Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №200/9932/25 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2026 року Справа№200/9932/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач), відповідно до якої просить:

стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь позивача заборгованість по виплаті пенсії з 04.06.2024 по 31.12.2025 рік у розмірі 235313,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на те, що Головним управлінням ПФУ в Рівненській області на виконання рішення суду у справі 200/554/25 повторно розглянуто заяву позивача про призначення пенсії та призначено пенсію з 04.06.2024 року. Матеріали пенсійної справи передано до ГУ ПФУ в Донецькій області, за місцем проживання позивача.

Зауважив, що після призначення йому пенсії у відповідача виник обов`язок з виплати заборгованості з пенсії з 04.06.2024 по 31.12.2025 у розмірі 235313,00 грн, яка залишається невиплаченою.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.12.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії і зобов`язання вчинити певні дії та відкрито провадження у справі № 200/9932/25, призначено дану справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на їх необґрунтованість.

Серед іншого, вказував, що станом на 01.11.2025 року відповідачем облікована заборгованість по перерахунку за рішенням суду у справі № 200/554/25 в сумі 235 313,00 грн за період з 04.06.2024 року по 02.04.2025 року. У грудні 2025 року позивачу відповідно до Порядку № 821 здійснено виплату заборгованості в межах виділених бюджетних призначень в загальній сумі 89 311,66 грн (дата виплати — 25 число), із зарахуванням на поточний рахунок в АТ «Ощадбанк».

Таким чином, станом на 01.01.2026 року залишок заборгованості по перерахунку за рішенням суду у справі № 200/554/25 складає 146 001,34 грн.

У подальшому, виплата заборгованості по перерахунку за рішенням суду буде виплачуватись в межах виділених бюджетних призначень шляхом включення до додаткових відомостей на виплату пенсій з подальшим зарахуванням на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк».

У прохальній частині відзиву на позовну заяву відповідач просив, зокрема, закрити провадження у справі.

Від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів, відповідно до якого вказано, що у грудні 2025 року позивачем отримано від відповідача суму в розмірі 89311,66 грн, що підтверджується банківською випискою, а отже, за доводами позивача, у грудні йому перераховано пенсію поточну в розмірі 23610,00 та заборгованість в розмірі 65701,66 грн.

Ухвалою суду від 20.03.2026 року відмовлено у задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі № 200/9932/25.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

За матеріалами електронної пенсійної справи позивач перебуває на обліку в Головному управлінні з дислокацією в м. Покровськ та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2025 у справі №200/554/25 яке набрало законної сили 24.07.2025 року, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.06.2024 року про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до пільгового стажу (ст. 14, провідні професії, підземні) період роботи ОСОБА_1 з 15.03.2018 року по 14.03.2019 року.

На виконання вказаного рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянуто заяву позивача від 04.06.2024 року про призначення пенсії на пільгових умовах.

Листом відповідача від 22.11.2025 року № 52701-48233/Г-02/8-0500/25 повідомлено позивача про те, що позивач з 03.04.2025 року перебуває на обліку як одержувач пенсії за віком, призначеної відповідно до частини 3 статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2025 року у справі №200/554/24, яке набрало законної сили 24.07.2025 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області позивачу з 04.06.2024 року призначено пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до частини 3 статті 114 Закону №1058 із зарахуванням до пільгового стажу (ст. 14, провідні професії, підземні) період роботи з 15.03.2018 по 14.03.2019.

Максимальний розмір пенсії з 04.06.2024 року по дату надання відповіді складає 23610,00 грн.

Проінформовано, що нарахована на виконання рішення суду заборгованість, на дату надання відповіді, за період з 04.06.2024 року по 31.12.2025 року у розмірі 235 313,00 грн, облікована відповідачем в переліку одержувачів виплат на виконання судових рішень, сформованого відповідно до Порядку № 821.

Вважаючи, що відповідачем порушено право на належні пенсійні виплати, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року.

Статтею 8 Закону № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV.

Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

За приписами статті 47 Закону № 1058-VI, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Так, право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час.

Так, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що відповідач фактично визнає ту обставину, що пенсійні кошти за спірний період нараховані та обліковані в органі Пенсійного фонду, як заборгованість по виплаті пенсії.

Відповідач не послався на конкретну норму Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що передбачає невиплату пенсії за минулий час, а у листі наполягав на тому, що виплату таких коштів буде здійснено в межах бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат відповідно до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, яка набрала чинності 17.07.2025 року.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Суд звертає увагу, що зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Суд зауважує, що жодних змін до Закону № 1058-VI з приводу виплати пенсіонерам заборгованості з пенсії Верховною Радою не вносилось.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Конституційне поняття Закон України, на відміну від поняття законодавство України, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень.

Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у рішенні від 03.05.2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18.

Верховний Суд України у своїх судових рішеннях неодноразово вказував, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10) і таку правову позицію підтримав Верховний Суд у постановах від 15.02.2018 у справі № 820/6514/17, від 12.02.2019 у справі № 820/1410/18, від 24.09.2021 у справі № 370/2610/17.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Також таке втручання повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, п. п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Таким чином, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений саме законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що належні (законні) правові підстави для невиплати позивачу пенсії на період з 04.06.2024 року по 31.12.2025 року відсутні.

Щодо посилань відповідача на відсутність відповідних бюджетних асигнувань, суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Так, відповідно до рішень ЄСПЛ "Кечко проти України" (заява № 63134/00, п. п. 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява № 67534/01, п. 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23). У п. 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява № 70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (п. п. 48 та 40 цих рішень відповідно).

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Суд зазначає, що тривала несплата особі належних їй пенсійних виплат є втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Питання про належний спосіб захисту наведено у постанові Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 465/273/16-а, в якій розмежовано способи захисту "зобов`язання нарахувати та виплатити" і "стягнення коштів".

Так, Верховний Суд зазначив, що реалізація права на отримання пенсії чи соціальної допомоги передбачає певну послідовність дій та рішень: звернення особи до повноваженого органу; перевірку наявності у неї права на відповідну виплату; розрахунок її розміру; прийняття рішення про призначення пенсії чи соціальної допомоги; проведення виплати. Спір може виникнути на будь-якій стадії правовідносин.

Якщо спір виник щодо неправомірної, на думку позивача, відмови у призначенні пенсії, допомоги чи іншої виплати або неправильного визначення її розміру, належним способом захисту є зобов`язання вчинити дії - нарахувати і виплатити відповідну пенсію чи допомогу. При цьому немає підстав стягувати відповідну суму, оскільки рішенням відповідного органу її ще не призначено.

Якщо пенсію чи допомогу призначено, конкретний обсяг заборгованості державного органу-боржника перед позивачем встановлений і не є предметом спору (визнається сторонами), а заборгованість виникла внаслідок протиправної бездіяльності боржника, наприклад, затримки виплати вже нарахованих коштів, або якщо сума заборгованості встановлена рішенням суду, що набрало законної сили, а суб`єкт владних повноважень не здійснює виплати, належним способом захисту порушених прав є стягнення коштів у встановленому розмірі на користь позивача.

Конкретний спосіб захисту визначає позивач, але з урахуванням частини 2 статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог (а отже і обраного позивачем способу захисту) для досягнення найбільш повного, ефективного захисту прав особи, що узгоджується із метою адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Судом встановлено, що у грудні 2025 року відповідачем здійснено виплату відповідачеві заборгованості в загальній сумі 65701,66 грн, залишок заборгованості складає 169611,34 грн (235313,00 – 65701,66 грн).

Суд зазначає, що заборгованість з пенсії у розмірі 169611,34 грн нарахована позивачу та ця сума не є спірною між сторонами, а тому враховуючи висновки Верховного Суду викладені у постанові від 01.12.2020 у справі № 465/273/16-а, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії за період з 04.06.2024 року по 31.12.2025 року в сумі 169611,34 грн. та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість з пенсії за період з 04.06.2024 року по 31.12.2025 року в сумі 169611,34 грн.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково, з урахуванням частини 2 статті 9 КАС України.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1882,50 грн.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд присудив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з пенсії за період з 04.06.2024 року по 31.12.2025 року в сумі 169611,34 грн, що складає 72,07 % від заявленої позивачем суми у позовній заяві, відповідно стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає витрати зі сплати судового збору у розмірі 1356,71 грн (1882,50 грн*72,07 %).

Керуючись Кодексом адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 04.06.2024 року по 31.12.2025 року в сумі 169611,34 грн.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 04.06.2024 року по 31.12.2025 року в сумі 169611,34 (сто шістдесят дев`ять тисяч шістсот одинадцять) гривень 34 (тридцять чотири) копійки.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1356,71 (одна тисяча триста п`ятдесят шість) гривень 71 (сімдесят одна) копійка.

Повне судове рішення складено 20 березня 2026 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч