Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №160/30519/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 рокуСправа №160/30519/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рищенко А. Ю.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

22.10.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 22.10.2025 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо розрахунку компенсації втрати частини доходів у сумі 5179,59 грн. за затримку виплати пенсії ОСОБА_1 за кожен місяць періоду з 07.10.2009 року по 30.06.2023 року, яка була виплачена із затримкою 06.10.2024 року, у порядку та спосіб, що не відповідають вимогам Закону України №2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку №159, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року, а саме:

розрахунок здійснено не окремо за кожен місяць періоду боргу з 07.10.2009 року по 30.06.2023 року, як того прямо вимагають норми Закону, а шляхом визначення загальної суми боргу за весь період, що має разовий характер і суперечить суті поняття “щомісячний дохід”;

при обчисленні компенсації застосовано індекс інфляції не за весь період невиплати доходу, тобто не з 07.10.2009 року, як того вимагають стаття 3 Закону №2050-III та пункт 4 Порядку №159, а з іншої, значно пізнішої дати, що призвело до заниження фактичного розміру виплати компенсації та порушення грошового зобов`язання встановленого в Законі;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів на суми пенсії за кожен місяць періоду з 07.10.2009 року по 30.06.2023 року, виплачені із затримкою 06.10.2024 року, окремо для кожного місяця. Розрахунок компенсації здійснити шляхом множення пенсії за відповідний місяць на індекс інфляції за період її затримки до виплати у жовтні 2024 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити суму компенсації втрати частини доходів з урахуванням індексу інфляції а також 3% річних за весь час прострочення виплати суми компенсації з жовтня 2024 року до моменту виконання судового рішення відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати відповідача подати звіт про його виконання у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 року у справі №160/30740/24 суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку порушенням строків їх виплати щодо суми 246 647,45 грн, виплаченої 06.10.2024 року. У звіті відповідача від 23.09.2025 по справі №160/30740/24 зазначено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі №160/30740/24 нараховано та виплачено компенсацію втрати частини доходів у розмірі 5179,59 грн на поточний рахунок позивача, відкритий у ПАТ “А-Банк”, за відомістю за вересень 2025 року. Позивач не отримав від відповідача розрахунок компенсації втрати частини доходів, нарахованої у сумі 5179,59 грн, однак це не позбавляє можливості переконатися у протиправності здійсненого розрахунку. Аналіз змісту рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 року у справі №160/30740/24 свідчить про те, що судом уже було встановлено факт вини відповідача у несвоєчасній виплаті пенсійних коштів позивачу за період з 07.10.2009 по 30.06.2023, яка була виплачена однією сумою у жовтні 2024 року в розмірі 246 647,45 грн., а отже - і обов`язок провести належну компенсацію втрати частини доходів відповідно до вимог законодавства. У результаті проведених розрахунків встановлено, що сума компенсації лише за три місяці зазначеного періоду (1600+2251+2226) суттєво перевищує суму компенсації - 5179,59 грн , визначену відповідачем за весь період з 07.10.2009 по 30.06.2023, пенсія за який була виплачена однією сумою у жовтні 2024 року в розмірі 246 647,45 грн. Такий результат свідчить про очевидну протиправність і арифметичну безпідставність розрахунку, здійсненого відповідачем, а також про ігнорування ним установлених законодавством правил помісячного визначення компенсації відповідно до індексів інфляції в період невиплати доходу. Відповідальність відповідача за порушення грошового зобов`язання щодо не виплати у жовтні 2024 року компенсації втрати частини доходів, в розмірі відповідно до Закону № 2050-III. Оскільки заборгованість за період з 07.10.2009 по 30.06.2023 року була виплачена у 06.10.2024 році, компенсація у визначеному Законом № 2050-III розмірі також мала бути виплачена у жовтні 2024. Відповідач у вересні 2025 році в рахунок компенсації втрати частини доходів виплатив позивачці суму 5179,59 грн, що мала бути сплачена разом з сплатою суми боргу пенсії у жовтні 2024 році. Крім цього, відповідач мав сплатити компенсацію втрати частини доходів в розмірі відповідно до Закону № 2050-III, але це зобов`язання залишається не виконаним до теперішнього часу. Відповідач “прострочив виконання грошового зобов`язання” встановленого в Законі, таким чином він зобов`язаний виконати його з нарахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України (з 06.10.2024 року до моменту виплати). Позивач направив відповідачу лист від 21.10.2025 - вимогу нарахувати компенсацію втрати частини доходів за кожен місяць періоду боргу на момент виплати доходу у жовтні 2024 відповідно до Закону № 2050-III та сплатити суму компенсації з урахуванням відповідальності згідно зі ст. 625 ЦК України за порушення строків виконання грошового зобов`язання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 27.10.2025 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/30519/25 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, яка постійно проживає в Ізраїлі.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 року у справі №214/6758/17 зобов`язано відповідача поновити виплату пенсії позивачу з 21.05.2017 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 року у справі №160/15344/20 зобов`язано відповідача провести поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009 року по 20.05.2017 року відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2022 року у справі №160/9352/22 зобов`язано відповідача здійснити розрахунок та перерахунок пенсії позивачу з 07.10.2009, відповідно до вимог статей 27, 28, 33, 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням наявного понаднормового стажу, без застосування особливості “Не підлягають МП, признач. за ріш.суду в тверд.розм. з 07.10.2009 по довічно”, та виплатити суми донарахованої пенсії з урахуванням проведених платежів.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.12.2022 року у справі №160/7893/22 зобов`язано відповідача здійснити виплату пенсії позивачу, в тому числі суму недоотриманої пенсії, на визначений нею банківський рахунок, відкритий у Bank Hapoalim B. M. Israel.

