Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №509/6929/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4429/26

Справа № 509/6929/24

Головуючий у першій інстанції Гандзій Д.М.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю: представника ПрАТ «СК «Уніка» - Білоконь І.В.,

переглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Суворова Юлія Іванівна на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 січня 2025 року по справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхової компанії «Уніка» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, -

В С Т А Н О В И В:

29 листопада 2024 року представник Приватного акціонерного товариства «Страхової компанії «Уніка» (далі - ПрАТ «СК «Уніка») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14.09.2016 між позивачем та ОСОБА_2 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №016345/4017/0000017, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом марки «Nissan NP 300», д.н НОМЕР_1 зі строком дії договору з 22.09.2016 по 21.09.2017.

У відповідності до умов вказаного договору страхування, позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування.

04 червня 2017 року приблизно о 12:30 год на автодорозі «Одеса-Рені» у Біляївському районі Одеської області, з боку м. Рені в напрямку м. Одеси, сталася ДТП за участю транспортних засобів марки «Nissan NP 300» д/н НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки «Toyota Avensis», д/н НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_1 , внаслідок якої водій автомобіля «Nissan NP 300» д/н НОМЕР_1 ОСОБА_3 та пасажир даного автомобіля ОСОБА_4 загинули на місці пригоди, а пасажири ОСОБА_5 і ОСОБА_6 отримали тілесні ушкодження.

Вироком Біляївського районного суду Одеської області від 19 квітня 2018 року, який набрав законної сили 21.05.2018 - обвинуваченого (відповідача) ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України з призначенням покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 р. з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі. Застосувано відносно засудженого ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням в Одеському слідчому ізоляторі до набрання вироком законної сили. Взято ОСОБА_1 під варту в залі суду з відбуттям строку покарання з 19 квітня 2018 року.

При чому, вартість транспортного засобу «Nissan NP 300» д/н НОМЕР_1 у пошкодженому стані згідно зобов`язуючої пропозиції склала 141 000 грн.

За страховим випадком позивачами складено страховий акт №226845 від 05.10.2017 та визначено суму страхового відшкодування на підставі розрахунку страхового відшкодування в розмірі 319 068,49 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №048798 від 17.11.2017.

Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу автомобіля марки «Toyota Avensis», д/н НОМЕР_2 за шкоду, завдану майну перед третіми особами, станом на 04.06.2017 була застрахована в ПрАТ «СК «Галицька» за полісом №АК/1591948 (страхова сума за шкоду заподіяна майну становить 100 000,00 грн на одного потерпілого, франшиза – 1 000,00 грн), якими було сплачено позивачам страхове відшкодування у розмірі 99 000 грн, а тому, відповідач як винуватець ДТП, в порядку суброгації повинен відшкодувати позивачам різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 219 069,49 грн (319 068,49 грн – 99 000 грн), яку позивачі просили стягнути з відповідача на свою користь, судовий збір 2 628,83 грн та витрати на правову (правничу) допомогу у сумі 7 000 грн згідно договору про надання правової допомоги з АБ «Лисов2856 «Еквіт» від 05.11.2024.

Від представника відповідача Жиєнка М.В. надійшла заява про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, який на її думку сплив 03.06.2020, а з позовом суду ПрАТ «СК «Уніка» звернулося 29.11.2024, тобто пропустивши встановлений законодавством 3 річний строк позовної давності, через що просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 січня 2025 року позов ПрАТ «СК «Уніка» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Уніка» різницю між фактичним розміром шкоди і сумою страхової виплати у розмірі 219 069,49 грн, судовий збір 2 628,83 грн та витрати на правову (правничу допомогу) в сумі 7 000 грн.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Суворова Ю.І. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 січня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ПрАТ «СК «Уніка» на підставі строку позовної давності, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_7 в судове засідання до апеляційного суду 18 березня 2026 року не з`явились, про розгляд справи повідомленні належним чином та завчасно (а.с. 157-159).

Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ПрАТ «СК «Уніка» - Білоконь І.В., яка заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до Страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 22.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів» - при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів» - страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до роз`яснень викладених в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Згідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, в розумінні ст. ст. 993,1187,1194 ЦК України, у відповідача виникло зобов`язання перед позивачами щодо відшкодування завдання збитків в межах сплаченого позивачами страхового відшкодування страхувальнику останнього.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, різницю між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, повинна сплачувати особа, з вини якої настав страховий випадок, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Пунктом 2 частини 4 постанови Пленуму ВСУ №6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Судом першої інстанції встановлено, що 14 вересня 2016 року між позивачем та ОСОБА_2 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №016345/4017/0000017, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом марки «Nissan NP 300», д/н НОМЕР_1 зі строком дії договору з 22.09.2016 по 21.09.2017.

У відповідності до умов вказаного договору страхування, позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування.

Так, 04 червня 2017 року приблизно о 12:30 год на автодорозі «Одеса-Рені» у Біляївському районі Одеської області, з боку м. Рені в напрямку м. Одеси, сталася ДТП за участю транспортних засобів марки «Nissan NP 300» д/н НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки «Toyota Avensis», д/н НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_1 , внаслідок якої водій автомобіля «Nissan NP 300» д/н НОМЕР_1 ОСОБА_3 та пасажир даного автомобіля ОСОБА_4 загинули на місці пригоди, а пасажири ОСОБА_5 і ОСОБА_6 отримали тілесні ушкодження.

Вироком Біляївського районного суду Одеської області від 19 квітня 2018 року, який набрав законної сили 21.05.2018 - обвинуваченого (відповідача) ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України з призначенням покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі. Застосувано відносно засудженого ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням в Одеському слідчому ізоляторі до набрання вироком законної сили. Взято ОСОБА_1 під варту в залі суду з відбуттям строку покарання з 19 квітня 2018 року.

При цьому, вартість транспортного засобу «Nissan NP 300» д/н НОМЕР_1 у пошкодженому стані згідно зобов`язуючої пропозиції склала 141 000 грн.

За страховим випадком позивачами складено страховий акт №226845 від 05.10.2017 та визначено суму страхового відшкодування на підставі розрахунку страхового відшкодування в розмірі 319 068,49 грн, що підтверджується наказом №00226845 від 10.11.2017 та платіжною інструкцією №048798 від 17.11.2017, яка була сплачена синові загиблого потерпілого ОСОБА_8 – ОСОБА_2 згідно його заяви №00226845 від 08.06.2017.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу автомобіля марки «Toyota Avensis», д/н НОМЕР_2 за шкоду, завдану майну перед третіми особами, станом на 04.06.2017 була застрахована в ПрАТ «СК «Галицька» за полісом №АК/1591948 (страхова сума за шкоду заподіяна майну становить 100 000 грн на одного потерпілого, франшиза – 1 000 грн), якими було сплачено позивачам страхове відшкодування у розмірі 99 000 грн, а тому, відповідач ОСОБА_1 як винуватець ДТП, в порядку суброгації повинен відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 219 069,49 грн (319 068,49 грн – 99 000 грн).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки суд встановив характер спірних правовідносин, належним чином встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих учасниками справи доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що ПрАТ «СК «Уніка» звернулось до суду з пропуском строку позовної давності у зв`язку з чим, позов слід було залишити без задоволення, однак, колегія суддів не погоджується з таким твердженням з огляду на наступне.

Відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За змістом частини 6 статті 261 ЦК України за регресними зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання.

Відповідно до статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У разі наявності юридичних фактів передбачених статтею 993 ЦК України відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобов`язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. Вживання терміну «перехід» означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов`язанні до страховика.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем, у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілого у деліктному зобов`язанні.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов`язанні (заміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України), а також статтею 38 Закону №1961-IV, а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим.

Відповідно до вказаних норм закону від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов`язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.

Таким чином, при суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції перебіг позовної давності в даних правовідносинах, що виникли між сторонами, розпочався з 04 червня 2017 року – дата ДТП.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України №530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

В постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №679/1136/21 та від 20.04.2023 у справі №728/1765/21 зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню у тому випадку, коли строк позовної давності не сплив на момент встановлення карантину на території України (12.03.2020).

Закон №540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до Постанови №211, тобто 12.03.2020. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності). Така позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №27/55(914/4078/21).

Закон №540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності на строк дії карантину, який відповідно до Постанови №211 починається саме з 12.03.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, з 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб, в подальшому його дія продовжувалася і триває на цей час.

Таким чином, враховуючи пункти 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку, що строк позовної давності за вимогою про стягнення різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, станом на момент звернення позивача з даним позовом 29.11.2024 – позивачем не пропущено.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

З урахуванням викладеного, оскільки законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає, тому у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Суворова Юлія Іванівна, залишити без задоволення

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 31 березня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

С.М. Сегеда