Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №132/227/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/227/26

Провадження № 2/132/590/26

РІШЕННЯ

Іменем України

30 березня 2026 року м. Калинівка

Калинівський районний суд Вінницької області,

у складі головуючого судді Карнауха Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Лисюк О.П.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Калинівської міської ради Вінницької області про визнання права власності на частки в праві власності на житловий будинок,

ВСТАНОВИВ:

До Калинівського районного суду Вінницької області 23.01.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Калинівської міської ради Вінницької області про визнання права власності на частки в праві власності на житловий будинок.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2026 матеріали цієї позовної заяви передано на розгляд судді Карнауху Н.П.

Згідно із позовною заявою позовною вимогою зазначено: визнати за кожним із позивачів, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1/4 частці в праві власності на майно колгоспного двору, а саме житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 114,0 кв.м та житловою 67,9 кв. м.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого 10.10.1989 виконкомом Сальницької сільської ради народних депутатів на підставі рішення виконкому Калинівської районної ради народних депутатів Вінницької області № 151 від 27.04.1989 цілий жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , належить колгоспному двору, головою якого являється ОСОБА_1 . Вказане свідоцтво було зареєстроване у Вінницькому обласному об`єднаному бюро техінвентаризації 10.10.1989 та записано в реєстрову книгу № 1 за реєстровим №179 за колгоспним двором, головою якого являється ОСОБА_1 .

Свідоцтво про право власності на даний будинок з господарськими будівлями, розташований по АДРЕСА_1 було видане колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в той період, коли існували колгоспні двори згідно діючого на той момент ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Відповідно до вимог ст. 7 Конституції СРСР 1936 року колгоспним двором є родинно-трудове об`єднання осіб, всі або більшість працездатних членів якого є членами колгоспу, беруть участь особистою працею в колгоспному виробництві, отримують основні доходи від суспільного господарства колгоспу, і, крім того, ведуть особисте підсобне господарство на присадибній земельній ділянці.

Згідно затверджених ЦСУ СРСР 13.04.1979 № 11215 «Вказівок по веденню по господарського обліку в сільських радах народних депутатів», визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в по господарській книзі та відомості щодо членів колгоспного двору, що має правове значення, було покладене на сільські ради.

Відповідно до ст.ст. 120, 123 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), чинного на час існування колгоспних дворів, майно колгоспного двору належало членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється з рівності часток усіх членів двору.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору/ в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба; б) розмір частки члена двору визначається з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули із членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Тобто, усі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

Отже, житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 станом на 15 квітня 1991 року, на день припинення існування колгоспного двору належав на праві спільної власності в рівних частках голові та членам колгоспного двору.

Відповідно до довідки Калинівської міської ради №1031 від 10.12.2025 станом на 15.04.1991 проживали та були зареєстровані, тобто, входили в склад колгоспного двору по АДРЕСА_1 : голова двору - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; дружина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За таких обставин, розмір частки члена колгоспного двору слід визначати, виходячи з рівності часток усіх його членів, у зв`язку з чим кожному із позивачів, як члену колгоспного двору станом на 15.04.1991 належить по 1/4 в майні колгоспного двору саме в житловому будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , як таким, що не втратили право на частку в його майні.

ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно у Центрі надання адміністративних послуг Калинівської міської ради – Ольги Мельник, та отримав рішення № 82612980 від 25.12.2025 про відмову в проведенні реєстраційних дій, оскільки заявлене речове право не підлягає державній реєстрації так, як відповідно до наданого ним свідоцтва про право власності на будинок житловий будинок не є його особистою власністю, а належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_1 .

Отже, позивачі, вимушені звертатися в суд з позовом про визначення часток у спільному сумісному майні, щоб мати змогу зареєструвати належні їм частки в спільному сумісному майні колгоспного двору.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області від 28.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом. Постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, у справі призначено підготовче засідання на 13:30 год. 27.02.2026. Цією ухвалою встановлено сторонам такі процесуальні строки: відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву; позивачам п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив; відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

Після цього, до суду 16.02.2026 надійшов відзив представника відповідача – Калинівської міської ради Вінницької області за довіреністю – Трохименка М.В., згідно із яким відповідач визнає позовні вимоги у повному обсязі, просить розгляд справи проводити без присутності представника Калинівської міської ради.

Крім того, до суду 24.02.2026 засобами електронної пошти надійшла заява від імені ОСОБА_4 , у якій він зазначив, що визнає позовні вимоги підтримує, просить справу розглянути без його присутності. Водночас згідно із актом від 24.02.2026 консультанта Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_5 вказаний електронний лист надійшов за відсутності електронного цифрового підпису ОСОБА_4 .

У підготовче засідання, призначене на 27.02.2026, сторони не з`явилися.

