Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №400/5388/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/5388/25

Перша інстанція: суддя Дерев`янко Л.Л.,

повний текст судового рішення

складено 08.12.2025, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

27 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , якому просила суд :

- визнати протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року з урахуванням базового місяця «січень 2008 року»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року з урахуванням базового місяця «січень 2008 року»;

- визнати протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 у незастосуванні пункту 4 та решти положень Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01 січня календарного року з врахуванням підвищення прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) та всіх виплат, належних військовослужбовцю з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), враховуючи грошову допомогу на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки та матеріальну допомогу за 2020, 2021, 2022 роки для вирішення соціально - побутових питань, грошову компенсацію за 45 діб невикористаної щорічної основної відпуски за 2022 рік із застосуванням пункту 4 та решти положень Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01 січня календарного року з врахуванням підвищення прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, з урахуванням проведених раніше виплат;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації в розмірі - 4104,81 грн. за кожний місяць починаючи за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 10 травня 2025 року відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в розмірі - 4104,81 грн за кожний місяць починаючи за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 10 травня 2025 року, відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що з 01.12.2008 вона проходила військову службу у військовій частини НОМЕР_1 . В період служби військова частина посадовий оклад та оклад за військовим званням розраховувала шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Натомість, на думку позивача, посадовий оклад та оклад за військовим званням відповідач повинен був розраховувати шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704). Також, позивач зазначає, що відповідач протиправно не нараховував позивачу в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення, виходячи з базового місяця – січень 2008 року, в період з 01.03.20218 - індексацію- різницю.

Представник відповідача, заперечував проти задоволення позовних вимог, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що застосування при розрахунках посадового окладу величини в 1762 гривні не суперечить актам вищої юридичної сили Закону України «Про Державний бюджет України на 2020-2022 роки, так як прожитковий мінімум як базовий державний стандарт вже не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, грошового забезпечення військовослужбовців. Отже, немає жодних правових підстав для перерахунку та виплати грошового забезпечення позивача з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Також, відповідач зауважує, що з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян, якими є також військовослужбовці, з 01 січня 2016 року грошове забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України відповідно до протокольного рішення Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 року №3 було значно збільшено за рахунок збільшення їх розміру преміювання. Відповідач не є розпорядником коштів першого рівня, тому не має повноважень самостійно визначати напрямки використання бюджетних ресурсів. Відповідач звертає увагу суду на п. 7 роз`яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2, відповідно до якого повідомлено, що індексація грошового забезпечення не нараховується до окремого роз`яснення. Відповідач зазначає, що будь яких доказів про те що відповідачем повинно бути застосована якась фіксована індексація в сумі 4463,15 грн. щомісяця на законних підставах не прописано та застосовуватись військовою частиною не може.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 - задоволений частково. Визнано протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року з урахуванням базового місяця «січень 2008 року». Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року з урахуванням базового місяця «січень 2008 року». Визнано протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 у незастосуванні пункту 4 та решти положень Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01 січня календарного року з врахуванням підвищення прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) та всіх виплат, належних військовослужбовцю з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), враховуючи грошову допомогу на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки та матеріальну допомогу за 2020, 2021, 2022 роки для вирішення соціально - побутових питань, грошову компенсацію за 45 діб невикористаної щорічної основної відпуски за 2022 рік із застосуванням пункту 4 та решти положень Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01 січня календарного року з врахуванням підвищення прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, з урахуванням проведених раніше виплат. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації в розмірі – 4064,02 грн за кожний місяць починаючи за період з 01 березня 2018 року по 28 січня 2020 року відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в розмірі – 4064,02 грн. за кожний місяць починаючи за період з 01 березня 2018 року по 28 січня 2020 року, відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення в частині відмовлених позовних вимог та ухвалення нового рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Позивач у спірний період проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується відомостями військового квитка позивача серія НОМЕР_2 .

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 133 від 10.05.2025 позивачка звільнена з військової служби в запас.

14.05.2025 позивач зверталася до відповідача з запитом, яким просила перерахувати грошове забезпечення, нарахувати індексацію грошового забезпечення.

Ця заява залишена без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення до суду.

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин другої - третьої статті 9 Закону №2011 - XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

При цьому статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282 – ХІІ).

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд зауважує, що предметом даної справи, зокрема є зобов`язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), враховуючи грошову допомогу на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки та матеріальну допомогу за 2020, 2021, 2022 роки для вирішення соціально - побутових питань, грошову компенсацію за 45 діб невикористаної щорічної основної відпуски за 2022 рік із застосуванням пункту 4 та решти положень Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01 січня календарного року з врахуванням підвищення прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, з урахуванням проведених раніше виплат.

Як вірно зазначено судом першої інстанції після здійснення перерахунку, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01 січня відповідного календарного року з врахуванням підвищення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, змініться і розмір грошового забезпечення за рахунок підвищення посадового окладу, що безпосередньо випливає на розмір індексації грошового забезпечення.

А отже, враховуючи п.5 Порядку № 1078, який передбачає, що у разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.

Отже, відповідачем ще не здійснено перерахунку та виплати грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, до яких відноситься і одноразова грошова допомога при звільненні), а також не здійснено нарахувань та виплат індексації грошового забезпечення на виконання цього рішення суду.

Зі змісту статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, тому обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду, суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому.

Таким чином, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині як передчасних.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька