Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №160/35142/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: звільнення з публічної служби, з них

Дата: 29 березня 2026 р.

Справа: №160/35142/25

Суддя: Горбалінський Володимир Володимирович

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 рокуСправа №160/35142/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Горбалінського В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

10.12.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 08.10.2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 08.10.2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» і прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду наведених в даному рішенні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», однак відповідачем протиправно не було розглянуто рапорт позивача. У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

15.12.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

25.12.2025 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що позивач не звертався з рапортом до свого безпосереднього командира, а скерував рапорт одразу на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 , чим порушив приписи Положення №1153, Порядку №531. При цьому жодних пояснень, чому рапорт поданий не по команді, позивач ні у рапорті, ні у позовній заяві не вказує. В свою чергу, Військова частина НОМЕР_1 , керуючись у своїй діяльності принципом законності, правомірно не взяла до уваги рапорт позивача, як такий, що поданий всупереч встановленому порядку. У зв`язку з чим відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

22.01.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із додатковими поясненнями, в яких зазначив, що подання позивачем рапорту не «по команді» не є підставою для його не розгляду (ігноруванням) командиром частини, тим більш, як вже зазначалось, рапорт повинен бути зареєстрований у встановленому законом порядку. Разом з тим, відповідачем за результатами розгляду рапорту позивача не надано жодної правової оцінки його змісту та наданих позивачем документам.

06.02.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із додатковими поясненнями, в яких зазначив, що 26 грудня 2025 року позивач засобами поштового зв`язку звернувся до свого безпосереднього командира, командира 3 розвідувальної групи спеціального призначення 15 роти спеціального призначення НОМЕР_2 загону спеціального призначення із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Рапорт було подано «по команді» тобто в порядку підпорядкування безпосередньому командиру і так далі по ланці до командира військової частини. Отже, незважаючи на усунення позивачем недоліків поданого рапорту від 08.10.2025 року, представник позивача отримав аналогічну відповідь на рапорт від 26.12.2025 року, як і на рапорт від 08.10.2025 року, а тому військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

07.10.2024 року наказом №281 командира Військової частини НОМЕР_1 виведено в розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 з 07.10.2024 року солдата ОСОБА_1 , гранатометника 3 розвідувальної групи спеціального призначення 15 роти спеціального призначення 4 загону спеціального призначення.

08.10.2025 року ОСОБА_1 засобом поштового зв`язку направив до Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби від 08.10.2025 року.

З листа №6521П від 12.11.2025 року Військової частини НОМЕР_1 вбачається, що для вирішення питання звільнення з військової служби ОСОБА_1 необхідно прибути до розташування підрозділів Військової служби НОМЕР_1 з приписом зонального відділу військової служби правопорядку.

Станом на дату розгляду даної адміністративної справи до суду не надано доказів розгляду рапорту позивача.

Вказані обставини слугували для звернення до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008 в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений наказом Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024 року, (далі – Порядок №531), визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.

Відповідно до п.2 розділу І Порядку №531 з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Згідно п.1 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Відповідно до п.2, 3, 7, 8, 9 розділу ІІІ Порядку №531 командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Забороняється:

1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно:

подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом;

недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком;

наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту;

2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо;

3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку;

4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.

Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Відповідно до статті 14 Статут внутрішньої служби Збройних Сил України із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Як зазначає відповідач у відзиві та у листі №6521П від 12.11.2025 року єдиною умовою для неприйняття рапорту позивача для розгляду була та обставина, що позивач подав даний рапорт не до безпосереднього командира.

Однак суд звертає увагу, що позивача з 07.10.2024 року на підставі наказу №281 від 07.10.2024 року зараховано в розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 .

Як встановлено судом, спірний рапорт позивача було подано саме на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 .

Отже суд доходить висновку, що вказані доводи відповідача є необґрунтованими та не можуть слугувати підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

В свою чергу відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження опрацювання та надання відповіді по суті порушених в рапорті позивача питань.

Відповідно до п.241 Положення №1153/2008 військовослужбовці за наявності кількох підстав, передбачених пунктами "б", "в", "д" частини третьої, підпунктами "б", "в", "г" пункту 1, підпунктами "а", "б" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "к" пункту 1, підпунктами "а", "б", "в", "ґ" пункту 2, підпунктами "а", "б" пункту 3 частини п`ятої, підпунктами "а", "б", "в" пункту 1, підпунктами "а", "б", "г" пункту 2, підпунктами "а", "б" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", для звільнення можуть обрати за бажанням одну з них. Військовослужбовці за наявності підстав, передбачених підпунктами "й" або "к" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", звільняються з військової служби не пізніше ніж протягом трьох місяців з дня подання рапорту на звільнення.

Крім цього суд звертає увагу, що з огляду на положення пункту 241 Положення №1153/2008 доказів звільнення позивача на підставі рапорту від 08.10.2025 року протягом трьох місяців з дня подання рапорту на звільнення до суду також не надано.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що Військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби від 08.10.2025 року.

Враховуючи вищенаведене, з метою відновлення порушеного права позивача, суд дійшов висновку про зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби від 08.10.2025 року.

При цьому, суд зазначає, що оскільки рапорт позивача про звільнення з військової служби станом на дату розгляду даної справи по суті не розглянутий, отже між позивачем та відповідачем відсутній спір щодо підстав та умов, за яких позивач просить звільнити його з військової служби.

Таким чином, за умови відсутності вищенаведеного спору, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині визначення підстав для звільнення з військової служби згідно Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суд зазначає, що останній має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд потворно звертає увагу, що з аналізу вищевикладеного вбачається, що саме відповідач в даному випадку відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, приймає рішення про звільнення з військової служби, або про відмову у такому звільненні.

Так питання прийняття рішення про звільнення або відмову у звільненні з військової служби є дискреційними повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на вищевикладене, враховуючи той факт, що вимоги позивача, які не підлягають задоволенню, є похідними, суд дійшов висновку, що судовий збір у розмірі 968,96 грн. підлягає стягненню з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст.2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 08.10.2025 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 08.10.2025 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський

Оригінал: reyestr.court.gov.ua