Рішення від 30 березня 2026 р. у справі №420/41311/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/41311/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_3 щодо відмови (перешкоджання) у звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі п.п. “г” п. 2, ч.4 п. 3 ч. 12 ст. 26 ЗУ “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за рідним батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи, та у якого відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення; зобов`язання військову частину НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) (код за ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) звільнити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі п. п. “г” п. 2 ч. 4, п. 3 ч. 12 ст. 26 ЗУ “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку з необхідністю здійснювати ним постійний догляд за рідним батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи, та у якого відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України), та вчинити інші необхідні дії, передбачені законодавством України.

Ухвалою суду від 17.12.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказала, що позивач не погоджується з відмовою Військової частини НОМЕР_6 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі п.п. “г” п. 2, ч.4 п. 3 ч. 12 ст. 26 ЗУ “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за рідним батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи, та у якого відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення. Так, представник наголосила, що зазначені відповідачем особи не можуть доглядати за батьком позивача - ОСОБА_2 , адже під час адвокатського розслідування, зі згоди вказаних осіб, було встановлено (докази додаю), що: - ОСОБА_3 виїхала на постійне проживання закордон, у Федеративну республіку Німеччина; - ОСОБА_4 є військовослужбовцем та проходить військову службу у лавах Збройних Сил України; - ОСОБА_5 має розлади психіки та поведінки на фоні прийому психоактивних речових та відсутній за місцем проживання батька позивача. До того ж, як вказала представник, у своїй нотаріальній заяві батько позивача - ОСОБА_2 зазначив що позивач є єдиною особою, яка фактично може утримувати та постійно доглядати за ним. З урахуванням викладеного, посилаючись на постанову Верховного Суду по справі № 380/16966/24 від 27 лютого 2025 року, представник просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

20.02.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову. Так, відповідач зазначив, що солдат ОСОБА_1 був призваний на військову службу до НОМЕР_2 прикордонного загону за призовом під час мобілізації, на особливий період, який звернувся до відповідача з рапортом за № 04.4/29695/25 щодо звільнення його з військової служби на підставі пункту 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: у зв`язку з необхідністю постійного догляду за своїм батьком інвалідом другої групи з підтверджуючими документами до рапорту, які наявні в матеріалах позовної заяви. У зв`язку із надходженням вказаного рапорту, як вказав відповідач, відповідачем було надано відповідь від 25.01.2026 №08.1/1687/26-Вн, через начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » тип А, який є безпосереднім начальником позивача, з якого вбачається, що у зв`язку із наявністю із наявністю інших членів сім`ї першого ступеню споріднення відносно батька позивача, підстави щодо звільнення позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ – відсутні. Як зазначив відповідач, у батька позивача – ОСОБА_2 наявні інші, крім позивача члени сім`ї першого ступеня споріднення, а саме: 1. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (рідний син); 2. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (рідна син); 3. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (рідна донька) та він не надав жодних реальних та підтверджуючих документів щодо неможливості здійснення догляду за батьком ОСОБА_2 іншими членами сім`ї першого ступеню – рідними повнолітніми дітьми.

02.03.2026 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої представник вказала, що відповідач не надав жодних належних доказів, ані позивачу, ані до суду, які б підтверджували факт наявності у батька позивача вищевказаних дітей. Більше того, відповідач, як на підтвердження цього факту посилався на те, що наявність вищевказаних рідних дітей у батька позивача підтвердив нібито сам позивач у своєму позові. Дане твердження, як вказала представник, є таким, що не відповідає дійсності та вводить суд в оману. При цьому, позивач наводив аргументи, які підтверджував відповідними доказами, доданими до позовної заяви, лише на предмет того, що вищеперелічені особи не можуть здійснювати постійний догляд за рідним батьком позивача. Таким чином, як вказала представник, відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження наявності у рідного батька інших родичів першого ступеня споріднення, які можуть здійснювати за ним постійний догляд.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України).

ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) із рапортом від 09.10.2025 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі п.п. “г” п. 2, ч.4 п. 3 ч. 12 ст. 26 ЗУ “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за рідним батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи.

Згідно відповіді від 25.01.2026 №08.1/1687/26-Вн, через начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » тип А, який є безпосереднім начальником позивача, ОСОБА_1 повідомлено, що питання звільнення з військової служби не може бути реалізовано, у зв`язку з наявністю інших членів сім`ї першого ступеня споріднення. Так, встановлено наявність наступних осіб:

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є членом сім`ї першого ступеня споріднення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (рідний син);

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є членом сім`ї першого ступеня споріднення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (рідний син);

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка є членом сім`ї першого ступеня споріднення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (рідна донька).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно з частинами третьою і четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Так, пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ.

Звертаюсь з рапортом до командира військової частини, позивач послався на п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ, відповідно до приписів яких, військовослужбовці, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Так, згідно п.3 ч.12 ст.26 під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалам справи, у батька позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який є особою з інвалідністю 2 групи, є, крім позивача, 3 дітей:

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є членом сім`ї першого ступеня споріднення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (рідний син);

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є членом сім`ї першого ступеня споріднення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (рідний син);

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка є членом сім`ї першого ступеня споріднення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (рідна донька).

Так, ОСОБА_3 проживає у Німеччині, що підтверджується довідкою органу реєстрації місця проживання громади Біккенбах; ОСОБА_4 є військовослужбовцем та проходить військову службу у лавах Збройних Сил України, що підтверджується військовим квитком Серії НОМЕР_7 від 10.04.2018; ОСОБА_5 має розлади психіки та поведінки на фоні прийому психоактивних речових, що підтверджується довідкою ВЛК №11/5061 від 11.06.2025.

Суд зазначає, що статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Згідно ч. 1 ст. 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Статтею 202 Сімейного кодексу України визначено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

Згідно ст. 203 Сімейного кодексу України дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Варто зауважити, що в силу вимог частини 1 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Тому небажання доньки особи, яка потребує догляду, виконати свій обов`язок щодо здійснення догляду за батьком не може нівелювати обов`язку, визначеного частиною 1 статті 1 Закону № 2232-XII.

З огляду на те, що за спірних правовідносин сестра позивача, яка є невійськовозобов`язаною, є тією особою, яка відповідно до закону може здійснювати догляд за своїм батьком, самостійно, або ж на професійній основі, суд приходить висновку про помилковість твердження позивача, що у ОСОБА_2 відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, крім позивача.

Враховуючи вищевикладене, положення п.3 ч.12 ст.26 Закону №3543-XII, а також те, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків і їх перебування закордоном не звільняє їх від виконання вказаного обов`язку, суд дійшов висновку, що відмовляючи у звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі п.п. “г” п. 2, ч.4 п. 3 ч. 12 ст. 26 ЗУ “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за рідним батьком - ОСОБА_2 , відповідач діяв правомірно у межах його повноважень, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Разом з тим, постанова Верховного Суду від 27.02.2025 по справі №380/16966/24, на яку посилається представник в обґрунтування позовних вимог, не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки правовідносини у наведеній справі та поточній справі не є подібними, та предметом розгляду справи є відмова у звільненні з військової служби, у зв`язку з наявністю у позивача рідного брата, що також проходе військову службу.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_3 щодо відмови (перешкоджання) у звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі п.п. “г” п. 2, ч.4 п. 3 ч. 12 ст. 26 ЗУ “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за рідним батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи, та у якого відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення; зобов`язання військову частину НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) (код за ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) звільнити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі п. п. “г” п. 2 ч. 4, п. 3 ч. 12 ст. 26 ЗУ “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку з необхідністю здійснювати ним постійний догляд за рідним батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи, та у якого відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України), та вчинити інші необхідні дії, передбачені законодавством України є такими, що задоволенню не підлягають.

Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов позивача не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295, 382 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 -відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра

.