Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №420/38924/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/38924/24

Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д. К.

Час і місце ухвалення: м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Лук`янчук О.В.

суддів – Бітова А. І.

– Ступакової І. Г.

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року по справі за позовом громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Громадянин Держави Ізраїль ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив суд:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо нерозгляду заяви-анкети громадянина Ізраїлю ОСОБА_2 від 03.12.2024 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву-анкету громадянина Ізраїлю ОСОБА_2 від 03.12.2024 року про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти відповідно неї рішення у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи тим, що державні органи Ізраїлю переслідують його виходячи з його політичних мотивів, а саме підтримкою опозиційної партії “МЕРЦ”, яка заперечує і засуджує війну. Потрапивши на територію держави Ізраїль Позивача може бути схилено до переслідувань та сфабрикованих кримінальних проваджень. Окрім того, як вимагає законодавство до Заяви долучено фотокартки та інші документи необхідні для розгляду заяви по суті. Разом з тим, 11.12.2024 представник Гросмана Я. відповідь ГУ ДМС України в Одеській області на вищевказану заяву, з якої вбачається, що вона по суті не розглянута, і навіть, не зареєстрована. Позивач вважає, що бездіяльність Відповідача протиправна, у зв`язку з чим, звернувся до суду за захистом прав.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року позовну заяву громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо нерозгляду заяви-анкети громадянина Ізраїлю ОСОБА_2 від 03.12.2024 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву-анкету громадянина Ізраїлю ОСОБА_2 від 03.12.2024 року про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти відповідно неї рішення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що враховуючи те, що предметом розгляду даної адміністративної справи є визнання протиправною бездіяльності щодо не прийняття та не розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вимоги розділу II наказу № 649 не можуть бути застосовані в даній ситуації. ГУ ДМС в Одеській області не приймалось рішення щодо відмови позивачу в розгляді заяви про визнання особою такою, що потребує додаткового захисту.

Вказує, що заяву ОСОБА_2 від 03.12.2024 було правомірно розглянуто ГУ ДМС в Одеській області в порядку Закону України «Про звернення громадян» та 09.12.2024 надано відповідь.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що громадянин Держави Ізраїль ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив до Головного управління державної міграційної служби в Одеській області заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03.12.2024 року.

Вказана заява надійшла на юридичну адресу ГУ ДМС в Одеській області та зареєстрована 03.12.2024 за вх. № Г-925/6/5101-24.

ГУ ДМС в Одеській області листом від 09.12.2024 року надано відповідь позивачу в якій зазначено “так, за результатом опрацювання отриманих матеріалів від 03.12.2024 року встановлюється, що заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не відповідає принциповим положенням Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” від 2011 року (далі за текстом - Закон), а саме: -документ не містить обґрунтування однієї з підстав, чим порушено п.8 ч.1 ст. 1 Закону; - відсутня інформація про використання захисту країни громадянської належності, якою виявляється Республіка Молдова, чим порушено умову, передбачену п. 10 ч.1 ст. 1 Закону; не надано документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чим порушено ч.7 ст. 7 Закону”.

Зважаючи на протиправний розгляд заяви-анкети в порядку Закону України “Про звернення громадян”, а не в порядку Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, позивача звернулася до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду заяви позивача міграційною службою прийнято не було, то така бездіяльність є протиправною, а отже зобов`язав відповідача розглянути заяву-анкету громадянина Ізраїлю ОСОБА_2 від 03.12.2024 року про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти відповідно неї рішення.

Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI визначені критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Пунктом 4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» додатковий захист форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

За правилами ст.5 Закону №3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у ст.6 Закону №3671-VI.

Згідно наведеної норми не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до ч.1 статті 7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Якщо заявник не може особисто скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з неписьменністю або фізичними вадами, заява на його прохання складається іншою особою, про що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, робить на заяві відповідний запис (ч.6 ст. 7 Закону № 3671-VI).

Положеннями ч.6 ст.8 Закону №3671-VI встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Отже, положеннями ст.8 Закону №3671-VI передбачено вичерпний перелік підстав відмови в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства, судова колегія зазначає, що Закон №3671-VI диференціює такі стадії процедури розгляду заяв: попереднього розгляду заяв (стаття 8 Закону); розгляд заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 9 Закону); прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 10).

