Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №592/1392/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року м.Суми

Справа №592/1392/25

Номер провадження 22-ц/816/108/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенка В. І. , Щербаченко М. В.

з участю секретаря судового засідання – Назарової О.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу начальника Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції Діхтяренка Володимира Олександровича

на ухвалу Ковпаківського районного суду міста Суми від 03 березня 2025 року у складі судді Литовченка О.В., постановленої в м. Суми, повне судове рішення виготовлено 05 березня 2025 року,

в цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність начальника Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції Діхтяренка Володимира Олександровича, стягувач – ОСОБА_2 ,

в с т а н о в и в:

29 січня 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Школьного В.А., звернувся до суду із скаргою на бездіяльність органу державної виконавчої служби, в якій просив:

- визнати неправомірною бездіяльність начальника Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_3 , щодо незняття в межах виконавчого провадження №41112482 арешту з грошових коштів із заробітної плати (грошового забезпечення) ОСОБА_1 , які надходять на рахунок, відкритий ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 ;

- зобов`язати начальника Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_3 або іншу посадову особу Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти (скасувати) арешт в межах виконавчого провадження №41112482 з грошових коштів із заробітної плати (грошового забезпечення) ОСОБА_1 , які надходять на рахунок, відкритий ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 .

Вимоги мотивував тим, що на виконанні Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження №41112482 з примусового виконання виконавчого листа №1806/14588/12 (провадження №2/592/641/13) виданого 28.11.2013 року Ковпаківським районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми основного боргу в розмірі 383 160 грн. 98 коп., 23 582 грн. 33 коп. інфляційних збитків та 260 496 грн. 98 коп., що складає суму 35 % річних за договором позики від 22.11.2010 року та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору в сумі 3 219 грн., а також 3 549 грн. 60 коп. за проведення експертизи.

27.03.2014 в межах вказаного виконавчого провадження державним виконавцем в порядку ст. ст. 27, 42 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про стягнення виконавчого збору.

05.08.2019 року державним виконавцем складено постанову про арешт майна, в т.ч. садового будинку в садівничому товаристві «Плодоовочівник» с. Червоне, Сумського району.

Також, в ході проведення виконавчих дій 12.05.2014, 25.12.2014, 25.12.2014, 25.12.2014, 05.08.2019, 30.04.2020, 04.01.2021 державним виконавцем було винесено постанови про арешт коштів боржника, якими вирішено накласти арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках, також на кошти, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику: ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 741 610 грн. 04.01.2021 у виконавчому провадженні №41112482 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.4 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Підставою для повернення виконавчого документа слугувало ненадання відповіді стягувачем на направлену 09.12.2020 року заяву про авансування витрат виконавчого провадження. Вказана постанова не оскаржувалась, виконавчий документ повторно на виконання не пред`являвся. Постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 27.03.2014 виведена в окреме виконавче провадження №64044723.

05.01.2021 відкрито виконавче провадження №64044723 з примусового виконання постанови від 27.03.2014 про стягнення з ОСОБА_1 67 400,82 грн. виконавчого збору на користь держави.

ОСОБА_1 згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України від 25.06.2024 №179 зарахований до списків особового складу і поставлений на всі види забезпечення.

Довідкою AT КБ «ПриватБанк» від 10.12.2024 підтверджується, що клієнту ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відкрито картковий рахунок № НОМЕР_2 , на яку ОСОБА_1 отримує заробітну плату, також на вказану карту (рахунок) може бути зарахована будь-яка виплата (переказ). Випискою AT КБ «ПриватБанк» від 10.12.2024 року підтверджується, що картковий рахунок № НОМЕР_2 зараховано цільові надходження (грошове забезпечення) за липень 2024 - 24 111,56 грн., серпень 2024 - 20 249,43 грн.

Представник скаржника звернувся до відділу ДВС із заявою від 13.12.2024 про скасування арешту з коштів розміщених на рахунку № НОМЕР_2 в AT КБ «Приватбанк», оскільки вказаний рахунок використовується боржником, виключно для отримання грошового забезпечення.

Листом від 16.01.2025 начальник Зарічного ВДВС у м. Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_3 відмовив у задоволенні вказаної заяви скаржника посилаючись, що виконавче провадження в рамках якого накладено арешт на кошти завершено, виконавчий лист повторно на виконання не пред`являвся, а вчинення виконавчих дій, в тому числі й винесення постанов про зняття арешту з коштів у завершеному виконавчому провадженні з підстав передбачених п.4 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено.

