Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №398/8358/25 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/8358/25

провадження №: 2/398/1526/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"30" березня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., з участю секретаря судового засідання Харіної Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», представник позивача — адвокат Соломко Олексій Володимирович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Стислий виклад позиції позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 13 322,18 грн, а також судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18 липня 2024 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» (первісний кредитор) та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит № 146770 на суму 10 667,00 грн. Договір укладено в електронній формі шляхом його підписання відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Позивач зазначає, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконала, своєчасно кредит не повернула, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на момент звернення до суду становить 13 322,18 грн і складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8 188,49 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 4 632,69 грн та заборгованості за комісією у розмірі 501,00 грн. Крім того, 06 лютого 2025 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 06022025, за умовами якого до позивача у повному обсязі перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 січня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Разом із позовною заявою позивач подав клопотання про витребування доказів у АТ «Універсал Банк» з метою підтвердження факту належності платіжної картки відповідачу та перерахування на неї кредитних коштів. Вказане клопотання було задоволено судом. 22 лютого 2026 року на виконання ухвали суду від АТ «Універсал Банк» надійшла відповідь із випискою по особовому рахунку відповідача.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У позовній заяві позивач заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У судовому засіданні 20 березня 2026 року відповідач ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги визнала частково. Вона підтвердила факт укладення кредитного договору 18 липня 2024 року та отримання нею кредитних коштів у сумі приблизно 8000 грн. Водночас вона вказала, що наприкінці 2024 року здійснила часткове погашення заборгованості у розмірі 5333,50 грн. За її словами, цей платіж був здійснений після отримання від кредитора СМС-повідомлення про те, що за умови сплати вказаної суми протягом доби кредит буде анульовано. Відповідач пояснила, що не має можливості надати суду документальні докази (виписки) перерахування цих коштів, оскільки кредитор заблокував її особистий кабінет. Також відповідач заперечує проти стягнення з неї заборгованості за відсотками, оскільки вона є дружиною військовослужбовця, ОСОБА_3 , з яким уклала шлюб 10 липня 2024 року. Її чоловік мобілізований на військову службу 19 липня 2024 року. У подальшому, під час виконання службових обов`язків з 21 квітня 2025 року він зник безвісти. Відповідач наголосила, що відповідно до закону їй не повинні нараховуватися відсотки, пеня чи штрафні санкції. Вона зазначила, що раніше вже повідомляла кредиторів про свій статус дружини військовослужбовця та надсилала їм підтверджуючі документи. На підтвердження своїх доводів відповідач надала оригінали документів, що підтверджують укладення шлюбу, військову службу і зникнення безвісти. Підсумовуючи свою позицію, відповідач зазначила, що не відмовляється від боргових зобов`язань і згодна сплатити залишок тіла кредиту, вирахований як різниця між отриманими 8000 грн та сплаченими 5333 грн, а також комісію у розмірі 501,00 грн. Проте вона категорично заперечувала проти нарахування і стягнення з неї відсотків. Також у адресованій суду письмовій заяві відповідач заперечувала проти стягнення з неї витрат позивача на правничу допомогу, вважає їх завищеними, просить їх зменшити до 1500 грн.

У судовому засіданні 20 березня 2026 року відповідач заявила усне клопотання про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження свого статусу дружини військовослужбовця, який зник безвісти. На підтвердження своїх доводів відповідач безпосередньо у судовому засіданні надала для дослідження оригінали документів, що підтверджують укладення шлюбу, військову службу і зникнення чоловіка безвісти. Суд на місці ухвалив задовольнити вказане клопотання та долучив до матеріалів справи зняті з оригіналів копії свідоцтва про шлюб, копію паспорта та військового квитка чоловіка відповідача, сповіщення сім`ї про зникнення безвісти, довідку про взяття на облік ВПО, а також витяги з відповідних державних реєстрів.

Також 20 березня 2026 року відповідачем було подано письмову заяву, в якій вона заперечувала проти стягнення з неї витрат позивача на професійну правничу допомогу, вважаючи їх завищеними, та просила суд зменшити їх розмір до 1 500,00 грн.

