Вирок від 30 березня 2026 р. у справі №389/791/18 — Кропивницький апеляційний суд

Кропивницький апеляційний суд

Провадження № 11-кп/4809/237/26 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1

Категорія ст.152 КК України Доповідач у ІІ інстанції: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2026 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю: секретарів: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7

захисника: ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_9

розглянувши у закритому судовому засіданні, у м. Кропивницькому кримінальне провадження № 12018120160000248 заапеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 та

заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07.01.2025, яким

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Черноморка Очаківського району Миколаївської області, громадянин України, з базовою середньою освітою, не працюючий, перебуває в цивільному шлюбі, має на утриманні одну малолітню дитин 2017 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий:

- 14.12.2005 Знам`янським міськрайонним судом Кіровоградської області за ч.4 ст.187 КК України до покращання у виді позбавлення волі строком на 10 років;

- 29.10.2013 Апеляційним судом Кіровоградської області за ч.1 ст.125 КК України до 1 року 5 місяців позбавлення волі,

визнаний винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, ч.2 ст.15 ч.4 ст.152, ч.3 ст.153, ч.2 ст.156 КК України, та призначено покарання:

- за ч.1 ст.125 КК України у виді штрафу у розмірі 850 грн. На підставі ст. 49, ч.4 ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 125 КК України від призначеного йому покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності;

- за ч.2 ст.15 ч.4 ст.152 КК України (у редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010) виді 10 років позбавлення волі;

- за ч.3 ст.153 КК України (у редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010) у виді 13 років позбавлення волі;

- за ч.2 ст.156 КК України у виді 7 (семи) років позбавлення волі з позбавленням права займатись навчальною та/чи виховною діяльністю осіб віком до 18 років, обіймати посади, пов`язані з роботою з особами віком до 18 років на строк 3 (три) роки.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_9 покарання у виді 13 років позбавлення волі з позбавленням права займатись навчальною та/чи виховною діяльністю осіб віком до 18 років, обіймати посади, пов`язані з роботою з особами віком до 18 років на строк 3 (три) роки.

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_9 рахується з моменту його затримання, тобто з 02.02.2018.

Зараховано в строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі, з 02.02.2018 по день набрання вироком законної сили.

Інформацію стосовно ОСОБА_9 включено до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, після набрання вироком законної сили.

Цим же вироком вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні.

В С Т А Н О В И Л А:

Згідно вироку суду обвинувачений ОСОБА_9 вчинив:

- умисне легке тілесне ушкодження, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.125 КК України;

- вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.156 КК України;

- замах на зґвалтування малолітньої, тобто статеві зносини з погрозою застосування фізичного насильства, з використанням безпорадного стану потерпілої особи, а саме кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.15 ч.4 ст.152 КК України;

- насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом з погрозою застосування фізичного насильства, з використанням безпорадного стану потерпілої особи, вчинене особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст.152 КК України, щодо малолітньої, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.153 КК України, за наступних обставин.

01.02.2018 близько 22.00 год., перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходився за місцем проживання в будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_2 . Перебуваючи у вказаному місці між ОСОБА_9 та його співмешканкою ОСОБА_11 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виникла сварка, в ході якої у ОСОБА_9 раптово виник умисел на спричинення ОСОБА_11 тілесних ушкоджень.

Реалізуючи даний умисел, діючи умисно та цілеспрямовано, ОСОБА_9 , поваливши ОСОБА_11 обличчям до низу на підлогу, схопив її голову обома руками, після чого не менше трьох раз вдарив ОСОБА_11 головою об підлогу, спричинивши таким чином останній тілесні ушкодження у вигляді синця в області носу, які, згідно висновку судово-медичної експертизи по тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Крім того, 01.02.2018 близько 23.00 год. ОСОБА_9 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходився за місцем проживання в будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_2 , спільно з донькою своєї співмешканки малолітньою ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Перебуваючи у вказаному місці у ОСОБА_9 раптово виник умисел на вчинення розпусних дій щодо малолітньої ОСОБА_12 .

Реалізуючи даний умисел, ОСОБА_9 , знаходячись у кімнаті будинку, діючи умисно, достовірно знаючи, що ОСОБА_12 є малолітньою, скориставшись відсутністю її матері та інших осіб, з метою задоволення своєї статевої пристрасті, порушуючи нормальний розвиток малолітньої ОСОБА_12 , яка внаслідок свого малолітства не інформована щодо сутності відносин між статтями та не усвідомлювала характеру та змісту вчинюваних відносно неї дій, погрожуючи їй вбивством, примусив ОСОБА_12 лягти на ліжко, після чого зняв з неї штани та труси, оголивши таким чином її статеві органи, а також зняв свою нижню білизну. Після цього ОСОБА_9 почав торкатися статевих органів ОСОБА_12 руками та примушував її дивитися на свій оголений статевий член, задовольнивши таким чином свою статеву пристрасть, порушивши вказаними діями статеву недоторканість та нормальний психічний розвиток малолітньої ОСОБА_12 .

Крім того, 01.02.2018 близько 23.10 год. ОСОБА_9 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходився за місцем проживання в кімнаті будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_2 . Під час вчинення розпусних дій щодо малолітньої ОСОБА_12 за вищевказаних обставин у ОСОБА_9 раптово виник умисел на зґвалтування малолітньої ОСОБА_12 , тобто на статеві зносини з нею із застосуванням погроз фізичного насильства.

Реалізуючи даний умисел, ОСОБА_9 , діючи умисно, достовірно знаючи, що ОСОБА_12 є малолітньою, скориставшись відсутністю її матері та інших осіб, з метою задоволення своєї статевої пристрасті, в той час, коли ОСОБА_12 перебувала поряд з ним на ліжку, ліг поверх неї, розсунувши при цьому її ноги. Після цього ОСОБА_9 , поклавши подушку на обличчя ОСОБА_12 , користуючись тим, що вона не може чинити йому опір через її безпорадний стан унаслідок малолітства, а також у зв`язку із висловленими ОСОБА_9 погрозами позбавити її життя та його фізичною перевагою, намагався вступити із нею у статеві зносини природнім шляхом, а саме здійснював рухи вздовж її тіла, при цьому направляючи свій оголений статевий член у піхву малолітньої ОСОБА_12 . У зв`язку з фізіологічними особливостями організму, а саме зникненням ерекції, ОСОБА_9 не зміг здійснити статевий акт з ОСОБА_12 , таким чином виконавши усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.

Крім того, 01.02.2018 близько 23.15 год. ОСОБА_9 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходився за місцем проживання в кімнаті будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_2 , де намагався здійснити зґвалтування малолітньої ОСОБА_12 . Після того, як ОСОБА_9 не зміг здійснити статевий акт з малолітньою ОСОБА_12 , у нього раптово виник умисел на насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом щодо малолітньої ОСОБА_12 .

Реалізуючи даний умисел, ОСОБА_9 , діючи умисно, достовірно знаючи, що ОСОБА_12 є малолітньою, користуючись тим, що вона не може чинити йому опір через її безпорадний стан унаслідок малолітства, а також у зв`язку із висловленими ОСОБА_9 погрозами позбавити її життя та його фізичною перевагою, з метою задоволення своєї статевої пристрасті, в той час, коли ОСОБА_12 перебувала на ліжку, змочивши середній палець правої руки слиною, засунув вказаний палець до анального отвору малолітньої ОСОБА_12 , таким чином задовольнивши свою статеву пристрасть неприродним способом, будучи особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст.152 КК України. Вчинення протиправних дій щодо малолітньої ОСОБА_12 ОСОБА_9 припинив у зв`язку із приходом до будинку його співмешканки ОСОБА_11 та працівників поліції.

Таким чином ОСОБА_9 скоїв кримінальні правопорушення, передбачені ч.1 ст.125, ч.2 ст.15 ч.4 ст.152 (у редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010), ч.3 ст.153 (у редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010), ч.2 ст.156 КК України.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 просить вирок місцевого суду скасувати, а провадження закрити.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що він не скоював жодного кримінального правопорушення, яке інкримінується йому.

Дана справа сфабрикована слідчим. Він неодноразова звертався з клопотанням про проведення експертиз, які б підтверджували, що він не скоював дані злочини.

Вказує на те, що потерпілі плуталися у свої пояснення неодноразово змінювали їх, та вони протирічать один одному.

Крім того, свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 не можуть бути свідками у даному кримінальному провадженні, оскільки вони є працівниками поліції. Також просить звернути увагу на ряд експертиз, які виправдовують його у вчинені кримінального правопорушення, яке інкримінується йому.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_9 – адвокат ОСОБА_8 просить вирок суду скасувати, а кримінальне провадження закрити через відсутність доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, підтвердженням непричетності ОСОБА_9 до скоєння зазначених тяжких злочинів є висновки проведених експертиз у кримінальному провадженні.

Так, висновку експерта №127 від 15.03.2018, йдеться про те, що на дитячих трусах, вилучених з місця події, сліди сперми, крові, слини не знайдено (т.3 а.с.91-92); у висновку експерта №128 від 15.03.2018, зазначено, що в об`єкті №4 на фрагменті тканини, вилученій із місця події, морфологічним методом знайдено сліди сперми без домішків крові і слини. Визначення групової належності слідів сперми та вирішення питання про можливість походження від підозрюваного буде проводитися при дослідженні та вибору оптимальних діагностичних реагентів.

В решті пошукових вирізок на фрагменті тканини з місця події (об`єкти 1-3, 5-10) сліди сперми, крові і слини не знайдено (т.3 а.с.98-99); у висновку експерта №129 від 15.03.2018, зазначено, що на дитячих штанях, вилучених з місця події, сліди сперми, крові, слини не знайдено (т.3 а.с.103-104); у висновку експерта №126 від 15.03.2018, йдеться про те, що на футболці, вилученій з місця події сліди крові, слини не знайдено (т.3 а.с.108-109); у висновку експерта №131 від 15.03.2018 зазначено, що в об`єктах 1,3 в штанах спортивних з місця події знайдено сліди крові людини без домі шків слини.

