Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №642/806/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа №642/806/25 Головуючий І-ї інстанції – Шрамко Л.Л.

Провадження № 33/818/30/26 Суддя доповідач – Гєрцик Р.В.

Категорія: ч.4 ст.121 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря судового засідання Костенко Ю.С.

за участю захисника Герасимені О.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Ленінського районного суду м.Харкова від 05 березня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.4 ст.121 КУпАП, щодо ОСОБА_1 –

УСТАНОВИВ:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Згідно постанови судді, 04.02.2025 року о 13 год. 23 хв. в м. Харкові, вул. Залютинська, 4, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ГАЗ 33023, державний номерний знак НОМЕР_1 , який був переобладнаний з порушенням вимог стандартів, правил та нормативів, а саме встановлені задні металеві двері кузова, що не передбачено конструкцією даного т.з. Правопорушення вчинене повторно протягом року за ч.1 ст. 121 КУпАП (ББА № 65636 від 25.07.2025 року), чим порушив вимоги п. 31.1 ПДР України, п. 5.2 ДСТУ 3649:2010, п. 31.3.а ПДР України.

Постановою судді Ленінського районного суду м.Харкова від 05 березня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.121 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 850 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 місяці та стягнуто судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову судді змінити в частині накладеного стягнення та накласти на нього стягнення у виді адміністративного арешту на строк 5 діб.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що автомобіль ГАЗ 33023 є вантажним бортовим тентовим. На зазначеному автомобілі він здійснює вантажні перевезення і для запобігання крадіжок вантажу встановив у задній частині кузова металеві двері із можливістю їх замикання. Загальна конструкція не змінилась в частині, яка б могла впливати на безпеку його руху та інших учасників. Висота тенту та ширина кузова не змінились, технічні характеристики залишились без змін.

Вказує, що застосоване до нього стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 місяці є для нього надто обтяжливим, оскільки на теперішній час він працює водієм і отримана заробітна плата є єдиним джерелом доходу. Після позбавлення його права керування його буде звільнено, а оскільки він усе своє життя працював професійним водієм, то іншої професії не має. Процес поновлення права керування транспортними засобами, з урахуванням усіх відкритих категорій та здача екзаменів може зайняти близька 10 місяців, а тому просить з урахуванням відсутності у нього умислу та тяжких наслідків просить змінити застосоване до нього стягнення.

Мотиви суду

В судовому засіданні захисник просив прийняти до уваги те, що ОСОБА_1 18.08.2025 року отримав сертифікат відповідності на транспортний засіб ГАЗ 33023, державний номерний знак НОМЕР_1 . Зазначене підтверджує, що на час складання протоколу про адміністративне правопорушення у ОСОБА_1 хоча і не було відповідних документів, однак він користувався автомобілем, що за своєю конструкцією відповідало технічним характеристикам з дотриманням ПДР, що підтверджено відповідним органом. А тому вважав, що фактично в діях останнього не було складу правопорушення.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року відображено послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.

Положеннями ст.9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Склад правопорушення - сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб`єкта правопорушення до адміністративної відповідальності.

Складом правопорушення є наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.

При цьому, суд (суддя) повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту (рішення ЄСПЛ "Коробов проти України" №39598/0з від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування.

У п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

В розумінні ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення є кримінальним провадженням, тому до таких справ за аналогією можливо застосувати принципи кримінального процесу.

А відтак, у справах про адміністративні правопорушення, на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, особа, щодо якої розглядається справа, та потерпілий додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.

Поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання, подання та оцінки доказів, а також до вмотивованості судових рішень, які у разі визнання особи винною повинні містити відповідні достатні мотиви, які дали змогу спростувати презумпцію невинуватості та призначити пропорційне вчиненому покарання.

У рішенні у справі «Олег Колесник проти України» ЄСПЛ вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з`ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення суддя суду першої інстанції визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 121 КУпАП, пославшись при цьому на докази у справі: рапорт інспектора ВБДР УПП в Харківській обл. Раменюка Р., протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №238257 від 04.02.2025 року, копію постанови серія ББА №65636 від 25.07.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП у виді штрафу в розмірі 340 гривень, відеозапис з нагрудних камер працівників поліції, на якому зафіксовані обставини, зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення.

