Рішення від 26 березня 2026 р. у справі №640/21740/22 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2026 року м. Київ справа №640/21740/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом громадянина російської федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління Державної міграційної служби в Полтавській області про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,

в с т а н о в и в:

Громадянин російської федерації ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління Державної міграційної служби в Полтавській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 07 жовтня 2022 року №130-22 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну служби України повторно розглянути заяву громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує, що Державна міграційна служба України приймаючи рішення про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не встановила актуальну ситуацію у країні походження позивача та не врахував той факт, що позивач має об`єктивні причини побоюватись за своє життя та здоров`я, оскільки активну проукраїнську позицію, займається волонтерською діяльністю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2022 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.

На адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали цієї адміністративної справи та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Василенко Г.Ю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято адміністративну справу до провадження та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Державна міграційна служба України подала відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовної заяви та вказує, що відповідачем прийнято правомірне рішення, оскільки підставою для звернення позивача до міграційної служби з метою отримання статусу біженця або додаткового захисту, стало оголошення його в міжнародний розшук та рішення Генеральної прокуратури України.

Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області подало пояснення на позовну заяву, в яких вказує міграційною службою правомірно та обґрунтовано зроблено висновок про відсутність підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань у разі повернення до країни громадянської належності.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином російської федерації, про що свідчить паспорт № НОМЕР_1 , виданий МВС по республіці Башкортостан, 07.02.2018.

ОСОБА_1 уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , виданий Черкаським міським відділом реєстрації актів громадського стану від 14.06.2001.

З матеріалів справи вбачається, що 11.11.2021 позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби у Полтавській області із заявою про визнання особою, яка потребує додаткового захисту.

Листом від 30.11.2021 Управління Державної міграційної служби у Полтавській області надіслало запит до Полтавської обласної прокуратури, в якій просить надати інформацію щодо кваліфікації правопорушення, яке скоїв позивач із зазначенням статті Кримінального Кодексу країни, на території якої воно вчинено та фабулу згідно КК, а також надати дозвіл для використання працівниками УДМС у Полтавській області портативних засобів комп`ютерної техніки під час проведення інтерв`ю.

Листом від 30.11.2021 Управління Державної міграційної служби у Полтавській області звернулось до Державної установи "Полтавської установи виконання покарань (№23)", в якому зазначає, що у зв`язку перебуванням ОСОБА_1 в Державній установі "Полтавська установа виконання покарання (№23)" та з метою забезпечення реалізації позивача права на доступ до процедури визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, міграційною службою до прокуратури Полтавської області направлено запит на надання дозволу працівнику сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС у Полтавській області на його відвідування в зазначеній вище установі.

Листом від 30.11.2021 Управління Державної міграційної служби у Полтавській області повідомило позивача про процедуру подачі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Крім того, зазначено, що у разі отримання дозволу від Державної установи "Полтавська установа виконання покарання (№23)" на відвідування позивача, буде надано доступ до процедури отримання притулку в Україні.

Листом від 28.12.2021 Полтавська обласна прокуратура повідомила Управління Державної міграційної служби у Полтавській області, що оскільки ухвалою Полтавського апеляційного суду від 22.12.2021 апеляційну скаргу адвоката Гарди А.О. в інтересах ОСОБА_1 задоволено, ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 13.12.2021 скасовано та постановлено нову ухвалу, якою визнано відсутність подальшого тримання ОСОБА_1 під вартою та звільнено ОСОБА_1 з під варти з зали суду. Таким чином, надати дозвіл працівникам Управління Державної міграційної служби у Полтавській області відвідування ОСОБА_1 в Державній установі "Полтавська установа виконання покарання (№23)" не є можливим.

30.12.2021 позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби у Полтавській області із заявою про призначення дати і часу інтерв`ювання/опитування.

Листом від 11.01.2022 Управління Державної міграційної служби у Полтавській області повідомила позивача, що з метою реалізації права на звернення за захистом в Україні його запрошено до підрозділу УДМС у Полтавській області з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції о 09:00 год. 19.01.2022 із документами відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" для подачі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в установленому Законом порядку.

27.01.2022 позивач звернувся із заявою - анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

27.01.2024 ОСОБА_1 видано довідку про звернення за захистом в Україні №004389, яка дійсна до 27.02.2022.

