Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №484/6317/25 — Миколаївський апеляційний суд

31.03.26

22-ц/812/700/26

Провадження № 22-ц/812/700/26 Головуючий суду першої інстанції Шикеря І.А.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2026 року м. Миколаїв Справа № 484/6317/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник- ОСОБА_2 , на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 січня 2026 року , повне судове рішення складено 19 січня 2026 року, постановлену під головуванням судді Шикері І.А., в залі судового засідання в м. Первомайськ, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,

В С Т А Н О В И В:

14 листопада 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник – ОСОБА_4 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбу.

Під час перебування у шлюбі ними за сумісні кошти подружжя було придбане майно, а саме: житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовану за тією ж адресою.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку земельної ділянки розташованої за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 .

03 грудня 2025 року відповідач, в інтересах якого діяв його представник – адвокат Шалару О.І. подав до суду письмове клопотання про зупинення провадження в наданій справі.

Клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_3 проходить службу в Збройних Силах України та приймає безпосередню участь у бойових діях, з 27 червня 2025 року проходить військову службу у складі ЗСУ, а саме є солдатом в\ч НОМЕР_1 .

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 січня 2026 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, на час перебування ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України до закінчення воєнного стану або до закінчення строку перебування відповідача у складі ЗСУ, в залежності від обставини, яка настане першою.

Ухвала суду мотивована тим, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Для зупинення провадження, в даному випадку, достатньо лише факту перебування відповідача у складі ЗСУ.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник - ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що вказана цивільна справа є справою незначної складності.

Вказана судом підстава зупинення провадження у справі пов`язана саме із фактом перебування учасника процесу у складі ЗСУ, що переведені на воєнний стан, а не просто із введенням воєнного стану. Самого факту введення воєнного стану і формального перебування сторони на військовій службі для зупинення провадження у справі недостатньо. Сторони мають надати докази залучення особи до бойових дій, здійснення заходів з національної безпеки та оборони, переведення конкретної військової частини на військовий стан тощо, оскільки безпідставна перерва в судовому розгляді буде порушувати право на справедливий суд.

Наявність підстави для застосування зазначеної процесуальної норми права може доводитись наказом по особовому складу військової частини, що переведена на воєнний стан або залучена до проведення антитерористичної операції.

Залучення військовослужбовця, який проходить військову службу у лавах ЗСУ до бойових дій у певному районі таких дій є результатом виконання зазначеної функції ЗСУ та наслідком введення воєнного стану, запровадження особливого періоду та результатів мобілізації. Однак воно не визначає переведення ані військовослужбовця, ані частини, у якій він служить, ЗСУ загалом на організацію і штат воєнного часу, на воєнний стан, бо є наслідком, а не першопричиною у цьому контексті.

Більш того, у відповідача є представник, з яким він уклав договір про надання правничої допомоги, тому особиста участь відповідача у розгляді справи є необов`язковою.

Від ОСОБА_3 , в інтересах якого діяв його представник – ОСОБА_5 , надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві відповідач зазначав, що з моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗCУ та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.

ОСОБА_3 просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

За приписами частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає таке.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є питання дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час постановлення ухвали про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано нормами статті 251 ЦПК України, в якій наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний зупинити провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб.

Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався Указами Президента України та продовжений до цього часу.

Згідно з пункту 2 наведеного Указу військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені нормами Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 16 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку Указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Воєнні дії - це організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України; бойові дії - форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння) (ст. 1 Закону України "Про оборону України").

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

З`єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України відповідно до закону можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, безпеки та захисту критичної інфраструктури, здійснення заходів щодо поводження з військовополоненими в особливий період, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, організації та підтримання дій руху опору, проведення військових інформаційно-психологічних операцій, боротьби з тероризмом і піратством, заходів щодо здійснення захисту життя, здоров`я громадян та об`єктів (майна) державної власності за межами України, забезпечення їх безпеки та евакуації (повернення), посилення охорони державного кордону, захисту суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі та їх правового оформлення, забезпечення безпеки національного морського судноплавства України у відкритому морі чи в будь-якому місці поза межами юрисдикції будь-якої держави, заходів щодо запобігання розповсюдженню зброї масового ураження, протидії незаконним перевезенням зброї і наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів у відкритому морі, ліквідації надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, кризових ситуацій, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві, міжнародних антитерористичних, антипіратських та інших міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Структура Збройних Сил України визначена статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України", відповідно до якої Збройні Сили України організаційно складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 щодо застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України визначено: «75. Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

76. Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.

77. Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Як уже зазначалося вище, Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.

78. Профільне законодавство, зокрема Закон № 3543-XII та Закон № 1932-ХІІ, хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.

79. З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.

80. Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, -військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.

81. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

82. Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.

83. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. Системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції».

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що надана представником відповідача довідка командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_6 , від 03 липня 2025 року № 821 та копія посвідчення військовослужбовця, є підтвердженням тих обставин, що відповідач перебуває на військовій службі в Збройних Силах України.

Отже, відповідач перебуває у складі військової частини Збройних Сил України, бере безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації проти України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно зупинив провадження у справі з вказаних підстав, не врахувавши при цьому, що справа є незначної складності, а відповідач не довів, що він залучений до бойових дій, здійснення заходів з національної безпеки та оборони та його частина переведенна на військовий стан тощо, апеляційний судом відхиляються, оскільки процесуальні норми пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України не пов`язують зупинення провадження з вказаних підстав зі складністю справи, а також з фактом безпосередньої участі військовослужбовця, який є стороною у справі, у бойових діях.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аргументи апеляційної скарги про те, що наявність підстави для застосування зазначеної процесуальної норми права може доводитись тільки наказом по особовому складу військової частини, що переведена на воєнний стан або залучена до проведення антитерористичної операції, є неприйнятними, оскільки колегія суддів апеляційного суду вважає, що надана суду першої інстанції довідка військової частини за своїм змістом підтверджує, що відповідач проходить військову службу в військовій частині з 27 червня 2025 року за призовом.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що у відповідача є представник, з яким він уклав договір про надання правничої допомоги, тому особиста участь відповідача у розгляді справи є необов`язковою, не заслуговують на увагу з огляду на те, що цивільний процесуальний закон наділяє особу певними процесуальними правами, зокрема, брати участь безпосередньо у судовому засіданні, давати пояснення, надавати докази, ставити питання іншим учасникам справи. Обов`язок забезпечити особі реалізацію її процесуальних прав покладено на суд. При цьому саме сторона обирає чи буде вона приймати участь особисто чи через свого представника.

У справі, що переглядається, ОСОБА_3 бажає брати участь у судовому засіданні особисто, а тому заявив клопотання через свого представника, про зупинення провадження у справі у зв`язку з проходженням військової служби в лавах ЗСУ та неможливістю брати участь у судовому засіданні.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді заяви не порушені норми процесуального права та правильно застосовані норми матеріального права щодо встановлення обставин справи та надання їм належної правової оцінки, а тому на підставі статті 375 КПК України апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.

Згідно із підпунктом "в" пунктом 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, судовий збір, сплачений при зверненні з апеляційною скаргою, розподілу не підлягає.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник- ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 31 березня 2026 року.