Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №610/696/26 — Балаклійський районний суд Харківської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

№ 610/696/26 № 3/610/346/2026

м. Балаклія26 березня 2026 року

Суддя Балаклійського районного суду Харківської області Стригуненко Володимир Миколайович, розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Волохів Яр Чугуївського району Харківської області; зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ,

в с т а н о в и в:

Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.

В розумінні Європейського суду з прав людини справи про адміністративні правопорушення є кримінальним провадженням, тому до таких справ за аналогією можливо застосувати принципи кримінального процесу.

Отже у справах про адміністративні правопорушення, на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, особа, щодо якої розглядається справа, та потерпілий додатково користуються гарантіями ст. 6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.

Поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання, подання та оцінки доказів, а також до вмотивованості судових рішень, які у разі визнання особи винною повинні містити відповідні достатні мотиви, які дали змогу спростувати презумпцію невинуватості та призначити пропорційне вчиненому покарання.

У рішенні у справі "Олег Колесник проти України" ЄСПЛ вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з`ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Виходячи зі змісту ст. 7, 245, 279, 280 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, окрім виключень, зазначених у ст. 258 КУпАП.

Протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі, після його складання особа вважається притягнутою до адміністративної відповідальності. Зміст протоколу про адміністративне правопорушення повинен чітко відповідати приписам ст. 256 КУпАП, особливо в частині викладення фабули правопорушення, яка, як зазначено вище фактично є обвинуваченням.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом, до нього висуваються певні вимоги, а обов`язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей, покладається на особу, яка його складає та не може бути перекладено на суд, згідно загальних засад судочинства.

Доведення вини правопорушника покладається на орган, що складає протокол про адміністративне правопорушення. Під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід розуміти процесуальну діяльність суб`єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об`єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення.

Суд не може перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає «обережності дій суду» при вирішені питання про тягар доказування в такій категорії справ. Суд також й не може змінювати суть «обвинувачення», викладеного у протоколі про адміністративне правопорушення.

За змістом ст. 279, 280 КУпАП справа про адміністративне правопорушення має розглядатись у межах тих обставин, які зазначені у протоколі про таке порушення.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 201922 від 30.01.2026 ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що:

« 22.01.2026 о 10.31 ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , ухилилася від виконання своїх батьківських обов`язків, передбачених ст. 12 ЗУ "Про охорону дитинства", ст. 150 СК України, щодо забезпечення належних умов проживання своєї м/л доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що виразилось в тому, що в житловому будинку, де постійно перебуває дитина, не забезпечені належне дотримання правил пожежної безпеки через відсутність повноцінної перегородки між кухнею та житловими кімнатами, внаслідок чого продукти згорання, випари та запах від приготування їжі безперешкодно потрапляють до кімнати, де перебуває дитина, кімната захаращена побутовими речами, це все створює потенційну загрозу для життя та здоров`я дитини».

В суді ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй правопорушення винуватою себе не визнала, посилаючись на те, що 22.01.2026 до неї додому дійсно приїжджали поліцейські та представники служби у справах дітей, однак ніяких порушень нею допущено не було, діти забезпечені усім необхідним: харчуванням, одягом, взуттям, засобами гігієни, все є в наявності. Зазначила, що в житловому будинку між кухнею та спальнею дійсно відсутня перегородка, однак посилалась на неможливість її встановлення та перебудувати будинок. Зазначила, що вона добросовісно виконує свої батьківські обов`язки відносно дитини.

Дії ОСОБА_1 за вказаним фактом кваліфіковані за ч. 1 ст. 184 КУпАП, як ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Отже диспозиція вказаної норми є бланкетною, тобто такою, що відсилає до норм іншого законодавчого акту, при формулюванні суті правопорушення вказівка на нормативний акт, який передбачає обов`язки батьків по вихованню дітей, є обов`язковою.

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 150 Сімейного кодексу України. Так, батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Також, батьки зобов`язані виховувати дитину у дусі прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП проявляється у невиконанні батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку потерпілого без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей (у т.ч. незабезпечення відвідування ними школи, контролю за проведенням дозвілля); незабезпечення потерпілим безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов тощо.

Неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, у результаті якої обов`язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Наприклад, схвалюються здійснення підлітком антигромадських вчинків, прививаються погляди, установки, що пропагандують жорстокість, агресивність, ненависть, неповагу до закону; складаються умови, які загрожують життю та здоров`ю неповнолітнього; мають місце постійні чіпляння до дитини з будь-якого приводу і без нього.