27.01.2022, 10.02.2022 Управління Державної міграційної служби у Полтавській області проведено співбесіду.

Відповідно до висновку Управління Державної міграційної служби у Полтавській області щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 16.02.2022, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в м. Туймази, Республіка Башкортостан, росія. В 1991 році закінчив професійно технічне училище за спеціальністю повар. З 1991 року по 1992 рік працював поваром в закладах харчування, з 1993 року по 1994 рік займався приватним бізнесом з купівлі-продажу одягу.

Також, у даному висновку зазначено, що в 1995 році приїхав в Україну до друзів. Як стверджує заявник, причиною його виїзду з росії були конфлікти між представниками двох ворогуючих кримінальних угрупувань за право впливу та контролю в місті Туймази. В 1997 році був заарештований в м. Кременчук та в січні 2000 року засуджений за ст. 86, ст. 215 ч. 122, ст. 89 ч. 1, ст. 194 ч. 3, ст. 42 Кримінального кодексу України до 11 років позбавлення волі. Відбував покарання в Черкаській виправній колонії №62 та звільнений в 2006 році. В 2008 році під час перетину кордону з російською федерацією був затриманий правоохоронними органами росії та перебував під вартою до травня 2009 року. Упродовж перебування під вартою заявник, з його слів, виказував незадоволення та публічно висловлювався щодо порушення росією суверенітету Грузії. Повернувшись в Україну, в 2010 заявник був знову заарештований та в червні 2013 року засуджений до 10 років позбавлення волі за ст. 187 ч. 4, ст. 358 ч. 3 Кримінального кодексу України та звільнений в 2017 році.

В 2018 році заявник виїхав у росію з метою вклеювання фото та оформлення закордонного паспорта. Згідно з наданих російською стороною документів ОСОБА_1 , діючи у складі організованої групи у період з 28.05.2018 по 17.07.2018 здійснив розбійний напад з грабіжем в особливо великому розмірі. За цим фактом для притягнення до кримінальної відповідальності заявник був об`явлений російською федерацією у міжнародний розшук.

У даному висновку зазначено, що до Управління Державної міграційної служби у Полтавській області ОСОБА_1 звернувся 27.01.2022 із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На момент звернення до міграційної служби екстрадиційна перевірка обставин щодо видачі його російській федерації призупинена. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 22.01.2021 визнано відсутність підстав для тримання ОСОБА_1 під вартою та звільнено з зали суду. Також зазначено, що свою заяву про набуття статусу Біженця в Україні заявник мотивує побоюванням повертатися до країни соєї громадянської належності через незгоду з діями російської влади стосовно Грузії та України, а також через свою волонтерську діяльність щодо підтримки української армії та приєднання до громадської організації "Правий сектор". Управління Державної міграційної служби у Полтавській області прийшло до висновку прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина російської федерації ОСОБА_1 .

Відповідно до наказу Управління Державної міграційної служби у Полтавській області про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 16.02.2022 №25, з метою виявлення додаткової інформації, необхідної для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником, приступити до процедури оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та продовжити строк дії довідки №004389 "Про звернення за захистом в Україні" до 27.08.2022.

Доповідною запискою від 16.03.2022 завідувач сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС у Полтавській області повідомив начальника УДМС у Полтавській області, що п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №165 "Деякі питання реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб" було зупинено строки надання адміністративних послуг суб`єктами їх надання та видачу дозвільними органами документів дозвільного характеру га час воєнного стану в Україні та вважає за доцільне зупинити строк розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина російської федерації ОСОБА_1 .

Відповідно до наказу Управління Державної міграційної служби у Полтавській області про зупинення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.03.2022 зупинено строк розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до доповідної записки від 08.07.2022 завідувач сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС у Полтавській області просить начальника УДМС у Полтавській області поновити строк розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина російської федерації ОСОБА_1 .

Відповідно до наказу Управління Державної міграційної служби у Полтавській області про поновлення строку розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 08.07.2022 поновлено строк розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

11.08.2022 Управління Державної міграційної служби у Полтавській області проведено співбесіду з громадянином російської федерації ОСОБА_1 , про що свідчить протокол №3 співбесіди.