Враховуючи те, що скаржнику відмовлено у знятті арешту з коштів, що містяться на рахунку призначеного для отримання заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовця, звернення на які заборонено законом, право скаржника порушено та підлягає захисту в судовому порядку.

Ухвалою Ковпаківського районного суду міста Суми від 03 березня 2025 року у скарга ОСОБА_1 задоволена. Визнано неправомірною бездіяльність начальника Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Діхтяренко В.О., щодо не зняття в межах виконавчого провадження №41112482 арешту з грошових коштів із заробітної плати (грошового забезпечення) ОСОБА_1 , які надходять на рахунок, відкритий ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в AT КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 . Зобов`язано начальника Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_3 або іншу посадову особу Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти (скасувати) арешт в межах виконавчого провадження №41112482 з грошових коштів із заробітної плати (грошового забезпечення) ОСОБА_1 , які надходять на рахунок, відкритий ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в AT КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 .

Не погодившись із ухвалою суду начальник Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Діхтяренко В.О. подав апеляційну скаргу, яку мотивував тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконною та необґрунтованою, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Апелянт зазначає, що у виконавчій службі перебувало виконавче провадження щодо стягнення з боржника заборгованості, у межах якого державним виконавцем правомірно накладались арешти на кошти боржника з метою забезпечення виконання судового рішення.

При цьому виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», а тому, на думку апелянта, відсутні правові підстави для зняття арешту з майна чи коштів боржника, оскільки у такому випадку закон прямо не передбачає обов`язку знімати арешт.

Апелянт наголошує, що арешт коштів є заходом забезпечення виконання рішення суду і може бути знятий виключно у випадках, прямо передбачених законом, перелік яких є вичерпним. Водночас суд першої інстанції, визнаючи бездіяльність посадової особи неправомірною, не зазначив жодної норми закону, яку було порушено, та не встановив наявності передбачених законом підстав для зняття арешту.

Крім того, апелянт звертає увагу, що рахунок боржника, на який накладено арешт, було відкрито вже після повернення виконавчого документа стягувачу, а отже, дії виконавця щодо арешту коштів не можуть вважатися неправомірними. Також зазначається, що відсутні докази того, що рахунок має спеціальний режим використання або що кошти на ньому не підлягають арешту, а банк, у свою чергу, не повідомляв про наявність таких обставин.

Окремо апелянт вказує на неправильне застосування судом норм законодавства, що регулюють порядок примусового виконання рішень, підкреслюючи обов`язковість виконання судових рішень та необхідність дій органів державної виконавчої служби виключно в межах наданих повноважень.

У зв`язку з цим апелянт просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги.

Відзиву на апеляційну скаргу, у встановлений апеляційним судом строку, подано не було.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження №41112482 з примусового виконання виконавчого листа №1806/14588/12 (провадження №2/592/641/13) виданого 28.11.2013 року Ковпаківським районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми основного боргу в розмірі 383 160 грн. 98 коп., 23 582 грн. 33 коп. інфляційних збитків та 260 496 грн. 98 коп., що складає суму 35 % річних за договором позики від 22.11.2010 року та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору в сумі 3 219 грн., а також 3 549 грн. 60 коп. за проведення експертизи (а.с. 22).

В ході проведення виконавчих дій 12.05.2014, 25.12.2014, 25.12.2014, 25.12.2014, 05.08.2019, 30.04.2020, 04.01.2021 державним виконавцем було винесено постанови про арешт коштів боржника, якими зазначено: накласти арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках, також на кошти, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику: ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 741 610 грн (а.с. 22-24).

04.01.2021 у виконавчому провадженні №41112482 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану на підставі п.4 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 25).

ОСОБА_1 з 25.06.2024 року призваний на військову службу під час мобілізації до Збройних Сил України та зарахований до списків особового складу військової часини НОМЕР_3 , що підтверджується копією витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_3 від 25.06.2024 №179 (а.с 21).

Відповідно до довідки AT КБ «Приватбанк» від 10.12.2024 № 9SAN809MDVLEC6MO та виписки від 10.12.2024 №B6SF2SM2Q0H0KM5B, які були надіслані до Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, боржник має в AT КБ «Приватбанк» картковий рахунок № НОМЕР_2 , на який отримує зарплатні виплати (грошове забезпечення) (а.с. 19-20).