На стадії попереднього розгляду за поданою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе прийняття двох видів рішень - рішення про оформлення документів або рішення відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зазначені рішення приймаються на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі - Правила №649).

Приписами п.2.1. Наказу №649 визначено, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правничою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

У разі наявності передбачених Законом підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (п.2.4, 2.5 Правил №649).

При цьому, додатком № 3 до Правил є шаблон повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а додатком № 38 є шаблон заяви-анткети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Частиною 3 вказаної статті встановлено, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Колегією суддів встановлено, що 03.12.2024 року позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

В свою чергу, як зазначає ГУ ДМС України в Одеській області, заяву позивача розглянуто за правилами, встановленими ЗУ «Про звернення громадян», а як наслідок листом від 16 лютого 2024 року повідомлено його про те, що ГУ ДМС в Одеській області за результатом опрацювання отриманих матеріалів від 03.12.2024 встановлюється, що заява про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту не відповідає принциповим положенням Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року (далі - Закон), а саме: документ не містить обґрунтування однієї з підстав, чим порушено п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону; відсутня інформація про використання захисту країни громадянської належності, якою виявляється Республіка Молдова, чим порушено умову, передбачену п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону; не надано документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, чим порушено ч. 7 ст. 7 Закону.

Між тим, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, а також перевіряючи законність та обґрунтованість дій (бездіяльності) відповідача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, положеннями ЗУ «Про звернення громадян» встановлено загальний порядок та принципи розгляду заяв (клопотань) громадян органами державної влади, місцевого самоврядування та підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності.

При цьому, ЗУ «Про звернення громадян» встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати заяви (клопотання) громадян, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

З іншого боку, колегія суддів зазначає, що ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також прийнятті на його виконання підзаконні нормативно-правові акти, є спеціальним нормативно-правовими актами, якими встановлено процедуру розгляду заяви іноземця чи особи без громадянства про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також визначено перелік рішень, які має приймати міграційний орган за наслідком такого розгляду.

В даному випадку, відповідачем не заперечується, що саме він є органом державної влади, який може та має розглядати заяви іноземців про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

В свою чергу, у межах спірних правовідносин, отримавши заяву-анкету позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, міграційний орган мав прийняти рішення, передбачене ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Проте, міграційним органом у наданій позивачу відповіді не зазначено конкретного положення ЗУ «Про звернення громадян», який на його думку дає йому право усунутись від розгляду отриманої заяви-анкети позивача та від прийняття передбаченого ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення.

Посилання міграційного органу на той факт, що позивач не зазначив належних підстав для визнання його біженцем, або особою що потребує додаткового захисту, на думку колегії суддів, є помилковою, так як у межах спірних правовідносин міграційний орган мав у встановленому законом порядку розглянути спірну заяву позивача, а не повертати її без фактичного розгляду.

Крім того, колегія суддів критично відноситься до посилань міграційного органу на порушення позивачем порядку подання спірної заяви, так як про вказані обставини ним не зазначалось у надісланій позивачу відповіді.

Разом з тим, ані ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ані Правилами №649 не передбачено вимоги особистого прибуття заявника до територіального органу ДМС задля подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Що стосується посилань відповідача на те, що заява позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту була направлена на юридичну адресу Головного управління ДМС в Одеській області, що в свою чергу також унеможливлює проходження всіх відповідних процедур передбачених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», то колегія суддів вважає такі посилання необґрунтованими, оскільки відсутня норма, яка б визначала направлення заяви на юридичну адресу органу ДМС як безумовну підставу для відмови у розгляді заяви. Юридична адреса є офіційним місцем знаходження суб`єкта владних повноважень для отримання кореспонденції.

Згідно з практикою ЄСПЛ, державні органи не можуть посилатися на власні внутрішні організаційні труднощі (як-от відмінність юридичної та фактичної адрес) для обмеження прав людини.

Орган ДМС, отримавши звернення на юридичну адресу, зобов`язаний самостійно переслати його до профільного структурного підрозділу в межах одного управління.

На підставі вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку наявні порушення ДМС процедури попереднього розгляду заяви позивачки про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту (ст.8 Закону №3671-VI ).

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У контексті оцінки доводів позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 31 березня 2026 року .

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А. І. Бітов

Суддя: І. Г. Ступакова