Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №336/11593/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 24.03.2026 Справа № 336/11593/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 336/11593/25 Головуючий у І інстанції: Турчинський М.І.

Провадження № 22-ц/807/596/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Гончар М.С.,

Кухаря С.В.,

секретар: Камалова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Железняк Лариси Володимирівни на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 ,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Железняк Л.В. звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 .

В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , як член сім`ї власника квартири.Вказана квартира належить на праві приватної власності за договором дарування її доньці, яка постійно проживає за межами України (квартиру подарувала ОСОБА_1 ).

ОСОБА_2 фактично не проживає у квартирі, але часто приходить до неї, влаштовує бійки, сварки, скандали. ОСОБА_2 ставиться до ОСОБА_1 агресивно, використовує нецензурну лайку, погрожує фізичним насильством.Зловживає спиртними напоями та наркотичними засобами, під дією яких веде себе неадекватно.

ОСОБА_1 проживає в одній квартирі з дітьми ОСОБА_2 , який рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23.09.2022 у справі № 336/6562/21 позбавлений батьківських прав відносно сина, ОСОБА_3 , 2008 р.н., опікуном якого є заявниця.

Онук, ОСОБА_3 , 2008 р.н., є дитиною з інвалідністю, хворий на ДЦП. У зв`язку зі скандалами, які влаштовує його батько на ґрунті пияцтва та наркоманії, у дитини часто трапляються напади паніки та переляку.

ОСОБА_1 багато разів зверталась до органів поліції з приводу неправомірної поведінки ОСОБА_2 , вчиненого ним домашнього насильства.

Так, відносно кривдника ОСОБА_2 були складені термінові заборонні приписи серії АА №414686 від 11.02.2025, серії АА № 413801 від 20.07.2025, серії АА № 658125 від 13.09.2025.

Крім того, в Шевченківському районному суді м. Запоріжжя розглядались справи про вчинення ОСОБА_2 домашнього насилля, зокрема № 336/11176/24, № 336/9547/25, № 336/9474/25, № 336/1704/25, № 336/11016/25, № 336/11013/25, у яких він притягався до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП.

Термінові заборонні приписи передбачають заборону на вхід та перебування в місці проживання постраждалих осіб, заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалими особами на короткостроковий термін.

Однак, ОСОБА_2 не виконує вимог припису, з`являється у стані алкогольного або наркотичного сп`яніння за адресою: АДРЕСА_1 , продовжує вчиняти протиправні дії відносно заявниці та дітей. У зв`язку з цим, ОСОБА_2 притягався до адміністративної відповідальності за невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце тимчасового перебування у разі винесення такого припису, за ст. 173-8 КУпАП (справа № 336/7233/25).

Внаслідок агресії з боку ОСОБА_2 , заявниця не може спокійно жити, займатися доглядом за підопічним.

ОСОБА_1 зазнає постійного психологічного та фізичного тиску з боку кривдника, який систематично порушує правила співжиття (коли знаходиться у квартирі), що проявляється у психологічному та фізичному насильстві над заявницею. ОСОБА_2 користується тим, що вона фізично не може йому протистояти.

ОСОБА_2 багато разів притягався до адміністративної відповідальності за протиправні дії в сім`ї та інші правопорушення, однак, усі попередження, заборони, покарання не мають на нього жодного впливу.

Турбуючись за своє життя та здоров`я, а також здоров`я неповнолітнього онука - дитини з інвалідністю, яка проживає з заявницею, ОСОБА_1 перебуває у постійному напруженні, вимушена постійно контролювати оточуючу обстановку.

Через нервовий стан вона не може заглибитись у справи.

Внаслідок безперервних загрозливих дій ОСОБА_2 , вона постійно перебуває у стані психологічної напруги, страху, тривоги, депресії. Через ОСОБА_2 заявниця не має можливості займатись спокійно домашніми справами та спокійно відпочивати.

