Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №335/6943/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 31.03.2026 Справа № 335/6943/25

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 335/6943/25 Пр. № 22-ц/807/561/26 Головуючий у 1-й інстанції: Рибалко Н.І. Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Онищенка Е.А., Трофимової Д.А.

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2025 року у справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (надалі – ТОВ «ФК «ЄАПБ») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

16.07.2025 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулось до суду з вищезазначеним позовом (т.с.1 а.с.1-7), в якому просить стягнути заборгованість: - за кредитним договором № 100474945 від 11.01.2022 року у розмірі 18601,10 грн., з яких: 17550,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 1051,10 грн. сума заборгованості за відсотками, 00,00 грн. - заборгованість за комісією; - за договором позики № 77334393 від 07.12.2021 року у розмірі 9774,00 грн., з яких: 5000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 4774,00 грн. сума заборгованості за відсотками; - за кредитним договором № 5299840 від 29.12.2021 року у розмірі 32267,20 грн., з яких: 11200,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 21067,20 грн. сума заборгованості за відсотками, а всього стягнути заборгованість за договорами у загальному розмірі 60642,30 грн., від сплати якої відповідач у добровільному порядку ухиляється, а також понесені судові витрати.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Рибалко Н.І. (т.с.1 а.с. 93). Ухвалою суду першої інстанції (т.с.1 а.с.95-96) відкрито провадження у даній справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду першої інстанції (т.с.1 а.с.98) витребувано у Міністерства соціальної політики України інформацію з Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб стосовно ОСОБА_1 . На виконання вищезазначеної ухвали Міністерством соціальної політики України надано відповідь (т.с.1 а.с.100-101), відповідно до якої відсутня інформація щодо ОСОБА_1 .

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2025 року (т.с. 1 а.с.186-191) позов позивача у цій справі задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» (ЄДРПОУ 44559822) заборгованість за кредитним договором № 100474945 від 11.01.2022 року у розмірі 18601,10 грн., за договором позики за договором позики № 77334393 від 07.12.2021 року у розмірі 7985,00 грн., за кредитним договором № 5299840 від 29.12.2021 року у розмірі 17264,80 грн., а всього стягнуто 43850,90 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» (ЄДРПОУ 44559822) судовий збір у розмірі 2189,55 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (т.с.1 а.с.202-216) просила рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 100474945 від 11.01.2022 року у розмірі 18601,10 грн., за договором позики № 77334393 від 07.12.2021 року у розмірі 7985,00 грн., за кредитним договором № 5299840 від 29.12.2021 року у розмірі 17264,80 грн., а всього стягнути 43850,90 грн., стягнення з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2189,55 грн.; судові витрати покласти на позивача.

В автоматизованому порядку 29.12.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Онищенка Е.А. та Трофимову Д.А. (т.с.1 а.с.221). Ухвалою апеляційного суду від 30.12.2025 року (т.с.1 а.с.222) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 07.01.2026 року (т.с.1 а.с.225). Ухвалою апеляційного суду від 08.01.2026 року (т.с.1 а.с.226) апеляційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, які було усунуто у встановлений апеляційним судом строк (т.с.1 а.с.228-231). У період з 26.01.2026 року по 29.01.2026 року включно суддя-член колегії Онищенко Е.А. перебував у нетривалій відпустці, яка не давала права його заміни в автоматизованому порядку іншим суддею (довідка – т.с.1 а.с.232). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 30.01.2026 року (т.с.1 а.с.234), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. Оскільки, відповідно до ст. 369 ч. 1 ЦПК України в редакції ЗУ від 19.06.2024 року № 3831-ІХ, якій набрав чинності з 19.07.2024 року, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (розрахунок: 3328,00 грн. * 30 = 99840,00 грн., у цій справі ціна позову 60642,30 грн. (т.с.1 а.с.1), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Позивач подав апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу сторони відповідача у цій справі (т.с.2 а.с. 1-55).

В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

У період з 16.02.2026 року по 02.03.2026 року включно суддя-доповідач перебувала у відпустці (довідка – т.с.2 а.с.56).

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 уцій справі у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, у тому числі в частині відмови, погодився, останнє в апеляційному порядку не оскаржував.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 оскаржує рішення суду першої інстанції у цій справі лише в частині стягнення з неї на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 100474945 від 11.01.2022 року у розмірі 18601,10 грн., за договором позики № 77334393 від 07.12.2021 року у розмірі 7985,00 грн., за кредитним договором № 5299840 від 29.12.2021 року у розмірі 17264,80 грн., а всього 43850,90 грн. та судового збору.

