Рішення від 26 січня 2026 р. у справі №367/4242/21 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/4242/21

Провадження №2/367/2418/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

27 січня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Карабаза Н.Ф.,

при секретарі Зайцевій А.В.,

заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 – адвоката Новіцької Іванни Леонідівни до Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру та зняття арешту з майна,

в с т а н о в и в:

Представник ОСОБА_1 – адвокат Новіцька І.Л. звернулася до суду з позовом до Ірпінського відділу ДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру та зняття арешту з майна зазначивши, що 25 грудня 2012 року відповідно до укладеного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбав нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . Продавцем квартири був ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С. 24 грудня 2012 року за реєстром № 9906. Чинність договору купівлі-продажу підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 12389449 від 25 грудня 2012 року, який видав приватний нотаріус Нельзін М.С. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Право власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не встиг своєчасно зареєструвати, тому будь-які відомості про право власності на квартиру відсутні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно або в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою № 247894037 від 12.03.2021 року. 20.10.2016 року постановою державного виконавця Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Дороніною В.О. накладений арешт на все майно боржника ОСОБА_2 , що належить йому, на загальну суму 694 008,35 грн. На виконанні державного виконавця Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Герби К.В. знаходиться виконавче провадження № 52886823 з примусового виконання виконавчих листів № 2/759/2051/15, № 2/759/4656/14, № 2/759/2554/15 про стягнення з боржника ( ОСОБА_2 ) на користь Виконавчого комітету Ірпінської міської ради боргів на загальну суму 885 131, 72 грн. Крім іншого майна боржника, арешт також було накладено на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Таким чином, у відповідності до законодавства ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , однак не має можливості зареєструвати право власності у зв`язку з накладенням арешту на майно позивача. 06.05.2021 було отримано листа за підписом начальника Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби ГУ юстиції у Київській області Павла Прямова, яким відмовлено у знятті арешту з майна у зв`язку з відсутністю правових підстав для зняття виконавцем арешту з квартири АДРЕСА_1 . Таким чином, Ірпінський міський відділ державної виконавчої служби ГУ юстиції у Київській області не визнає права власності на квартиру АДРЕСА_1 , що фактично породжує спір про право. Просить суд визнати право власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . Зняти арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_1 . Судові витрати стягнути з відповідачів на користь позивача.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився. В матеріалах справи міститься ряд заяв, клопотань його представника – адвоката Новіцької І.Л. щодо розгляду справи у відсутності позивача та представника позивача, про заочний розгляд справи, просять суд ухвалити заочне рішення суду по даній справі, позовні вимоги, що вказані у позовній заяві підтримують в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечують.

Відповідач Ірпінський відділ ДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не забезпечив явку свого представника, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В матеріалах справи містяться письмові пояснення на позовну заяву по цивільній справі № 367/4242/21, подані представником відповідача ОСОБА_4 – адвокатом Коляда А.М., в яких зазначено, що відповідач ОСОБА_2 не має відповідати за те, що позивач майже за 4 роки не спромігся зареєструвати за собою право власності на квартиру тому не може бути відповідачем в даній справі. Після продажу вищезазначеної квартири продавець (відповідач) ОСОБА_2 не притендує на вище зазначену квартиру та наголошує на тому, що у разі задоволення позову про визнання права власності за ОСОБА_1 на квартиру, права та інтереси ОСОБА_2 не будуть порушені, проте він не бажає сплачувати судовий збір та витрати на правову допомогу. Вважає, що договір купівлі-продажу, є підставою для реєстації права власності тому додаткового рішення суду про визнання права власності не потребується, в даному випадку необхідно зняти лише арешт з квартири АДРЕСА_1 . На думку представника відповідача, відповідачем у даній справі може були лише ВДВС Ірпінського міського управління юстиції. Вважає ОСОБА_2 неналежним відповідачем по даній справі.Просить суд у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 в частині стягнення судового збору та витрат на правову допомогу відмовити в повному обсязі.

Заяв, клопотань від учасників розгляду про відкладення розгляду справи до суду не подано.

Суд, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено що, згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.03.2021 № 247894037 квартира АДРЕСА_3 , належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 05.11.2012р. Згідно даних актуальної інформації зі спеціального розділу - актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень, вбачається, що з 21.10.2016 13:08:31 зазначена вище квартира перебуває під арештом, обтяжувач: Ірпінський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області; особа в інтересах якої встановлено обтяження: Виконавчий комітет Ірпінської міської ради, код ЄДРПОУ: 37911135; особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_2 .

Згідно копії договору купівлі-продажу квартири від 25.12.2012 року укладеного між ОСОБА_3 , який діяв за довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзиним М.С. 24.12.2012р. за реєстровим № 9906, від імені ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзиним М.С., зареєстрованого в реєстрі за № 9998, вбачається, що за цим договором продавець передає у власність (продає) покупцю, а покупець приймає від продавця (купує) квартиру АДРЕСА_1 і оплачує її вартість за цінною та у порядку, передбаченому договором.