З огляду на тривалість вчинення ОСОБА_2 насильства, повне ігнорування ним попереджень з боку поліції та притягнень до адміністративної відповідальності, загроза для психологічного та психічного стану ОСОБА_1 , психологічного та психічного стану неповнолітнього онука, прогресуючий характер тяжкості насильства (від погроз та образ до нанесення ушкоджень), що безумовно свідчить про велику вірогідність продовження та повторного вчинення домашнього насильства та ймовірність настання тяжких наслідків,

З урахуванням того, що кривдник продовжує приходити до місця проживання ОСОБА_1 та погрожувати їй, заявниця вважає за доцільне видати обмежувальний припис ОСОБА_2 у формі декількох заходів тимчасового обмеження прав.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Железняк Л.В. просила суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , строком на 6 (шість) місяців, а саме:

- заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань ближче, ніж на 5 (п`ять) метрів до ОСОБА_1 ;

- заборонити ОСОБА_2 перебувати з ОСОБА_1 будь-де в одному приміщенні;

- заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори або контактувати з ОСОБА_1 через інші засоби зв`язку чи соціальні мережі особисто і через третіх осіб спілкуватися з нею в будь-який спосіб;

- взяти ОСОБА_2 на профілактичний облік кривдника для проведення з ним профілактичної роботи.

Копію рішення направити до Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області на виконання. Допустити негайне виконання рішення суду.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2025 року заяву задоволено частково.

Видано обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 та вжито таких заходів та заборон строком на 3 місяці з моменту ухвалення рішення:

- заборонено ОСОБА_2 наближатися на відстань ближче, ніж на 5 (п`ять) метрів до ОСОБА_1 ;

- заборонено ОСОБА_2 перебувати з ОСОБА_1 будь-де в одному приміщенні;

- заборонено ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори або контактувати з ОСОБА_1 через інші засоби зв`язку чи соціальні мережі особисто і через третіх осіб, спілкуватися з нею в будь-який спосіб;

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднесено на рахунок держави.

Про видачу обмежувального припису повідомлено уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також районну адміністрацію Запорізької міської ради по Шевченківському району.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду в частині встановлення строку обмежувального припису, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Железняк Л.В. подала апеляційну скаргу,в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування матеріального права, просить змінити рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2025 року в частині встановлення строку видачі обмежувального припису та видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 строком на 6 (шість) місяців.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не врахував, що ОСОБА_1 багато разів зверталась до органів поліції з приводу неправомірної поведінки ОСОБА_2 , вчиненого ним домашнього насильства.

Так, відносно кривдника ОСОБА_2 неодноразово складались термінові заборонні приписи, в Шевченківському районному суді м. Запоріжжя розглядались справи про вчинення ним домашнього насилля.

Раніше, до подання заяви про видачу обмежувального припису від 29.11.2025, ОСОБА_2 також багато разів притягався до відповідальності за домашнє насильство, однак на фоні регулярного зловживання спиртними напоями та наркотичними засобами, не зробив висновків та продовжує свою протиправну поведінку на регулярній основі.

Так, 17.11.2019 видано терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА № 034102 у зв`язку зі скоєнням домашнього насильства відносно сина ОСОБА_4 , 2002 р.н.,

02.12.2020видано терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА № 186737 у зв`язку зі скоєнням домашнього насильства відносно ОСОБА_1 , та складено протокол про адміністративне правопорушення сер. ВАБ 284252 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП України.

21.07.2021 видано два термінових заборонних приписи відносно кривдника сер. АА № 185784 та серія АА 1855782 у зв`язку зі скоєнням домашнього насильства відносно ОСОБА_1 та його сина ОСОБА_4 , 2002 р.н., та складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ 595792 за ст. 173-2 КУпАП України.

ОСОБА_1 раніше вже зверталась до суду з заявою про видачу обмежувального припису, в якій посилалась на вказані протиправні дії ОСОБА_2 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17.08.2021 у справі № 336/6564/21 її заяву задоволено, встановлено строк дії обмежувального припису - 6 (шість) місяців. Між тим, ОСОБА_2 жодних висновків для себе не зробив, неодноразово порушував обмежувальний припис і після закінчення його строку продовжив свою протиправну поведінку.

За вказаних обставин, пом`якшення обмежувального припису шляхом зниження його строку до трьох місяців відносно максимального, який вже раніше призначався та не дав позитивного ефекту, є незрозумілим, безпідставним та необґрунтованим.