Визначення групової належності слідів крові та вирішення питання про можливість походження від потерпілої і підозрюваного, буде проводитись без при наданні зразків крові осіб, що проходять по справі, необхідних для порівняння дослідження та вибору оптимальних діагностичних реагентів.

В решті пошукових вирізок на штанах спортивних з місця події (об`єкти 2,4-30) сліди крові і слини не знайдено (т.3 а.с.113-114); у висновку експерта №130 від 15.03.2018 вказано, що в пошукових вирізках на светрі з місця події (об`єкти 2,3) знайдено сліди крові людини без домішки слини. Визначення групової належності слідів крові та вирішення питання про можливість походження від потерпілої і підозрюваного буде проводитись при наданні зразків крові осіб, що проходять по справі, необхідних для порівняльного дослідження та вибору оптимальних діагностичних реагентів.

В решті пошукових вирізок на светрі з місця події (об`єкти 1,4-10) сліди крові та слини не знайдено (т.3 а.с.118-119); у висновку експерта №21 від 31.05.2018 йдеться про те, що тілесних ушкоджень, в тому числі і в області статевих органів та анусу, не виявлено. Відібрані мазки зовнішніх статевих органів (статеві губи, дівоча пліва, анус).

Під час судово-біологічного дослідження вмісту зовнішніх статевих органів, анусу, ротової порожнини, сперматозоїдів не виявлено (т.4 а.с.4-5); у висновку експерта №22 від 31.05.2018 йдеться про те, що тілесних ушкоджень, таких, як садна, крововиливи, рани на тілі не виявлено. При судово-медичній експертизі вмісту зі статевого члена підозрюваного крові та клітин піхвового епітелію не знайдено (т.4 а.с.22-23).

Вважає, що вирок, як незаконний, також підлягає скасуванню з наступних підстав.

Так, судовий розгляд розпочинався у 2018 році за головуванням судді Знам`янського міськрайонного суду ОСОБА_16 .

В подальшому справа була розподілена судді ОСОБА_1 . Проте у групу процесуальних прокурорів було призначено прокурора Знам`янської окружної прокуратури ОСОБА_17 , яка є рідною сестрою судді ОСОБА_16 і, яка у судових засіданнях підтримувала обвинувачення. На неодноразові заяви сторони захисту про відвід прокурору ОСОБА_17 було отримано відмову.

В апеляційній скарзі заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури ОСОБА_10 просить вирок суду скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Ухвалити новий вирок, яким перекваліфікувати діяння ОСОБА_9 з ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153 КК України (в редакції Закону України від 01.06.2010 № 2295-VI) на ч. 4 ст. 152 КК України (в редакції Закону № 2227-VІІІ від 06.12.2017). ОСОБА_9 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 156, ч. 4 ст. 152 КК України (в редакції Закону № 2227-VІІІ від 06.12.2017).

Призначити ОСОБА_9 покарання:

за ч. 2 ст. 156 КК України у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права займатися навчальною та виховною діяльністю осіб, віком до 18 років, та займати посади, пов`язані з роботою з дітьми, строком на 3 роки;

за ч. 4 ст. 152 КК України (в редакції Закону № 2227-VІІІ від 06.12.2017) у виді позбавлення волі строком на 13 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_9 призначити остаточне покарання у виді 13 років позбавлення волі з позбавленням права займатися навчальною та виховною діяльністю осіб, віком до 18 років, та займати посади, пов`язані з роботою з дітьми, строком на 3 роки.

За ч. 1 ст. 125 КК України ОСОБА_9 звільнити від покарання без визначення його виду і розміру на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання ОСОБА_9 зарахувати строк попереднього ув`язнення з 02.02.2018 до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Під час перегляду вироку суду першої інстанції провести судове слідство та дослідити матеріали кримінального провадження.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 06.12.2017, який набрав чинності з 11.01.2019, ст. ст. 152, 153 КК України викладено в новій редакції.

Диспозиція діяння, в якому обвинувачується ОСОБА_9 (ч. 3 ст. 153 КК України) із 11.01.2019 передбачена нова ч. 4 ст. 152 КК України та санкцією даної статті пом`якшено нижню межу покарання за вказаний злочин - від 8 до 15 років позбавлення волі, з урахуванням набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 06.12.2017 № 2227-VІІІ.

При цьому, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку щодо неможливості застосування ч. 6 ст. 152 КК України через недопущення погіршення становища обвинуваченого. Водночас, усупереч ч. 3 ст. 5 КК України не застосував закон, який підлягав застосуванню - ч. 4 ст. 152 КК України в редакції Закону від 06.12.2017 № 2227-VІІІ, який набрав чинності з 11.01.2019, що частково пом`якшує кримінальну відповідальність ОСОБА_9 .

Зміна диспозицій ч. 4 ст. 152 і ч. 3 ст. 153 КК у зв`язку із набранням чинності Законом № 2227-VІІІ від 06.12.2017 не свідчить про декриміналізацію чи навпаки криміналізацію окремих дій. Між попередньою та новою редакціями зазначених норм закону про кримінальну відповідальність має місце правова наступність.

Тому, ОСОБА_9 за вчинення замаху на вагінальне проникнення в тіло малолітньої потерпілої із використанням геніталій та анальне проникнення в її тіло з використанням пальця руки з урахуванням нетривалого розриву в часі та єдиного умислу обвинуваченого на задоволення статевої пристрасті, відповідно до ч. 3 ст. 5 КК України, має бути визнаний винним з призначенням покарання за ч. 4 ст. 152 КК України, як за вчинення одного злочину.

Санкція ч. 4 ст. 152 (в редакції Закону № 2227-VIII від 06.12.2017) пом`якшує кримінальну відповідальність особи порівняно з санкціями ч. 4 ст. 152 та ч. 3 ст. 153 КК (в редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010), що передбачали кримінальну відповідальність за ці ж самі дії.

Тому, у даному випадку, має місце застосування положень ч. 1 ст. 5 КК України щодо зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі. Таким чином, судом першої інстанції застосовано закон України про кримінальну відповідальність, який не підлягає застосуванню - ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 152 та ч. 3 ст. 153 КК України у редакції Закону України від 01.06.2010 № 2295-VІ та не застосовано закон, який підлягає застосуванню - ч. 3 ст. 5 та ч. 4 ст. 152 КК України в редакції (в редакції Закону № 2227-VІІІ від 06.12.2017).

Діяння ОСОБА_9 слід перекваліфікувати з ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 152 та ч. 3 ст. 153 КК України (в редакції Закону № 2295-VІ від 01.06.2010) на ч. 4 ст. 152 КК України в редакції Закону № 2227-VШ від 06.12.2017.

Крім того, оскаржуваним вироком суду ОСОБА_9 визнано винним за ч. 1 ст. 125 КК України з призначенням покарання у штрафу у розмірі 850 грн зі звільненням від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Проте, судом першої інстанції всупереч вимог ст. 285 КПК України під часу судового розгляду справи не роз`яснено ОСОБА_9 право на звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі ст. 49 КК України, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону та позбавило обвинуваченого можливості скористатися своїм правом на звільнення від кримінальної відповідальності в цій частині.

Крім того, при призначенні покарання ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 125 КК України судом першої інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині санкції вказаної статті та вимог ст. 53 КК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 125 КК України умисне легке тілесне ушкодження карається штрафом до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

Таким чином, у разі призначення покарання у виді штрафу, воно призначається у виразі кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а не у фіксованому грошовому виразі як визначив суд першої інстанції.

Крім того, при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_9 від призначеного покарання судом першої інстанції застосовано ст. 75 КК України, якою передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням. В даному випадку підлягає застосуванню ч. 5 ст. 74 КК України, відповідно до якої особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_8 , які просили ухвати виправдувальний вирок, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу сторони обвинувачення та заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого і його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу обвинуваченого та його захисника слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити, з таких підстав.

Суд першої інстанції також обґрунтовано визнав ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, ч.2 ст.156, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 152 (у редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010), ч.3 ст.153 (у редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010) КК України,що в повному обсязі підтверджується дослідженими в судовому засіданні суду першої інстанції належними та допустимими доказами, яким суд першої інстанції дав належну оцінку та навів у вироку.

Проте, суд першої інстанції хоч іправильно прийшов до висновку щодо неможливості застосування ч. 6 ст. 152 КК України через недопущення погіршення становища обвинуваченого. Водночас, усупереч ч. 3 ст. 5 КК України не застосував закон, який підлягав застосуванню - ч. 4 ст. 152 КК України в редакції Закону від 06.12.2017 № 2227-VІІІ, який набрав чинності з 11.01.2019, що частково пом`якшує кримінальну відповідальність ОСОБА_9 .

Також не врахував, ОСОБА_18 за вчинення замаху на вагінальне проникнення в тіло малолітньої потерпілої із використанням геніталій та анальне проникнення в її тіло з використанням пальця руки з урахуванням нетривалого розриву в часі та єдиного умислу обвинуваченого на задоволення статевої пристрасті, відповідно до ч. 3 ст. 5 КК України, має бути визнаний винним з призначенням покарання за ч. 4 ст. 152 КК України, як за вчинення одного злочину.

Допитаний в судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_9 свою вину не визнав та показав суду, що з ОСОБА_11 проживав однією сім`єю, виховували дітей, а саме спільну дитину та дітей від попередніх відносин дружини.

Крім того, зазначив, що 01.02.2018 зранку до нього прийшов чоловік його сестри - ОСОБА_19 та попросив допомоги по господарству. Близько 11.00 години, прийшла ОСОБА_11 , яка разом з його сестрою ОСОБА_20 готували їжу. Потім він, ОСОБА_11 , ОСОБА_21 та ОСОБА_19 сіли за стіл пообідати, при цьому випивали алкогольні напої.

На другий день разом з ОСОБА_11 збиралися до батька останньої на день народження, тому необхідно було купити м`ясо. Окрім м`яса купили ще горілки та продовжували відпочивати. Також прийшли і діти, які поїли та пішли в іншу кімнату, але ОСОБА_12 - дочка ОСОБА_11 , залишилася сидіти разом з ними за столом. З приводу цього він зробив їй зауваження, але ОСОБА_11 заступилася за свою дочку та почала з ним сварку. Забравши дітей пішла додому.