Управління Державної міграційної служби у Полтавській області 08.09.2022 прийнято висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В даному висновку зазначено, що ОСОБА_1 народився у м. Туймази, Башкирської АРСР російської федерації. Проживав разом з сім`єю (батько, мати, брат) за адресою: АДРЕСА_1 , російської федерації. У 1991 році отримав спеціальність кухаря та з 1991 по 1992 працював за спеціальністю у пельменній м. Туймази. З 1992 по 1995 офіційно не працював, займався приватним бізнесом (неофіційно) - перепродував речі придбані в Білорусі. Зі слів заявника, в той час в своєму рідному місті мав конфлікт з "конкурентами". У зв`язку із вказаними подіями в 1995 році ОСОБА_1 виїхав із російської федерації в Україну до свої друзів в м. Кременчук.

В 1997 році в Україні ОСОБА_1 був заарештований за вчинення злочину, передбаченого ст. 86 Кримінального кодексу України (розкрадання майна у великих та особливо великих розмірах). 24.01.2000 заявника було засуджено до позбавлення волі строком на 11 років, покарання відбував у Черкаській виправній колонії №62.

У період відбування покарання, а саме 14.06.2001 оформив шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 .

Звільнився з місць позбавлення волі 17.03.2006, на руках мав паспорт колишнього громадянина СРСР НОМЕР_3 . В тому ж році влаштувався на роботу комірником в ПП "Вареник" в м. Кременчук. Проживав за адресою: АДРЕСА_2 за місцем проживання дружини.

01.08.2006 Козельщинським РВ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_1 документовано паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 . Однак згідно з проведеної ВГІРФО УМВС України в Полтавській області перевірки та відповідного висновку від 12.01.2007, зазначений паспортний документ виданий незаконно. Встановлено, що ОСОБА_1 не є громадянином України відповідно до статті 3 Закону України "Про громадянство України".

05.04.2008 у ОСОБА_1 в Україні народився син. У 2008 році під час перетину кордону з російською федерацією заявника було затримано працівниками правоохоронних органів російської федерації за підозрою у скоєнні тяжкого злочину. Близько 11 місяців заявник перебував під слідством та утримувався у слідчому ізоляторі м. Уфа. Звільнений у 2009 році у зв`язку із закриттям стосовно нього кримінальної справи. Після звільнення, зі слів заявника, йому не повернули паспорт громадянина України, який вилучили під час затримання. Одразу після звільнення, ОСОБА_1 звернувся до паспортного столу м. Туймази російської федерації із заявою про докуметнування його паспортом громадянина російської федерації.

В 2011 році заявник вкотре був заарештований на території України за підозрою у скоєнні розбійного нападу групою осіб та засуджений до позбавлення волі строком на 10 російської федерації та звільнений 07.12.2017. Після звільнення ОСОБА_3 неодноразово виїздив до російської федерації на тривалий термін.

У даному висновку зазначено, що ОСОБА_3 виїхав 27.01.2018 до російської федерації до 30.04.2018. Тривалий термін перебування в країні громадської належності заявник пояснив, необхідністю вклеювання фото до внутрішнього паспорту та оформлення паспорту для виїзду за кордон. Однак, відповідно до відміток у паспортних документах, внутрішній паспорт заявнику виданий 07.02.2018, а паспорт для виїзду за кордон - 07.03.2018, тобто заявник проживав безвиїзно в російській федерації ще два місяці після оформлення паспортних документів.

У травні 2018 року ОСОБА_1 в Україні оформив посвідку на тимчасове проживання у зв`язку з возз`єднанням сім`ї.

23.05.2018 заявник виїздив в російську федерацію та повернувся в Україну 19.07.2018. Заявник пояснив, що метою виїзду була зустріч з донькою від першого шлюбу та з другом.

З інформації, наданої Полтавською обласною прокуратурою, в російській федерації ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що він, діючи у складі організованої групи у період з 28.05.2018 по 17.07.2018, незаконно проник в приватний будинок та застосувавши насильство, заволодів майном і грошовими коштами на загальну суму 11 млн. російських рублів. За фактом зазначеного правопорушення в країні громадянської належності стосовно заявника порушено кримінальну справу, а ОСОБА_1 оголошено в міжнародний розшук.

