Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №577/7314/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року м.Суми

Справа №577/7314/25

Номер провадження 22-ц/816/1797/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Черних О. М. (суддя-доповідач),

суддів - Петен Я. Л. , Замченко А. О.

за участю секретаря судового засідання -Овчаренко М.В.

представника відповідача - адвоката Набока А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми та в режимі відеоконференції у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 23 січня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Буток Т.А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,

УСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог позову

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що остання працювала на посаді оператора станційного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів у виробничому підрозділі служби роботи регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» повних 5 років, звідки її було звільнено 15.09.2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України. При звільненні їй не були виплачені кошти, передбачені колективним договором, що і стало підставою для звернення до суду з позовом. При звільненні АТ «Укрзалізниця» не провело з нею повного розрахунку, зокрема їй не виплачено: одноразову матеріальну допомогу в розмірі 2 середньомісячних заробітків в сумі 25 504 грн. 82 коп., матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2025 роки в розмірі 48 333 грн. 00 коп., грошову винагороду з нагоди ювілею та (або) досягнення пенсійного віку в розмірі 6 845 грн. 00 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача невиплачені кошти при звільненні в загальній сумі 120208,54 грн та витрати по сплаті судового збору

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 23 січня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» задоволено частково. Ухвалено стягнути 25 504 грн 82 коп. невиплаченої одноразової матеріальної допомоги, 16 104 грн 00 коп. невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, 6 845 грн 00 коп. невиплаченої грошової винагороди з нагоди ювілею та (або) досягнення пенсійного віку, 47 126 грн 82 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 955 грн. 80 коп. судового збору, загалом 96 536 грн 44 коп. Крім того, стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 255 грн 40 коп. судового збору.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що відповідач безпідставно не виплатив позивачці при звільненні одноразову матеріальну допомогу, а також матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік, грошову винагороду з нагоди ювілею та (або) досягнення пенсійного віку в розмірі 6 845 грн., що передбачені умовами Колективного договору, та частково зазначені в наказі відповідача від 04.09.2025 року. Здійснив перерахунок загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.09.2025 року до 23.01.2026 року, яка становить 47 126 грн 82 коп., що не перевищує загального розміру невиплаченої при звільненні заробітної плати, тобто є пропорційним. В задоволенні позовних вимог в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 та 2025 роки суд першої інстанції відмовив за необґрунтованістю, посилаючись на те, що відповідач матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 та 2025 роки виплатив в добровільному порядку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, представник відповідача, вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права, а тому просив рішення суду скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обрубування своїх доводів посилається на те, що при ухваленні рішення суд першої інстанції, неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам.

Зазначає, що зважаючи на економічну ситуацію в державі, з метою стабілізації фінансово - економічного становища підприємства, збереження трудового колективу та своєчасної виплати заробітної плати працівникам підприємства, виникла необхідність у запровадженні окремих обмежувальних заходів тимчасово на період дії правового режиму воєнного стану та до нормалізації ситуації в товаристві.

Посилається на те, що місцевий суд не застосував статті 1, 11 та пункт 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні» та не звернув уваги на той факт, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. АТ «Укрзалізниця» на підставі положень вказаного Закону з березня 2022 року призупинило здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. Зупинення окремих видів виплат, передбачених колективним договором, є тимчасовим заходом, оскільки у працівників зберігається право на їх отримання, а його реалізація відкладається до закінчення дії правового режиму воєнного стану, або до прийняття окремих рішень правлінням АТ «Укрзалізниця».

Пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, який визнано незаконним та скасовано судом у справі № 211/7338/23 не діє, оскільки втратив чинність на підставі пункту 9 рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 року (протокол Ц-82/39 ком. Т) і з 01.07.2024 Товариством не застосовувався. Цим же рішенням правління, починаючи з 01.07.2024 року, зупинено дію окремих положень колективних договорів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, а тому немає правових підстав для стягнення з відповідача матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у зв`язку із зупиненням положень колективного договору на цей час.