Таким чином, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 і лише в оскаржуваній частині, а саме: в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 100474945 від 11.01.2022 року у розмірі 18601,10 грн., за договором позики № 77334393 від 07.12.2021 року у розмірі 7985,00 грн., за кредитним договором № 5299840 від 29.12.2021 року у розмірі 17264,80 грн., а всього 43850,90 грн. та судового збору.

У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо не оскаржуваної частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судовими рішеннями є: … рішення, постанови… (ст. 258 ч. 1 п.2,3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» в оскаржуваній частині, керувався ст.ст. 207, 526, 549, 551, 610, 611, 626, 627, 628, 638, 1048-1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 10-13, 141, 259, 263-265, 268,279 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності останніх у цій справі в цій частині.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції в частині таким, що ухвалено із додержанням вимог закону є правильним та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України – питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, відповідає.

Оскільки, суд першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині правильно виходив із такого.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За правилом ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно вимог ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

За правилами ч. ч. 12, 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). У ч. 1 ст. 514, ч. 1 ст. 516 ЦК України зазначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

За правилом ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За змістом ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 1, 3, 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки, відшкодування збитків. За правилами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Положеннями ч. 1 ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що 11.01.2022 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 100474945, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит в розмірі 19500,00 грн. строком на 30 днів, з терміном повернення кредиту, сплати комісії та процентів за користування кредитом до 10.02.2022 (т.с.1 а.с.8-14). Відповідно до п. 1.5.2. кредитного договору, проценти за користування кредитом у розмірі 58,50 грн., які нараховуються за ставкою 0,01 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно з графіку платежів визначено суму кредиту у розмірі 19558,50 грн., проценти за користування кредитом у розмірі 58,50 грн. ТОВ «Мілоан» виконав умови договору про споживчий кредит та перерахував шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки відповідача кошти в розмірі 19500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 37963370 від 11.01.2022 (копія т.с.1 а.с.17). Враховуючи вищевикладені положення Закону, суд першої інстанції дійшов висновку, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строки та умови надання грошових коштів, що свідчить про наявність волі відповідачки для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

16.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №16072024, за умовами якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги до боржників, які вказані у реєстрі боржників (т.с.1 а.с.19-20). Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників від 16.07.2024 (т.с.1 а.с.21) клієнт (ТОВ «Мілоан») передав, а фактор (ТОВ «ФК «ЄАПБ») прийняв реєстр боржників від 16.07.2024 кількістю 34 831, після чого з урахуванням пункту 1.2 договору факторингу №16072024 від 16.07.2024 від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей. Відповідно до реєстру боржників від 16.07.2024 до договору факторингу №16072024 (т.с.1 а.с.23-24), ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 в сумі 18601,10 грн., з яких: 17550,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 1051,10 грн. сума заборгованості за відсотками, 00,00 грн. - заборгованість за комісією. Як вбачається з розрахунку заборгованості відповідачки за вказаним кредитним договором станом на 16.07.2024 складає 18601,10 грн., яка складається: з заборгованості за тілом кредиту в сумі 17550,00 гривень, заборгованості за процентами на дату відступлення права вимоги в сумі 1051,10 гривень (т.с.1 а.с.15-16). Як зазначено у позові, після укладення договору про відступлення права вимоги, відповідачем не було здійснено жодного платежу для погашення кредитної заборгованості.

Суд першої інстанції правильно погодився з твердженнями позивача, що доводи відповідачки щодо відсутності доказів укладення кредитного договору є безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджено, що без створення позичальником даних по заявці на кредит, без отримання листа смс-повідомлення про погодження кредиту, без підписання позичальником одноразовим ідентифікатором договору та відправлення товариству електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір, вказаний договір не був би укладений. Тобто відповідачкою здійснено ряд активних дій з метою укладання кредитного договору, зокрема надано особисті відомості такі як дані паспорту, номер платіжної картки, правильність яких не спростовано. Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій кредитний договір не був би укладений між сторонами, суд першої інстанції дійшов висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача та відповідача. Суд першої інстанції врахував, що правомірність укладеного кредитного договору № 100474945 від 11.01.2022 як правочину ким-небудь із сторін не оспорено, тому він є чинним і обов`язковими для виконання. За таких обставин, непогашена боржником заборгованість за кредитним договором № 100474945 від 11.01.2022 становить 18601,10 грн.

