Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №420/3452/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/3452/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року (суддя Потоцька Н.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 19.05.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

04.02.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо прийняття рішення за результатами розгляду заяви від 08.01.2025 про внесення даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення з військового обліку ОСОБА_1 на підставі визнання його непридатним до військової служби за ст. 30-А графи II наказу Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.01.2025 про внесення даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення з військового обліку ОСОБА_1 на підставі визнання його непридатним до військової служби за ст. 30-А графи II наказу Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008 та прийняти остаточне рішення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

На думку апелянта, суд першої інстанції помилково встановив в якості предмету спору і надав правову оцінку лише одній події – відмові відповідача внести відомості про виключення з обліку позивача, в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, яка мала місце 18 січня 2025 року (письмова відповідь відповідача за вих. №1/120 від 18.01.2025). Суд першої інстанції проігнорував і не надав правової оцінки тому, що неправомірна бездіяльність відповідача є триваючим правопорушенням, яке почало свій відлік з моменту порушення прав і законних інтересів позивача, що мало місце 12.08.2022, коли відповідач визнавши позивача непридатним до військової служби, виключивши його із військового обліку як непридатного за станом здоров`я, не вніс відомості про це до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, всупереч положенням чинного законодавства України.

Апелянт наполягає, що у своєму позові оскаржував бездіяльність відповідача, яка проявилась у невиконані обов`язків, визначених положеннями чинного законодавства України 12.08.2022 щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про виключення позивача з військового обліку через його непридатність до військової служби за станом здоров`я. Отож, суд першої інстанції мав би надати правову оцінку і бездіяльності Відповідача, що мала місце 12.08.2022 і захистити права і законні інтереси Позивача, зобов`язавши Відповідача усунути допущені ним порушення чинного законодавства України, які реально були допущені в цей момент. Через неправильне встановлення фактичних обставин справи суд виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке має бути скасоване в порядку апеляційного перегляду.

З огляду на викладене, апелянт вважає, що суд першої інстанції мав би застосувати до спірних відносин положення Постанови Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 р. №921 "Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних", яка діяла на момент порушення прав і законних інтересів позивача, що мало місце 12.08.2022.

На обґрунтування порушень норм процесуального права апелянт зазначив, що в порушення положень ч. 4 статті 159 КАС України суд, через відсутність подання відзиву на позовну заяву з боку відповідача, мав би входити з того, що відповідач фактично не заперечує проти постановлення судового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Довідкою ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 №8/133 від 12.08.2022, ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 30-А графи II наказу Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008.

Графа "Рішення, постанова штатної ВЛК" у Довідці від 12.08.2022 №8/133 не заповнена.

12.08.2022 начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 видано ОСОБА_1 . Тимчасове посвідчення військовозобов`язаного НОМЕР_1 , в якому зазначено, що 12.08.2022 ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за статтею 30-А графи II наказу Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008.

У графі 13 "Відмітки про військовий облік" містяться записи про взяття на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 08.08.2022 та про зняття з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 12.08.2022 року.

Відповідно до військово-облікового документу, сформованого у РЕЗЕРВ + 03.02.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 , постанова ВЛК від 13.04.1999 – непридатний у мирний час, обмежено придатний у воєнний час, адреса проживання: АДРЕСА_1 . Дані уточнено вчасно – 18.05.2024.

08.01.2025 ОСОБА_1 направив до ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву з проханням внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про його виключення з військового обліку на підставі довідки ВЛК від 12.05.2022 №8/133, виданої ІНФОРМАЦІЯ_5 , якою позивач визнаний непридатним до військової служби з виключенням відповідно до ст.30-а графи ІІ Розладу хвороб, затвердженого наказом Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008.

Листом від 18.01.2025 за №1/120 заявника повідомлено, що для внесення відповідних змін громадянин повинен звернутися до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку.

