Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №500/7015/25 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/7015/25

30 березня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якій просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови задовольнити рапорт про звільнення з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У позовній заяві позивач зазначає, що він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" у зв`язку з необхідністю постійного догляду за матір`ю - особою з інвалідністю ІІ групи та долучив необхідні документи, однак отримав відмову. Вважаючи, що відповідач протиправно відмовив у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду (суддя Мандзій О.П.) від 15.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

У зв`язку з відрахуванням зі штату Тернопільського окружного адміністративного суду судді Мандзія О.П., у провадженні якого перебувала справа, 05.01.2026 проведено повторний автоматизований розподіл цієї адміністративної справи. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Тернопільського окружного адміністративного суду цю справу передано для розгляду судді Грицюку Р.П.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 прийнято до провадження адміністративну справу №500/7015/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Дослідивши заяви по суті справи та письмові докази, суд виходив з наступного.

Позивач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою форми 5 №2/2027 від 15.08.2025.

Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 27.12.1978 ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самоообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №89 від 25.07.2025 та довідки ЛКК №89 від 25.07.2025, ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги, а саме - догляд на непрофесійній основі від фізичної особи.

Відповідно до акта перевірки сімейного стану військовослужбовця від 08.09.2025, підтверджено необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 . Під час перевірки комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю II групи довічно згідно витягу із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №1629/25/1759/В від 15.07.2025 та потребує постійного стороннього догляду відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії ТОВ «КЛІНІКА ЗДОРОВА РОДИНА» №89 від 25.07.2025.

Згідно із відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян встановлено наявність інших осіб першого і другого ступеня споріднення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме:

- особи першого ступеня споріднення;

1. син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , військовослужбовець;

2. син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою з інвалідністю III групи, до 01.09.2026 згідно із витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №228/25/1618/В від 11.08.2025;

- особи другого ступеня споріднення;

1. внук ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

2. внучка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Крім цього, комісією встановлено, що згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 від 31.07.1981 складено актовий запис про смерть чоловіка ОСОБА_8 .

Інші члени сім`ї, першого чи другого ступеня споріднення, які спільно проживають та пов`язані спільним побутом, що здійснюють чи можуть здійснювати постійний догляд, відсутні.

Окрім того, як слідує із довідки №894 МКП ПОБ «Добробут» за адресою місця проживання позивача мешкає сім`я ОСОБА_9 у складі: матері - ОСОБА_2 та сина - ОСОБА_1 . Факт родинних зв`язків підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , де матір`ю позивача зазначена саме ОСОБА_2 .

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 , дата видачі 06.08.2025, ОСОБА_2 отримує пенсію за віком 2 гр., загальне захворювання.

До військової частини НОМЕР_1 подано рапорт позивача про звільнення його з військової служби відповідно до підпункту "г" п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" у зв`язку потребою здійснювати догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

21.10.2025 відповідач за наслідками розгляду рапорту позивача та доданих до нього документів листом-відповіддю №1/15334 від 21 жовтня 2025 року повідомив про те, що за наслідками вивчення всіх обставин та матеріалів відсутні підстави для звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з огляду на те, що в акті обстеження сімейного стану військовослужбовця, складеним посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено, що наявні відомості про інших членів сім`ї першого ступеня споріднення - ОСОБА_10 , 1980 р.н., інваліда ІІІ групи, який не є особою, яка потребує стороннього догляду та який може здійснювати такий догляд за ОСОБА_11 , також є особа другого ступеня споріднення - внук ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який також може здійснювати догляд за ОСОБА_11 .

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

За змістом статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й на цей час.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII).

Згідно з частинами першою та другою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною першою статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Відповідно до частини другої цієї статті, проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. А частиною третьою цієї статті визначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII видами військової служби є: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави для звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Так, відповідно до пп. г) п. 2 ч.4 ст. 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

У редакції чинній на момент подання позивачем рапорту, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я (абзац 13).

У подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи" №4170-IX від 19.12.2024, що набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 січня 2025 року, абзац 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII викладено в такій редакції: "необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи".

Згідно із частиною сьомою статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) ІНФОРМАЦІЯ_6, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Таким чином, законодавець передбачив механізм реалізації відповідного права шляхом подання військовослужбовцем рапорту на звільнення зі служби з відповідних підстав.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170).

Позивач, реалізуючи визначене нормами чинного законодавства своє право на звільнення, звернувся з рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку із сімейними обставинами відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII через такі сімейні обставини, як необхідність постійного догляду за своєю матір`ю особою з інвалідністю ІІ групи.