Від позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до суду 27.02.2026 надійшли заяви, згідно із якими вони свої позовні вимоги підтримали, просили розглянути справу за їх відсутності.

Проведення підготовчого засідання у справі було відкладено на 11:30 год. 06.03.2026 та на 15:00 год. 30.03.2026.

До суду 05.03.2026 засобами електронної пошти надійшла заява від імені ОСОБА_4 , підписана КЕП, у якій він зазначив, що визнає позовні вимоги підтримує, просить справу розглянути без його присутності.

В підготовчі засідання, призначені на 06.03.2026 та 30.03.2026, учасники процесу не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином в передбаченому законом порядку. В матеріалах справи наявні заяви позивачів та представника відповідача про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Положеннями статей 77, 78, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана належними та допустимими доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до довідки Сальницького старостинського округу Калинівської міської ради Вінницької області №1031 від 10.12.2025 станом на 15.04.1991 проживали та були зареєстровані по АДРЕСА_1 такі особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 25).

Згідно зі свідоцтвом про право особистої власності на домоволодіння, виданим виконавчим комітетом Сальницької сільської Ради народних депутатів 10.10.1989, ціле домоволодіння із одного житлового будинку та надвірними спорудами, розташоване в АДРЕСА_1 , дійсно належать колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_1 (а.с. 23).

Відповідно до архівного рішення виконавчого комітету Сальницької сільської ради Калинівського району Вінницької області від 31.03.1994 виконавчий комітет розглянувши заяву на приватизацію землі вирішив приватизувати землю згідно ст. 67 Земельного кодексу України, зокрема, ОСОБА_1 – 0,22 га (а.с. 35).

Рішенням № 82612980 від 25.12.2025 державного реєстратора прав на нерухоме майно відділу надання адміністративних послуг Калинівської міської ради Мельник О.М. відмовлено у проведенні реєстраційних дій на підставі заяви від 19.12.2025 №70671415, оскільки заявлене речове право, обтяження не підлягає державній реєстрації на підставі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (а.с. 24).

З довідки Комунального підприємства «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» Вінницької обласної ради №716 від 28.10.2024 вбачається, що згідно із матеріалами інвентаризаційної/реєстраційної справи №178 станом на 31.12.2012 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: по АДРЕСА_1 , зареєстровано 10.10.1989 цим комунальним підприємством та записано в реєстрову книгу №1 за реєстровим №179 за колгоспним двором, головою якого є ОСОБА_6 , на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, виданого виконкомом Сальницької сільської ради 10.10.1989 на підставі рішення №151 від 27.04.1989 (а.с. 33).

Згідно із технічним паспортом на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: по АДРЕСА_1 , виготовленим 15.10.2024 Комунальним підприємством «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» Вінницької обласної ради, загальна площа приміщень житлового будинку складає 114 м2, житлова – 67,9 м2 (а.с. 27-32).

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст. 16 цього Кодексу може бути, зокрема, визнання права.

Так, колгоспний двір, відповідно до положень Цивільного кодексу Української РСР, визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.

З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.

Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Як роз`яснено у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Згідно із положеннями ч. 4 ст. 263 ЦПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи із правової позиції, викладеної в Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.11.2015 у справі № 6-350цс15 згідно із частиною першою статті 120, статтею 123 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (Постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, Постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Зі змісту пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України вбачається, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20, Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (Постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22).

Згідно із положеннями ст. ст. 13 та 89 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, які він оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Положеннями ст.ст. 370, 372 ЦК України визначено, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішення суду.

Беручи до уваги, що відповідач позов визнає, не заперечує проти визнання за позивачами права власності, відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно із ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

У позовній заяві позивачі зазначили, що вони понеси судові витрати, які складаються із судового збору, однак, стягувати ці судові витрати з відповідача не бажають, у зв`язку з чим ці судові витрати підлягають залишенню за позивачами.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 200, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовільнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) по 1/4 частці в праві власності на житловий будинок АДРЕСА_2 Хмільницького району Вінницької області.

Судові витрати у виді сплаченого за подання цього позову судового збору – залишити за позивачами.

Рішення суду може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути переглянуте за нововиявленими або виключними обставинами з підстав, визначених ст. 423 ЦПК України, за заявою, поданою у строк, передбачений ст. 424 ЦПК України, в порядку згідно зі ст. 425 ЦПК України.

Учасники процесу:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Позивач – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач – Калинівська міська рада Вінницької області, код ЄДРПОУ 04326106, адреса: вулиця В. Нестерчука, б. 19 в міст Калинівка Хмільницького району Вінницької області, представник за довіреністю – Трохименко Микола Валерійович.

Повне судове рішення складено 30.03.2026.

Суддя Н.П. Карнаух