Оскільки у судове засідання 30.03.2026 не з`явилися усі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК у зв`язку з неявкою всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписав рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК датою ухвалення рішення зазначена дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Укладення кредитного договору та видача коштів.

Відповідно до Паспорта споживчого кредиту від 18.07.2024 року відповідач ОСОБА_4 ознайомилася з умовами кредитування, а первісний кредитор ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» виконав переддоговірний обов`язок надати інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій. Факт ознайомлення підтверджується електронним підписом відповідача одноразовим ідентифікатором.

18 липня 2024 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» (первісний кредитор) та ОСОБА_5 укладено Договір про споживчий кредит № 146770. Договір укладений в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до власноручного підпису.

Відповідно до зазначеного кредитного договору сторонами погоджено такі основні умови кредитування:

сума (загальний розмір) кредиту — 10 667,00 гривень;

строк кредитування — 84 дні (з 18.07.2024 до 10.10.2024);

процентна ставка — фіксована, у розмірі 460,00% річних;

комісія за надання кредиту — 2 666,75 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення кредитного договору за ставкою 25,00% від загальної суми кредиту за рахунок кредиту;

комісія за управління та обслуговування кредиту — 1,00 грн за кожний період користування кредитом між датами чергових платежів, яка у разі невиконання/несвоєчасного виконання зобов`язання сплачується за стандартним (базовим) тарифом у розмірі 100,00 грн.

Відповідно до умов вказаного договору кредитування здійснено у такому порядку: у розмірі 8 000,25 грн кошти перераховуються на банківський рахунок (картку) позичальника № НОМЕР_1 , а у розмірі 2 666,75 грн — утримуються шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією за надання кредиту.

На виконання умов договору ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» здійснило видачу кредитних коштів, що підтверджується витягом з Довідки про перерахування грошових коштів від 30.10.2025 вих. № 3880/30-10 (транзакція № 1441290097).

Фактичне зарахування коштів у сумі 8 000,25 грн на рахунок відповідача підтверджується листом Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» від 22.02.2026 № БТ/Е-5841, наданим на виконання ухвали суду про витребування доказів. Згідно з наданою банком інформацією 18.07.2024 на платіжну картку № НОМЕР_2 , емітовану на ім`я ОСОБА_6 , здійснено зарахування коштів у сумі 8 000,25 грн.

Крім того, факт укладення кредитного договору та отримання вказаних кредитних коштів на свою банківську картку був безпосередньо визнаний відповідачем у судовому засіданні.

Порушення зобов`язання та розмір заборгованості.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення коштів та сплати відсотків. Станом на момент пред`явлення позову кредитором нараховано заборгованість у загальному розмірі 13 322,18 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту — 8 188,49 грн, заборгованості за відсотками — 4 632,69 грн, заборгованості за комісією — 501,00 грн.

Водночас, за даними розрахунку заборгованості та усними поясненнями відповідача в судовому засіданні судом встановлено, що 03.12.2024 року відповідач здійснила платіж у розмірі 5 333,50 грн, який був спрямований кредитором на часткове погашення тіла кредиту та нарахованих відсотків. Позивач розподілив цей платіж таким чином: 2 478,51 грн було зараховано на погашення тіла кредиту, а 2 854,99 грн — на погашення нарахованих відсотків.

Перехід права вимоги.

06 лютого 2025 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено Договір факторингу № 06022025, за умовами якого первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги до боржників, зазначені у відповідних реєстрах. Перехід до позивача права вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором № 146770 від 18.07.2024 року підтверджується Витягом з Реєстру прав вимог № 2 від 06.03.2025 року (порядковий номер боржника 670), Актом приймання-передачі Реєстру прав вимог та платіжною інструкцією про сплату грошових коштів за відступлення права вимоги.

