Рішення від 30 березня 2026 р. у справі №754/15279/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1305/26

Справа №754/15279/25

РІШЕННЯ

Іменем України

31 березня 2026 року м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Коваленко І.І.

за участю секретаря судового засідання Гуцул Д.Г.

за участю позивачки ОСОБА_1 ,

за участю представників позивачки ОСОБА_2 , ОСОБА_9

за участю представниці відповідача Фадєєвої Н.Л.

за участю третьої особи ОСОБА_3 ,

за участю третьої особи ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивачки - ОСОБА_3 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в інтересах якої діють батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , про визнання особи основним квартиронаймачем,

Стислий виклад позиції сторін

12.09.2025 представник Позивачки, адвокат Любаренко Ігор Олегович, подав до Деснянського районного суду м. Києва позовну заяву ОСОБА_1 (надалі Позивачка) до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі Відповідач) про визнання членом сім`ї, визнання основним наймачем та зобов`язання укласти договір найму

Позивачка просить суд визнати її членом сім`ї померлого ОСОБА_5 . Також Позивачка просить визнати її основним наймачем квартири АДРЕСА_1 та зобов`язати Відповідача укласти з нею договір найму вказаного житлового приміщення.

Позивачка обґрунтовує свої вимоги тим, що 16 жовтня 1973 року ОСОБА_6 (батько її чоловіка) отримав ордер на спірну квартиру, де проживав разом із членами своєї сім`ї, а саме: дружиною ОСОБА_7 , сином ОСОБА_5 . Після смерті батька чоловіка наймачем стала його мати, а згодом квартира перейшла у користування чоловіка Позивачки.

Позивачка зазначає, що вона з 2001 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_5 та переїхала до нього жити, а 18 вересня 2014 року уклала з ним шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер.

Позивачка стверджує, що проживає у квартирі останні тринадцять років, набула прав члена сім`ї наймача, після смерті чоловіка продовжує проживати в спірній квартирі, сплачує комунальні послуги разом з третіми особами, тому має право змінити розпорядження на себе та стати основним квартиронаймачем.

В обґрунтування правових підстав Позивачка посилається на правові висновки Верховного Суду України у постанові від 11 липня 2012 року у справі № 6-60 цс 12, а також висновки у постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 335/9212/16-ц, від 18 січня 2021 року у справі № 754/10377/18, від 17 червня 2021 року у справі № 461/7857/21.

У судовому засіданні Позивачка та її представники підтримали доводи викладні у позовній заяви, позов просили задовольнити. Додатково Позивачка зазначила, що не зверталася з заявою про реєстрацію місця проживання у спірній квартирі, а питання її реєстрації за життя чоловіка не вирішувалося, у зв`язку з відсутністю підстав очікувати його смерть. Також Позивачка зазначила, що зареєстрована у цьому ж будинку в іншій квартирі АДРЕСА_2 , проте у зв`язку зі значною кількістю зареєстрованих осіб фактичне проживання у цій квартирі є неможливим.

Відповідач у строк, встановлений судом, відзив на позовну заяву не подав.

У судовому засіданні представниця Відповідача заперечувала проти задоволення позову та пояснила, що спірна квартира перебуває у власності територіальної громади м. Києва, а право господарського відання щодо неї передано місцевій адміністрації згідно з розпорядженням КМДА № 121 від 31 січня 2011 року. Наразі квартира не приватизована, у ній відсутні зареєстровані особи, Позивачка має інше житло.

Представниця Відповідача наголосила на тому, що хоча Позивачка і перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 , останній за життя не ініціював питання щодо реєстрації Позивачки у спірній квартирі. Крім того, Позивачка та треті особи мають інше житло, у якому вони зареєстровані.

У судовому засіданні треті особи просили задовольнити позовну заяву.