На думку заявниці, оскільки місцевий суд припустився помилок при застосуванні норм матеріального і процесуального права під час розгляду справи, ухвалив рішення, яке не відповідає доказам, не врахував об`єктивних обставини справи та ухвалив частково незаконне рішення, рішення суду першої інстанції належить змінити в частині встановлення строку дії обмежувального припису, задовольнивши вимогу ОСОБА_1 про встановлення строку обмежувального припису 6 (шість) місяців.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник – адвокат Железняк Л.В. наполягали на задоволенні апеляційної скарги та зміні оскаржуваного рішення.

ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення заяви та видачу обмежувального припису строком на 3 місяці, суд першої інстанції, встановивши наявність відповідних ризиків та підстав видачі обмежувального припису,виходив з характеру встановлених обставин у справі, та дійшов висновку, що строк дії обмежувального припису щодо вжиття заходів та заборон на 3 місяці буде достатнім у цій ситуації.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком і вважає, що у цій справі наявні підстави для задоволення заяви у повному обсязі.

Так, суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували її учасники, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 .

З термінового заборонного припису серії АА № 414686 від 05.02.2025 встановлено, що його видано відносно кривдника ОСОБА_2 , який 05.02.2025 о 16:30 год, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно матері - ОСОБА_1 .

З термінового заборонного припису серії АА № 413801 від 20.07.2025 встановлено, що його видано відносно кривдника ОСОБА_2 , який 20.07.2025 близько 10:00 год у АДРЕСА_1 скоїв домашнє насильство психологічного характеру (кричав, погрожував, висловлював словесні погрози) стосовно постраждалої особи - ОСОБА_1 .

З термінового заборонного припису серії АА № 658125 від 13.09.2025 встановлено, що його видано відносно кривдника ОСОБА_2 , який 13.09.2025 о 09:30 год за адресою: АДРЕСА_1 кричав, принижував, погрожував своєму синові та завдав шкоди його психічному здоров`ю, повторно протягом року відносно постраждалої особи - ОСОБА_3 , 2008 р.н.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

За пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство – це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство – це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство – це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Згідно з частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема, заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою.

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника – це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків – це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Отже, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів і ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав щодо дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61 19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), від 28 червня 2022 року у справі

№ 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), від 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22) зазначено, що «обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22) вказано, що «обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».

У постанові від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 Верховний Суд вказав: «Докази, що додають до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді – психологічному, фізичному, економічному тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Таким чином, під час розгляду справи встановлено, що поведінка кривдника відносно заявниці та неповнолітнього сина є агресивною та завдає їй психологічних та моральних страждань. Характер такої поведінки, незважаючи на заходи вжиті відповідними органами, належних результатів не мали, ОСОБА_2 не зробив для себе жодних висновків, тому колегія суддів вважає, що пом`якшення обмежувального припису шляхом зниження його строку до трьох місяців, за встановлених обставин у цій справі, не є доцільним.

Зважаючи на вищенаведені докази, а також пояснення заявниці, є підстави вважати, що вчинення ОСОБА_2 насильства в сім`ї, має тривалий та систематичний характер, а, також, як на час ухвалення рішення судом першої інстанції, так і на час розгляду справи апеляційним судом існували та існують і надалі ризики можливого продовження таких дій.

Із вказаних доказів встановлено, що сварки, сутички та конфлікти між учасниками справи тривають, хоча на теперішній час дії ОСОБА_2 мають ознаки психологічного (образи, погрози, висловлювання нецензурними словами, приниження тощо) тиску, проте є такими, що порушують психологічну недоторканість людини.

Про серйозність сприйняття фактів домашнього насильства; переживання з приводу їх можливих повторень; важкі наслідки спричинені цим та бажання заявниці попередити такі факти та захистити себе, свідчать наведені вище докази та звернення її до суду.

Колегія суддів враховує, що вжиті заявницею розумні та законні заходи для її захисту та покарання винного, в тому числі в рамках адміністративних справ, наразі не дали очікуваного результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявниці.

З урахуванням вищевикладених норм матеріального та процесуального права, наданих ОСОБА_1 доказів, колегія суддів вважає, що заявниця довела наявність обставин, які відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису, строк дії якого становить шість місяців.