27.09.2021 Генеральною прокуратурою України прийнято рішення про ОСОБА_1 до російської федерації. На сьогоднішній день Полтавською обласною прокуратурою за дорученням Офісу Генерального прокурора від 08.12.2021 в порядку ст. 587 КПК України проводиться додаткова екстрадиційна перевірка обставин, що можуть перешкоджати поверненню громадянина російської федерації ОСОБА_1 до російської федерації для притягнення до кримінальної відповідальності.

Також, у висновку зазначено, що 27.01.2022 заявник звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. До заяви було додано: внутрішній паспорт громадянина російської федерації № НОМЕР_1 , виданий МВС по Республіці Башкортостан 020-025 від 07.02.2018 там копію паспорта для виїзду за кордон № НОМЕР_5 , виданий МВС 02016, 07.03.2018, який дійсний до 07.03.2028. Раніше з метою отримання притулку в Україні до компетентних органів не звертався. Несвоєчасне звернення за захистом в Україні пояснив тим, що не було потреби це робити. Крім того, заявник стверджує, що не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності, через можливі переслідування його з боку колишніх конкурентів по бізнесу. Також вказує, що має активну проукраїнську позицію, участь у волонтерській діяльності та участь в організації "Правий сектор".

З метою з`ясування даних обставин із заявником проведено інтерв`ю, за словами якого він допомагав своєму товаришу, з яким познайомився у місцях позбавлення волі, який служить в Збройних Силах України, коштами у ремонті його автомобіля та надавав йому продукти харчування. Жодних документів на підтвердження даної допомоги заявник не надав. Крім того, заявник вказав, що таку допомогу надав лише своєму другові, інших випадків не було. Отже, дану допомогу не можна віднести до системної.

Також, заявник стверджує, що надавав волонтерську допомогу Збройним Силам України в період повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України. Ця допомога була у вигляді продуктів харчування із власного господарства, яке розташоване у м. Лохвиця, Полтавської області і належить його тещі. Управління Державної міграційної служби у Полтавській області у висновку зазначає, що оскільки власником господарства ( з його слів) є теща заявника, то і допомогу, яка надавалась за рахунок цього сільськогосподарського підприємства, слід відносити на користь саме цієї особи.

У даному висновку міграційна служба зазначає, що іноземні громадяни та особи без громадянства, які виявили бажання в Україні здійснювати волонтерську діяльність, мають право на законних підставах проживати в Україні за посвідкою на тимчасове проживання. Корнєв в Україні з травня 2018 проживав за посвідкою на тимчасове проживання у зв`язку із возз`єднанням сім`ї. Офіційно з жодною волонтерською організацією стосунки не підтримував і волонтерською діяльністю від імені чи у складі такої організації не займався. Документів, що можуть свідчити про таку діяльність не надав. Отже, факти, про які говорить заявник не можна віднести до волонтерської діяльності відповідно до Закону України "Про волонтерську діяльність".

Також, заявник повідомив, що він записався до місцевої самооборони, патрулює в нічний час село, а також періодично патрулює на блок-посту поблизу свого населеного пункту. Заявник зазначив, що жодних посвідчень, які б свідчили про належність до організації "Онуфріївська варта" йому не видали. Однак, як свідчить інформація, розміщена на сторінці facebook Онуфріївської селищної ради, 11.04.2022 на зборах добровольчого формування "Онуфріївська варта" всім членам вказаного формування вручено посвідчення. На підтвердження своїх слів, заявник надав довідки, підписані секретарем Онуфріївсьої селищної ради Л.Богдан від 08.04.2022 №259, від 08.08.2022 №630, які засвідчують факт членства ОСОБА_1 в Онуфріївській самообороні "Онуфріївська варта". Однак, згідно з довідкою №5 від 05.08.2022 виданої добровольчим формуванням Онуфріївської територіальної громади, яка підписана командиром формування та надана заявником під час співбесіди 11.08.2022, він є волонтером і надає волонтерську допомогу формуванню у вигляді засобів індивідуального захисту та матеріально-технічного забезпечення. З метою уточнення розбіжностей з приводу членства в територіальній обороні міграційною службою направлено запит до Онуфріївської селищної ради щодо підстав видачі ОСОБА_1 довідок, які засвідчують факт членства. У відповідь, голова Онуфріївської селищної ради підтвердив факт видачі, однак не обґрунтував законність видачі.