Проте, через хвилин 10 повернулася і вони продовжили відпочивати, і цей весь час молодший син був з ними.

В подальшому ОСОБА_22 разом із сином пішла додому, а він через деякий час. Вже вдома, ОСОБА_11 знову почала з ним сваритися. В ході даної сварки, ОСОБА_11 взяла ківш з водою та вилила на нього. Вода потрапила і на ліжко, але сварка не припинялася.

Далі ОСОБА_11 схопила телефон, сказавши, що викличе поліцію і його посадять, та вибігла на вулицю. На ці слова він їй відповів, що вона вправі робити, що завгодно. Після цього, взявши чистий одяг пішов до котельні. Почувши, що син заплакав, попросив ОСОБА_12 принести пляшечку з молоком, а ОСОБА_23 сказав, щоб йшла спати.

Хвилин через 30 до хати зайшла ОСОБА_11 , але разом з працівниками поліції, які почали з`ясовувати, що трапилося. На що відповів їм, що дружина влаштувала скандал. Працівники поліції сказали, щоб одягнувся взяв документи і проїхав з ними, що він зробив добровільно. Один з працівників поліції наказав їхати до лікарні. Весь час вільно ходив, його ніхто не чіпав, кайданки на нього не одягали. На запитання головного лікаря чи вживав алкоголь, відповів, що так, вживав. Потім дали алкотестер "Драгер" для продуву.

На уточнюючі питання прокурора відповів, що відносини між ним та ОСОБА_24 були нормальні, інколи сварилися. Для дітей нічого не жалкував, купував їм все, що попросять. З ОСОБА_23 також були нормальні відносини, вона йому довіряла, а скандали виникали тільки на ґрунті навчання.

Колись, у них відбувся якийсь скандал з ОСОБА_11 , яка під час останнього сказала, щоб він виховував лише свого сина, а до її доньки діла не мав.

Вважає, що все, що на даний час відбувається, це задумка останньої, оскільки вона бажає бути власницею хати, яку вони купували спільно і на яку він заробив гроші їздячи на заробітки.

Просив виправдати його, оскільки не вважає себе винуватим, проте вважає, що матеріали кримінального провадження є сфальсифікованими.

Потерпіла ОСОБА_11 , яка допитана і як свідок по епізодам щодо своєї доньки та як потерпіла за ч.1 ст.125 КК України, в судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що того дня вона разом з обвинуваченим до 19.30 год. були у гостях сусідки ОСОБА_25 , де вживали алкогольні напої. Приблизно випили 1 л горілки на 3-х людей. ОСОБА_9 був дуже п`яний.

Потім вона разом з доньками пішла додому, щоб покласти дітей спати. Меншого сина ОСОБА_9 не віддав, тому повернулася, щоб і його забрати.

Приблизно о 24.00 год. додому повернувся ОСОБА_9 , який був дуже п`яний, між ними виникла сварка і вона пішла до своєї кімнати. ОСОБА_9 пішов за нею, почав кидатися, кинув її на підлогу, обхопив рукою за шию та бив головою об підлогу, дуже кричав на неї та казав, що повбиває їх дітей.

Коли він пішов до іншої кімнати їй вдалося втекти до сусідки ОСОБА_25 , звідки вона зателефонувала до поліції та повідомила, що її п`яний чоловік б`є її, а у будинку знаходяться четверо дітей.

Після цього вона повернулася до свого будинку та спостерігала з вулиці за обстановкою.

Через 20-30 хвилин приїхали працівники поліції, весь цей час вдома був ОСОБА_9 разом з дітьми.

Дочекавшись приїзду працівників поліції вона разом з ними зайшла до себе у двір. ОСОБА_9 не хотів їх пускати в будинок, двері не відчиняв, було чутно, що він кричав на її доньку ОСОБА_23 . Через деякий час він відчинив двері, вона побачила, що той був одягнений в одних штанях, ОСОБА_23 в цей час стояла за дверима, злякана і була роздягнена та вся тряслася.

Працівники поліції сказали ОСОБА_9 збиратися, але він відмовився та почав чинити їм опір, однак потім погодився та пішов перевдягатися.

Коли він перевдягався, то зняв штани і тоді вона побачила, що під штанями він був голий. Запитавши у доньки ОСОБА_23 що трапилося, та відповіла, що ОСОБА_9 намагався її зґвалтувати.

Про це вона повідомила працівникам поліції. Вони сказали, що зараз відвезуть ОСОБА_9 до Знам`янки, візьмуть експерта та повернуться. Також сказали їй знайти його труси, але нічого не чіпати. Труси ОСОБА_9 вона знайшла у кімнаті біля ліжка під доріжкою. Д

До лікаря вона разом з донькою потрапили лише зранку приблизно о 09.00. Раніше її донька ОСОБА_23 казала їй, що ОСОБА_9 торкався її знизу, однак коли вона говорила з ним про це, то він починав кричати на неї.

Малолітня потерпіла ОСОБА_12 в присутності свого законного представника - матері ОСОБА_11 та спеціаліста-психолога ОСОБА_26 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що вона не пам`ятає коли відбувалися події, але це було 2018 року у с. Цибулеве, в якому вона разом з матір`ю, братом та сестрами, а також з ОСОБА_9 проживали.

Також зазначила, що почула крик, кричала мама, оскільки ОСОБА_9 її побив. Також чула, що останній сказав, що йде вбивати дітей.

Коли мати пішла з будинку, прокинувся молодший брат і вона пішла його заспокоїти. Вона перебувала у батьківській кімнаті і в цей час туди зайшов ОСОБА_9 та включив фільм та наказав їй лягти біля нього на ліжко, але вона лягла біля ліжка, де і заснула, а коли ОСОБА_9 перекладав на ліжко то прокинулася, злякалася і втекла до дитячої кімнати.

Потім хотіла втекти, але ОСОБА_9 повернув її та почав знімати з неї нижній одяг, але вона почала опиратися, тому він став погрожувати їй, що якщо вона не буде це робити, то він її задушить, а потім взяв подушку та хотів задушити. Потім, зняв з неї нижній одяг, він ліг на неї, але не повністю, руками впирався у ліжко. Він теж роздягнуввся, був повністю голий.

Потім вона попросила води і коли ОСОБА_9 пішов, вона втекла і заховалася в спальні під ковдрою, але він зайшов туди та сказав, що вона йшла з ним, він тільки її потрогає.

Потім він показав їй свій нижній орган та сказав його поцілувати.

Потім він ліг на ліжко та поклав її на себе, цілував її, поливав воду на її статевий орган, а потім на свій. Потім почав цілувати і засунув свій середній палець їй в попу.

Вона закричала, почала проситися в туалет, він пустив її і в цей час прийшла мати з поліцією. ОСОБА_9 кинув їй одяг та сказав вдягтися.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що на початку 2018 року він разом з ОСОБА_14 та ОСОБА_27 заступили на чергування.

Вночі від чергового надійшов дзвінок про те, що необхідно виїхати до с. Цибулеве у зв`язку з агресивною поведінкою співмешканця.

Коли вони зайшли в будинок, то потерпіла почала розповідати навіщо викликала працівників поліції, проте видимих ушкоджень на ній не бачив.

Також ,в будинку вони побачили дівчинку, яка плакала і на запитання що трапилося, розповіла, що коли мати пішла з будинку то співмешканець останньої почав вести себе дивно, зняв з неї штани та став гладити її по попі, потім поклав на ліжко, почав водити своїм статевим органом об її статеві органи та поливав водичкою.

Вони побачили, що ОСОБА_9 був одягнений у сині штани, дуже п`яний та перебував у збудженому стані.

В будинку вони вилучили чоловічі труси, які лежали на дивані. Оскільки дівчинка казала, що ОСОБА_9 її поливав водою, тому він зробив виріз з матрацу.

Дівчинка постійно плакала, була налякана. Чи були інші діти в хаті. окрім Лариси, не пам`ятає. Повторно в той будинок він не повертався.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що він перебував на добовому чергуванні разом з ОСОБА_27 та ОСОБА_13 .

Після опівночі вони отримали виклик із с. Цибулеве про те, що чоловік побив дружину.

Прибувши на місце події, вони разом з дружиною підійшли до будинку, але двері були зачинені. Довгий період часу їх не відкривали. Потім ОСОБА_9 відкрив двері, вони зайшли в будинок та побачили, що в кутку на підлозі сиділа малолітня дівчинка, яка була налякана та плакала.

Довгий час дівчинка не могла сказати що трапилося, але потім розповіла, що батько повалив її на ліжко, зняв з неї одяг та почав чіпати її статеві органи.

В кімнаті був безлад, ліжко мокре. ОСОБА_9 був дуже п`яний, нормально пояснити нічого не міг, агресивно налаштований, одягнений був в одні штани. Потім прийняли заяву від матері з приводу розпусних дій її співмешканця стосовно її доньки.

Крім даних показань обвинуваченого, свідків та потерпілих, вина ОСОБА_9 підтверджується дослідженими в суді першої інстанції доказами, а саме:

- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 02.02.2028 року, від ОСОБА_11 , в якому йдеться про обставини події, а саме про те, що в період з 23.00 до 23.40 год. 01.02.2018 року за адресою АДРЕСА_2 за її відсутності, зі слів малолітньої доньки ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її співмешканець ОСОБА_9 здійснив статеві зносини (т.3 а.с.3);

- протоколом огляду місця події від 02.02.2018 та фототаблицею до нього, під час якого оглянуто домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 , під час якого із спальної кімнати вилучено одяг обвинуваченого та потерпілої, вирізано фрагмент матрацу розміром 75х45 см (т.3 а.с.4-13);

- висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 02.02.2018. в якому зазначено, що ОСОБА_9 , перебував у стані алкогольного сп`яніння – 23 /00 (т.3 а.с.4-13);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 02.02.2018 року та відеозаписом до нього, проведеного за участю ОСОБА_9 під час якого останній, детально розповів про обставини вчинення кримінальних правопорушень стосовно потерпілих (т.3 а.с.41-42);

- протоколом огляду предмету, від 04.02.2018, під час якого оглянуто футболку зеленого кольору, светр жовтого кольору, дитячі спортивні штани, дитячі труси, фрагмент тканини, чоловічі труси, спортивні штани (т.3 а.с.44);

- постановою про приєднання до кримінального провадження речових доказів, в якій йдеться про те, що до кримінального провадження №12018120160000248 приєднано як речові докази : футболка зеленого кольору, светр жовтого кольору, дитячі спортивні штани, дитячі труси, фрагмент тканини, чоловічі труси, чоловічі спортивні штани, які передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів при Знам"янському відділі поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області(т.3 а.с.45);

- висновком «Центру соціально-психологічної реабілітації дітей» Кіровоградської обласної ради щодо правдивості показів потерпілої ОСОБА_12 , згідно з яким остання говорить правду, при цьому детально розповіла щодо злочину, який здійснив стосовно неї вітчим ОСОБА_9 (т.3 а.с.50);

- протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, або таке, що готується від 02.02.2018, прийнятої від ОСОБА_11 , в якому зазначаються обставини події, а саме те, що 01.02.2018 року приблизно о 22.00 год знаходячись за місцем свого проживання - АДРЕСА_2 , ОСОБА_9 завдав їй тілесних ушкоджень, у вигляді ударів головою об підлогу (т.3 а.с.53);

- висновком експерта №18 від 02.02.2018, оформленого за наслідками проведення дослідження, в якому йдеться про те, що на тілі ОСОБА_11 , мались тілесні ушкодження у виді синця в області носу, який утворився від тупих предметів з обмеженою травмуючою поверхнею та не менше як від 1-го травматичного впливу, міг утворитися в строк та при обставинах, вказаних в установчій частині постанови та за тяжкістю відносяться до категорії легких. Індивідуальні ознаки травмуючих предметів в пошкодженнях – не відобразилися. Враховуючи характер, форму та взаємне розташування тілесного ушкодження на тілі потерпілої утворення його при падінні з висоти власного зросту – виключається. Враховуючи локалізацію тілесного ушкодження на тілі потерпілої, взаємне розташування падаючого(ї) відносно постраждалого(ї) могло змінюватися (т.3 а.с.64);

- заявою ОСОБА_12 щодо погрози вбивством стосовно неї, написаною особисто, в присутності її матері- ОСОБА_11 (т.3 а.с.65);

- висновком експерта №127 від 15.03.2018, оформленого за результатами експертизи дитячих трусів з місця події за матеріалами кримінального провадження №12018120160000248 від 02.02.2018 року, в якому йдеться про те, що на дитячих трусах, вилучених з місця події, сліди сперми, крові, слини не знайдено (т.3 а.с.91-92);

- висновком експерта №128 від 15.03.2018, оформленого за результатами судово-медичної експертизи фрагмента тканини з місця події за матеріалами кримінального провадження №12018120160000248 від 02.02.2018 року, в якому зазначено, що в об`єкті №4 на фрагменті тканини, вилученій із місця події, морфологічним методом знайдено сліди сперми без домішків крові і слини. Визначення групової належності слідів сперми та вирішення питання про можливість походження від підозрюваного ОСОБА_9 буде проводитися при дослідженні та вибору оптимальних діагностичних реагентів. В решті пошукових вирізок на фрагменті тканини з місця події (об`єкти 1-3, 5-10) сліди сперми, крові і слини не знайдено (т.3 а.с.98-99);

- висновком експерта №129 від 15.03.2018, оформленого за результатами проведення експертизи дитячих штанів з місця події за матеріалами кримінального провадження №12018120160000248 від 02.02.2018 року, в якому зазначено, що на дитячих штанях, вилучених з місця події, сліди сперми, крові, слини не знайдено (т.3 а.с.103-104);

- висновком експерта №126 від 15.03.2018, оформленого за результатами проведення експертизи футболки з місця події, за матеріалами кримінального провадження №12018120160000248 від 02.02.2018 року, в якому йдеться про те, що на футболці, вилученій з місця події сліди крові, слини не знайдено (т.3 а.с.108-109);

- висновком експерта №131 від 15.03.2018, оформленого за результатами проведення судово-медичної експертизи спортивних штанів з місця події за матеріалами справи №12018120160000248 від 02.02.2018 року, в якому зазначено, що в об`єктах 1,3 в штанах спортивних з місця події знайдено сліди крові людини без домі шків слини. Визначення групової належності слідів крові та вирішення питання про можливість походження від потерпілої ОСОБА_12 і підозрюваного ОСОБА_9 , буде проводитись без при наданні зразків крові осіб, що проходять по справі, необхідних для порівняння дослідження та вибору оптимальних діагностичних реагентів. В решті пошукових вирізок на штанах спортивних з місця події (об`єкти 2,4-30) сліди крові і слини не знайдено

(т.3 а.с.113-114);

- висновком експерта №130 від 15.03.2018, оформленого за результатами проведення судово-медичної експертизи светра з місця події за матеріалами справи 12018120160000248 від 02.02.2018 року, в якому вказано, що в пошукових вирізках на светрі з місця події (об`єкти 2,3) знайдено сліди крові людини без домішки слини. Визначення групової належності слідів крові та вирішення питання про можливість походження від потерпілої ОСОБА_12 і підозрюваного ОСОБА_9 буде проводитись при наданні зразків крові осіб, що проходять по справі, необхідних для порівняльного дослідження та вибору оптимальних діагностичних реагентів. В решті пошукових вирізок на светрі з місця події (об`єкти 1,4-10) сліди крові та слини не знайдено (т.3 а.с.118-119);

- висновком експерта, оформленого за результатами судово-психіатричної експертизи №85 від 27.02.2018, в якому йдеться про те, що ОСОБА_9 , в момент скоєння правопорушення страждав і в даний час страждає легкою розумовою відсталістю (відповідно до МКХ-10, F-70.0). Проте ступінь розумового недорозвинення, у ОСОБА_28 , така, що не позбавляла його можливості усвідомлювати свої дії та розумно керувати ними. Його дії підпадають під ч.1 ст.19 КК України. У відношенні інкримінованого йому діяння ОСОБА_9 слід вважати осудним. Застосування заходів медичного характеру не потребує (т.3 а.с.123-124);

- довідкою клінічного відділення Знам`янської районної ЦРЛ, з якої вбачається, що ОСОБА_9 перебував на обліку лікаря-психіатра з діагнозом: Легка розумова відсталість з 2002 р. Був знятий з обліку з вибуттям в місця позбавлення волі (т.3 а.с.147);

- довідкою Знам`янського ЦРЛ, з якої вбачається, що ОСОБА_9 , на диспансерному обліку лікаря нарколога не перебуває (т.3 а.с.178);

- висновком експерта №21 від 31.05.2018, оформленого за результатами судово-медичного дослідження (обстеження) ОСОБА_12 , в якому йдеться про те, що тілесних ушкоджень, в тому числі і в області статевих органів та анусу, не виявлено. Відібрані мазки зовнішніх статевих органів (статеві губи, дівоча пліва, анус). Під час судово-біологічного дослідження вмісту зовнішніх статевих органів, анусу, ротової порожнини, сперматозоїдів не виявлено (т.4 а.с.4-5);

- висновком експерта №22 від 31.05.2018, оформленого за результатами судово-медичного дослідження (обстеження) ОСОБА_9 в якому йдеться про те, що тілесних ушкоджень, таких, як садна, крововиливи, рани на тілі не виявлено. При судово-медичній експертизі вмісту зі статевого члена підозрюваного ОСОБА_9 крові та клітин піхвового епітелію не знайдено (т.4 а.с.22-23);

- висновком експерта №30 від 15.02.2018, оформленого за результатами судово-медичної експертизи чоловічих трусів підозрюваного ОСОБА_9 по кримінальному провадженню №12018120160000248, в якому зазначено, що при судово-медичній експертизі трусів підозрюваного ОСОБА_9 (об.1,2,3,4,5) крові, елементів калу та клітин піхвового ери телію не виявлено. В (об.№3) виявлено поодинокі тканинні лейкоцити та лімфоцити, які можуть свідчити про наявність у підозрюваного запального процесу статевих шляхів (т.4 а.с.9-10).

Проаналізувавши зазначені докази та обставини вчинення злочину, колегія суддів дійшла висновку, що вказані докази в сукупності беззаперечно вказують на причетність обвинуваченого ОСОБА_9 до вчинення кримінальних правопорушень, а саме: нанесення умисне легке тілесне ушкодження, вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи, тобто кримінальне правопорушення, зґвалтування малолітньої, тобто статеві зносини з погрозою застосування фізичного насильства, з використанням безпорадного стану потерпілої особи, за фактичних обставин вказаних у зміненому обвинувальному акті. Проте, вказані дії підлягають перекваліфікації з урахуванням змін, внесених до КК України із застосування положень ч. 1 ст. 5 КК щодо дії закону про кримінальну відповідальність у часі.

Крім того, ні обвинуваченим ОСОБА_9 , ні його захисником, не були надані докази, які б спростовували показання неповнолітньої потерпілої та свідка ОСОБА_11 , та, на думку колегії суддів, останні не мали наміру обмовляти обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Більш того, згідно висновку експерта №128 від 15.03.2018, оформленого за результатами судово-медичної експертизи фрагмента тканини з місця події за матеріалами кримінального провадження №12018120160000248 від 02.02.2018 року, в якому зазначено, що в об`єкті №4 на фрагменті тканини, вилученій із місця події, морфологічним методом знайдено сліди сперми без домішків крові і слини. Визначення групової належності слідів сперми та вирішення питання про можливість походження від підозрюваного ОСОБА_9 буде проводитися при дослідженні та вибору оптимальних діагностичних реагентів. В решті пошукових вирізок на фрагменті тканини з місця події (об`єкти 1-3, 5-10) сліди сперми, крові і слини не знайдено (т.3 а.с.98-99).

Всупереч доводам захисника про відсутність відповідно до висновків судово-медичних експертиз слідів крові, слини, клітин піхвого епітелію ОСОБА_9 на трусах та штанах останнього, не виключає вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки винуватість останнього підтверджується іншими доказами, які були отримані у визначеному КПК порядку, узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження у місцевому суді, не викликають сумніву в законності їх збирання та процесуального закріплення.

