.с.13).

19.03.2018 року ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0105971308, яким ОСОБА_1 збільшено податкове зобов`язання зі сплати штрафних санкцій з податку на додану вартість у розмірі 145 грн. (а.с.14).

03.07.2019 року ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0198361308, яким ОСОБА_1 збільшено податкове зобов`язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 14769 грн, з яких: 9846 грн. сума основного зобов`язання, 4923 сума штрафних (фінансових) санкцій (а.с.15).

Вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивачу визначено податкове зобов`язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 21 843,13 грн.

20.09.2021 року позивачка звернулася до ГУ ДПС у м. Києві із заявою про списання безнадійного податкового боргу, визначеного податковими повідомленнями-рішеннями: від 23.10.2017 №0161231308; від 06.12.2017 №0225501308; від 31.01.2018 №0042301308; від 02.03.2018 №0091001308; від 19.03.2018 №0106041308; від 19.03.2018 №0105971308; від 03.07.2018 №0198361308 (а.с.7).

Листом №92846/6/26-15-13-06-21 від 06.10.2021 ГУ ДПС у м. Києві ОСОБА_1. повідомлено про відсутність підстав для списання податкового боргу, оскільки станом на 04.10.2021, відповідно до даних інтегрованих карток інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючого органу, у ФОП ОСОБА_1 обліковується податковий борг п податку на додану вартість в сумі 33 410,85 грн. (а.с.8).

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо нездійснення заходів списання безнадійного податкового боргу у сумі 22 429,80 грн. та пені із штрафними санкціями, нарахованими на цей борг, позивачка звернулася з даним адміністративним позовом до суду за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку зі спливом строку давності податковий орган мав визнати нестягнений та не погашений ФОП ОСОБА_1 податковий борг безнадійним і прийняти рішення про його списання в розмірі 21 843,13 грн.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо списання пені із штрафними санкціями, нарахованими на цей борг задоволенню не підлягають з огляду на передчасність, оскільки позивачка в заяві про списання податкового боргу від 20.09.2020 не ставила питання щодо списання пені та штрафних санкцій. Крім того, матеріали справи не містять відповідних відомостей про таке нарахування податковим органом.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції надає правову оцінку спірним правовідносинам та переглядає рішення суду першої інстанції тільки в частині задоволених позовних вимог, оскільки позивач не є апелянтом по справі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України, у редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин,).

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 ПК України, податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Підпунктом 16.1.3. пункту 16.1 статті 16 ПК України визначено, що платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно пп. 16.1.4 п. 16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов`язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За визначенням пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий борг це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

В силу п.п. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податку щодо погашення суми податкового боргу.

Податковий борг формується на підставі несплаченого узгодженого податкового зобов`язання (ст. 54 ПК України).

Пунктом 54.1 статті 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до п. 56.1 ст. 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, податкові повідомлення-рішення від 23.10.2017 №0161231308, від 06.12.2017 №0225501308, від 31.01.2018 №0042301308, від 02.03.2018 №0091001308, від 19.03.2018 №0106041308, від 19.03.2018 №0105971308, від 03.07.2018 №0198361308, якими ФОП ОСОБА_1 було визначено податкові зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 21 843,13 грн, були вручені позивачу.

Зазначені податкові повідомлення-рішення позивачем в адміністративному або судовому порядку не оскаржувались.

Таким чином, податкові зобов`язання, визначені вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, набули статусу податкового боргу та є узгодженими, згідно норм чинного законодавства.

Згідно ст. 102 ПК України, у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник, у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.

В силу приписів п. 102.4. ст. 102 ПК України, якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Пунктом 101.1. ст. 101 ПК України встановлено, що списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі, пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Під терміном «безнадійний» розуміється: податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом (п.п. 101.2.3. п.101.2. ст. 101 ПК України).

В силу п. 101.5. ст. 101 ПК України, контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Процедура списання безнадійного податкового боргу визначена порядком списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10.10.2013 р. № 577 (далі - Порядок).

Згідно п. 2.1. вказаного Порядку, під терміном «безнадійний податковий борг» слід розуміти, зокрема: 3) податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений статтею 102 глави 9 розділу II Кодексу.

Визначення сум безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню органами доходів і зборів, здійснюється на підставі даних інформаційних систем органів доходів і зборів (далі - ІС) станом на день виникнення безнадійного податкового боргу (п. 3.1. Порядку).