Відповідач не відмовляв позивачу у виплаті матеріальних допомог відповідно до колективного договору, не порушував права позивача на ці виплати, лише відтермінував їх реалізацію. Суд першої інстанції не дослідив наданих відповідачем рішень про призупинення спірних виплат, передбачених колективним договором, що було здійснено не лише на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, а і на підставі інших рішень

Вказані виплати були призупинені не з вини АТ «Укрзалізниця», а була зумовлена обставинами непереборної сили, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку, передбаченого статтею 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, суд першої інстанції, незважаючи на заяву відповідача про застосування строку позовної давності, визначеного статтею 233 КЗпП не застосував позовну давність до вимоги про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 лютого 2026 року справу передано судді-доповідачеві – Черних О.М.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 10 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 10 березня 2026 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні

Позиція апеляційного суду

Представник АТ "Українська Залізниця" – Набока А.І., в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

У судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи позивачка не з`явилась, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст.ст.371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності позивачки, яка не з`явилась, за присутності представника відповідача –Набоки А.І.

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга представника відповідача – адвоката Гаркавенка І.Г. не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Мотиви з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам цивільного матеріального та процесуального законодавства України.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , оператора станційного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів у виробничому підрозділі служби роботи регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» звільнено 15.09.2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію згідно ст. 38 КЗпП України. Постановлено виплатити одноразову матеріальну допомогу у розмірі 02 середньомісячних заробітків, матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 06 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», що стверджується наказом № 496/ос від 04.09.2025 року «Про припинення трудового договору (контракту)» (а.с. 10).

Між державною адміністрацією залізничного транспорту України та радою профспілки залізничників та транспортних будівельників укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, дію Колективного договору пролонговано на 2006-2025 роки (а.с. 18).

Пунктом 8.23 Колективного договору передбачено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колективного договору (з 15 травня 2007 року), цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті: від 5 до 10 років – 2 середньомісячні заробітки.

Пунктом 3.14 Колективного договору встановлено обов`язок адміністрації з виплати працівникам залізниці грошової винагороди в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) з нагоди ювілею (50, 60 та 70 років) та (або) досягнення пенсійного віку (а.с. 19, 20).

Згідно паспорта серії НОМЕР_1 , виданого 11.10.1990 Конотопським МВ УМВС України в Сумській області, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Антрацит Луганської області, тобто ІНФОРМАЦІЯ_2 їй виповнилося 60 років (а.с. 15 -17).

Згідно копії довідки № 10-83 від 20.10.2025 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 506 грн. 74 коп., відповідно до копії довідки про доходи від 20.10.2025 загальна сума доходу ОСОБА_1 з вересня 2024 року по серпень 2025 року становить 153 028 грн 88 коп (а.с. 11, 13).

Відповідно до наказу № 737 від 31.03.2023 року ОСОБА_1 надано щорічно відпустку за період роботи з 10.09.2022 року по 09.09.2023 року включно на 14 календарних днів з 13.04.2023 року по 26.04.2023 року (а.с. 47).

В 2023 році ОСОБА_1 звернулася із заявою про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік згідно колективного договору (а.с. 44).

Згідно наказу № 1497 від 20.11.2024 року ОСОБА_1 надано щорічно відпустку за період роботи з 10.09.2023 року по 09.09.2024 року включно на 14 календарних днів з 04.12.2024 року по 17.12.2024 року, відповідно до протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 року, надано матеріальну допомогу на оздоровлення в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу) (а.с. 48), яку було виплачено ОСОБА_1 , що підтверджується розрахунком заробітної плати за грудень 2024 року (а.с. 50).

Відповідно до наказу № 971 від 11.07.2025 року ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 10.09.2024 року по 09.09.2025 року включно на 24 календарних дні з 21.08.2025 року по 13.09.2025 року, відповідно до протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 року, надано матеріальну допомогу на оздоровлення в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу) (а.с. 49), яку було виплачено ОСОБА_1 , що підтверджується розрахунком заробітної плати за серпень 2025 року (а.с. 51).

З копії витягу із протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року вбачається, що згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (а.с. 32).

Відповідно до витягу із протоколу № Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022 року вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, виплати яких були призупинені; нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення (а.с. 33).

Згідно витягу із протоколу № Ц-85/44 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 17.07.2023 року вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з січня до грудня 2023 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, виплати яких були призупинені; нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з жовтня 2023 року, згідно з графіком погашення (а.с. 37).