Так, Управління Державної міграційної служби в Полтавській області у даному висновку зазначає, що відповідно до п. 16 Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого поставною Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1449, членом добровільного формування в межах однієї територіальної громади може бути громадянин України віком від 18 років, який проживає на території громади, де діє добровольче формування, пройшов медичний, професійний та психологічний відбір (перевірку) і уклав контракт добровольця територіальної оборони. До складу добровольчого формування не зараховується особа, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину, крім реабілітованого, або має дві і більше судимості за скоєння умисних злочинів. Отже, заявник немає підстав для зарахування до зазначеної організації, а тому довідки про членство в добровольчому формуванні територіальної самооборони, видані секретарем Онуфріївської селищної ради, можна вважати оформленими незаконно та такими, що не мають юридичної сили.

Також, під час інтерв`ю заявник спростував твердження, що має відношення до Правого сектору". ОСОБА_1 зазначив, що лише спілкувався з особою, яка нібито має відношення до "Правого сектору", стосунки з даною особою він не підтримує. В подальшому заявник заявив, що взагалі до вказано організації не має жодного відношення.

Крім того, міграційна служба зазначає, що у 2018 році заявник двічі виїздив до російської федерації та перебував там з 27.01.2018 по 30.04.2018 та з 23.06.2018 по 19.07.2018. Кримінальна справа щодо заявника порушена російською федерацією 17.07.2018, саме в період перебування заявника на території російської федерації. Однак, залишаючи країну своєї громадянської належності, проблем з виїздом не виникло. Також, заявник зазначив, що перебуваючи під слідством в СІЗО м. Уфи (2008-2009) підтримував людей, які протестували проти вторгнення російської федерації до Грузії у 2008 році. У 2009 році був виправданий і звільнений з під варти, що свідчить про відсутність претензій до нього в країні громадянської належності. В зазначений період перебування в російській федерації заявник вільно обміняв внутрішній паспорт громадянина російської федерації, а також безперешкодно оформив закордонний паспорт. Дані обставини підтверджують відсутність для заявника загрози в країні громадянської належності з політичних мотивів.

Управління Державної міграційної служби в Полтавській області, зазначає, що заявник обґрунтовуючи заяву про отримання притулку в Україні вказує побоювання осіб в російській федерації, які в 90-х роках складали йому конкуренцію в бізнесі, що і стало причиною його виїзду з російської федерації в Україну в 1995 році. Однак, заявник міг скористатися захистом країни своєї громадянської належності, звернувшись до відповідальних органів чи виїхати в інше безпечне місто проживання в своїй країні.

Також, міграційна служба вказує, що заявник не займався будь-якою політичною діяльністю на території російської федерації. Його спілкування з приводу ситуації в Україні не носять характер публічності, а тому не можуть бути підставою побоювання щодо переслідувань за політичними мотивами.

У висновку зазначено, що заявника в російській федерації 18.09.2020 оголошено в міжнародний розшук, а 27.09.2021 Департаментом міжнародно-правового забезпечення Генеральної прокуратури прийнято рішення про видачу його до російської федерації. Отже, звернувшись до із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у січні 2022, заявник має мету уникнути відповідальності за можливо вчинені правопорушення. Крім того, міграційна служба зазначає, що із 27 років свого перебування на території України близько 15 років він відбував покарання за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Також, 09.06.2021 рішенням УДМС у Полтавській області №188 ОСОБА_1 було скасовано посвідку на тимчасове проживання в Україні відповідно до п.4 п.63 "Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання".

Таким чином, у своєму висновку Управління Державної міграційної служби у своєму висновку приходить до висновку, що у ОСОБА_1 не існує об`єктивних підстав побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортури, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, чи систематичного порушення прав людини. Отже, доцільно прийняти рішення про відмову громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Державною міграційною службою прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина російської федерації ОСОБА_1 від 07.10.2022 №130-22.

Не погодившись з таким рішенням, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 р. № 3671-VI (далі Закон № 3671-VI).