За приписами п. 3.2 Порядку, днем виникнення безнадійного податкового боргу вважається: у випадку, визначеному в підпункті 3 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, - дата прийняття рішення керівника органу доходів і зборів.

В силу п. 4.2 Порядку, за результатами розгляду документів, наданих платником податків, керівник (його заступник) органу доходів і зборів за наявності підстав приймає рішення про списання безнадійного податкового боргу, яке оформляється на бланку за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Рішення про списання безнадійного податкового боргу складається у двох примірниках: перший - для платника податків, другий - для органу доходів і зборів.

В інших випадках, передбачених підпунктами 1, 2, 3, 5 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, орган доходів і зборів здійснює процедури щодо проведення списання безнадійного податкового боргу, відповідно до вимог пункту 4.2 цього розділу (п. 4.3 Порядку).

Пунктами 4.4 та 4.5 Порядку визначено, що структурний підрозділ органу доходів і зборів, до функцій якого належить списання безнадійного податкового боргу, здійснює таке списання щокварталу протягом двадцяти календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації (розрахунку) за звітний (податковий) квартал).

Рішення про списання безнадійного податкового боргу вноситься до ІС не пізніше наступного робочого дня після підписання такого рішення.

Із аналізу наведених правових норм слідує, що у податкового органу існувало право на стягнення, в тому числі, і зарахування поточних платежів у рахунок погашення податкового боргу, лише протягом 1095 днів з дня виникнення податкового боргу. За спливом даного строку податковий орган був зобов`язаний визнати не стягнений та не погашений податковий борг безнадійним і самостійно прийняти рішення про його списання.

При цьому, звернення платника податків про списання безнадійного податкового боргу є обов`язковим лише у випадку, якщо такий податковий борг виник внаслідок непереборної сили (форс-мажорних обставин), як це встановлено нормою пункту 4.1 Порядку № 577.

В інших випадках, передбачених пунктом 101.2 статті 101 ПК України, пунктом 2.1 розділу ІІ Порядку № 577, розгляд питання про списання безнадійного податкового боргу ініціюється контролюючими органами щоквартально та проводиться автоматично, без участі платника податків.

Аналогічний висновок щодо застосування пункту 101.5 статті 101 ПК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі № 300/2353/19 та від 08 квітня 2021 року у справі № 812/1541/16.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що посилання податкового органу в апеляційній скарзі на те, що механізм списання безнадійного податкового боргу визначено Порядком списання безнадійного податкового боргу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2022 р. № 220, не заслуговують на увагу суду, оскільки вказаний Порядок було прийнято вже після подання позивачкою позову (19.04.2022), а тому не може бути застосовано до спірних правовідносин.

З урахуванням викладеного, вірним є висновок суду першої інстанції, що спірний податковий борг слід кваліфікувати як безнадійний за ознакою збігу строку давності, протягом якого цей борг може бути стягнутий.

Таким чином, з дня спливу 1095 днів з моменту виникнення податкового боргу у ГУ ДПС у місті Києві виник обов`язок щодо порушення за власною ініціативою розгляду питання про списання безнадійного податкового боргу ФОП ОСОБА_1 . Невчинення контролюючим органом таких дій свідчить про його протиправну бездіяльність.

Відтак, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що в даному випадку належним та ефективним способом захисту порушених прав та законних інтересів позивачки є зобов`язання ГУ ДПС у місті Києві списати податковий борг ФОП ОСОБА_1 в розмірі 21 843,13 грн., як безнадійний податковий борг, та відобразити це в інтегрованій картці платника податків ФОП ОСОБА_1 .

Щодо доводів апелянта про те, що станом на дату винесення судом першої інстанції, за позивачкою оскаржуваний борг відсутній, у зв`язку з зарахуванням коштів в порядку черговості виникнення боргу у позивача, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що зазначені обставини не є предметом спору, а тому вказані доводи є безпідставними та не заслуговують на увагу суду, оскільки не були підставою перегляду в суді першої інстанції, а відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

При цьому, судом враховуються висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні у справі «Каіч та інші проти Хорватії», в якому ЄСПЛ зазначив, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В частині стягнення на користь позивачки витрат на правничу допомогу у розмірі 5 200 грн., за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м. Києві, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції як співмірний.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Ю.К. Черпак

Повний текст виготовлено 30.03.2026 року