Клопотання учасників справи та процесуальні дії у справі

26 вересня 2025 року Суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

11 грудня 2025 року Суд постановив ухвалу про закриття підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

Суд відмовив у задоволенні клопотання Позивача про залучення до участі у справі співвідповідачем Київську міську державну адміністрацію, оскільки представник Позивачки не обґрунтував необхідності залучення цієї особи, а також те, що на момент подання позову Позивачка не знала та не могла знати про підстави для залучення КМДА до участі у справі як співвідповідача. У клопотанні було наведено лише загальні посилання на нормативне регулювання та розмежування повноважень органів місцевого самоврядування і виконавчої влади у сфері управління житловим фондом, однак не зазначено, якими саме діями чи бездіяльністю КМДА порушено права, свободи чи інтереси Позивачки.

Суд задовльнив клопотання Позивачки та третіх осіб про допит їх як свідків про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

24 грудня 2025 року представник Відповідача ОСОБА_8 подала заперечення на клопотання про зупинення розгляду справи. Представник Відповідача просила відмовити у задоволенні клопотання про зупинення розгляду справи № 754/10222/25 та зупинити розгляд справи № 754/15279/25 до набрання законної сили рішенням у справі № 754/10222/25.

Також 24 грудня 2025 року представник Відповідача ОСОБА_8 подала клопотання про продовження строку подачі відзиву (запереченя).

25 грудня 2025 року на адресу суду надійшло клопотання представника КМДА Шаркової А.О. про заміну неналежного відповідача КМДА на належного - Київську міську раду.

18 березня 2025 року Суд залишив клопотання про зупинення розгляду справи та про заміну неналежного Відповідача без розгляду. Також Суд також залишив без розгляду відзив на позовну, оскільки відсутні поважні причини пропуску строку на його подання, про що постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

16 жовтня 1973 року ОСОБА_6 та члени його сім`ї, а саме: дружина ОСОБА_7 (свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 від 30.01.1958), син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (, свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 27.07.1960) отримали ордер на вселення до квартири за адресою: АДРЕСА_3 (доказ - ордер № Г2819244 від 16.10.1973, що виданий виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих УРСР).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 , актовий запис № 94 від 08.01.1986 (доказ - свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 08.01.1986, видане Дарницьким ЗАГС м. Києва).

ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_5 народився син ОСОБА_3 (доказ - свідоцтво про народження НОМЕР_4 від 15.08.1990).

05 серпня 1994 у зв`язку з смертю ОСОБА_6 відбулася зміна договору найму спірної квартири, було дозволено ЖЕК змінити договір найму двокімнатної квартири та укласти його з ОСОБА_7 , склад сімї якої вона та син, ОСОБА_5 (доказ - витяг з розпорядження представника Президента України в Ватутінському районі м. Києва № 858 від 05.08.1994).

ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_7 (доказ - свідоцтво про смерть НОМЕР_5 від 04.02.2000, що видане Відділом реєстрації смерті у м. Києві).

20 серпня 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_3 уклали шлюб, актовий запис 1011 від 20 серпня 2011 року (доказ - свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_6 від 20.08.2011, видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві). Від шлюбу подружжя має доньку - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 (доказ - свідоцтво про народження серії НОМЕР_7 від 05.01.2013, видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м.Києві).

З показань Позивачки, ОСОБА_1 , що була допитана як свідок, та показань третіх осіб, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , встановлено, що з квітня 2001 року вона почалати проживати разом із ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1 у фактичних шлюбних відносинах.

Надалі, 18 вересня 2014 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 уклали шлюб, про що було складено відповідний актовий запис № 1801 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровсього районного управління юстиції у м. Києві (доказ - свідоцтво серія № 1-БК № 263574).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 (доказ - свідоцтво прор смерть серії НОМЕР_8 від 24.03.2023, видане Золотоноським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)).

Сторони, треті особи та їхні представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи (частина перша статті 91 ЦПК України).

Позивачка, ОСОБА_1 , вселилася до спірної квартири у квітні 2001 року за згодою наймача, проживала з ним однією сім`єю, вела спільне господарство, а у 2014 році зареєструвала з ним шлюб. Ці факти підтверджуються показаннями самої Позивачки та свідків (третіх осіб) - ОСОБА_3 та ОСОБА_3 .