Щодо статусу дружини військовослужбовця.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 з 10 липня 2024 року перебуває у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_3 . Вказана обставина підтверджується наданою відповідачем та дослідженою в судовому засіданні копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , шлюб зареєстрований Олександрійським відділом ДРАЦС в Олександрійському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №295.

Відповідно до копії військового квитка серії НОМЕР_4 , чоловік відповідача ОСОБА_3 19 липня 2024 року був зарахований до особового складу військової частини та проходив військову службу за мобілізацією під час дії воєнного стану. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру ветеранів війни № 20250609-00043397 від 09.06.2025 року, ОСОБА_3 набув статусу учасника бойових дій.

Згідно зі Сповіщенням сім`ї № 730 від 23.04.2025 року, виданим ІНФОРМАЦІЯ_1 , матрос ОСОБА_3 зник безвісти 21 квітня 2025 року поблизу населеного пункту Ясенове Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Факт зникнення безвісти під час виконання бойового завдання також підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12025121060000684 від 24.04.2025 року та витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № 20250606-1281, сформованим 06.06.2025 року.

Крім того, на підтвердження своїх доводів відповідачем надано суду і судом досліджено: копію паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_3 , довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.04.2022 року, витяг з реєстру територіальної громади щодо реєстрації місця проживання та копію посвідчення про нагородження ОСОБА_3 відзнакою НОМЕР_5 окремої бригади морської піхоти від 02.01.2025 року.

Норми права, які застосував суд.

На підставі ст. 205 та ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин, зміст якого зафіксований в електронному документі, вважається вчиненим у письмовій формі.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону України “Про електронну комерцію” електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

За приписами ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1, ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 12 цього ж Закону визначено, що у кредитному договорі обов`язково визначається порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися).

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про споживче кредитування» у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 15 ст. 14 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, у редакції Закону № 1357-IX від 30.03.2021; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2459-IX від 27.07.2022, чинній станом на день укладення зазначеного кредитного договору та протягом усього строку кредитування, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Правові висновки Верховного суду, що застосовані у справі

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:

«31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

31.15. Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

31.24. Додатком 2 до протоколу Комітету з управління активами, пасивами і тарифами ПАТ «Ідея Банк» № 119.2 від 02 жовтня 2017 року (діяв на момент укладення оспорюваного договору) затверджено тарифи банку, у тому числі щодо послуг з кредитування. Тарифи передбачають такі послуги за обслуговування кредитної заборгованості: обслуговування кредитної лінії (визначення вартості послуги обумовлено умовами договору), видача довідок про кредитну заборгованість (50 грн), надання довідки про рух по рахунку (виписка по одному рахунку) (50 грн), надання довідки про рух по всіх рахунках кредитної угоди (історія договору) (75 грн), детальна розшифровка заборгованості за кредитом (150 грн), зміна дати щомісячного чергового платежу (100 грн), надання нового графіку щомісячних платежів за зверненням позичальника (100 грн), видача завірених печаткою банку копій кредитних договорів та додатків на них (за кожну), які зберігаються в архіві (50 грн), надання термінової послуги (200 грн).

31.25. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

32.3. Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 1 923 грн 49 коп., останній - 118 грн 61 коп.

32.2. Пунктом 1.4 кредитного договору ОСОБА_1 встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.

32.4. Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.

32.8. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

33.5. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

34.3. З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов`язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від

19 червня 2018 року № Р24.00301.004034055 з огляду на нікчемність пунктів 1.4 та 6 цього договору, що забезпечує захист інтересу позивача у правовій визначеності».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що :

“згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» …

Якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування”.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.”

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 642/548/21 викладено правовий висновок про те, що за наявності первісного позову банку про стягнення боргу за кредитним договором суди повинні були самостійно здійснити перерахунок кредитної заборгованості з огляду на поширення пільг на позичальника. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що в цій справі банк надав документальне обґрунтування кредитної заборгованості, зокрема виписку по особовому рахунку позичальника та детальний розрахунок, на підставі яких суд, навіть з урахуванням поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», був спроможний самостійно здійснити розрахунок заборгованості за тілом кредиту.