Представник скаржника звернувся до відділу ДВС із заявою від 13.12.2024 про скасування арешту з коштів розміщених на рахунку № НОМЕР_2 в AT КБ «Приватбанк», оскільки вказаний рахунок використовується боржником, виключно для отримання грошового забезпечення (а.с. 17-18).

Листом від 16.01.2025 року начальник Зарічного ВДВС у м. Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_3 відмовив у задоволенні вказаної заяви скаржника посилаючись, що виконавче провадження в рамках якого накладено арешт на кошти завершено, виконавчий лист повторно на виконання не пред`являвся, а вчинення виконавчих дій, в тому числі й винесення постанов про зняття арешту з коштів у завершеному виконавчому провадженні з підстав передбачених п.4 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено (а.с. 15).

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що грошові кошти на відповідному рахунку є заробітною платою (грошовим забезпеченням) боржника, а накладення арешту на такі кошти фактично позбавляє його можливості отримувати засоби існування, що порушує його конституційні права.

Зважаючи на незаконність обмеження права особи на отримання доходу, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість скарги, визнав бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби щодо незняття арешту неправомірною та зобов`язав цю посадову особу зняти арешт із грошових коштів, що надходять як заробітна плата на рахунок боржника.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.

При цьому апеляційний суд керується таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 447 ЦПК України зазначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно до статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Питання організації, порядку та умов виконання судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, зокрема звернення стягнення на кошти боржника на рахунках в банках, передбачені як Законом України «Про виконавче провадження», так і Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція).

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Якщо у заяві про відкриття виконавчого провадження не зазначено майно боржника та/або його кошти на рахунках у банківських установах, то відповідно до статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» розшук майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

У частині першій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Відповідно до пункту 7 розділу VIII Інструкції, розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, виконавець зобов`язаний винести постанову відповідно до абзацу другого частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (частини третя та четверта статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

Крім того, частина восьма розділу VIII Інструкції визначає, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові про накладення арешту зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

При цьому частина перша та друга стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначають порядок звернення стягнення на майно боржника та обмеження щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться на банківських рахунках боржника, у випадках визначених Законами зазначеними у частині другій цієї статті та на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Отже, зі змісту вищевказаних норм права слідує, що арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і являє собою сукупність заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. При цьому виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів, зокрема щодо коштів на банківських рахунках - відомості про володільця рахунку, номеру, виду рахунку, суми коштів, що зберігаються на ньому. Саме наявність таких даних дозволяє виконавцю здійснити арешт коштів, що знаходяться на банківських рахунках у відповідності до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» та розділу VIII Інструкції.

Відповідно до пункту 8 розділу VIII Інструкції на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

Отже, державний та/або приватний виконавець перед накладанням арешту повинен з`ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту серед інших відомостей вказати про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкриті після накладення арешту. Накладання арешту на суми, що перевищують суми, визначені виконавчим документом, та перевищують суми витрат виконавчого провадження, що підлягають стягненню, є незаконним.

При цьому законом забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (абзац другий частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частиною другою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено невичерпний перелік рахунків, кошти на яких не підлягають арешту, оскільки передбачено, що законом можуть бути визначені й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення та/або накладення арешту на які заборонено законом.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) (пункт 7.13 постанови).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

У частині першій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до частин першої та другої статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається: 1) у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, 2) відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, 3) у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Зазначена норма права визначає кошти, що складають заробітну плата як особливий об`єкт, на який може бути звернуте стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.

Порядок звернення стягнення на заробітну плату також визначається Законом України «Про виконавче провадження» та розділом Х «Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника» Інструкції у відповідності до яких про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (частина третя статті 68 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому відповідно до пунктів 4, 8 та 9 розділу Х Інструкції контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється виконавцем за власною ініціативою (пункт 4 розділу Х Інструкції), а за кожною постановою про стягнення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, щомісяця та після закінчення строку відповідних виплат або у разі звільнення працівника подається окремий звіт про здійснені відрахування та виплати за встановленою формою встановленою у додатку 9 до Інструкції). Звіт про здійснені відрахування та виплати долучається до матеріалів виконавчого провадження. Зазначений додаток № 9 передбачає період звіту, розмір нарахованої заробітної плати, розмір утриманих податків та інших обов`язкових платежів, відсоток стягнення та утриману суму на погашення боргу за виконавчим провадженням.