У зв`язку з цим, доводи адвоката та обвинуваченого про недоведеність вини ОСОБА_9 у скоєних злочинах, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Вказані докази, в тому числі і висновки експертів, належно проаналізовано у вироку та їх обґрунтовано покладено в основу судового рішення як належних, допустимих та достовірних.

Є безпідставними і необґрунтованими ствердження сторони захисту щодо того, що вищезазначені висновки експертів не підтверджують причетність обвинуваченого до кримінальних правопорушень, що йому інкриміновані, з огляду на те, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_9 ґрунтуються на всіх зібраних у справі і досліджених в повному обсязі в судовому засіданні доказах саме в їх сукупності, включаючи вищевказані експертні висновки, які, з урахуванням показів потерпілих та свідків, безпосередньо допитаних судом першої інстанції, не суперечать один одному, а їх доповнюють.

Відповідальність за ч.1 ст.125 КК України наступає у разі спричинення умисного легкого тілесного ушкодження

Згідно з ч. 1 ст. 125 КК України легкими тілесними ушкодженнями визнаються такі, які:

а) не містять ознак тяжкої (ст. 121 КК України) чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень (ст. 122 КК України);

б) викликають короткочасний розлад здоров`я потерпілого чи короткочасну, незначну стійку втрату працездатності.

Відповідальність за ст. 125 КК настає і у тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров`ю і фактично було заподіяно легке тілесне ушкодження.

Так, в суді першої інстанції допитано потерпілу ОСОБА_11 та малолітню потерпілу ОСОБА_12 , які повідомили про нанесення ОСОБА_9 тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_11 .

Про наявність тілесних ушкоджень у потерпілої ОСОБА_11 свідчить наявний висновок експерта №18 від 02.02.2018 відповідно до якого на тілі ОСОБА_11 мались тілесні ушкодження, які за тяжкістю відносяться до категорії легких та тілесні ушкодження не могли утворитися при падінні з висоти власного зросту.

Таким чином, у колегії суддів не має сумнівів, що тілесні ушкодження у потерпілій ОСОБА_11 утворилися за наслідками дій обвинуваченого ОСОБА_9 .

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що в ході апеляційного розгляду повністю доведена вина обвинуваченого ОСОБА_9 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Відповідальність за ч.2 ст.156 КК України наступає у разі вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи.

Розпусні дії повинні мати сексуальний характер і можуть бути у виді фізичних дій або інтелектуального розбещення. Такі дії спрямовані на задоволення винною особою статевої пристрасті або на збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту.

До фізичних розпусних дій належать непристойні доторкання до статевих органів, які викликають статеві збудження, навчання статевим збоченням, оголення статевих органів винної чи потерпілої особи, імітація статевого акту, схиляння або примушування потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою, вчинення статевих зносин, акту онанізму у присутності дитини тощо.

Відповідальність за ч.4 ст.152 КК України (в редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010) наступає у разі зґвалтування малолітньої, тобто статеві зносини з погрозою застосування фізичного насильства, з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 24 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Відповідальність за ч.3 ст.153 України (в редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010) наступає у разі насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом з погрозою застосування фізичного насильства, з використанням безпорадного стану потерпілої особи, вчинене особою, щодо малолітньої.

В матеріалах справи наявний протокол слідчого експерименту від 02.02.2018 року та відеозаписом до нього, проведеного за участю ОСОБА_9 під час якого останній, детально розповів про вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.156 КК України та ч. 1 ст. 15,ч.4 ст.152 КК України (в редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010).

Також, у вказано протоколі міститься пояснять ОСОБА_9 про те, що він схопив малолітню потерпілу ОСОБА_12 за попу, в результаті чого малолітня потерпіла побігла в іншу кімнату. Вказані пояснення ОСОБА_9 свідчить про факт вчинення ним кримінального правопорушення ч.3 ст.153 України (в редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010).

Необхідно зазначити про те, що малолітня потерпіла ОСОБА_12 надала в суді першої інстанції пояснення які узгоджуються з показаннями ОСОБА_9 наданим ним в ході проведення слідчого експерименту, а саме як ОСОБА_9 поливав воду на потерпілу ОСОБА_12 , токарся її статевих органів, торкався попи малолітньої потерпілу ОСОБА_12 в результаті чого, остання побігла в іншу кімнату.

Крім того, в суді першої інстанції допитано свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 на підставі показань яких можливо зробити висновок, що ОСОБА_9 поводив себе дивно та був дуже п`яний, також ОСОБА_9 був вдягнутий в одних штанах, труси його були біля ліжка під доріжкою, малолітня потерпіла ОСОБА_12 була роздягнута та вся тряслась.

Разом з тим, з показань свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 вбачається, що малолітня потерпіла ОСОБА_12 на місці вчинення кримінальних правопорушень надавала пояснення щодо того, що ОСОБА_9 її роздягнув, торкався її та намагався зґвалтувати.

В матеріалах справи наявний висновок «Центру соціально-психологічної реабілітації дітей» Кіровоградської обласної ради щодо правдивості показів потерпілої ОСОБА_12 , згідно з яким остання говорить правду, при цьому детально розповіла щодо злочину, який здійснив стосовно неї вітчим ОСОБА_9 .

З огляду на викладене враховуючи те, що показання малолітня потерпіла ОСОБА_12 узгоджується з протоколом слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_9 , показаннями ОСОБА_11 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , а також в матеріалах справи наявний висновок висновок «Центру соціально-психологічної реабілітації дітей» згідно якого малолітня потерпіла ОСОБА_12 говорить правду, колегія суддів приходить до висновку про доведеність вина обвинуваченого ОСОБА_9 у скоєнні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.156 КК України, ч. 1 ст. 15,ч.4 ст.152 КК України (в редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010) та ч.3 ст.153 України (в редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010).

Термін «показання» в контексті ч. 4 ст. 95 КПК використовується для позначення відомостей, які надаються в судовому засіданні під час судового провадження. Правило, закріплене в цій нормі, має застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійному процесуальному джерелу доказів за вимогами ст. 95 цього Кодексу.

Водночас, метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю свідка слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення таких відомостей, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.

Ч. 4 ст. 95 КПК не застосовується до показань, наданих під час слідчого експерименту, однак вони можуть бути визнані допустимими доказами, якщо при проведенні цієї слідчої дії була додержана належна процедура. На обґрунтування цього сторона обвинувачення має надати докази того, що:

- до особи, яка приймала участь у слідчій дії, не застосовувався протиправний тиск;

- слідча дія проведена за власною волею такої особи та її вільним волевиявленням;

- вона усвідомлювала право мовчати і не свідчити проти себе;

- її права на захист і правову допомогу були забезпечені;

- у слідчій дії приймали участь поняті або здійснювався її безперервний відеозапис;

- права та процесуальні наслідки участі особи в проведенні слідчого експерименту були детально і ґрунтовно роз`яснені.

Також, якщо слідчий експеримент полягає лише у повідомленні підозрюваним відомостей про факти і не містить відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, він має розцінюватися як повторний допит і не може мати в суді доказового значення з огляду на частину 4 статті 95 КПК.

Як вбачається з протоколу слідчого експерименту від 02.02.2018 року та відеозаписом до нього, проведеного за участю ОСОБА_9 вказану слідчу дію проведено з застосуванням відеозапису, за участю підозрюваного ОСОБА_9 в присутності свого захисника ОСОБА_29 , та понятих під час якої ОСОБА_9 на місці вчинення злочину не лише розповідав про обставини вчинення злочину, але і продемонстрував, яким чином він вчиняв інкриміновані йому кримінальні правопорушення.

Таким чином, у цьому випадку відсутні підстави для ототожнення показань та протоколу слідчого експерименту, які є окремими процесуальними джерелами доказів для встановлення обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні відповідно до ст. 91 КПК, а тому колегія судді не може визнати протокол проведення експерименту від 30.07.2018 року неналежним доказом.

Щодо апеляційних доводів захисника ОСОБА_8 про незаконний склад суду при розгляді цього кримінального провадження в суді першої інстанції, оскільки судовий розгляд розпочинався у 2018 році за головуванням судді Знам`янського міськрайонного суду ОСОБА_16 , а в подальшому справа була розподілена судді ОСОБА_1 , проте у групу процесуальних прокурорів було призначено прокурора Знам`янської окружної прокуратури ОСОБА_17 , яка є рідною сестрою судді ОСОБА_16 і, яка у судових засіданнях підтримувала обвинувачення. При цьому колегія суддів дійшла висновку, що такі доводи є безпідставними та суб`єктивними, оскільки матеріали цього судового провадження не містять відомостей про наявність підстав для відводу судді або прокурора, передбачених ст.ст. 75, 77 КПК України, оскільки кримінальне провадження було розглянуто спочатку та прийнято остаточне рішення іншим складом суду, а саме головуючим суддею ОСОБА_1 , суддями ОСОБА_30 та ОСОБА_31 .

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме, застосування правової норми, кваліфікуючи дії ОСОБА_9 за ч.3 ст. 153 КК України в редакції Закону України № 2295-VI від 01.06.2010 року, яка на момент ухвалення вироку, на думку прокурора, не могла бути застосована, колегія суддів виходить із наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Відповідно до приписів ст. 5 КК України:

1. Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

2. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

3. Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

4. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Як установлено судом у вироку, в межах висунутого ОСОБА_9 обвинувачення, останній вчинив закінчений замах на згвалтування малолітньої особи, тобто гетеросексуальні статеві зносини з погрозою застосування фізичного насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої, а також насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом з погрозою застосування фізичного насильства з використанням безпорадного стану потерпілої, вчинене особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 152 КК України щодо малолітньої особи.

На час вчинення ОСОБА_9 протиправних дій, кримінальна відповідальність ха них була передбачена ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 152 та ч. 3 ст. 153 КК України (у редакції Закону № 2295-VIвід 01 червня 2010 року) відповідно як закінчений замах на зґвалтування малолітньої та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене щодо малолітньої (закінчений злочин).