Згідно із п.п.1, 13 ч.1 ст.1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до абз.5 ст.6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 р. та Протоколом щодо статусу біженців 1967 р.), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 р. та ст.1 Закону № 3671-VI поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 р., а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 р. № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до висновку Управління Державної міграційної служби у Полтавській області, позивач прибув в Україну в 1995 році. В 1997 році в Україні був заарештований за вчинення злочину, передбаченого статтею 86 Кримінального кодексу України та в 24.01.2000 було засуджено до позбавлення волі строком на 11 років, покарання відбував у Черкаській виправній колонії №62. В 2011 році був заарештований на території України за підозрою скоєнні розбійного нападу групою осіб та засуджений до позбавлення волі строком на 10 років, звільнений в 07.12.2017. З інформації, наданої Полтавською обласною прокуратурою, позивач у період 28.05.2018 по 17.07.2018 вчинив правопорушення на території російської федерації, за фактом вчинення правопорушення в країні громадянської належності щодо позивача порушено кримінальну справу та оголошено в міжнародний розшук. Генеральною прокуратурою України 27.09.2021 прийнято рішення про видачу ОСОБА_1 до російської федерації.

Так, на момент звернення із відповідною заявою до міграційної служби, позивач перебував під домашнім арештом. В подальшому даний запобіжний захід змінено на особистого зобов`язання та який неодноразово продовжувався у зв`язку з неможливістю закінчити екстрадиційну перевірку.

При цьому, позивач, в своїй заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та в ході співбесіди позивач неодноразово повідомляв, що підставою для звернення до міграційної служби є можливість переслідування його з боку колишніх конкурентів по бізнесу, які свого часу ( у 90-х роках) фізично знищили його друзів, а також його активна проукраїнська позиція, волонтерська діяльність та участь в організації "Правовий сектор".

Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів щодо його можливості переслідування з боку колишніх конкурентів по бізнесу. Також, суд наголошує, що можливі події, про які вказує позивач відбулися більше 20 років тому. Крім того, позив неоднаразово виїздив у країну громадянської належності, а під час чергового відвідування в 2018 році позивач обміняв внутрішній паспорт та оформив паспорт для виїзду за кордон.

Також, позивач вказує, що приймав участь у волонтерській діяльності, приєднався до "Правого сектору" та є членом добровольчого формування територіальної самооборони.

З приводу чого суд зазначає, що міграційною службою для з`ясування даних обставин проведено інтерв`ю, яке оформлено відповідним протоколом. Так, під час співбесіди позивач зазначив, що допомагав своєму товаришу, який служить у Збройних Силах України, а також надавав волонтерську допомогу Збройним Силам України в період повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України.

Відповідно до ч.10 ст.4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон №3773) іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для провадження культурної, наукової, освітньої діяльності на підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами України або спеціальними програмами, а також іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою участі в міжнародних та регіональних волонтерських програмах чи участі в діяльності організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів відповідно до Закону України "Про волонтерську діяльність", інформація про які розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності, отримали посвідку на тимчасове проживання та здійснюють волонтерську діяльність на базі зазначених організацій та установ, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період провадження такої діяльності.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про волонтерську діяльність" від 19.01.2011 № 3236-VI (далі - Закон №3236) іноземці та особи без громадянства здійснюють волонтерську діяльність через організації та установи, що залучають до своєї діяльності волонтерів, інформація про які розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №3236 волонтер може отримати посвідчення волонтера, здійснюючи волонтерську діяльність в організаціях та установах, що залучають до своєї діяльності волонтерів.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 29.12.2014 №1100 "Про затвердження примірного зразка посвідчення волонтера" затверджено примірний зразок посвідчення волонтера.

Відповідно до абзацу 4 ч. 1 ст. 1 Закону №3236 безоплатне виконання робіт або надання послуг особами, що здійснюється на основі сімейних, дружніх чи сусідських відносин, не є волонтерською діяльністю.

Таким чином, зазначений позивачем факт допомоги своєму товаришу не можна віднести до волонтерської діяльності відповідно до Закону №3236.

Щодо підтвердження допомоги Збройним Силам України, позивачем надано довідку від 01.03.2022, в якій вказано, що ОСОБА_4 є волонтером та представником Благодійної організації "Благодійний фонд Полтавщини "Милосердя"" та задіяний з 24.02.2022 в гуманітарно-волонтерській діяльності, а саме забезпечення потреб тимчасово (вимушених) переміщених осіб, ДФТГ, ТрО та ЗСУ на території Полтавської, Харківської та Дніпропетровських областей, а також надав подяки за волонтерську діяльність.

