Рішення від 25 березня 2026 р. у справі №552/804/26 — Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/804/26

Провадження № 2/552/1512/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.03.2026 року Київський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді Кузіної Ж.В.

секретаря судового засідання Безугла А.Г

за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та стягнення компенсації,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та стягнення компенсації посилаючись на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 червня 2016 року, який розірвано рішенням суду від 25.11.2024 року. У період шлюбу придбано майно: 25.09.2018 року земельну ділянку площею 0,1455 га, кадастровий номер 5321055100:30:002:0017, за адресою: АДРЕСА_1 та 30.06.2020 року гараж 36 по АДРЕСА_2 . Позивач добровільно переоформила автомобіль на відповідача без будь-якої компенсації. Сторони не досягли згоди щодо розподілу майна, яким фактично користується відповідач. Просила у порядку поділу спільного майна подружжя, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки земельної ділянки площею 0,1455 га, кадастровий номер 5321055100:30:002:0017 за адресою АДРЕСА_1 у розмірі 92 500 грн. та грошову компенсацію вартості частки гаражу АДРЕСА_3 у розмірі 162 000 грн., а всього 254 500 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 09.02.2026 року відкрито спрощене позовне провадження по справі.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, заперечувала обставини на які посилався відповідач у відзиві як на підставу для відмови у позові, зазначила , що автомобіль був переписаний на батька відповідача за формальним договором купівлі-продажу, жодних коштів за автомобіль вона не отримувала. Кошти, які вона отримувала як аліменти на старшого сина, який з жовтня 2025 року проживає з відповідачем , вона повертала на рахунок останнього, що підтверджується банківськими переказами. Просила задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала, підтримала наданий відзив та пояснила, що позивач має безперешкодний доступ до користування спірним майном. Позивачем відчужений автомобіль, що перебував у спільній сумісній власності сторін та жодні кошти не були передані відповідачу. Відповідач немає фінансової можливості сплатити грошову компенсацію . Просила відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі, дійшов до наступного висновку.

Судом установлено, що з 25 червня 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Київського районного суду м. Полтави від 25.11.2024 року розірвано. Мають двох малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на:

земельну ділянку площею 0,1455 га, кадастровий номер 5321055100:30:002:0017 за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25.09.2018 року, який посвідчений приватним нотаріусом Дикансього районного нотаріального округу Хіцан Т.В.;

гараж загальною площею 22.5 м2 за адресою м. Полтава, автоколектив обслуговуючий кооператив «Компресор», АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2020 року, який посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Удовіченко М.Ю.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя, може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

У судовому засіданні сторона відповідача не заперечувала щодо набуття спірного майна в період шлюбу, яке є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (Постанова ВП ВС від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Позивач не бажає реального розподілу майна, звернулась з вимогами щодо отримання компенсації його вартості.

У судовому засіданні представник відповідача не заперечувала щодо оцінки спірного майна, яка проведена позивачем.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Судом не можуть бути прийняті до уваги заперечення відповідача виходячи з наступного.

Однією із підстав не визнання позову є відчуження позивачем ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 автомобіля Мітсубісі днз НОМЕР_1 , проте зазначене рухоме майно не є предметом розгляду даної справи, а тому судом не можуть враховуватись такі обставини.

Посилання на відсутність фінансової можливості сплати компенсації , то суд приймає до уваги, що відповідач стає одноосібним власником спірного нерухомого майна. Факт відсутності в нього коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві не є ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

Щодо аліментних зобов`язань сторін, то даний спір має вирішуватися в іншому позовному провадженні, якщо хтось із сторін вважає, що порушуються його чи малолітньої дитини права чи законні інтереси.

У частині 3 статті 70 СК України визначено, що за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

У пункті 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст.70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що спірне нерухоме майно: земельні ділянка та гараж є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, частки яких є рівними. При цьому, дане майно за погодженням сторін, перебуває у фактичному користуванні відповідача.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідач зазначає, що він самостійно утримує та виховує спільного з позивачем сина ОСОБА_7 , а також позивачем відчужено автомобіль, який був спільним сумісним майном подружжя та він не отримав грошової компенсації.

Зазначені відповідачем обставини не мають того істотного значення, з яким сімейне законодавство пов`язує можливість відступити від засади рівності часток подружжя в спільному майні.

На підставі вищевикладеного , позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та стягнення компенсації підлягають задоволенню.

Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір у розмірі 2 545 грн.

Керуючись ст.ст. 10,12, 76-81, 259, 263-265 , 268 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

У порядку поділу спільного майна подружжя, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки земельної ділянки площею 0,1455 га, кадастровий номер 5321055100:30:002:0017 за адресою АДРЕСА_1 у розмірі 92 500 грн. та грошову компенсацію вартості частки гаражу АДРЕСА_3 у розмірі 162 000 грн., а всього 254 500 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 545 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ,місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Повний текст судового рішення виготовлений 31 березня 2026 року.

Головуючий Ж.В.Кузіна