Водночас судом встановлено інші фактичні дані, які мають істотне значення для справи: Позивачка не зареєстрована у спірній квартирі АДРЕСА_4 . З 22.12.1993 року і дотепер вона має зареєстроване місце проживання у цьому ж будинку у квартирі АДРЕСА_2 (доказ - паспорт серії ТТ № 252837). З показань Позивачки як свідка встановлено, що 3 2015 року вона є власником житлового будинку у Черкаській області, де періодично проживає (буває відсутня у спірній квартирі по 2-3 місяці на рік).

Позивачка пояснила, що питання реєстрації у спірній квартирі планувалося вирішити з 2014 року, однак цьому завадили обставини, пов`язані з війною, у зв`язку з чим вона періодично проживала як у квартирі, так і на дачі, що є її власністю. При цьому Позивачка підтвердила, що померлий не пропонував їй зареєструвати місце проживання у квартирі АДРЕСА_4 , відповідні дії не вчинляись.

Спірна квартира АДРЕСА_1 є неприватизованою, належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва та віднесена до сфери управління Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 січня 2011 року № 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень».

Згідно з цим розпорядженняс з урахуванням змін, внесених розпорядженням № 1997 від 28 жовтня 2011 року, до переліку повноважень районних в м. Києві державних адміністрацій у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку увійшли повноваження щодо видачі ордерів на заселення жилої площі, приватизація державного житлового фонду, укладення договорів найму житла.

У матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували звернення Позивачки до Відповідача з метою внесення змін до договору найму після смерті основного наймача.

Зі встановлених обставин випливають житлові правовідносини щодо права особи, яка вселилася до квартири як дружина наймача права вимагати в судовому порядку визнання себе основним квартиронаймачем після смерті чоловіка, якщо: 1) чоловік Позивачки за життя не переоформив на себе договір найму жилого приміщення після смерті попереднього наймача (своєї матері, яка померла у 2000 році); 2) Позивачка не була зареєстрована у спірній квартирі і дотепер має діюче зареєстроване місце проживання в іншій неприватизованій квартирі у цьому ж будинку; 3) Позивачка мала та має у власності інше житло; 4) Позивачка до подання позову не зверталася до уповноваженого органу (наймодавця) із заявою з метою внесення змін до договору найму житлового приміщення після смерті свого чоловіка; 5) позовні вимоги заявлені до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, а не до органу місцевого самоврядування (Київської міської ради), який уповноважений здійснювати права власника щодо цього комунального майна.

Оцінка суду

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, об`єктом захисту визнано порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Житло є складовим елементом достатнього життєвого рівня, право на який має кожен (стаття 48 Конституції України, пункт 1 статті 25 Загальної декларації прав людини 1948 року, пункт 1 статті 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року).

У статті 395 ЦК України встановлено, що право користування є речовим правом на чуже майно та відповідно до статті 396 ЦК України підлягає захисту відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Отже, особа має право звернутися до суду із позовом про визнання права користування майном, якщо це право порушується, оспорюється чи не визнається. Передумовою для застосування наведених норм права є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Позивачка у позові не просить визнати право користування квартирою, а заявила вимоги про визнання себе члениом сімї померлого ОСОБА_5 та основним квартиронаймачем, підкресливши в судовому засіданні, що вимоги про визнання права користування не заявляються.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Суд зазначає, що 15 лютого 2026 року набув чинності Закон України № 4751-IX "Про основні засади житлової політики".

Підпунктом 1 пункту 2 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону визнано таким, що втратив чинність Житловий кодекс України, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Згідно із пунктом 4 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону дія цього Закону поширюється на житлові відносини, що виникли після набрання ним чинності. До правочинів про заселення у житлові приміщення, службове житло та житлові приміщення у гуртожитках, дійсних на день набрання чинності цим Законом, застосовується законодавство, що діяло на час їх укладення.