Мотивована оцінка і висновки суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суд встановив, що між первісним кредитором ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та відповідачем ОСОБА_7 виникли цивільно-правові відносини на підставі кредитного договору № 146770 від 18.07.2024 року. Договір укладений в електронній формі. Відповідач була обізнана з умовами кредитування, в тому числі з порядком видачі кредиту, нарахування відсотків і комісій, та погодилася з ними, підписавши відповідний договір. Для підписання договору відповідач використала електронний підпис одноразовим ідентифікатором (dbd0d01f), що згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до власноручного підпису.

Належне виконання первісним кредитором своїх зобов`язань щодо надання кредитних коштів підтверджується витягом з довідки про перерахування грошових коштів та інформацією АТ «Універсал Банк» по особовому рахунку відповідача, у якій відображено зарахування коштів на платіжну картку позичальниці у сумі 8 000,25 грн.

Вирішуючи питання щодо розміру основного боргу (тіла кредиту), суд зазначає, що згідно з умовами договору загальний розмір кредиту становив 10 667,00 грн, з яких 8 000,25 грн перераховано позичальнику на картку, а 2 666,75 грн було утримано як одноразову комісію за надання кредиту. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом правомірно включаються комісії кредитодавця, пов`язані з його наданням. Оскільки зазначена комісія була чітко погоджена сторонами та утримана одноразово в момент видачі позики, коли у боржника не існувало заборгованості за тілом чи відсотками, її утримання не порушує імперативної черговості погашення вимог (ст. 19 Закону). Тому початковий розмір основного боргу (тіла кредиту) правомірно становить 10 667,00 грн.

Відповідач, порушуючи умови кредитного договору та вимоги ст. 526, 1054 ЦК України, взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала. У судовому засіданні відповідач ОСОБА_8 позовні вимоги визнала частково, зазначивши, що 03.12.2024 року здійснила платіж у сумі 5 333,50 грн, однак кредитор спрямував його частину на незаконно нараховані відсотки.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості нарахування відсотків за користування кредитом, суд враховує таке. Судом встановлено, що відповідач з 10.07.2024 року перебуває у шлюбі зі ОСОБА_3 . Чоловік відповідача 19.07.2024 року був призваний на військову службу за мобілізацією, а під час виконання службових обов`язків з 21.04.2025 року зник безвісти. Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям та членам їх сімей (дружинам) не нараховуються штрафні санкції, пеня, а також проценти за користування кредитом. Враховуючи, що пільги діють з моменту мобілізації військовослужбовця, правомірним є нарахування процентів лише за один день до мобілізації (18.07.2024 року), що за ставкою договору становить 134,43 грн. Нарахування кредитором решти відсотків після 19.07.2024 року є порушенням закону, а тому у їх стягненні суд відмовляє.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості нарахування та стягнення заборгованості за комісією за управління та обслуговування кредиту у розмірі 501,00 грн, суд виходить з таких міркувань.

Судом встановлено, що згідно з умовами Паспорта споживчого кредиту від 18.07.2024 року встановлено обов`язок позичальника сплачувати періодичну комісію за управління та обслуговування кредиту, розмір якої залежить від дотримання графіка платежів і становить 1,00 грн (знижений тариф) або 100,00 грн (стандартний тариф) за кожен розрахунковий період. Водночас конкретний перелік додаткових чи супутніх послуг, які отримує споживач за цю плату, у договорі не розкрито і позивачем не доведено.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір повернутої суми, надає виписку з рахунку щодо погашення заборгованості тощо. Згідно з частиною п`ятою статті 12 вказаного Закону, умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим законом, є нікчемними.

При виборі і застосуванні норми права суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 та висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, у яких зазначено, що якщо в кредитному договорі кредитодавець не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх послуг, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати таку плату є нікчемними відповідно до частин 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». До таких послуг не може бути віднесено ведення обліку заборгованості чи щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно.