Крім того, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 07.12.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 77334393, відповідно до умов якого остання отримала фінансовий кредит в розмірі 5 000,00 грн. строком на 30 дні, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,99 % на добу (т.с.1 а.с.31). Згідно з п. 1 Договору позики, позикодавець зобов`язується передати у власність грошові кошти, на погоджених умовах договору у строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Підписанням цього договору відповідачка підтверджує, що вона ознайомлена на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена ст. 12 Закону України «Про фінансові та державне регулювання ринків фінансових послуг (п.п. 5.1. п. 5 Договору позики). А також погодилася, що до моменту підписання Договору позики вивчив цей договір та правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, розміщених на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ (надалі «Правила»), їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладання цього договору йому зрозумілі. (п.п. 5.3. п. 5 Договору позики). Договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 1rfFfh5laC. Матеріали справи містять підписаний відповідачем 07.12.2021 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 1rfFfh5laC Додаток №1 до договору позики Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (т.с.1 а.с.31 зворот).

Суд першої інстанції погодився з твердженнями позивача, що доводи відповідачки щодо відсутності доказів укладення кредитного договору є безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджено, що без створення позичальником даних по заявці на кредит, без отримання листа смс-повідомлення про погодження кредиту, без підписання позичальником одноразовим ідентифікатором договору та відправлення товариству електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір, вказаний договір не був би укладений. Тобто відповідачкою здійснено ряд активних дій з метою укладання кредитного договору, зокрема надано особисті відомості такі як дані паспорту, номер платіжної картки, правильність яких не спростовано. Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій кредитний договір не був би укладений між сторонами, суд першої інстанції дійшов висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача та відповідача. Суд першої інстанції правильно врахував, що правомірність укладеного договору позики № 77334393 від 07.12.2021 як правочину ким-небудь із сторін не оспорено, тому він є чинним і обов`язковими для виконання. Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором позики № 77334393 розмір загальної заборгованості станом на 11.04.2024 становить 9774,00 грн., з яких: 5000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 4774,00 грн. сума заборгованості за відсотками (т.с.1 а.с.32).

14.06.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №14/06/21, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Фінансова компанія «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників (т.с.1 а.с.33-34). Відповідно до пункту 1.1. договору факторингу фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників № 11 від 27.10.2023 клієнт (ТОВ «Фінансова компанія «1 Безпечне агентство необхідних кредитів») передав, а фактор (ТОВ «ФК «ЄАПБ») прийняв реєстр боржників № 11 від 27.10.2023 кількістю 24674, після чого з урахуванням пункту 1.2 договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей (т.с.1 а.с.36). Відповідно до реєстру боржників № 11 від 27.10.2023 до договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 9774,00 грн., з яких: 5000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 4774,00 грн. сума заборгованості за відсотками (т.с.1 а.с.39-40). За вказаних обставин судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачкою отримано кошти в сумі 5000,00 грн., які нею не повернуті, а тому кошти у зазначеному розмірі підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ», яке набуло права стягнення.

Крім того, судом першої інстанції також правильно було встановлено, що 29.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальність «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 5299840 про надання споживчого кредиту (т.с.1 а.с.47-51), відповідно до умов якого позивач надав позичальникові кредит у розмірі 11200,00 грн., строком на 30 днів, за процентною ставкою 1,90% в день (стандартна процентна ставка) в межах строку кредиту. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 24079,41 % річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладання договору за стандартною ставкою складає 17584,00 грн. Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом № 53-ОД від 16.01.2020 та розміщених на офіційному сайті https://creditplus.ua. Як вбачається зі змісту договору, такий підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором «М117505» (т.с.1 а.с.51 зворот). Також, 29.12.2021 відповідачкою було підписано таблицю обчислення загальної вартості кредиту та паспорт споживчого кредиту (т.с.1 а.с.52-55). Переказ коштів, виданих в рамках кредитного договору здійснено шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_2 , яку відповідачкою вказано особисто в заяві на отримання кредиту та підтверджується копією довідки платіжного провайдера. Зазначений платіжний провайдер має відповідну Ліцензію Національного банку України на здійснення переказів коштів у національній валюті без відкриття рахунків та внесений в Державний реєстр фінансових установ, що підтверджується свідоцтвом. Відповідно до п.10 Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого Постановою Правління НБУ від 03 листопада 2021 року № 113 Договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача (далі - кредитна операція), з урахуванням вимог пункту 9 розділу ІІ цього Положення, повинні містити номер особистого електронного платіжного засобу 6 споживача - сторони договору, з використанням реквізитів якого кредитодавець здійснює кредитну операцію, у форматі ХХХХ НОМЕР_3 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу). Крім того, платіжна банківська картка містить захищені та притаманні лише конкретній особі обов`язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента. Надання кредитору відомостей щодо захищеного номера банківської карти для здійснення переказу грошових коштів, які відомі лише відповідачу, свідчить що попередньо (до зарахування коштів), сторонами були узгоджені всі істотні умови договору, в тому числі і спосіб здійснення перерахування кредитних коштів відповідно до умов кредитного договору.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», крім того відсутні належні докази про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка відповідачу не належить. Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у своїй постанові від 01.07.2024 року у справі № 638/161/22 (провадження №61-4022 св 24), без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від відповідача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно відповідачки, які стосуються підписання кредитного договору. У свою чергу, матеріали справи не містять і відповідачкою суду першої інстанції не надано доказів того, що її персональні дані (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, місце проживання, реквізити банківської картки, на яку первісним кредитором здійснено перерахування позичених грошових коштів), були використані неправомірно для укладення електронного договору від його імені, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком. Відповідачкою також не доведено, що телефонний номер, із використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитного договору, їй не належить.