Позивачка вселилась до квартири та спірні правовідносини у даній справі виникли до набрання чинності Законом № 4751-IX. Отже, правовідносини щодо користування спірним житловим приміщенням виникли та тривали у період дії положень Житлового кодексу України, які регулювали порядок користування житлом державного та комунального житлового фонду. Враховуючи принцип незворотності дії законів у часі, закріплений у статті 58 Конституції України, а також те, що спірні житлові правовідносини сформувалися за дії зазначених норм, суд застосовує положення статей Житлового кодексу України для оцінки прав та обов`язків сторін у даній справі.

Суд ураховує, що житлове законодавство (зокрема, ЖК який підлягає застосуванню до спірних правовідносин) не визначає термін "основний квартиронаймач", а використовує поняття "наймач" та "члени сім`ї наймача".

Відповідно до частин першої та другої статті 106 ЖК України повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Для визнання наймачем на підставі статті 106 ЖК іншого члена сім`ї необхідно, щоб попередній член сім`ї мав правовий статус "наймача" (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року в справі № 682/933/16-ц (провадження № 61-3248св18)).

Відповідно до статті 62 ЖК України до відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також норми Цивільного кодексу України. Зокрема, у частині другій статті 825 ЦК України визначено, що у разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах.

Отже, право вимагати зміни договору найму (визнання основним наймачем квартири) є похідним і прямо залежить від наявності у попереднього члена сім`ї правового статусу "наймача" та самостійного права користування цим житловим приміщенням.

Тому, незважаючи на те, що Позивачка не заявила окремої вимоги про визнання права користування, суд для вирішення заявлених вимог про визнання особи основним квартиронаймачем зобов`язаний першочергово встановити, чи набула та чи зберегла Позивачка право користування спірною квартирою в розумінні статей 61, 64, 65 ЖК України, і відповідати за таким позовом має Київська міська рада, оскільки спірна квартира АДРЕСА_1 є неприватизованою та належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Відповідно до статті 10 та частини п`ятої статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Отже, у спорах про визнання особи наймачем житлового приміщення, яке перебуває в комунальній власності, належним відповідачем є відповідна міська рада, яка здійснює права власника, а не районна державна адміністрація.

Суд бере до уваги, що Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів міських рад відносить здійснення обліку відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням, а також надання житла (стаття 30). Виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація (їй підпорядковані районні у місті Києві державні адміністрації), яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Водночас незважаючи на делеговані виконавчим органам повноваження з обліку житлового фонду, квартира знаходиться у власності територіальної громади, інтереси якої представляє міська рада як представницький орган місцевого самоврядування. Саме міська рада наділена правом приймати від імені територіальної громади рішення, здійснювати від її імені та в її інтересах функції і повноваження власника органу місцевого самоврядування щодо розпорядження комунальним майном. Деснянська районна у місті Києві державна адміністрація лише здійснює управління спірною квартирою як об`єктом належного територіальній громаді міста Києва нерухомого майна.

Вирішуючи питання щодо належного складу осіб, Суд ураховує висновки Верховного Суду у постнові від 16 листопада 2022 року у справі № 932/3942/20. У цій справі Верховний Суд прямо вказав, що що за вимогою про визнання наймачем комунального житла належним відповідачем є міська рада, а пред`явлення позову до районної адміністрації є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до неї. Подібні висновки також викладені у постановах від 08 червня 2022 року у справі № 461/1517/19, від 22 січня 2024 року у справі № 206/2485/22.

Питання належності складу відповідачів у питанні зміни договору найму на квартиру та визнання позивачів наймачами квартири у м. Києві Верховний Суд розглядав у постанові від 04 березня 2026 року у справі № 761/16902/24, зазначивши, що державна адміністрація лише здійснює управління цією квартирою як об`єктом належного територіальній громаді нерухомого майна і не є належним відповідачем у цій справі; відповідачем має бути територіальна громада, у власності якої перебуває майно, тобто територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради. Такий висновок Веррховного Суду раніше було викладено також у постанові від 05 листопада 2025 року у справі № 755/10901/22.

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41)).

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20).

За висновками Верховного Суду пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Суд бере до уваги також те, що, що після закінчення підготовчого провадження 25 грудня 2025 року на адресу суду надійшло клопотання представника Київської міської державної адміністрації про заміну неналежного відповідача на належного - Київську міську раду. Суд залишив це клопотання без розгляду, оскільки вказане клопотання було заявлено не Позивачкою, а КМДА, яка взагалі не є учасником цієї справи.

Заміна неналежного відповідача здійснюється судом виключно за ініціативою та клопотанням позивача, суд не наділений процесуальними повноваженнями здійснювати таку заміну за клопотанням особи, яка не бере участі у справі. Сама ж Позивачка відповідного клопотання про заміну неналежного відповідача чи залучення Київської міської ради як співвідповідача до суду не подавала.

Отже, з огляду на те, що Позивачка пред`явила позовні вимоги про визнання себе основним квартиронаймачем квартири, що є комунальною власністю, до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, яка не є належним відповідачем у спірних правовідносинах щодо розпорядження комунальним майном територіальної громади, і при цьому не скористалася своїм процесуальним правом на подання клопотання про заміну Відповідача, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову з цієї самостійної підстави.

Щодо вимоги про визнання Позивачки членом сімї, суд зазначає, що відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У процесуальному законодавстві закріплена конструкція позовного провадження як певна процедура розгляду і вирішення цивільних справ зі спорів про право цивільне.

Позовному провадженню притаманна позовна форма як модельна, узагальнююча процедура позовного провадження. Для неї характерні такі ознаки, як наявність матеріально-правової вимоги, яка випливає із порушеного, невизнаного або оспорюваного права сторони і яка підлягає в силу закону розгляду в певному порядку, встановленому законом; наявність спору про суб`єктивне право; наявність двох сторін із протилежними інтересами, які наділені законом певними правомочностями щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів у суді.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.

Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому до підстави позову не можуть входити обставини, що виступають доказами у справі. З ними закон не повязує виникнення, зміну або припинення прав чи обовязків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

Оскільки для вирішення матеріально-правової вимоги про визнання Позивачки основним квартиронаймачем необхідним є встановлення юридично значимих фактів, як то: спільне проживання з наймачем, ведення з ним спільного господарства та набуття статусу члена сім`ї, тому встановлення цих фактів не є самостійною матеріально-правовою вимогою, а є підставою позову.

Визнання особи членом сім`ї померлого наймача не може бути самостійною вимогою у разі заявлення вимоги про визнання особи основним наймачем (зміну договору найму житлового приміщення), оскільки встановлення судом під час вирішення спору цієї обставини і є безпосередньою підставою для набуття права вимагати визнання особи наймачем за раніше укладеним договором найму. Отже, обставини, якими обґрунтовуються матеріально-правові вимоги (факт проживання однією сім`єю, тривалість часу проживання), не потребують встановлення як окремі самостійні юридичні факти у формі позовних вимог. Правове значення у цьому випадку має доведеність обставин, на які посилалася Позивачка на підтвердження своїх вимог про визнання її основним наймачем квартири.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про відсутність процесуальних підстав для вирішення вимоги про визнання членом сім`ї як окремої матеріально-правової вимоги, оскільки це є встановленням факту, який входить до підстави позову за іншими основними вимогами. Суд ураховує (mutatis mutandis) подібний виновок Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 932/15395/19.

З цих підстав суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на Позивачку.

Керуючись статтями 4, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, Суд

УХВАЛИВ:

У задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Деснянської районної в місті Києві державної адімністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивачки - ОСОБА_3 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в інтересах якої діють батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , про визнання членом сімї померлого та основним квартиронаймачем, відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 31 березня 2026 року.

Суддя Інна КОВАЛЕНКО