Частиною 2 пункту 16 Постанови Пленуму Верховного Суду від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

На підтвердження обвинувачення надані в копіях: рапорт поліцейського Капустянської Н. від 30.01.2026; письмові пояснення ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4 (працівника служби у справах дітей); паспорт ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження дитини ОСОБА_2 ; акт обстеження умов проживання від 24.12.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , з якого вбачається, що будинок складається з 4 кімнат, кухні, коридору, туалет розташований на вулиці, у будинку є електропостачання, пічне опалення, воду беруть з криниці, стіни оздоблені шпалерами, в будинку металопластикові вікна, дерев`яна підлога з килимами, на якій лежить сміття, у наявності ліжка, шафи, столи, стільці, є холодильник, пральна машинка, телевізор, приготовлена їжа відсутня, у наявності заморожені риба та м`ясо, є ковбаса, яйця, овочі, запас круп майже відсутній, у наявності дрова для опалення. Діти мають місця для відпочинку та навчання, одяг та взуття відповідно до віку та пори року, засоби гігієни, ОСОБА_5 забезпечений шкільним приладдям та планшетом, ОСОБА_6 забезпечена візочком, ванночкою, підгузками, дитячим харчуванням. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 рекомендовано прибрати у будинку та підтримувати у ньому належні санітарно-побутові умови проживання, забезпечення дітей належним харчуванням. З членами родини проведено бесіди щодо мінної безпеки, дотримання правил пожежної безпеки. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 попереджено про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов`язків.

Обвинувачення зведено до незадовільних побутових умов.

Разом з тим, матеріалами справи не підтверджені наведені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини щодо незабезпечення 22.01.2026 ОСОБА_1 належних умов проживання дитини (акти служби у справах дітей, комунальних служб щодо обстеження умов проживання дитини тощо).

Наданий на підтвердження викладеного у протоколі обвинувачення акт обстеження умов проживання складений 24.12.2025, тоді як вчинення інкримінованого адміністративного правопорушення інкримінується 22.01.2026, акту за цю дату не надано.

Отже не доведена об`єктивна сторона адміністративного правопорушення про дії або бездіяльність матері, що призвели до невиконання нею батьківських обов`язків стосовно своєї малолітньої дитини.

До того ОСОБА_1 у суді заперечувала факт вчинення нею інкримінованого адміністративного правопорушення.

Таким чином, самі по собі наведені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини, за відсутності інших даних, не можуть бути достатньою підставою для висновку про те, що ОСОБА_1 , як матір, ухиляється чи не виконує покладені на неї обов`язки щодо забезпечення необхідних умов проживання своєї неповнолітньої дитини.

Крім того, на переконання суду, наявні на час перевірки 24.12.2025 умови життя ОСОБА_1 з дітьми відповідають реаліям сільського життя, за умов відсутності майнового достатку (дров`яна піч у житлі, напевно і вбиральня на вулиці, відсутній водопровід у будинку тощо), що не завадило у подібних побутових умовах народитися, вирости і жити багатьом поколінням наших батьків.

А тим паче сучасним реаліям в умовах війни, відсутності роботи і доходів, неучасті батька дитини у їх утриманні, віку дитини, яка потребує фінансових витрат, які мати, вочевидь, не може забезпечити.

Не доведено, що ОСОБА_1 не на шкоду утриманню своїй дитині, має фінансову можливість переобладнати піч, переобладнати приміщення, змінити систему опалення, житло тощо.

Не можливо їй і поставити в обов`язок та у провинну не прибирання миттєво за усіма жителями будинку.

Епізоди окремих недоліків можливо пояснити проживанням у будинку 7 чоловік, з яких 3 є дітьми і безперервністю життєвих і побутових процесів, триваючим життям.

Не надано належних доказів у виді висновків спеціалістів щодо суттєвих, критичних порушень санітарно-гігієнічних норм і правил, пожежної безпеки тощо, через які дитина постраждала, знаходиться у небезпечному стані або таке можливо з високою вірогідністю у разі не усунення передумов.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Компетентні органи повинні проводити роботу, спрямовану на надання допомоги батькам дітей, виправлення недоліків у їхній поведінці, з`ясування їхніх проблем і можливостей їх вирішення, а не обмежуватися пошуком будь-яких недоліків. Поведінку батьків можливо поправити у процесу супроводу.

Такі обставини не свідчать про ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків, у т.ч. з огляду на її в цілому позитивну особу, за недоведеністю протилежного.

А тому обвинувачення є недоведеним, поза розумним сумнівом в суді свого впевненого підтвердження не знайшло.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване адміністративне правопорушення було вчинено і особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, винувата у вчиненні цього адміністративного правопорушення.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Суд вправі обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення ЄСПЛ, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series А заява № 25).

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Згідно із ч. 1 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.

Відповідно до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Виходячи з цього суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі за п. 1 ст. 247 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ст. 33-35, 252, 247, 280, 284-285 КУпАП,

п о с т а н о в и в:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити за відсутністю в її діях складу інкримінованого адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Балаклійський районний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня її винесення апеляційної скарги.

Суддя Стригуненко В.М.