19.06.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №19062023, за умовами якого ТОВ «Авентус Україна» зобов`язується передати (відступити) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами, договорами поруки в обсязі та умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги (т.с.1 а.с.70-72). Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №19062023 від 19.06.2023, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідачки у розмірі 32267,20 грн., з яких: 11200,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 21067,20 грн. сума заборгованості за відсотками (т.с.1 а.с.74-75). Таким чином до позивача, перейшли всі права щодо права вимоги до відповідача за кредитним електронним договором № 4602787 від 11.08.2021 згідно якого ТОВ «Авентус Україна» надало відповідачу кредит в сумі 10000,00 грн. Разом з тим, договір факторингу не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, не спростована. Укладений між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» договір факторингу є належним доказом переходу прав вимог до боржника за кредитним договором. Таким чином до позивача, перейшли всі права щодо права вимоги до відповідача за кредитним електронним договором № 5299840 від 29.12.2021. З матеріалів справи вбачається, що відповідач своїх зобов`язань у визначений договором строк щодо повернення кредиту не виконала, здійснювала часткове погашення кредиту. Сплачені нею кошти відповідно до п. 6.3 договору були спрямовані в першу чергу на погашення прострочених процентів. За вказаних обставин судом першої інстанції встановлено, що відповідачкою отримано кошти в сумі 11200,00 грн., які нею не повернуті, а тому кошти у зазначеному розмірі підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ», яке набуло права стягнення. Суд першої інстанції не погодився з доводами представника відповідача про те, що позивач не довів наявність заборгованості за кредитними договорами первинними бухгалтерськими документами, оскільки позивач не є первісним кредитором, а документи відповідно до п. 35 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, формуються, складаються та зберігаються в установі банку, який видав кредит, відповідно до чинного законодавства України.

З урахуванням викладеного, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.03.2018 року в справі № 444/9519/12, оскільки відповідач умови за вказаними кредитними договорами належним чином не виконував, право вимоги за цими договорами перейшло до позивача, то суд першої інстанції вважав за необхідне, частково задовольняючи позовні вимоги, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором за кредитним договором № 100474945 від 11.01.2022 у розмірі 18601,10 грн., з яких: 17550,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 1051,10 грн. сума заборгованості за відсотками, 00,00 грн. - заборгованість за комісією; за договором позики № 77334393 від 07.12.2021 у розмірі 7985,00 грн., з яких: 5000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 2985,00 грн. сума заборгованості за відсотками; за кредитним договором № 5299840 від 29.12.2021 у розмірі 17264,80 грн., з яких: 11200,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 6064,80 грн. сума заборгованості за відсотками, а всього стягнути 43850,90 грн.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі в оскаржуваній частині рішення, а лише відображають позицію відповідача, яку вона та її представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

В силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист особа здійснює у цій справі на свій розсуд. Проте, здійснюючи правосуддя, суд захищає права…фізичних осіб… у спосіб, визначений законом… (ст. 5 ч. 1 ЦПК України). За змістом вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог… В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 367 ч. 6 ЦПК України).

Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи. Суд першої інстанції розглянув дану справу в оскаржуваній частині з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Відповідач та представник останньої не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача та, відповідно, у спростування останнього у цій справі в оскаржуваній частині, тобто в частині його задоволення.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони відповідача. Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2,3 ЦПК України, у цій справі відсутні та зокрема стороною відповідачаапеляційному суду не надані.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскаржуваній частині, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи в оскаржуваній частині по суті.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. ст. 133, 141 ЦПК України у цій справі було вирішено в оскаржуваній частині питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, у цій справі або ж його зміни.

В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось.

Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги, остання не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2025 року в оскаржуваній частині у цій справі залишити без змін.

В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в частині, яка була предметом апеляційного оскарження, безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова апеляційним судом складена 31.03.2026 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя

Гончар М.С. Онищенко Е.А.Трофимова Д.А.