Рішення від 30 березня 2026 р. у справі №332/2180/25 — Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/2180/25

Провадження №: 2/332/124/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2026 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді - Марченко Н.В.,

при секретарі судового засідання - Петракей Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань м. Запоріжжя в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Степногірської селищної Військової адміністрації Василівського району Запорізької області, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Заводського районного суду м. Запоріжжя із позовом до Степногірської селищної Військової адміністрації Василівського району Запорізької області, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивача – ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається житлового будинку АДРЕСА_1 , який належав їй на праві особистої власності на підставі договору дарування житлового будинку від 11.12.1987 №, посвідченого секретарем ВК Приморської сільської ради народних депутатів Василівського району Запорізької області. Спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_3 є її чоловік – ОСОБА_2 та позивач, як донька померлої. У встановлений законом строк позивач звернулася до Приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Щербини Г.Ю. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_2 відмовився від своєї частини у спадщині на користь позивача, також подавши нотаріусу відповідну заяву. Таким чином, у порядку спадкування позивач має право на житловий будинок АДРЕСА_1 . Зараз позивач позбавлена можливості належним чином оформити свої спадкові права, тому що у неї відсутні документи, необхідні для оформлення спадщини. За своє життя матір не зареєструвала договір дарування житлового будинку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. На підставі викладеного, 28.03.2025 приватний нотаріус Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Щербина Г.Ю видала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з чим позивач змушена звернутися з даним позовом до суду.

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01.05.2024 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне провадження по справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14.07.2025 замінено неналежного відповідача: Василівську міську військову адміністрацію Василівського району Запорізької області на належного: Степногірську селищну військову адміністрацію Василівського району Запорізької області.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14.07.2025 23.09.2025 витребувано у Приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Щербини Г.Ю. спадкову справу після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ( номер у спадковому реєстрі 73471496, номер у нотаріуса 140/2024). Оголошено перерву у підготовчому засіданні.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29.10.2025 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання позивач не з`явилася, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача Степногірської селищної Військової адміністрації Василівського району Запорізької області у судове засідання не з`явилася, подала заяву, в якій проти задоволення позовної заяви не заперечує, розгляд справи просить проводити за її відсутності.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, не заперечує проти задоволення позову.

У зв`язку з неявкою у судове засідання сторін на підставі ч. 2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши докази по справі, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з нижченаведених підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 28.08.2024, серія НОМЕР_1 ( а.с. 12).

Факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 від 01.09.1976, серія НОМЕР_2 , де в батьки: вказані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ( а.с. 11).

Відповідно до свідоцтва про смерть від 10.02.1992, серія НОМЕР_3 , батько позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ( а.с. 13).

Згідно 07.06.2024 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюб, що підтверджується повним витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 18.12.2024 №00048548028 ( а.с 86-87).

Відповідно до Довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої Виконавчим комітетом Степногірської селищної ради від 17.02.2025 №123, за даними реєстру територіальної громади Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 1998 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день її смерті за вказаною адресою зареєстрованих не було ( а.с. 89).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається з житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , який належав останній на підставі Договору дарування житлового будинку від 11.12.1987, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Приморської сільської ради народних депутатів Василівського району Запорізької обліт за реєстровим №274 ( а.с. 14 ).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.03.2025 №420106644 відомості щодо права власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_3 відсутні ( а.с. 97).

Спадкоємцями померлої ОСОБА_3 є її донька ОСОБА_1 та її чоловік – ОСОБА_2 .

За життя ОСОБА_3 заповіту не складала.

18.12.2024 Позивач звернулася до Приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Щербини Г.Ю. із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 за законом ( а.с. 80-81).

Відповідно до заяви від 17.02.2025 №39, поданої до Приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Щербини Г.Ю. ОСОБА_2 відмовився від належної йому частки спадкового майна після померлої дружини ( а.с. 92).

28.03.2025 позивач ОСОБА_1 звернулася до Приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Щербини Г.Ю. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 ( а.с. 90).

Постановою Приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Щербини Г.Ю. про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.03.2025 №125/02-31 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було відмовлено, у зв`язку з відсутністю у спадкоємця документів, що підтверджують право власності за спадкодавцем на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 ( а.с. 99-100).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Частиною 1 ст. 1298 ЦК України встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» також роз`яснив, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 було відмовлено в оформленні спадщини, у зв`язку з відсутністю у спадкоємця документів, що підтверджують право власності за спадкодавцем на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч.4 ст.3 цього Закону).

Положення п.3 ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вказують, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

З 2002 року по 01 січня 2013 року державна реєстрація прав власності на нерухоме майно здійснювалася відповідними бюро технічної інвентаризації згідно з нормами Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002.

Пунктом 1.3 Тимчасового положення передбачалося, що реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації. Пункт 1.4 положення визначав реєстрацію прав власності на нерухоме майно як внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, за рахунок коштів особи, що звернулася до БТІ.

З 01.01.2004 року введений в дію Цивільний кодекс України.

Відповідно до ч.1,2,4 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено принцип обов`язковості державної реєстрації прав, за яким обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема, право власності на нерухоме майно.

У постанові від 19.05.2020 року у справі №916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правило за аналогією закону (а саме, статті 392 ЦК України) має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно, але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

З урахуванням викладеного, оскільки за життя померла ОСОБА_3 після до 01.01.2013 не зареєструвала набуде нею майно, у позивача відсутня об`єктивна можливості підтвердити факт реєстрації права власності за померлою ОСОБА_3 .

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 Цивільного кодексу України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.1258 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1261Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.5 ст.1268 Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Позивач, виконала всі вимоги законодавства з приводу прийняття спадщини та звернулась до нотаріуса із заявою про отримання Свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , проте одержала відмову через те, що у неї відсутні документи, що підтверджують право власності щодо вищезазначеного майна.

Пунктом 1 ч. 2 ст.16 Цивільного Кодексу України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

У відповідності до ст. 328 Цивільного Кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Визнання права власності на майно через звернення до суду не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до ч. 1ст. 392 Цивільного Кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Оскільки Позивачка прийняла спадщину у визначений законом строк, є спадкоємицею першої черги, інших спадкоємців немає, то вона має право на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 200, 206, 247, 265, 293, 315 ЦПК України, ст. 372, 1268, 1270, 1218, 1223, 1258 ЦК України, ст. ст. 22, 28 КпШС України, ст. 6 ЗК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Степногірської селищної Військової адміністрації Василівського району Запорізької області, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . РНОКПП: НОМЕР_4 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення складено 31.03.2026.

Суддя Н.В. Марченко