Разом з цим, апеляційним судом встановлено, що відповідно до висновку науково-технічної експертизи № 621697 від 28.07.2025 року встановлено, що технічний стан переобладнання в автомобілі ГАЗ-33023 д.н.з. НОМЕР_2 , яке полягає у встановленні на шасі автомобіля кузова-фургона (одиничного виготовлення) для перевезення худоби цілком відповідає вимогам ДСТУ 3649:2010.

У зв`язку з чим, 18.08.2025 року було видано сертифікат відповідності зазначеного транспортного засобу.

Адміністративна відповідальність за ч. 4 ст. 121 КУпАП, крім іншого, настає за повторне протягом року керування водієм т/з, що переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, а згідно п. 31.3 «а» ПДР забороняється експлуатація т/з згідно із законодавством у разі їх виготовлення або переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху. При цьому необхідно зауважити, що диспозиція ст. 121 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Таким чином, законодавцем наголошено на тому, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення вказаних вище дій (п. 31.3 «а» ПДР і ч. 4 ст. 121 КУпАП), обов`язковою та необхідною умовою є встановлення порушення ОСОБА_1 конкретних вимог стандартів, правил і нормативів при експлуатації т/з, що стосуються безпеки дорожнього руху.

Разом з тим, ні працівником поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, ні суддею суду першої інстанції при ухваленні постанови не вказані нормативно-правовий чи підзаконний нормативно-правовий акт, який встановлює певні стандарти, правила і нормативи, що стосуються безпеки дорожнього руху, вимоги якого порушив водій ОСОБА_1 при експлуатації т/з. При цьому посилання працівником поліції та суддею лише на п. 31.3 «а» ПДР не відображає в повному обсязі об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 121 КУпАП, так як указаний пункт правил дорожнього руху також не встановлює будь-які стандарти, правила і нормативи, що стосуються безпеки дорожнього руху, вимоги якого порушив водій ОСОБА_1 при експлуатації т/з, і ця норма також є бланкетною.

Посилання в протоколі про адміністративне правопорушення на порушення вимог п. 5. 2 ДСТУ 3649:2010 спростовуються вищевказаним сертифікатом відповідності транспортного засобу.

ЄСПЛ нагадує, що «національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві» (п. 33 рішення від 15.11.1996 у справі «Доменічіні проти Італії» (Domenichini v. Italy), Reports 1996-V).

На національному рівні КСУ в своєму рішенні від 29.06.2010 у справі № 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 той же Суд вказав, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5).

Необхідно зауважити, що порядок збору та процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом. При цьому слід враховувати, що у справі цей протокол є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще як юридичний документ – акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою Національної поліції справи про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху на всій території України (ст. 254, 255 КУпАП), тому є не тільки обов`язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів).

Оцінюючи вказаний доказ з огляду на вимоги ст. 252 КУпАП, апеляційний суд приходить до переконання, що протокол про адміністративне правопорушення складений без дотримання вимог закону, а саме без посилання на конкретний нормативно-правовий чи підзаконний нормативно-правовий акт, який встановлює певні стандарти, правила і нормативи, що стосуються безпеки дорожнього руху, вимоги якого порушив ОСОБА_1 при експлуатації транспортного засобу.

Ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить переконання про відсутність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 121 КУпАП, за обставин, викладених як у протоколі, так і у постанові судді, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання його винуватим у вчиненні даного правопорушення в судовому засіданні встановлено не було. При цьому всі можливості для усунення сумнівів були вичерпані, а сукупність зібраних та проаналізованих у справі доказів не дозволяє їх спростувати у категоричній формі та зробити беззаперечний і однозначний висновок про порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху.

Відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.

Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

Згідно вказаної позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Що стосується інших доводів апеляційних скарг ОСОБА_1 , то вони є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, оскільки не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги є слушними та підлягають частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції – скасуванню, із закриттям провадження в справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення в діях останнього, передбаченого ч.4 ст.121 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову судді Ленінського районного суду м.Харкова від 05 березня 2025 року щодо ОСОБА_1 скасувати.

Провадження в справі щодо ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП закрити у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.121 КУпАП .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Р.В. Гєрцик