У даній справі позивачем не доведено, що за рахунок комісії у розмірі 501,00 грн відповідачу надавалися будь-які реальні додаткові чи супутні послуги. Відтак, встановлена договором комісія фактично включає плату за інформування та обслуговування заборгованості, що за законом має здійснюватися безоплатно.

Крім того, застосування підвищеного тарифу комісії (100,00 грн замість 1,00 грн) виключно у разі порушення строків сплати, за своєю правовою природою є неустойкою (штрафною санкцією). Згідно з п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, нарахування штрафних санкцій відповідачці як дружині військовослужбовця в період дії воєнного стану заборонено.

За таких обставин, оскільки нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, а нарахування штрафних санкцій заборонено законом, у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 501,00 грн слід відмовити.

З огляду на встановлені порушення кредитором закону під час нарахування заборгованості, суд, керуючись правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.01.2023 року у справі № 642/548/21, самостійно здійснює перерахунок заборгованості. Загальна сума боргу до моменту здійснення відповідачем часткового погашення становила 10 801,43 грн (10 667,00 грн — тіло кредиту, 134,43 грн — правомірно нараховані відсотки). Здійснений відповідачем 03.12.2024 року платіж у розмірі 5 333,50 грн, згідно зі статтею 19 Закону України «Про споживче кредитування», спрямовується першочергово на погашення нарахованих відсотків (134,43 грн), а залишок платежу в розмірі 5 199,07 грн підлягає зарахуванню в рахунок погашення тіла кредиту.

Отже, залишок непогашеного основного боргу, який підлягає стягненню з відповідача, становить 5 467,93 грн (10 667,00 грн - 5 199,07 грн).

Враховуючи, що до позивача на підставі договору факторингу № 06022025 від 06.02.2025 року перейшло право вимоги до відповідача у повному обсязі, позивач набув статусу нового кредитора та має законні підстави вимагати виконання зобов`язання.

Таким чином, позовна заява підлягає задоволенню частково у розмірі 5 467,93 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору, який сплачений позивачем у розмірі 2 422,40 грн, пропорційно задоволеним вимогам (у сумі 5 467,93 грн від заявлених 13 322,18 грн), тобто у сумі 994,24 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, то суд дійшов таких висновків.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивач надав договір про надання правничої допомоги № 10/09/25-02 від 10.09.2025, додаткову угоду № 25770863433 від 11.09.2025 та акт прийому-передачі наданих послуг від 25.11.2025 року, у якому міститься опис наданих послуг, відповідно до яких позивачу Адвокатським бюро «СОЛОМКО ТА ПАРТНЕРИ» надано послуги правничої допомоги (зокрема, складання позовної заяви про стягнення заборгованості, вивчення матеріалів справи, підготовка адвокатського запиту та клопотання) на загальну суму 7 000,00 грн.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Частинами 3, 4 статті 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Верховний Суд у справі №873/212/21 дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited" проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Керуючись критеріями обґрунтованості та пропорційності судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, а саме те, що заборгованість виникла за договором споживчого кредитування, беручи до уваги що ця справа є малозначною, розглядається в порядку спрощеного провадження, позовна заява є типовою, суд визнає обґрунтованим стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 3000 гривень.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково (у розмірі 5 467,93 грн від заявлених 13 322,18 грн), витрати на правничу допомогу мають бути стягнуті пропорційно сумі задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1 231,31 грн.

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 158, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 146770 від 18.07.2024 року у розмірі 5 467 (п`ять тисяч чотириста шістдесят сім) гривень 93 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог — відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» судові витрати на оплату судового збору у розмірі 994 (дев`ятсот дев`яносто чотири) гривні 24 копійки та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 231 (одна тисяча двісті тридцять одна) гривня 31 копійка.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “ЮНІТ КАПІТАЛ”, код ЄДРПОУ 43541163, адреса місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333.

- відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 30 березня 2026 року.

Суддя В.В. Орловський