Таким чином, законодавство покладає зобов`язання з контролю за виконанням стягнення з доходів боржника як на підприємство, установу, організацію, фізичну особу-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати, та зобов`язано направляти виконавцю щомісячні звіти про відрахування з таких доходів, так і на виконавця, який здійснює контроль шляхом отримання таких звітів та їх перевірки з точки зору правильності нарахувань та розміру стягнення. Саме такий звіт надає виконавцю можливість контролю за сумами заробітної плати, які нараховані боржнику за місцем отримання доходів та сумами стягнення, які здійснюються з цього доходу.

Відповідно частини першої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Частинами другою та третьою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами.

Тлумачення вказаних норм права визначає, що виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернення стягнення та для виконання рішення про стягнення періодичних платежів, однак у розмірі не більше 20 відсотків за наявності одного виконавчого документа та 50 відсотків заробітної плати за наявності кількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині право на своєчасне, у передбачені законом строки, одержання винагороди за працю, що становить одне з основних трудових прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь - яких утримань із заробітної плати, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на заробітну плату, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину заробітної плати, що перевищує граничну межу таких відрахувань.

Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя.

Таким чином, не може бути накладений арешт на кошти, що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. При цьому на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується.

Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих статус коштів виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок відповідно до частини другої вищевказаної статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, що знаходяться на цьому рахунку, заборонено законом.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону (абзац другий частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» ).

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Також, виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20).

У цій справі суд першої інстанції встановив, що в ході проведення виконавчих дій 12.05.2014, 25.12.2014, 25.12.2014, 25.12.2014, 05.08.2019, 30.04.2020, 04.01.2021 державним виконавцем було винесено постанови про арешт коштів боржника, якими зазначено: накласти арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках, також на кошти, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику: ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 741 610 грн.

04.01.2021 у виконавчому провадженні №41112482 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.4 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

У грудні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Школьний В.А., надав приватному виконавцю підтверджуючі документи про те, що арешт було накладено на кошти, які є заробітною платою боржника, які розміщена на рахунку, призначеному для зарахування заробітної плати.

Зарічний ВДВС у місті Суми у порушення пункту 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт з грошових коштів не зняв.

З урахування наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання неправомірною бездіяльності начальника Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції Діхтяренка В.О. щодо не скасування арешту заробітної плати та зобов`язання зняти арешт з рахунку НОМЕР_2 , відкритому у Акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк», на ім`я ОСОБА_1 і відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для зняття арешту з коштів боржника.

Апеляційний суд наголошує, що передбачене абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки відповідно до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку з накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.

Наявність у виконавчому провадженні звітів підприємства, установи, організації, фізичної особи-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати про нарахування доходів та розмір утримань з цього доходу на погашення боргу, надає можливість виконавцю здійснювати не тільки контроль за правильністю такого утримання, а й можливість визначення розміру коштів, які складають дохід боржника, з якого здійснення стягнення неможливе.

Отже, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21), а також у постанові Верховного суду у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2025 року у справі №444/2503/17.

Таким чином, звернення стягнення та накладення арешту на заробітну плату понад встановлені Законом розміри заборонено, а якщо він накладений, то підлягає зняттю. Таке зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема й на підставі повідомлення боржника.

Залишення в силі арешту на кошти, які складають заробітну плату, та звернення на них стягнення унеможливлює отримання боржником будь-яких коштів заробітної плати як єдиного джерела доходів та порушує його конституційне право на отримання винагороди за працю.

У статті 10 Конвенції про захист заробітної плати, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року зазначено, що заробітна плата може стати об`єктом арешту або передачі лише у такій формі й у таких межах, які визначено національним законодавством. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Доводи апеляційної скарги про те, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» арешт з майна (чи коштів) не знімається, не заслуговують на увагу, оскільки як зазначив апеляційний суд вище, відповідно до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

У зв`язку з наведеним, апеляційний суд дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції про визнання неправомірною бездіяльності начальника Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дітяренка В.О. щодо не скасування арешту заробітної плати, яка знаходиться та надходить на банківський рахунок, який відкритий у АТ КБ «ПриватБанк» та про зобов`язання скасувати арешт є обґрунтованою.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Установивши, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу начальника Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції Діхтяренка Володимира Олександровича залишити без задоволення.

Ухвалу Ковпаківського районного суду міста Суми від 03 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: В. І. Криворотенко

М. В. Щербаченко