Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №591/12593/25 — Сумський апеляційний суд

Справа № 591/12593/25

Номер провадження 22-ц/816/1718/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року м.Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач),

суддів Собини О.І., Сидоренко А.П.,

з участю секретаря судового засідання Назарової О.М.,

у присутності:

представника відповідача – Латковського Романа Миколайовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрпроммонтаж»

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 січня 2026 року (суддя Ніколаєнко О.О.), ухвалене у м. Суми, повне рішення виготовлене 12 січня 2026 року,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрпроммонтаж»

про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

29 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною позовною заявою, яку обґрунтувала такими обставинами.

Із 05 травня 2025 року по 15 вересня 2025 року ОСОБА_1 працювала у ТОВ «Будівельна компанія «Укрпроммонтаж» на посаді менеджера з постачання, була звільнена на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін. При звільнені відповідачем не проведено розрахунок та не виплачена нарахована заробітна плата в сумі 51 502,85 грн. Посилаючись на положення статті 117 КЗпП України доводить наявність підстав для стягнення з товариства середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні в сумі 69 872 грн з подальшим утриманням всіх податків і обов`язкових платежів. Вказує, що такими протиправними діями відповідача їй заподіяна моральна шкода, розмір якої оцінює в 4000 грн. Посилаючись на викладені обставини, просила стягнути з відповідача на свою користь зазначені суми. Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12 січня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Будівельна компанія «Укрпроммонтаж» на користь ОСОБА_1 51 502,85 грн заробітної плати, 44 598 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з наступним утриманням з цих сум податків і обов`язкових платежів, 1000 грн моральної шкоди. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць – 1486,60 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що за відсутності належних та допустимих доказів виплати позивачці заробітної плати є доведеним факт існування заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, у зв`язку з чим стягнув її з відповідача.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції зазначив, що обчислення такого середнього заробітку має здійснюватися виходячи з кількості робочих днів, а не календарних, як помилково визначено позивачкою у її розрахунку. Виходячи із середньоденної заробітної плати у розмірі 1486,60 грн та періоду затримки з 16 вересня 2025 року по 27 жовтня 2025 року, що становить 30 робочих днів, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 44 598 грн, відмовивши у задоволенні цієї частини позовних вимог у решті заявленої суми.

Разом із тим суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачці порушенням її трудових прав. Врахувавши характер та обсяг моральних страждань, тривалість періоду виникнення заборгованості із заробітної плати, розмір такої заборгованості, а також керуючись принципами розумності та справедливості, суд зменшив розмір відшкодування моральної шкоди з заявлених 4000 грн до 1000 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду, ТОВ «Будівельна компанія «Укрпроммонтаж» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.

Вважає, що суд, частково задовольняючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, безпідставно визнав, що її спричинено невиплатою зарплати, пославшись на відсутність заперечень з боку відповідача, які б спростували позицію позивачки. Однак, такий підхід суперечить вимогам статті 81 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, саме позивачка мала довести факт заподіяння моральної шкоди винними діями товариства, чого зроблено не було. Вказує, що позивакою не надано будь-яких доказів наявності самого факту моральної шкоди, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення її здібностей або можливості їх реалізувати, тому відсутні підстави для такого відшкодування.

Судове рішення в частині стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в апеляційному порядку сторонами не оскаржується та відповідно в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Правом на відзив на апеляційну скаргу позивачка не скористалася.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Із 05 травня 2025 року по 15 вересня 2025 року ОСОБА_1 працювала у ТОВ «Будівельна компанія «Укрпроммонтаж» на посаді менеджера з постачання (а.с. 7, 9-11).

Відповідно до наказу ТОВ «Будівельна компанія «Укрпроммонтаж» від 15 вересня 2025 року № 30-к/гр ОСОБА_1 звільнена з роботи з 15 вересня 2025 року на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) (а.с. 8).

Згідно з розрахунковим листком ОСОБА_1 борг за організацією на кінець місяця (період 1-30 вересня 2025 року) становить 51 502,58 грн (а.с. 12).

Відповідно до довідки ТОВ «Будівельна компанія «Укрпроммонтаж» від 23 грудня 2025 року №56 заробітна плата ОСОБА_1 за період із ІІ половини липня по І половину вересня 2025 року становила 66 876,23 грн (а.с. 76).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частино 1 статті 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно із статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.

Частиною 1 статті 116 КЗпП України встановлено строк розрахунку при звільненні, а саме: при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У справі, що переглядається судом встановлено та визнається відповідачем (а.с. 41, 76), що в порушення наведених норм права, товариство у день звільнення позивачки не провело з нею розрахунок та не виплатило належних їй сум.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц зазначено: «статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством. Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт порушення трудових прав працівника є достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки таке порушення об`єктивно спричиняє моральні страждання, пов`язані з негативними переживаннями, почуттям невизначеності та необхідністю додаткових зусиль для захисту своїх прав.

При цьому стягнення на користь працівника заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може розглядатися як достатня та повна сатисфакція завданої моральної шкоди, оскільки має іншу правову природу та спрямоване на відновлення порушених майнових прав, а не компенсацію немайнових втрат.

Із урахуванням встановлених у справі обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що діями відповідача, які виразилися у несвоєчасному проведенні остаточного розрахунку при звільненні, позивачці було заподіяно моральну шкоду, що є підставою для її відшкодування.

Оцінивши фактичні обставини справи та наявні в ній докази в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що достатньою та справедливою в цьому випадку буде визначена судом першої інстанції сума грошової компенсації у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги сторони позивача

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина 1 статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 375 ЦПК України).

За результатами апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині – без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, тому відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрпроммонтаж» залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повна постанова складена «31» березня 2026 року.

Головуючий Д.В. Сізов

Судді О.І. Собина

А.П. Сидоренко