Згідно п. 3 договору за домовленістю сторін цей продаж вчиняється за 79350 гривень, які продавець отримав від покупця до підписання даного договору.

Згідно п. 7 договору продавець зобов`язується звільнити квартиру з членами своєї сім`ї, виписати (зняти з реєстраційного обліку) усіх приписаних там осіб, вилучити ключі від відчужуваної квартири в осіб, які їх мали, і передати квартиру покупцеві не пізніше 25 грудня 2012 року. Обов`язок продавця передати квартиру покупцеві вважається виконаним у момент передачі покупцеві ключів від відчужуваної квартири.

Згідно з п. 9 договору право власності на відчужувану квартиру у покупця виникає за цим договором з моменту його держаної реєстрації.

Згідно витягу з держаного реєстру правочинів від 25.12.2012 року № 12389449 вбачається, що правочин за № 5415891 (договір купівлі-продажу) міститься в Державному реєстрі правочинів; предмет правочину: квартира, за адресою: АДРЕСА_2 ; відчужувач: ОСОБА_2 ; набувач: ОСОБА_1 ; дата реєстрації 25.12.2012 Ірпінський міський приватний нотаріус Нельзин М.С.

Згідно постанови про арешт майна ВП № 52690478 від 20.10.2016, року вбачається, що ОСОБА_5 , державним виконавцем Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області при примусовому виконанні виконавчого листа № 2/759/2051/15, виданого 26.06.2015 Святошинським р/с про стягнення з ОСОБА_2 на користь Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області 630 218,54 грн. заборгованості по сплаті внеску на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпеня, а також 243,60 грн. судового збору на користь держави постановлено накласти арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 від 13.11.1962 року народження у межах суми звернення стягнення 694008,35грн. Заборонити здійснення відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику.

Згідно листа Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 06.05.2021 № 11473/6 вбачається, що перевіркою Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що на виконанні у відділі перебуває зведене виконавче провадження № 52886823 з примусового виконання виконавчих листів № 2/759/2051/15, № 2/759/4656/14, №2/759/2554/15 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Виконавчого комітету Ірпінської міської ради боргів на загальну суму 885131,72 грн. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить боржнику ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 . Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження», повідомляють, що відсутні правові підстави для зняття виконавцем арешту з квартири АДРЕСА_1 . Отже, арешт з квартири АДРЕСА_1 може бути знятий за рішенням суду.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Право власності належить до основоположних прав людини, утілення яких в життя становить основу справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинне мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 міжнародного правового акту повинні бути забезпеченні можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені статтею 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Одним із засобів юридичного захисту прав сторін виконавчого провадження під час проведення виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають під час примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Такий правовий висновок висловив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).

Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2024 року у справі № 2-186/05 (провадження № 61-5001св24) зробив висновок, що у частині першій статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено порядок вирішення спорів, що виникають під час виконання судових рішень, захисту прав особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, у зв`язку з накладенням арешту на майно. У разі виникнення такого спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

У постанові Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 913/567/19 (913/176/20) зазначено, що відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Тобто названа норма є спеціальною, у якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно такої особи і у разі виникнення спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту. Враховуючи встановлену судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів належність арештованого майна на праві власності позивачу та відсутність оспорювання або невизнання такого права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа вправі звернутися до суду з позовом як про визнання права власності на майно, на яке накладено арешт, і зняття з нього арешту, так і з позовом лише про зняття з такого майна арешту.

Позивач стверджує, що квартиру АДРЕСА_1 , набув у власність відповідно до чинного законодавства, оскільки, він її придбав згідно договору купівлі продажу 25.12.2012 року.

Відповідач ОСОБА_2 не заявляв, що не визнає або оспорює право власності на спірне нерухоме майно, чи про те, що оспорює право позивача на власність.

Крім того, на час розгляду суду укладений договір купівлі-продажу квартири від 25.12.2012 року не визнаний ні нікчемним, ні недійсним.

Згідно вимог ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 набув права власності на спірне майно правомірно.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Статтею 391 ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене та те, що накладений на квартиру арешт обмежує право позивача розпоряджатися своєю власністю, суд вважає позов обґрунтованим і таким що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у сумі 908,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41, 55 Конституції України, ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 334, 391, 392 ЦК України, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 4, 10, 76, 133, 141, 247, 259, 264, 265, 268, 273, 281-282, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позовну заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Новіцької Іванни Леонідівни до Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру та зняття арешту з майна - задовольнити.

Визнати право власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .

Зняти арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 солідарно судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00грн.

Заочне рішення може бути переглянуто Ірпінським міським судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Позивач має право оскаржити рішення до Київського апеляційного суду через Ірпінський міський суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було проголошено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: Н.Ф. Карабаза