Обов`язковими умовами для отримання права на звільнення з військової служби за вказаною підставою є:

- наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою;

- відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими доданими до рапорту доказами.

Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені. Згідно статтею 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.

Суд наголошує, що відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Таким чином, законодавством визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю, яким є, зокрема, спільне проживання.

У цій справі спірним є факт наявності/відсутності у матері позивача інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення щодо можливості здійснення постійного догляду за нею.

Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Згідно з частиною першою статті 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України визначено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Згідно зі статтею 203 Сімейного кодексу України дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Суд зазначає, що абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність постійного догляду за одним із батьків - в даному випадку особою з інвалідністю ІI групи. При цьому, така підстава є правомірною за умови, якщо інший член сім`ї першого або другого ступеня споріднення через об`єктивні причини не може виконувати відповідні обов`язки (такі обставини встановлюються і враховуються в кожному конкретному випадку).

Тобто, вказану норму слід тлумачити не лише як їх юридичну чи фізичну відсутність, але й як об`єктивну неможливість виконання такими членами сім`ї, зокрема другого ступеня споріднення обов`язків по здійсненню постійного догляду за особою, з певних об`єктивно існуючих причин.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 виснував, що "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону.

У силу ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Поряд з цим, ч.ч. 1, 2 ст. 199 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Системний аналіз вказаних вище норм Сімейного кодексу України дає підстави дійти висновку, що хоч і після досягнення повноліття, але під час навчання до досягнення 23 років дочка, син мають право на власне утримання батьками, що в силу закону унеможливлює покладення на таких дочку, сина обов`язку з утримання своїх батьків, не кажучи вже про утримання діда/баби.

Відповідно до акта перевірки сімейного стану військовослужбовця від 08.09.2025, підтверджено наявність інших членів сім`ї, які можуть здійснювати постійний догляд, зокрема

- особи першого ступеня споріднення;

син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , військовослужбовець;

син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою з інвалідністю III групи до 01.09.2026 згідно із витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №228/25/1618/В від 11.08.2025;

- особи другого ступеня споріднення;

внук ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуває за межами території України, що підтверджується відміткою в розділі «візи» у паспорті громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_5 від 11.09.2025;

внучка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Зазначено також, що інші члени сім`ї, першого чи другого ступеня споріднення які спільно проживають, та пов`язані спільним побутом, що здійснюють, чи можуть здійснювати постійний догляд відсутні.

Також суд зазначає, що наявні у справі докази про наявність ІІІ групи інвалідності у брата позивача - ОСОБА_5 та відсутність інформації про необхідність здійснення постійного догляду за ним, не свідчить про звільнення його від передбаченого законом обов`язку виконувати покладені на нього ст. 51 Конституції України та ст. 202 Сімейного кодексу України обов`язки.

З огляду на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати догляд за хворою матір`ю позивача.

Як зазначалося вище, відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або поважні причини, як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.

У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №380/16966/24).

Стороною позивача не заперечується наявність у ОСОБА_2 сина ОСОБА_5 та повнолітнього онука ОСОБА_6 , які не мають висновків МСЕК чи ЛКК про необхідність здійснення за ними постійного догляду.

У силу вимог статті 264 Сімейного кодексу України внуки, правнуки зобов`язані піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда.

Таке піклування може знаходити свій вияв у особистому догляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних установах тощо.

За правилами статті 266 Сімейного кодексу України повнолітні внуки, правнуки зобов`язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.

Отже, у ОСОБА_2 , окрім сина ОСОБА_1 , є інші члени сім`ї першого ступеня споріднення - син ОСОБА_5 , 1980 р.н., другого ступеня спорідненості - онук ОСОБА_6 , 2004 р.н. стосовно яких відсутні будь-які відомості, що вони не можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 з підстав, що передбчені законом.

Проживання сина за іншим місцем реєстрації і перебування повнолітнього онука за кордоном не звільняє їх від обов`язку піклуватися про свою матір (бабусю), проявляти про неї турботу та надавати їй догляд. Крім того, відмітка у паспорті громадянина України для виїзду за кордон про перетин державного кордону ОСОБА_6 не свідчить про його постійне проживання і легальне перебування в іншій державі.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази та установлені судом під час вирішення спору по суті обставини свідчать про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на підставі його рапорта від 20.10.2025.

Відтак, немає правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 суд не встановив.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

З огляду на це, відсутні підстави і для розподілу судових витрат відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 30 березня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 );

відповідач:

- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 );

Головуючий суддя Грицюк Р.П.