Враховуючи всі надані заявницею докази, з огляду на встановлені судом обставини вчинення домашнього насильства, колегія суддів доходить висновку, що наявні обґрунтовані ризики продовження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо заявниці та сина, тому суд вважає заяву обґрунтованою, що свідчить про необхідність видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_2 зі встановленням тимчасового обмеження прав кривдника строком на шість місяців.

Під час розгляду справи «Беваква та С. проти Болгарії» у рішенні від 12 вересня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що хоч основним об`єктом статті 8 Конвенції є захист фізичних осіб від свавілля державних органів, додатковими об`єктами можуть бути і позитивні зобов`язання, що проявляються в ефективній «повазі» до приватного та сімейного життя і такі зобов`язання можуть включати в себе застосування заходів з врегулювання відносин між фізичними особами. Діти та інші вразливі особи мають право на ефективний захист (§64).

Суд також наголосив, що концепція приватного життя включає в себе фізичну та психологічну недоторканість людини. Окрім цього, позитивні зобов`язання державних органів в аспекті забезпечення прав, передбачених статтями 2 та 3 Конвенції, а в окремих випадках статтею 8 самостійно або у поєднанні зі статтею 3, можуть включати обов`язок встановлювати та застосовувати на практиці відповідне законодавство, що дозволяє захистити проти насильницьких актів з боку фізичних осіб (§65).

У своєму рішенні Європейський суд визнав порушення статті 8 Європейської конвенції, зокрема невиконання Болгарією своїх позитивних зобов`язань щодо забезпечення поваги до приватного та сімейного життя заявників. Зокрема, Суд вважав, що право на повагу до приватного та сімейного життя заявників було порушено через нездатність суду своєчасно вирішити питання визначення тимчасового місця проживання дитини, що в свою чергу вплинуло на життя та благополуччя заявника ОСОБА_5 та недостатність та неефективність заходів, які були застосовані у відповідь на поведінку колишнього чоловіка заявниці ОСОБА_6 . Суд також підкреслив, що ставлення до проблеми домашнього насильства як до «приватної справи» несумісне з обов`язком держави захищати сімейне життя громадян і заявників зокрема.

У своєму рішенні по справі «Контрова проти Словаччини» (Case of Kontrova v. Slovakia) Суд вказав, що в першому реченні ст.2 §1 Конвенція зобов`язує держави не тільки утримуватися від навмисного і незаконного позбавлення життя, а також вживати всіх необхідних заходів для захисту осіб, які перебувають під його юрисдикцією5. Це включає в себе основне зобов`язання держави забезпечити право на життя за рахунок впровадження ефективних положень кримінальноправового характеру для запобігання вчиненню злочинів проти особи, підкріплені правоохоронними механізмами щодо попередження, припинення і покарання за порушення таких положень. Це також поширюється за відповідних обставин на позитивне зобов`язання влади приймати оперативні превентивні заходи для захисту особи, життю якої загрожують злочинні дії іншої особи (§49 [4]).

У рішенні Європейського Суду у справі Опуз проти Туреччини (Ориг V. Тигкеу, по. 33401/02, 09.06.2009) суд дав характеристику зобов`язань держави у зв`язку з насильством в сім`ї, визнавши серйозність домашнього насильства в Європі та підкресливши серйозність, з якою держави повинні вживати відповідних заходів з метою протидії цьому порушенню прав людини. У своєму рішенні Суд підкреслив, що насильство в сім`ї не є приватною чи сімейною справою, але є проблемою, яка зачіпає суспільні інтереси, що в свою чергу вимагає ефективних дій з боку держави. Суд також вказав, що недостатньо мати закони щодо протидії домашньому насильству, більш важливим є наявність ефективних механізмів їх реалізації.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, тому її слід задовольнити, на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2025 року в частині встановлення строку видачі обмежувального приписуслід змінити,збільшивши такий строк до шести місяців.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Железняк Лариси Володимирівни – задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2025 року в частині встановлення строку видачі обмежувального припису– змінити, збільшивши такий строк до шести місяців.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 31 березня 2026 року.

Головуючий:

Судді: