Окрема думка від 25 березня 2026 р. у справі №643/5763/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

судді ОСОБА_1

справа № 643/5763/25

провадження № 51-4818км25

Не погоджуюсь із мотивами, які стали підґрунтям до ухвалення Верховним Судом постанови від 26 березня 2026 року про залишення без зміни оскарженого судового рішення.

1. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Положеннями ст. 24 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема щодо застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року.

За приписами ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ, який у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету і не порушувати саму сутність цього права.

У випадках, коли положення вказаного Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються його загальні засади, визначені в ч. 1 ст. 7 КПК (ч. 6. ст. 9 цього Кодексу).

2. Ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою в силу приписів ст. 309 КПК може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Водночас положення глави 18 КПК не визначають суб`єктів оскарження таких ухвал.

Щодо вирішення питання про те, чи має особа право звертатись з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді необхідно враховувати, чи стосується оскаржувана ухвала прав, свобод, інших інтересів особи, яка звертається із апеляційною скаргою, і у такому випадку слід керуватись положеннями ст. 393 КПК, приписами частини 1 якої визначено перелік осіб, які мають право подати апеляційну скаргу.

До суб`єктів оскарження рішення в апеляційному порядку віднесено, крім тих осіб, що зазначені в пунктах 1-93 ч. 1 ст. 393 КПК, також й «інших осіб» у випадках, передбачених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК).

При цьому, категорія «інші особи» у розумінні п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК охоплює й тих учасників кримінального провадження, прав, свобод чи інтересів яких стосується судове рішення (п. 6. мотивувальної частини постанови Верховного Суду України від 14.09.2017 у справі № 5-162кс(15)17).

Додатково в цьому контексті необхідно врахувати правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 03.03.2016 у справі № 5-347кс15, про те, що за умови, що судове рішення стосується прав, свобод та інтересів особи, остання вправі звернутися до суду вищої інстанції з його оскарженням незалежно від своєї участі у судовому розгляді.

Як убачається з матеріалів провадження, слідчий суддя, задовольняючи клопотання прокурора про звернення застави в дохід держави, одночасно, з огляду на положення ч. 10 ст. 182 КПК, застосував до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою.

За таких обставин очевидно, що заставодавець є особою, прав, свобод та інтересів якої стосується судове рішення, а отже, належить до категорії «інші особи», які вправі подати апеляційну скаргу на таке рішення слідчого судді.

До того ж з положень глави 18 КПК вбачається, що на стадії досудового розслідування питання, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу, вирішуються слідчим суддею за клопотанням слідчого, прокурора, за участю підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, а у разі, коли йдеться про звернення застави в дохід держави, відповідно до ч. 9 ст. 182 КПК - за участю підозрюваного, обвинуваченого, заставодавця в порядку, передбаченому для розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу.

Вважаю, що положення частин 9, 10 ст. 282 КПК у їх взаємозв`язку із приписами статей 183, 193, п. 10 ч. 1 ст. 393 та п. 2 ч. 1 ст. 309 цього Кодексу однозначно визначають те, що ухвалу слідчого судді про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою та одночасне звернення застави в дохід держави можуть оскаржити вказані вище особи, серед яких і заставодавець.

Отже, на моє переконання, апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та звернення застави в дохід держави не можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, а отже і про наявність підстав, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, до повернення апеляційної скарги представника заставодавця на таку ухвалу.

3.Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009 щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер. У контексті частини першої цієї статті - «кожен має право на правову допомогу» - поняття «кожен» охоплює всіх без винятку осіб - громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Крім того, реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у Рішенні від 16.11.2000 № 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника, де в абзаці п`ятому п. 5 мотивувальної частини зазначено, що, закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин.

Отже, в Конституції України йдеться про захист прав, свобод та законних інтересів як універсальну представницьку діяльність, незалежно від сфери правовідносин, та гарантовану професійну правову допомогу і вільний вибір захисника своїх прав та залучення адвоката не лише у кримінальному процесі.

Гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги, а відсутність приписів, спрямованих на реалізацію такого права, не повинна призводити до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

При вирішенні питання щодо можливості оскарження адвокатом в інтересах заставодавця ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою та одночасне звернення застави в дохід держави, підлягає врахуванню загальний підхід до унормування процесуального статусу захисника і представника інших учасників кримінального провадження, який полягає у наданні йому процесуальних прав особи, інтереси якої він представляє.

Суддя

ОСОБА_1