Про те, відповідно до протоколу №3 співбесіди від 11.08.2022, на запитання про волонтерську діяльність, позивач вказав, що надавав допомогу лише своєму товаришу, який служить у Збройних Силах України та інших випадків не було. Також позивач зазначив, що не є членом волонтерської діяльності, на обліках як волонтер не перебуває, документів, що посвідчують волонтерську діяльність немає.

Також, на підтвердження того, що позивач записався до місцевої самооборони ним було надано довідки підписані секретарем Онуфріївської селищної ради ОСОБА_6, від 08.04.2022 №259 та від 08.08.2022 №630. Відповідно до даних довідок позивач є членом добровільного формування самооборони Онуфріївської територіальної громади ( в межах селища Онуфріївка) та підпорядкований командиру добровільного формування самооборони ОСОБА_5 .

Водночас, у матеріалах справи наявна довідка від 05.08.2022 №5 підписана командиром добровольчого формування Онуфріївської територіальної громади Олександрійського району Кіровоградської області Володимиром Гогою, відповідно до якої ОСОБА_1 є волонтером та надає волонтерську допомогу формуванню у вигляді засобів індивідуального захисту та матеріально-технічне забезпечення.

Відповідно до п. 16 та п. 17 постанови Кабінету Міністрів від 29.12.2021 №1449 "Про затвердження Положення про добровольчі формування територіальних громад" членом добровольчого формування може бути громадянин України віком від 18 років, який проживає на території громади, де діє добровольче формування, пройшов медичний, професійний та психологічний відбір (перевірку) і уклав контракт добровольця територіальної оборони. До складу добровольчого формування не зараховується особа, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину, крім реабілітованої, або має дві і більше судимостей за скоєння умисних злочинів.

Таким чином, враховуючи те, що позивач відбував покарання в 2000 та 2011 роках не міг би бути зарахованим до добровольчого формування територіальної самооборони.

Також, як зазначалось судом раніше, позивач у своїй заяві-анкеті вказує, що приєднався до "Правого сектору", однак відповідаючи на запитання під час інтерв`ю позивач заявив, що немає жодного відношення до даної організації, а лише спілкувався з особою, яка нібито має відношення до даної організації.

У своєму висновку Управління Державної міграційної служби в Полтавській області зазначило, що інформацію в заяві ОСОБА_1 про причетність до організації "Правий сектор" можна розцінювати як створення аргументації для того, щоб заява була прийнята до розгляду.

Враховуючи вище викладене, суд прийшов до висновку про недоведеність факту, що перебування позивача у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, оскільки позивачем не було надано відомостей про його утиски в країні походження та доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування, не доведено існування реальних умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Проте, позивач звернувся до відповідача із заявою про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише 27.01.2022, тобто більш ніж через 20 років після в`їзду на територію України, після затримання у зв`язку з міжнародним розшуком та початком підготовки до екстрадиції.

Значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2020 у справі "№420/2921/19.

При цьому, в матеріалах справи міститься інформація щодо вчинення позивачем під час відвідування країни громадянської належності злочину неполітичного характеру.

Небажання позивача повертатись до країни громадянської належності, де існує його переслідування в рамках чинного законодавства країни громадянської належності, може лише свідчити про спробу позивача уникнути відповідальності за вчинення протиправних дій.

Разом з тим, статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", пункту "F" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року передбачено, що особа не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, якщо є серйозні підстави вважати, що вона вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів.

Відповідно до пункту 56 Керівництва УВКБ ООН переслідування слід відрізняти від покарань за порушення закону відповідно до правових норм. Особи, що рятуються від переслідування або покарання за такі злочини, як правило, не є біженцями. Біженець - це жертва чи потенціальна жертва несправедливості, а не особа, що переховується від правосуддя.

З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що позивач не обґрунтував свої побоювання та не надав переконливих відомостей для отримання захисту на території України. Доводи позивача ґрунтуються на суб`єктивних твердженнях, у суду відсутні підстави вважати, що у разі повернення позивача до країни громадянської належності будуть мати місце існування загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 07.10.2022 №130-22 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина російської федерації ОСОБА_1 .

Відповідно до положень частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, то відсутні правові підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат, у тому числі витрат, понесених позивачем на правову допомогу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Василенко Г.Ю.