06.10.2024 року відповідачем здійснено виплату позивачу коштів у розмірі 24 6647,35 грн. Виплату компенсації втрати частини доходів громадян при цьому не здійснено.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.

За наслідками розгляду означеної позовної заяви, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 року у справі №160/30740/24 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати щодо суми 246647,45 грн, виплаченої 06.10.2024 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати щодо суми 246647,45 грн, виплаченої 06.10.2024 року. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ: 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 968,96 гривень (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Представник позивача у поданій до суду позовній заяві стверджує, що у звіті відповідача від 23.09.2025 по справі №160/30740/24 зазначено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі №160/30740/24 нараховано та виплачено компенсацію втрати частини доходів у розмірі 5179,59 грн на поточний рахунок позивача, відкритий у ПАТ “А-Банк”, за відомістю за вересень 2025 року. Позивач не отримав від відповідача розрахунок компенсації втрати частини доходів, нарахованої у сумі 5179,59 грн, однак це не позбавляє можливості переконатися у протиправності здійсненого розрахунку. Аналіз змісту рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 року у справі №160/30740/24 свідчить про те, що судом уже було встановлено факт вини відповідача у несвоєчасній виплаті пенсійних коштів позивачу за період з 07.10.2009 по 30.06.2023, яка була виплачена однією сумою у жовтні 2024 року в розмірі 246 647,45 грн., а отже - і обов`язок провести належну компенсацію втрати частини доходів відповідно до вимог законодавства. У результаті проведених розрахунків встановлено, що сума компенсації лише за три місяці зазначеного періоду (1600+2251+2226) суттєво перевищує суму компенсації - 5179,59 грн , визначену відповідачем за весь період з 07.10.2009 по 30.06.2023, пенсія за який була виплачена однією сумою у жовтні 2024 року в розмірі 246 647,45 грн. Такий результат свідчить про очевидну протиправність і арифметичну безпідставність розрахунку, здійсненого відповідачем, а також про ігнорування ним установлених законодавством правил помісячного визначення компенсації відповідно до індексів інфляції в період невиплати доходу. Відповідальність відповідача за порушення грошового зобов`язання щодо не виплати у жовтні 2024 року компенсації втрати частини доходів, в розмірі відповідно до Закону № 2050-III. Оскільки заборгованість за період з 07.10.2009 по 30.06.2023 року була виплачена у 06.10.2024 році, компенсація у визначеному Законом № 2050-III розмірі також мала бути виплачена у жовтні 2024. Відповідач у вересні 2025 році в рахунок компенсації втрати частини доходів виплатив позивачці суму 5179,59 грн, що мала бути сплачена разом з сплатою суми боргу пенсії у жовтні 2024 році. Крім цього, відповідач мав сплатити компенсацію втрати частини доходів в розмірі відповідно до Закону № 2050-III, але це зобов`язання залишається не виконаним до теперішнього часу. Відповідач “прострочив виконання грошового зобов`язання” встановленого в Законі, таким чином він зобов`язаний виконати його з нарахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України (з 06.10.2024 року до моменту виплати). Позивач направив відповідачу лист від 21.10.2025 - вимогу нарахувати компенсацію втрати частини доходів за кожен місяць періоду боргу на момент виплати доходу у жовтні 2024 відповідно до Закону № 2050-III та сплатити суму компенсації з урахуванням відповідальності згідно зі ст. 625 ЦК України за порушення строків виконання грошового зобов`язання.

Позивач, вважаючи що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання встановленого в Законі, таким чином він зобов`язаний виконати його з нарахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Надаючи правову оцінку щодо вимог позивачки в частині зобов`язання відповідача виплатити суму компенсації втрати частини доходів з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення до моменту виплати, а також 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2ст. 625 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 11 та частини першої статті13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд враховує, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 у справі №6-38цс11).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570.

Суд зазначає, що між сторонами справи, а саме: позивачем та відповідачем відсутні договірні зобов`язання щодо нарахування та виплати пенсії, оскільки вказане питання, а саме - своєчасна виплата пенсії, врегульоване спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, як положення ч. 2ст. 625 Цивільного кодексу України, так і положення ч. 2ст. 46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у кореспонденції із нормами Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" запроваджують рівнозначні та однакові за правовою природою міри майнової відповідальності за вчинення одного і того ж діяння - порушення суб`єктом владних повноважень строку проведення грошового платежу з виплати пенсії.

Відтак, у силу приписів ст. 61 Конституції України положення наведених норм закону не можуть застосовуватись одночасно, а пріоритет у застосуванні належить віддати положенням ч. 2ст. 46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у поєднанні із положеннями Закону України від 19.10.2000 р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" як спеціальним нормам права у сфері пенсійного забезпечення.

У постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.

За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні відносини, та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та пенсійним органом, як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Таким чином, в цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин.

Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.

Вказана правова позиція щодо застосування положень статті 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 у справі №826/22867/15.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ч. 3 ст. 2 КАС України, є принцип верховенства права, який відповідно дост.6 КАС України, полягає в наступному: суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Підстави для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відсутні.

Адміністративний суд перевіряє рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям. При цьому завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Враховуючи вище викладене, оскільки доводи позивача не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні докази понесення ним інших судових втрат, жодні судові витрати не належать розподілу та стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії- відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А. Ю. Рищенко