Відповідно до витягу із протоколу № Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 року вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, виплати яких були призупинені; нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з листопада 2024 року, згідно з графіком погашення (а.с. 38).

Згідно витягу із протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 року вирішено здійснити нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками – 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу) (а.с. 40, 41).

Мотивувальна частина та застосовані норми права

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За частиною першою статті 47 КЗпП України у редакції, чинній на день звільнення позивача, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України, статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг тощо.

Статтею 18 КЗпП України передбачено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

Згідно ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені ст. ст. 43-46 Конституції України.

У той же час, відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 квітня 2022 року №64/2022 у зв`язку із військовою агресією рф на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи.

При цьому, зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Пунктом другим розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Отже положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Матеріалами справи підтверджується, що наказом № 496/ос від 04.09.2025 «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 звільнено 15.09.2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію згідно ст. 38 КЗпП України. Постановлено виплатити одноразову матеріальну допомогу у розмірі 02 середньомісячних заробітків, матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 06 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця». Вказані виплати не були виплачені позивачці, що не заперечується відповідачем.

Дійсно, як вбачається з витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Проте, наказ - правовий акт, виданий керівником підприємства, з метою вирішення всіх основних або оперативних завдань, поставлених перед підприємством. В контексті кадрових питань, наказ використовується для прийняття працівників, звільнення, переведення, надання відпустки, призначення додаткових винагород. Це офіційний документ, який є обов`язковим для виконання.

В даній справі наказ про звільнення позивача містить вказівку про виплату ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомогу у розмірі 02 середньомісячних заробітків, матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 06 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», що є обов`язковим до виконання, та окрім того, з огляду на те, що відповідно до положень ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Доказів того, що до вказаного наказу вносилися зміни, матеріали справи не містять.

Право на отримання позивачем спірних матеріальних допомог, їх розмір відповідач не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.

Також при оцінці зазначених доводів апеляційної скарги апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції установив, що постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).

За змістом відомостей ЄДРСР у справі № 211/7338/23 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог.

Заявник апеляційної скарги також посилався на те, що помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що призупинення виплати матеріальних допомог при виході на пенсію та на оздоровлення відбулось виключно на підставі рішення правління від 14.03.2022, але відповідач в суді першої інстанції посилався і на інші рішення, яким місцевий суд за твердженням апелянта не надав правової оцінки.

До відзиву на позов відповідач до суду першої інстанції, крім копії протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31, надав копію протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» № Ц-82/39 Ком.т від 27.06.2024 «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану» (а.с.40), яким передбачено:

- на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, уведеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, починаючи з 01.07.2024 зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення (підпункт 1.1);

- підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01.07.2024 року (пункт 9).

Зміст указаного рішення № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року вказує на те, що цим рішенням правління Товариства зупинено положення колективних договорів в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення і лише починаючи з 01.07.2024 року. При цьому цим рішенням роботодавця не передбачено зупинення положень колективних договорів, які передбачають виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи у галузі при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Інших рішень правління АТ «Укрзалізниця» про зупинення виплати матеріальних допомог, передбачених пунктом 8.13 Колективного договору, відповідачем суду не надано.

Лист від 04.04.2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 адресований керівникам регіональних філій, філій АТ (а.с.39) про призупинення, починаючи з 01.04.2025 року до окремого рішення керівництва, виплати матеріальних допомог залежно від стажу роботи у галузі при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також за сумлінну працю на залізничному транспорті, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки такий лист не є належним доказом зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця у розумінні статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції на час виникнення спірних відносин).

Указаний лист на відміну від рішень від 14.03.2022 № Ц-54/31 та від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т не є рішенням правління АТ «Укрзалізниця», містить посилання на те, що таке призупинення здійснюється на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25.

Натомість рішення роботодавця, яке передбачено статтею 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції на час виникнення спірних відносин) має ухвалювати виконавчий орган АТ «Укрзалізниця», яким відповідно до пункту 89 Статуту АТ «Укрзалізниця» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2025 року № 615) є не штаб Товариства з ефективності, а Правління, яке колегіальним виконавчим органом і здійснює управління поточною діяльністю Товариства.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд резюмує, що оскільки підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 в частині призупинення виплати матеріальних допомог, що передбачені колективними договорами скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили у справі № 211/7338/23, а рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т не містить положень про зупинення виплати матеріальних допомог, передбачених пунктом 8.23 Колективного договору, відповідач допустив порушення прав позивача і безпідставно відтермінував на невизначений строк виплату позивачу одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків (посадових окладів) у зв`язку з виходом на пенсію та одноразову матеріальну допомогу.

Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення, визначена пунктом 3.10 Колективного договору зупинена рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т, починаючи з 01.07.2024 року, тому на виплату матеріальної допомоги за 2023 рік, тобто за період до його прийняття, указане рішення роботодавця не поширюється.

Це також підтверджують дії роботодавця, який матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік включив як належну до виплати ОСОБА_1 до наказу № 496/ОС від 04.09.2025 року про припинення трудових відносин у розмірі, визначеному пунктом 3.10 Колективному договорі, а не у розмірі визначеному підпунктом 1.2 рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 Кодексу законів про працю України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці указана норма не містить.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Викладений висновок апеляційного суду відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.

З викладених підстав апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги про те, що грошова винагорода з нагоди ювілею та (або) досягнення пенсійного віку, не належить до обов`язкових виплат працівнику у день звільнення. Належність таких виплат до фонду заробітної плати правового значення не має. Визначальним є те чи має працівник станом на дату звільнення на отримання від роботодавця відповідних виплат.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої одноразової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, грошової винагороди з нагоди ювілею та (або) досягнення пенсійного віку.

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень щодо невиконання обов`язків, передбачених статтями 47 та 116 КЗпП України, посилається на відсутність його вини та існування обставин непереборної сили, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України № 2024/02/0-7/1 від 28.02.2022 року.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України у разі відсутності його вини, при цьому обов`язок доведення відсутності вини покладається на роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 аналізуючи питання підтвердження настання обставин непереборної силу (форс-мажору), дійшла висновку, що:

"Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні".

У постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 910/9226/23 сформульовано такі загальні висновки щодо застосування положень статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні":

«Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку».

Відповідач, на якого покладено тягар доказування відсутності вини у виплаті належних позивачу сум в день звільнення, на підтвердження обставини непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на підприємстві на дату звільнення позивача з роботи, надав лист Торгово-промислової палати України № 2024/02/0-7/1 від 28.02.2022 року, який не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", оскільки не містить ідентифікуючих ознак саме до відповідача та конкретного випадку неможливості виконання відповідних зобов`язань перед працівниками.

Указаний лист, ураховуючи заперечення позивача, не є достатнім та належним доказом на підтвердження настання обставин непереборної сили на дату звільнення позивача з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного статтею 116 КЗпП України, що свідчить про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

Розмір середнього заробітку визначений місцевим судом, виходячи з кількості робочих днів за період затримки (з 16.09.2025 року до 23.01.2026 року - 93 робочих днів) станом на день ухвалення рішення та виходячи з розміру середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає 47 126 грн. 82 коп. (506 грн. 74 коп. х 93 робочих дні), що не перевищує загального розміру невиплаченої при звільненні заробітної плати, тобто є пропорційним.

Апеляційний суд відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, на законність та обґрунтованість рішення суду не впливають.

Щодо строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України,

Приписами частини другої статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Справа, яка переглядається, належить до трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.

Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з тим, як за загальним правилом коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Тому доводи апеляційної скарги про обчислення строку звернення ОСОБА_1 до суду з вимогою про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік необхідно обчислювати з 31.03.2023 року, тобто з моменту подання ним заяви на її виплату, є помилковими.

У справі, яка переглядається повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні ОСОБА_1 отримала 15.09.2025 року (а.с. 10), а тому, звернувшись до суду із позовом 04.12.2025 року, позивачка строк, визначений приписами частини другої статті 233 КЗпП України, не пропустила.

Щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України)

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого суду залишається без змін, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених заявником апеляційної скарги у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції – відсутні.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів апеляційного суду, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами процесуального та матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 141, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 23 січня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст рішення виготовлено 31.03.2026 року.

Головуючий - О. М. Черних

Судді: Я. Л. Петен

А. О. Замченко