На час ухвалення місцевим судом 07 січня 2025 року обвинувального вироку щодо ОСОБА_9 , положення ст. ст. 152, 153 КК України декілька разів зазнали змін згідно із Законами № 2227-VIII від 06 грудня 2017 року, №2617- VIII від 22 листопада 2018 року та № 409-ІХ від 19 грудня 2019 року.

Разом з тим, при вирішенні питання про покращення чи погіршення становища особи у будь-який спосіб у порівнянні з попередньою юридичною конструкцією складу відповідних кримінальних правопорушень слід виходити з конкретних обставин справи та обсягу висунутого особі обвинувачення.

Так, після внесення змін у редакції Закону № 2227-VIIIвід 06 грудня 2017 року, склад злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України містив ознаки, що характеризують різні форми статевого проникнення. Зґвалтування є кримінальним правопорушенням з альтернативними ознаками об`єктивної сторони. Відповідно, вчинення особою різних форм статевого проникнення щодо однієї і тієї ж особи слід розглядати як одиничне кримінальне правопорушення. Якщо в межах єдиного умислу особи одні з цих форм виявилися вдалими, а ніші ні, скоєне все одно слід розглядати як одиничне кримінальне правопорушення. При цьому, оскільки в частині одних фактичних обставин (вдалого статевого проникнення) таке кримінальне правопорушення є закінченим, а в частині обставин (невдале статеве проникнення) кримінальне правопорушення є незакінченим, вчинене слід кваліфікувати як закінчене кримінальне правопорушення.

Таким чином, інкриміновані ОСОБА_9 дії, які згідно з попередніми редакціями ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 152 та ч. 3 ст. 153 КК України були кваліфіковані за сукупністю кримінальних правопорушень (замах на злочин і закінчений злочин), із точки зору редакції Закону № 2227-VIIIвід 06 грудня 2017 року, з урахуванням того, що вони охоплювались єдиним умислом обвинуваченого – задоволення статевої пристрасті, вчинені щодо однієї особи-малолітньої ОСОБА_12 та нерозривні в часі, повинні кваліфікуватися лише як закінчене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 152 КК (у редакції Закону № 2227-VIIIвід 06 грудня 2017 року), що в цьому випадку є покращенням становища засудженого порівняно з попередньою правовою конструкцією.

Санкції статей 152 та 153 КК України після набуття чинності Законом № 2227-VIIIвід 06 грудня 2017 року також зазнали змін.

Зокрема, дії ОСОБА_9 , що виразилися у замаху на зґвалтування малолітньої особи, на час вчинення злочину (в редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010) відповідно до ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 152 КК України з урахуванням положень ч. 3 ст. 68 КК України, каралися позбавленням волі на строк від 10 до 15 років.

Після внесення змін Законом № 2227-VIIIвід 06 грудня 2017 року, такі дії відповідно до ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 152 КК України з урахуванням положень ч. 3 ст. 68 КК України, каралися позбавленням волі на строк від 8 до 15 років.

Те саме стосується і дій ОСОБА_9 , пов`язаних з насильницьким задоволення статевої пристрасті неприродним способом з погрозою застосування насильства, з використанням безпорадного стану потерпілої, вчинене стосовно малолітньої особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 152 КК України.

Так, на час вчинення діяння за ч. 3 ст. 153 КК України (в редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010) було передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від 10 до 15 років.

Після внесення змін Законом № 2227-VIII від 06 грудня 2017 року такі дії відповідно до ч. 4 ст. 152 КК України каралися за ч. 4 ст. 152 КК України позбавленням волі на строк від 8 до 15 років.

У даному випадку, після набрання чинності Законом № 2227-VIII від 06 грудня 2017 року мало місце пом`якшення кримінальної відповідальності за вчинені ОСОБА_9 злочинні дії, порівняно із Законом № 2295-VI від 01 червня 2010 року, що був чинним на час скоєння таких дій.

В подальшому Законом № 409-ІХ від 19 грудня 2019 року внесено зміни до ч. 4 ст. 152 КК України та за вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування), вчинених щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років.

Отже, у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_9 є підстави для застосування ч. ч. 1, 4 ст. 5 КК України щодо дії закону про кримінальну відповідальність у часі, а саме для перекваліфікації дії ОСОБА_9 з ч.2 ст.15 ч.4 ст.152 та ч.3 ст.153 КК України (у редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010) на ч. 4 ст. 152 КК України (в редакції Закону № 2227-VIII від 06 грудня 2017 року), якою повністю охоплюються інкримінуємі обвинуваченому дії.

Перевіривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи судом встановлено, що 01.02.2018 близько 23.10 год. ОСОБА_9 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходився за місцем проживання в кімнаті будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_2 .

Під час вчинення розпусних дій щодо малолітньої ОСОБА_12 за вищевказаних обставин у ОСОБА_9 раптово виник умисел на зґвалтування малолітньої ОСОБА_12 , тобто на статеві зносини з нею із застосуванням погроз фізичного насильства.

Реалізуючи даний умисел, ОСОБА_9 , діючи умисно, достовірно знаючи, що ОСОБА_12 є малолітньою, скориставшись відсутністю її матері та інших осіб, з метою задоволення своєї статевої пристрасті, в той час, коли ОСОБА_12 перебувала поряд з ним на ліжку, ліг поверх неї, розсунувши при цьому її ноги.

Після цього ОСОБА_9 , поклавши подушку на обличчя ОСОБА_12 , користуючись тим, що вона не може чинити йому опір через її безпорадний стан унаслідок малолітства, а також у зв`язку із висловленими ОСОБА_9 погрозами позбавити її життя та його фізичною перевагою, намагався вступити із нею у статеві зносини природнім шляхом, а саме здійснював рухи вздовж її тіла, при цьому направляючи свій оголений статевий член у піхву малолітньої ОСОБА_12 . У зв`язку з фізіологічними особливостями організму, а саме зникненням ерекції, ОСОБА_9 не зміг здійснити статевий акт з ОСОБА_12 .

Після чого, 01.02.2018 близько 23.15 год. ОСОБА_9 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись за місцем проживання в кімнаті будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_2 , з метою зґвалтування малолітньої ОСОБА_12 , діючи умисно, достовірно знаючи, що ОСОБА_12 є малолітньою, користуючись тим, що вона не може чинити йому опір через її безпорадний стан унаслідок малолітства, а також у зв`язку із висловленими ОСОБА_9 погрозами позбавити її життя та його фізичною перевагою, з метою задоволення своєї статевої пристрасті, в той час, коли ОСОБА_12 перебувала на ліжку, змочивши середній палець правої руки слиною, засунув вказаний палець до анального отвору малолітньої ОСОБА_12 , таким чином вчинивши, щодо малолітньої особи дії сексуального характеру, пов`язані із анальним проникненням в тіло іншої особи, незалежно від її добровільної згоди (зґвалтування). Вчинення протиправних дій щодо малолітньої ОСОБА_12 ОСОБА_9 припинив у зв`язку із приходом до будинку його співмешканки ОСОБА_11 та працівників поліції.

Вказані дії ОСОБА_9 щодо малолітньої ОСОБА_12 , з урахуванням вимог ч. ч. 1, 4 ст. 5 КК України щодо дії закону про кримінальну відповідальність у часі, слід перекваліфікувати на ч. 4 ст. 152 КК України (в редакції Закону № 2227-VIII від 06 грудня 2017 року), як вчинення дій сексуального характеру, анальним проникненням в тіло іншої особи з використанням будь-якого іншого предмета, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди.

Враховуючи, що за сукупністю вчинених дій передбачених ч. 4 ст. 152 КК України (в редакції Закону № 2227-VIII від 06 грудня 2017 року) слід призначити більше покарання ніж було призначено судом першої інстанції за ч.2 ст.15 ч.4 ст.152 КК України (у редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010), - колегія суддів в цій частинні вважає необхідним скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок.

В той же час судом першої інстанції правильно кваліфікованіні дії обвинуваченого ОСОБА_9 за ч.1 ст.125 КК України та за ч.2 ст.156 КК України, як вчинення умисного легкого тілесного ушкодження та вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи.

Перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до висновку, що істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть безумовне скасування вироку або перешкоджали чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, не встановлено. Також не встановленого упередженого ставлення суду до обвинуваченого ОСОБА_9 під час розгляду справи.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що процесуальні права обвинуваченого та їх реалізація в ході судового розгляду справи були забезпечені та дотримані, і їх істотних порушень, не встановлено.

Відповідно до змісту положень ст. 50 КК України, покарання за вироком суду, з-поміж інших завдань, має на меті не тільки кару, а повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.

Згідно із загальними засадами призначення покарання, визначеними ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що при призначенні покарання ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 125 КК України судом першої інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині санкції вказаної статті та вимог ст. 53 КК України. Крім того, при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_9 від призначеного покарання судом першої інстанції застосовано ст. 75 КК України, якою передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням. В даному випадку підлягала застосуванню ч. 5 ст. 74 КК України, відповідно до якої особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 12 КК (у редакції Закону України від 15 листопада 2011 року № 4025-VI), яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, кримінально карані дії, передбачені ч.1 ст.125 КК України, були віднесені до злочинів невеликої тяжкості, а згідно із чинною ст. 12 КК (у редакції Закону України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIІІ), який набрав чинності 01 липня 2020 року, є проступком.

Кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст.125 КК України обвинуваченим ОСОБА_9 вчинено 01.02.2018. З дня його вчинення та до дня набрання вироком законної сили минуло більше трьох років.

Проте, судом першої інстанції всупереч вимог ст. 285 КПК України під часу судового розгляду справи не роз`яснено ОСОБА_9 право на звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі ст. 49 КК України, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону та позбавило обвинуваченого можливості скористатися своїм правом на звільнення від кримінальної відповідальності в цій частині.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_9 та захиснику роз`яснено право подачі обвинуваченим заяви на звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі ст. 49 КК України, проте обвинувачений вузгодивши свою позицію з захисником відмовився подати таку заяву, зазначаючи, що він не винуватий у вказаному злочині та наполягав на закритті провадження у звзяку з відсутністю складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Клопотань, про звільнення від кримінальної відповідальності, обвинувачений не заявляв, а тому, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49, а також ч. 5 ст. 74 КК України за ч. 1 ст.125 КК України ОСОБА_9 підлягає звільненню від покарання.

В даному випадку колегія суддів вважає необхідним застосувати ч. 5 ст. 74 КК України, відповідно до якої особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу та звільнити ОСОБА_9 від покарання передбаченого ч.1 ст. 125 КК України,у зв`язку із закінченням строків давності.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги прокурора щодо необхідності ухвалення нового вироку у зв`язку з незастосуванням судом першої інстанціїщодо ОСОБА_9 положень ч. 4 ст. 152 КК (у редакції Закону від 06 грудня 2017 року № 2227-VIII), колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у вказаній справі та виходить з такого.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 07 грудня 2020 року (справа № 562/1629/17) звертала увагу на те, що згідно з ч. 2 ст. 4 КК кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Відповідно до приписів ст. 5 КК:

1. Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

2. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

3. Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

4. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує кримінальну відповідальність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

При цьому Об`єднана палата вказала, що висновок про те, чи скасовує закон про кримінальну відповідальність злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, чи навпаки встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, можна робити лише в контексті конкретних обставин справи, щодо конкретного діяння та конкретної особи.

Як установив суд у вироку в межах висунутого ОСОБА_9 обвинувачення, останній вчинив замах на зґвалтування малолітньої особи, тобто статеві зносини з погрозою застосування фізичного насильства, з використанням безпорадного стану потерпілої, а також насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом з погрозою застосування фізичного насильства, з використанням безпорадного стану потерпілої, вчинене особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 152 КК, щодо малолітньої особи.

На час вчинення ОСОБА_9 зазначених дій кримінальна відповідальність за них була передбачена ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 152 та ч. 3 ст. 153 КК (у редакції Закону від 01 червня 2010 року № 2295-VI), відповідно як закінчений замах на зґвалтування малолітньої та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене щодо малолітньої (закінчений злочин).

На час ухвалення місцевим судом 07 січня 2025 року обвинувального вироку щодо ОСОБА_9 , а також на час перегляду 11 вересня 2025 року вироку в апеляційному порядку положення статей 152, 153 КК декілька разів зазнали змін згідно із законами від 06 грудня 2017 року № 2227-VIII, від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII та від 19 грудня 2019 року № 409-IX.

Після внесення змін до вказаних статей Законом від 06 грудня 2017 року № 2227-VIII їх норми набули такого змісту:

ч. 1 ст. 152 КК – вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням у тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування);

ч. 1 ст. 153 КК – вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов`язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи (сексуальне насильство).

Що стосується норми ст. 152 КК, то порівняно з попередньою редакцією в новій її редакції були значно розширені межі об`єктивної сторони складу злочину (діяння та спосіб). Під статевими зносинами з погляду інкримінування попередньої редакції ст. 152 КК розумівся тільки природний (гетеросексуальний) статевий акт.

Після внесення змін зґвалтуванням визнається не тільки такий акт, а й інші різновиди проникнення в отвори тіла людини, біологічно для цього не призначені.

Таким чином, деякі дії, які до внесення змін до КК Законом від 06 грудня 2017 року № 2227-VIII кваліфікувалися за ст. 153 КК, після набуття чинності цим Законом стали кваліфікуватися за ст. 152 КК (як, наприклад, вступ в орогенітальний та аногенітальний контакт без добровільної згоди потерпілої особи).

Спосіб, як обов`язкова ознака вчинення злочину за ст. 152 КК, до якого до внесення змін належали фізичне насильство, погроза його застосування або використання безпорадного стану потерпілої особи, змінився на використання винним відсутності вільного волевиявлення потерпілого на вчинення з ним відповідних дій сексуального характеру. Новий спосіб вчинення зґвалтування як значно ширший за обсягом не виключає в тому числі й способи, пов`язані зі здійсненням діянь, що були зазначені в попередній редакції ст. 152 КК.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 07 грудня 2020 року також вказала, що на відміну від попередньої редакції, у новій редакції ст. 152 КК застосування до потерпілої особи насильства прямо не передбачено диспозицією цієї норми. Однак це не означає, що насильство як спосіб вчинення зґвалтування проігноровано взагалі. Уявляється, що законодавець, формулюючи нову редакцію ст. 152 КК, виходив із положень Стамбульської конвенції 2011 року, в якій визначення дій сексуального характеру значно різниться від визначення в українському законодавстві, в якому протягом значного часу вказівка на насильство була домінуючою рисою цього небезпечного діяння. Тому стосовно нової редакції ч. 1 ст. 152 КК вважали необхідним висловити таке: зґвалтування як суспільно небезпечне діяння не виключає насильства і здебільшого вчинити зґвалтування без насильства неможливо (наприклад, при енергійній протидії ґвалтівнику). Однак насильство під час зґвалтування не є самоціллю, воно має допоміжний характер у вирішенні наміру ґвалтівника, для якого головним є прагнення задовольнити свою статеву пристрасть. Стосовно його вирішення насильство набуває другорядного значення. В умислі винного воно не є переважним чинником. За певних супутніх обставин він може використати й інші способи протиправного задоволення своєї статевої пристрасті. За такого підходу домінуючим кримінально-утворюючим чинником, що обумовлює відповідальність за зґвалтування, стає відсутність добровільної згоди потерпілої особи стосовно дій ґвалтівника.

Порівняння нової редакції ст. 153 КК з попередньою редакцією засвідчує, що законодавець звузив обсяг діяння в диспозиції цієї статті, а також спосіб його вчинення. Так, поняття «задоволення статевої пристрасті неприродним способом» раніше передбачало статеві зносини, що могли виражатися як у діях, пов`язаних із проникненням у тіло іншої особи, так і в діях, не пов`язаних із таким проникненням. Наразі об`єктивна сторона «сексуального насильства» виражається лише в діях між особами однієї або протилежної статі, не пов`язаних із проникненням у тіло іншої особи. Спосіб же у ст. 153 КК звузився, оскільки тепер у ній закріплені лише насильницькі дії, які, як вже було зазначено, охоплюють прояви фізичного та психічного насильства, а також використання безпорадного стану потерпілого. При цьому насильницький спосіб набув конкретизації через формулювання «без добровільної згоди потерпілої особи», що є, як і при зґвалтуванні, домінуючим кримінально-утворюючим чинником.

Зазначене вище дозволяє дійти висновку, що зміна Законом від 06 грудня 2017 року № 2227-VIII диспозицій статей 152, 153 КК не свідчила про декриміналізацію або, навпаки, криміналізацію окремих дій. Між попередньою та новою редакціями зазначених норм закону про кримінальну відповідальність має місце правова наступність.

Разом із тим у ході вирішення питання про покращення чи погіршення становища особи в будь-який спосіб порівняно з попередньою юридичною конструкцією складу відповідних кримінальних правопорушень слід виходити з конкретних обставин справи та обсягу висунутого особі обвинувачення.

Так, після внесення відповідних змін склад злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК (у редакції Закону від 06 грудня 2017 року № 2227-VIII), містив ознаки, що характеризують різні форми статевого проникнення. Зґвалтування є кримінальним правопорушенням з альтернативними ознаками об`єктивної сторони. Відповідно вчинення особою різних форм статевого проникнення щодо однієї і тієї ж особи слід розглядати як одиничне кримінальне правопорушення. Якщо в межах єдиного умислу особи одні із цих форм виявилися вдалими, а інші ні, скоєне все одно слід розглядати як одиничне кримінальне правопорушення. При цьому, оскільки в частині одних фактичних обставин (вдалого статевого проникнення) таке кримінальне правопорушення є закінченим, а в частині інших обставин (невдале статеве проникнення) кримінальне правопорушення є незакінченим, вчинене слід кваліфікувати як закінчене кримінальне правопорушення.

У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 його дії, які згідно з попередніми редакціями ч. 2 ст. 15 і ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153 КК були кваліфіковані за сукупністю кримінальних правопорушень (замах на злочин і закінчений злочин), із точки редакції кримінального закону (за умови, що вони охоплювалися єдиним умислом) повинні кваліфікуватися лише як закінчене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 152 КК, що в цьому випадку є покращенням становища засудженого порівняно з попередньою правовою конструкцією.

Що стосується санкцій статей 152, 153 КК, то вони після набуття чинності Законом від 06 грудня 2017 року № 2227-VIII також зазнали деяких змін.

Зокрема, дії ОСОБА_9 , що виразилися в замаху на зґвалтування малолітньої особи, тобто статеві зносини з погрозою застосування фізичного насильства, з використанням безпорадного стану потерпілої, до внесення змін до КК вказаним Законом згідно з ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 152 КК (у редакції Закону від 01 червня 2010 року № 2295-VI) з урахуванням положень ч. 3 ст. 68 КК каралися позбавленням волі на строк від 10 до 15 років. Після внесення змін до КК Законом від 06 грудня 2017 року № 2227-VIII, такі дії відповідно до ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 152 КК з урахуванням положень ч. 3 ст. 68 цього Кодексу каралися позбавленням волі на строк від 8 до 15 років.

Те саме стосується і дій ОСОБА_9 , пов`язаних із насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом з погрозою застосування фізичного насильства, з використанням безпорадного стану потерпілої, вчинене особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 152 КК. Так, до внесення змін до КК Законом № 2227-VIII покарання за відповідні дії згідно з ч. 3 ст. 153 КК (у редакції Закону від 01 червня 2010 року № 2295-VI) було передбачене у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років, а після їх внесення, на час постановлення вироку місцевого суду, такі дії відповідно до ч. 4ст. 152 КК каралися позбавленням волі на строк від 8 до 15 років.

Тобто в досліджуваному випадку після набуття чинності Законом від 06 грудня 2017 року № 2227-VIII мало місце пом`якшення кримінальної відповідальності за вчинені ОСОБА_9 злочинні дії порівняно із Законом від 01 червня 2010 року № 2295-VI, що був чинним на час їх скоєння.

Отже, у кримінальному провадженні стосовно засудженого є підстави для застосування положень ч. 1 ст. 5 КК щодо дії закону про кримінальну відповідальність у часі, а саме для кваліфікації дій та призначення ОСОБА_9 покарання за ч. 4 ст. 152 КК (у редакції Закону від 06 грудня 2017 року № 2227-VIII).

На час вчинення інкримінованих ОСОБА_9 діянь (01 лютого 2018 року), передбачених ч. 4 ст. 152; ч. 3 ст. 153 КК діяла редакція Закону від 01 червня 2010 року № 2295-VI.

До постановлення вироку (07 січня 2025 року) редакція статей 152 та 153 КК піддавалася декільком змінам.

Спочатку ч. 4 ст. 152 КК (у редакції Закону від 06 грудня 2017 року № 2227-VIІІ) передбачала, що дії сексуального характеру, пов`язані з вагінальним, анальним або оральним проникненням у тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета щодо особи, яка не досягла 14 років, незалежно від її добровільної згоди, каралися позбавленням волі на строк від 8 до 15 років.

З моменту набуття чинності Закону від 06 грудня 2017 року № 2227-VIII, зміни в цій статті почали поширюватися і на діяння засудженого.

Лише надалі Законом від 19 грудня 2019 року № 409-IX доповнено статті 152 і ст. 153 КК частиною 6, а саме передбачено кваліфікуючу ознаку вчинення цих діянь особою, яка раніше вчинила, зокрема дії, передбачені ч. 2 ст. 156 КК, за що встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі.

Викладеному вище суперечить посилання апеляційного на те, що в разі задоволення апеляційної скарги прокурора дії засудженого необхідно було б кваліфікувати за ч. 6 ст. 152 КК.

У зв`язку із цим зміни, внесені у статті 152, 153 КК (у редакції Закону від 19 грудня 2019 року № 409-IX), щодо діянь ОСОБА_9 в частині диспозицій частин 6 цих статей застосуванню не підлягають.

Крім того, заслуговують на увагу доводи прокурора про те, що під час застосування п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК не призначається конкретний вид і розмір покарання. Тому апеляційний суд не мав призначати ОСОБА_9 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК. Вказане узгоджується з правовою позицією, зазначеною в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 06 грудня 2021 року (справа № 521/8873/18).

Відповідно до змісту положень ст. 50 КК України, покарання за вироком суду, з-поміж інших завдань, має на меті не тільки кару, а повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.

Згідно із загальними засадами призначення покарання, визначеними ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_9 покарання апеляційний суд враховує обставини, які впливають на вид і розмір покарання а саме: ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, дані злочини вчинив у період, коли судимість з нього не знято і не погашено, суспільно-корисною працею не займається, посередньо характеризується за місцем проживання, в момент скоєння правопорушення страждав і в даний час страждає легкою розумовою відсталістю, проте ступінь розумового недорозвинення у ОСОБА_28 є така, що не позбавляла його можливості усвідомлювати свої дії та розумно керувати ними, у відношенні інкримінованого йому діяння є осудним, а також відсутність обставин, що пом`якшують покарання, та наявності обставин, що обтяжують покарання – скоєння злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння та стосовно особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, так як потерпіла є донькою співмешканки обвинуваченого й разом з останнім спільно проживала в житловому будинку, що підтверджується матеріалами справи.

Враховує відсутність обставини, що пом`якшують покарання.

Зокрема, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінальним правопорушень які згідно ч. 3 ст. 12 КК України є тяжким та особливо тяжким злочином, особу обвинуваченого, а також обставини, які пом`якшують та обставини, які обтяжують покарання.

ОСОБА_9 , як особа характеризується тим, що він є раніше судимим, дані злочини вчинив у період, коли судимість з нього не знято і не погашено, суспільно-корисною працею не займається, посередньо характеризується за місцем проживання, в момент скоєння правопорушення страждав і в даний час страждає легкою розумовою відсталістю (відповідно до МКХ-10, F-70.0). Проте ступінь розумового недорозвинення, у ОСОБА_28 , є така, що не позбавляла його можливості усвідомлювати свої дії та розумно керувати ними. Його дії підпадають під ч.1 ст.19 КК України. У відношенні інкримінованого йому діяння ОСОБА_9 є осудним. Застосування заходів медичного характеру не потребує, перебував на обліку лікаря-психіатра з діагнозом: Легка розумова відсталість з 2002 р. Був знятий з обліку з вибуттям в місця позбавлення волі; на диспансерному обліку лікаря нарколога не перебуває.

Обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_9 , судом не встановлено.

До обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_9 , суд відносить скоєння злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння та стосовно особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, так як потерпіла є донькою співмешканки обвинуваченого й разом з останнім спільно проживала в житловому будинку, що підтверджується матеріалами справи.

Призначаючи покарання колегія суддів враховує ставлення ОСОБА_9 до скоєного, який не усвідомив свою протиправну поведінку.

При цьому, колегія суддів враховує фактичні обставини даної справи, ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_9 кримінальних правопорушень щодо малолітньої дитини, які спричинили їй непоправну шкоду психічному здоров`ю.

З урахуванням особи винного ОСОБА_9 те, що призначене покарання повинно бути необхідним і достатнім для виправлення особи, керуючись вимогами ст. 65 КК України, суд вважає за необхідне призначити йому покарання за ч. 4 ст. 152 КК України(в редакції Закону № 2227-VIII від 06.12.2017) у виді позбавлення волі строком на 13 років та за за ч. 2 ст. 156 КК України у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права займатися навчальною та виховною діяльністю осіб, віком до 18 років, та займати посади, пов`язані з роботою з дітьми, строком на 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_9 призначити остаточне покарання у виді 13 років позбавлення волі з позбавленням права займатися навчальною та виховною діяльністю осіб, віком до 18 років, та займати посади, пов`язані з роботою з дітьми, строком на 3 роки.

Враховуючи тяжкість скоєного ОСОБА_9 , особу обвинуваченого, відсутність обставин, які пом`якшують та наявність обставин, які обтяжують його покарання, його позицію до скоєного, колегія суддів вважає, що виправлення ОСОБА_9 можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, та не знаходить підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 69, ст. 75 КК України.

При фактичних обставинах даної справи, які встановлюють ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_9 кримінальних правопорушень та ступінь його небезпечності для суспільства на даний час, а також наявності обставин, які обтяжують покарання, колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі буде достатнім для його виправлення, перевиховання, а також попередження вчинення ним, як самим обвинуваченим, так і іншими особами аналогічних кримінальних правопорушень.

В той же час, колегія суддів вважає за необхідним зарахувати строк попереднього ув`язнення.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може пом`якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

Законом України «Про внесення зміни до Кримінального Кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення» за № 2046-VIII від 18 травня 2017 року, до ч.5 ст.72 КК України були внесені зміни, визначено, що попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч.1 ст.72 КК України. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може пом`якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_9 02.02.2018 затримано у порядку ст. 208 КПК України та ухвалою слідчого судді Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03.02.2018 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 28.01.2021, який в подальшому неодноразово продовжувався.

Вирок Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07.01.2025 набирав законної сили 11.09.2025, тобто з моменту прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Однак, постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 11 лютого 2026 року скасовано ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 11 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_9 і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Також цією постановою обрано ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до п.2 ч.4 ст.374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначається рішення про залік досудового тримання під вартою.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 532 КПК України у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Отже, керуючись правилами, передбаченими ст. 72 КК України, ОСОБА_9 слід зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з з 02.02.2018 до 11.09.2025 включно, та з 11.02.2026 до 31.03.2026 включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Таке, рішення, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим, що відповідає принципам верховенства права, законності, презумпції невинуватості, змагальності сторін та безпосередності дослідження доказів в кримінальному судочинстві.

Оскільки апеляційній доводи заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури ОСОБА_10 знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, вирок суду першої інстанції необхідно скасувати в частині кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_9 , в частині призначеного покарання та початку строку відбування та зарахування строку попереднього ув`язнення та ухвалити новий.

Таке, рішення, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим, що відповідає принципам верховенства права, законності, презумпції невинуватості, змагальності сторін та безпосередності дослідження доказів в кримінальному судочинстві.

Також, рішення, буде відповідати цілям та загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційних скарг під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування вироку суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 376, 404-405, 407, 409, 418-420 КПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури ОСОБА_10 , - задовольнити.

Вирок Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07.01.2025 стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 за ч.1 ст.125, ч.2 ст.15 ч.4 ст.152, ч.3 ст.153, ч.2 ст.156 КК України – скасувати в частині кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_9 , в частині призначення покарання, визначення початку строку відбування та зарахування строку попереднього ув`язнення та звільнення від покаранняу зв`язку із закінченням строків давності.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_9 з ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153 КК України (в редакції Закону України від 01.06.2010 № 2295-VI) на ч. 4 ст. 152 КК України (в редакції Закону № 2227-VІІІ від 06.12.2017).

Визнати ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 156, ч. 4 ст. 152 КК України (в редакції Закону № 2227-VIII від 06.12.2017).

ОСОБА_9 звільнити від покарання за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Призначити ОСОБА_9 покарання:

- за ч. 2 ст. 156 КК України у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права займатися навчальною та виховною діяльністю осіб, віком до 18 років, та займати посади, пов`язані з роботою з дітьми, строком на 3 роки;

- за ч. 4 ст. 152 КК України (в редакції Закону № 2227-VIII від 06.12.2017) у виді позбавлення волі строком на 13 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_9 призначити остаточне покарання у виді 13 років позбавлення волі з позбавленням права займатися навчальною та виховною діяльністю осіб, віком до 18 років, та займати посади, пов`язані з роботою з дітьми, строком на 3 роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_9 рахувати з дня набрання вироком законної сили, а саме з 31.03.2026.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 Кримінального кодексу України у строк покарання ОСОБА_9 зарахувати строк попереднього ув`язнення з 02.02.2018 до 11.09.2025 включно, та з 11.02.2026 до 31.03.2026 включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

В іншій частині вирок Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07.01.2025, -залишити без змін.

Вирок може бути оскаржено в касаційному порядку, безпосередньо до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції, протягом трьох місяців з дня його проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_9 - в той самий строк з дня вручення їй копії вироку.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4