Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №580/11200/25 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року справа № 580/11200/25

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Гаращенка В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Галасун А.О.,

представника позивача: Пасіченко К.П. – за ордером,

представника відповідача: Бондаренко О.Ю. – за посадою,

розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Черкаській області від 10.04.2025 №0025685-2410-2313- НОМЕР_1 та №0025686-2410-2313-UA71040210000024694.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що об`єкти нерухомості у період нарахування спірного грошового зобов`язання використовувалися позивачем виключно за їх сільськогосподарським призначенням, як сільськогосподарським товаровиробником у господарській діяльності фермерського господарства «Дажбог», код ЄДРПОУ 41267332, одним із засновників якого є позивач, тому вважає, що відповідно до п.п. «ж» п.п.266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єкти нерухомого майна не є об`єктами оподаткування з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

У відзиві на адміністративний позов та в судовому засіданні представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову повністю. Позиція відповідача зводиться до того, що фермерським господарством «ДАЖБОГ» податкова звітність не подавалася. За даними інформаційної бази ДПС, ОСОБА_1 засновником ФГ «ДАЖБОГ» не значиться.

Представник відповідача звернула увагу, що позивачем не надано жодних підтверджуючих документів про використання вказаних об`єктів нерухомості у сільськогосподарській діяльності ФГ «ДАЖБОГ». Підтвердженням того, що ФГ «ДАЖБОГ» не використовує в своїй господарській діяльність об`єкти нерухомості є дані інформаційної бази ДПС, згідно з якими відсутні відомості про об`єкти оподаткування платника податку. Сам факт наявності у приватній власності ОСОБА_1 об`єктів нерухомого майна без передачі у володіння, користування чи розпорядження ФГ «ДАЖБОГ», де позивач, нібито, є одним із засновників за діючого правового регулювання, не впливає на можливість застосування пільги, визначеної підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд зазначає наступне.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 з 12.01.2024 є власником нежитлових приміщень (складські будівлі ), загальної площею 10988,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; та загальною площею 5217,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0025685-2410-2313- UA71040210000024694 яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в розмірі 555695,70 грн. за будівлі промисловості і склади, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;

№ 0025686-2410-2313-UA71040210000024694 яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в розмірі 1170285,90 грн. за будівлі промисловості і склади, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

За результатами адміністративного оскарження рішенням Державної податкової служби України від 14.08.2025 №23695/6/99-00-06-01-02-06 спірні податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Позивач звернулась до суду за захистом своїх прав та інтересів, оскільки не погоджується із рішеннями контролюючого органу.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 265 Податкового кодексу України (далі – ПК України) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

За правилами підпункту266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Підпунктами266.3.1та 266.3.2 пункту266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно із статтею 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.

За змістом підпункту266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт266.6.1. пункту266.2 статті 266 ПК України).

Підпунктом266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, відповідно до підпункту «ж» підпункту266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції, яка діяла до 1 січня 2019 року) не є об`єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII, який набрав чинності 1 січня 2019 року, внесено зміни до ПК України й підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 викладено в такій редакції: не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тобто, умовою звільнення подібних об`єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

Встановлена підпунктом «ж» підпункту266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Здійснивши аналіз приписів підпункту «ж» підпункту266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України суд дійшов висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Залежно від періоду (до і після 01 січня 2019 року) застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником, без здачі в оренду лізинг, позичку.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України №507 від 17 серпня 2000 року, клас Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (1271) включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає про те, що є сільськогосподарським товаровиробником, оскільки є одним із засновників ФГ «ДАЖБОГ».

Судом під час судового розгляду спору встановлено, що позивач не займається сільськогосподарською діяльністю, а отже позивач не є виробником сільськогосподарської продукції згідно норм законодавства, яке діяло на час прийняття оскаржуваних ППР. При цьому, об`єкти, щодо яких винесено оскаржувані ППР не були передані ФГ «ДАЖБОГ» з метою використання в сільськогосподарській діяльності.

Так, поняття сільськогосподарський товаровиробник міститься устатті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» №2238-III від 18 січня 2001 року, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття виробники сільськогосподарської продукції. Так, відповідно до приписівстатті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Отже, сам факт наявності у приватній власності позивача об`єктів нерухомого майна у межах провадження сільськогосподарської діяльності без залучення їх до господарської діяльності ФГ «ДАЖБОГ», де позивач є одним із власників, згідно чинного правового регулювання, не впливає на можливість застосування пільги, визначеної підпунктом «ж» підпункту266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Разом із тим, позивач, наполягаючи на наявності у нього пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не надала жодних достеменних доказів, які б підтверджували факт безпосереднього використання ним вищезазначених об`єктів нерухомості у власній сільськогосподарській діяльності.

Отже, позивачем не надані будь-які документи, які підтверджують використання об`єктів нерухомого майна у власній сільськогосподарській діяльності, тому відсутні підстави стверджувати про те, що позивач підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні йому на праві власності нежитлові приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Суд звертає увагу, що значення має не тільки вид нерухомості, зокрема, її призначення, а й безпосередньо сама діяльність, якою займається платник податку, а саме - чи відноситься він до сільськогосподарських товаровиробників.

Зазначена правова позиція відображена, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.04.2023 у справі №380/18104/21, від 11.04.2023 у справі №380/2434/20.

Надані позивачем докази не містять інформації щодо предмета доказування, зокрема, що позивач використовував будівлі в сільськогосподарській діяльності. Лише сам по собі факт наявності у позивача у власності земельних ділянок не свідчить, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю, а також відсутні докази того, що позивач використовує будівлі в такій діяльності, оскільки доказів (договорів, обладнання, наявності сільськогосподарських тварин, доказів зберігання кормів, в тому числі зерна тощо) матеріали справи не містять і судом не встановлено.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки в задоволенні позову відмолено, тому понесені судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 30.03.2026.

Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО