Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №571/526/26 — Рокитнівський районний суд Рівненської області

Справа № 571/526/26

Провадження № 3/571/316/2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року с-ще Рокитне

Рокитнівський районний суд Рівненської області, в складі судді Качмар М.Я., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ,

про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП,

в с т а н о в и в:

05 березня 2026 року о 09 годині 29 хвилини в с. Рокитне, вул. Миру, ОСОБА_1 повторно протягом року керував транспортним засобом марки «Volkswagen LT», номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом, а саме: не отримував посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п.2.1а Правил дорожнього руху та ст.15 Закону України «Про дорожній рух», за що передбачена відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП.

У судове засідання особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, шляхом направлення судової повістки.

Враховуючи те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 достовірно знав щодо нього було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.5 ст.126 КУпАП, тому зобов`язаний з розумним інтервалом часу сам цікавитися провадженням у своїй справі, при цьому, він не позбавлений можливості отримати інформацію про рух справи на офіційному вебпорталі судової влади України. Причини неявки не повідомив. Клопотання про відкладення розгляду справи не подавав.

З огляду на те, що чинний КУпАП не передбачає обов`язкової участі під час розгляду справи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст.126 КУпАП, тому суд вважає за можливе розглянути справу без його участі.

На підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.5 ст.126 КУпАП до матеріалів справи долучено такі докази:

- протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 606624 від 05.03.2026, згідно якого ОСОБА_1 повторно протягом року керував транспортним засобом, не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушив п.2.1.а. ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП;

- витяг з підсистеми ІПНП «ГСЦ АМТ» Інформаційного порталу Національної поліції України щодо притягнення 12.01.2026 року ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.126 КУпАП;

- довідкою про повторність вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, згідно якої постановою серії ЕНА № 6502005 від 12.01.2026 на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 3400 грн., згідно відомостей «ГСЦ Посвідчення водія» інформаційно-комунікаційної системи Інформаційний портал Національної поліції України» посвідчення водія статус – «Підлягає вилученню».

Дослідивши протокол про адміністративне правопорушення та долучені до нього матеріали, суд дійшов такого висновку.

Частиною 1 ст. 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з ст. 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як передбачено ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає адміністративній відповідальності та встановити інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 5 ст. 126 КУпАП передбачена відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті.

Частиною 2 с. 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Згідно п. 2.1.а Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновків експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозаписуючих записів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Статтями 10, 11 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Сам факт будь-якого правопорушення має бути підтверджено виключно допустимими доказами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

При оцінці доказів суд керується принципом «поза розумним сумнівом», а саме, що доведення вини має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Факт будь-якого правопорушення має бути підтверджено виключно допустимими та належними доказами.

Повторним відповідно до ст. 35 КУпАП визнається вчинене особою протягом року однорідне правопорушення, за яке її вже було піддано адміністративному стягненню.

Згідно п. 3 Розділу І «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затв. наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015, повторність правопорушення - повторне вчинення протягом року адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена відповідними статтями КУпАП та визначається за фактами винесених постанов у справах про адміністративні правопорушення, які набрали законної сили (крім правопорушень, відповідальність за які передбачена частиною третьою статті 130 КУпАП).

З наведеного слідує, що для наявності такої кваліфікуючої ознаки, визначеної ч. 5 ст. 126 КУпАП, як повторне протягом року керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, особу вже має бути піддано адміністративному стягнення за вчинення однорідного правопорушення (у даному випадку адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП).

Відповідно до ст. 289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Згідно ст. 291 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1 цього Кодексу.

Довідка щодо проведених заходів із встановлення повторності вчиненого адміністративного правопорушення, яка долучена до адміністративних матеріалів, не свідчить про повторність вчинення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, порушення за ст. 126 КУПАП, оскільки не містить відомостей щодо набрання постановою від 12.01.2026 про притягнення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП законної сили, зокрема не містить відомостей щодо вручення такої або отримання останнім поштовим відправленням чи відмови від такого отримання.

Отже, те, що правопорушення вчинено повторно, має бути перевірено та доведено особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, оскільки ч. 2 ст. 251 КУпАП передбачає, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.

Повторність вчинення протягом року аналогічного правопорушення повинна безумовно підтверджуватися безпосередньо самою постановою про накладення адміністративного стягнення, яка має бути завіреною належним чином, зокрема, повинна бути належним чином засвідчена та містити інформацію про набрання чинності, а також суду повинна бути надана інформація, що вказана постанова не оскаржувалась чи навпаки.

Окрім того, згідно п. 3 Розділу І «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затв. наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015, у разі неможливості встановити повторність постанова в справі про адміністративне правопорушення на місці його вчинення не виноситься, а складається повідомлення про адміністративне правопорушення, яке у п`ятиденний строк разом із наявними матеріалами справи (рапортом, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, поясненнями свідків, показаннями технічних приладів та засобів, у тому числі тих, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, та іншими доказами) надсилається до підрозділу поліції за місцем проживання (перебування) особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою здійснення перевірки на наявність повторності правопорушення та вжиття заходів щодо подальшого розгляду.

В межах зазначених у протоколі обставин інкримінованого особі адміністративного правопорушення має провадитися судовий розгляд. З цього слідує, що протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів у справі, але й актом обвинувачення у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказом у даній справі, у розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом винуватості, а обставини викладені у ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.

Аналіз вищенаведеного дає підстави для висновку, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини у тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

У розглядуваний адміністративних матеріалах відсутні достатні, достовірні, допустимі та належні доказів, які поза розумним сумнівом доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 23-рп/2010 від 22.12.2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій у ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.

Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, а також того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Відповідно до принципу доведення вини «поза розумним сумнівом», доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду» є джерелом національного права, зокрема, рішення у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, ЄСПЛ неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

В рішенні у справі «Маліга проти Франції» від 23.09.1998 ЄСПЛ визнав кримінально - правовий зміст адміністративного правопорушення, за яке передбачена санкція у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом. ЄСПЛ підкреслив, що обов`язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.

Також, в рішенні від 21.07.2010 у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають з співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Тобто, таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».

Тобто усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Рішенням Конституційного суду України від 20.10.2011 року N 12-рп/2011 у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої ст. 62 Конституції України, яке є обов`язковим до виконання на території України, встановлено, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, дослідивши повно та всебічно матеріали справи про адміністративне правопорушення, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд, поза розумним сумнівом, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 126 КУпАП є недоведеною, та не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду, у зв`язку з чим враховуючи, що винуватість особи не може ґрунтуватись на припущеннях, суд вважає, що провадження в справі необхідно закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір стягується у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення.

Оскільки провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, відповідно судовий збір стягненню з ОСОБА_1 не підлягає.

Керуючись ст. ст. 1, 7, 9, 23, 247, 251, 252, 283, 284 КУпАП, суд, -

п о с т а н о в и в:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Рівненського апеляційного суду через Рокитнівський районний суд Рівненської області.

Суддя М.Я.Качмар