Не погодившись з відмовою ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що до компетенції та обов`язків відповідача не належить внесення змін до персональних та службових даних військовозобов`язаних в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 .. Таким суб`єктом є ІНФОРМАЦІЯ_7 в силу приписів пункту 4 Порядку №559, до якого позивач не звертався і відмови не отримував.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства, частиною першою статті 2 якого унормовано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож, у контексті визначених статтею 2 КАС України завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам), є предметом судового захисту.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2023 у справі №990/131/22 наголосила на тому, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2019 у справі №826/16994/15).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 пов`язує порушення своїх прав, за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом, з протиправною бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо не розгляду його заяви від 08.01.2025 щодо внесення даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення з військового обліку на підставі встановлення непридатності до військової служби.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що відповідно до пункту 4 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 №559, у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін: у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку; в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку. Зміни вносяться протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Виходячи із змісту наведеної норми права суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правом вносити відповідні зміни у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин України наділені Р(М)ТЦК та СП за місцем перебування заявника на військовому обліку.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся із заявою від 08.01.2025 щодо внесення даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення з військового обліку до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

При цьому з наданих позивачем копій документів вбачається, що ОСОБА_1 знаходився до обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 з 08.08.2022 по 12.08.2022.

12.08.2022 позивач був виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі п. 6 ст. 37 Закону України "Про ВО і ВС" (а.с. 28).

Відповідно до військово-облікового документу, сформованого у РЕЗЕРВ + 03.02.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 . Дата уточнення даних 18.05.2024 (а.с. 15).

Ураховуючи, що поставлене позивачем у заяві 08.01.2025 питання щодо внесення даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення з військового обліку згідно п. 4 Порядку №559 відноситься не до повноважень ІНФОРМАЦІЯ_4 , суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В даному випадку відповідач порушень прав, свобод чи інтересів позивача не допустив, правомірно листом від 18.01.2025 за №1/120 на заяву позивача від 08.01.2025 повідомив про те, що для внесення відповідних змін громадянин повинен звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_4 або його відділу за місцем перебування на військовому обліку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Наведені позивачем в апеляцій скарзі доводи не заслуговують на увагу, оскільки жодним чином не спростовують обґрунтованості висновку суду першої інстанції.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції проігнорував і не надав правової оцінки тому, що неправомірна бездіяльність відповідача є триваючим правопорушенням, яке почало свій відлік з моменту порушення прав і законних інтересів позивача, що мало місце 12.08.2022 є безпідставним, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 зазначеними обставинами обґрунтовані не були.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що у статті 9 КАС України закріплені принципи змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.

Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 571/1306/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 2-3632/11, від 15.07.2019 у справі № 235/499/17, від 17.07.2019 у справі № 523/3612/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 760/23795/14-ц, від 25.09.2019 у справі № 642/6518/16-ц, від 30.10.2019 у справі № 390/131/18, від 06.11.2019 у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13.11.2019 у справі № 697/2368/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 635/8395/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 686/24003/18, від 01.07.2020 у справі № 287/575/16-ц, від 19.08.202 у справі № 287/587/16-ц). Таким чином, принцип стабільності є визначальним щодо можливості виходу за межі позовних вимог. При цьому, принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а). Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 819/1420/15).

Отже, за указаних обставин, будучи зв`язаним предметом і обсягом заявлених вимог, вирішуючи лише ті вимоги по суті спору, про які заявлено позивачем, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не досліджував та не надав правову оцінку обставинам щодо дій/бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_4 у період з 08.08.2022 по 12.08.2022 (період знаходження позивача на обліку військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_8 ), а також іншим фактичним обставинам, які не мають відношення до правомірності поставленого перед судом питання у цій справі щодо неналежного розгляду заяви від 08.01.2025, у зв`язку з їх незначущістю для спору.

Безпідставними є доводи позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Так, незважаючи на те, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України), подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина четверта статті 159 КАС України) як і доводити правомірність свого рішення. Суд не наділений процесуальними важелями впливу на учасників процесу, щоб змусити їх, в тому числі суб`єкта владних повноважень вчиняти вказані дії.

Відповідно до положень частини четвертої статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Вказана норма, як з неї вбачається, не містить імперативних приписів щодо дій суду в разі неподання суб`єктом владних повноважень відзиву. В той же час ця норма наділяє суд повноваженнями на власний розсуд вирішувати як діяти в зазначеній ситуації.

Отже, пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень під час розгляду справи в розглядуваному випадку не свідчить про порушення судом норм процесуального права.

Резюмуючи все вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та повно з`ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку, відповідно до норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги позивача не знайшли своїх підтверджень під час апеляційного перегляду справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апелянта та скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя М.П.Коваль

Суддя Ю.В.Осіпов