Вирок від 30 березня 2026 р. у справі №347/172/26 — Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/172/26

Провадження № 1-кп/347/218/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2026 р. Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

потерпілої ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Косів кримінальне провадження №12026096190000002 від 13.01.2026 року по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП – НОМЕР_1 , уродженця,зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , з середньою освітою, громадянина України, неодруженого, маючого на утриманні одну неповнолітню дитину, не працевлаштованого, не депутата, відповідно до ст. 89 КК України раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України,

в с т а н о в и в :

Обвинувачений ОСОБА_4 вчинив злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів).

Так, ОСОБА_4 згідно рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2011 року (справа №2-863/11), зобов`язаний сплачувати на користь ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 жительки села Рожнів Косівського району Івано-Франківської області, аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 350 гривень щомісячно на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 починаючи з 14 липня 2011 року і проводити до досягнення ним повноліття.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2011 року (справа №2-863/11) набрало законної сили 18 жовтня 2011 року та 07 грудня 2011 року Косівським відділом державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № 30244069.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року передбачено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, морального і соціального розвитку дитини.

Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно положень, визначених ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року, частин 7, 8 статті 7 Сімейного кодексу України – при вирішенні будь-яких питань щодо дітей необхідно виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини і, тим більше, при захисті одного із основних прав дитини - права на утримання.

Таке право кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дитину до її повноліття, який закріплений в Основному Законі (ст. 51 Конституції України), а також в Сімейному кодексі України (ст. 180) та гарантується Державою, в свою чергу, ст. 15 Сімейного кодексу України чітко регламентовано, що сімейні обов`язки не можуть бути перекладені на іншу особу.

Статтею 51 Конституції України проголошено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного Кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття закріплений також в ст. 180 Сімейного Кодексу України.

Крім того, статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 141 Сімейного Кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Проте, ОСОБА_4 маючи можливість сплачувати кошти в користь ОСОБА_5 на утримання неповнолітньої дитини, будучи належним чином повідомленим державним виконавцем ОСОБА_7 про можливе настання кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів у Косівський відділ державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на виклики не з`являється, на попередження державного виконавця про настання кримінальної відповідальності не реагує, аліменти добровільно не сплачує, внаслідок чого утворилась заборгованість за період часу з 01 квітня 2022 року по 31 грудня 2025 року в розмірі 15 750 грн., що сукупно становить суму виплат більшу, аніж сума відповідних платежів за три місяці.

Таким чином, ОСОБА_4 обгрунтовано обвинувачується у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 164 Кримінального кодексу України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.164 КК України, визнав повністю, підтвердив викладені в обвинувальному акті обставини та пояснив, що не мав можливості сплачувати аліменти, у зв`язку з фінансовими труднощами, пов`язаними із ремонтними роботами у своєму господарстві. Будучи засудженим за попереднім вироком покарання у виді громадських робіт відбув. Більше дітей у нього немає. Нову сім`ю не створив. Стверджує, що однією із причин несплати ним аліментів на утримання сина є його сумнів у його батьківстві сина ОСОБА_8 . Займається підробітками столярними роботами та його середній дохід становить близько 10000 грн. За останні два місяці сплатив аліменти на утримання сина у розмірі по 1756 грн. на місяць.

Потерпіла ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що протягом двох років самотужки лікувала дитину, обвинувачений з`являється на її господарстві на підпитку та вчиняє скандали, пов`язані із стягненням із нього аліментів. Суворої кари ОСОБА_4 не бажає.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їхньої позиції, заслухавши думку учасників судового провадження та роз`яснивши їм положення ч.3 ст.349 КПК України, суд при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню, обмежився показаннями обвинуваченого, потерпілої, дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують його особу, визнав, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються та немає сумнівів у добровільності їх позицій.

Як підтверджуючі та характеризуючі особу обвинуваченого ОСОБА_4 судом досліджені наступні письмові докази:

- інформацію про особу та копію паспорта НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_4 згідно яких останній є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем села Рожнів Косівського району Івано-Франківської області;

- лист Івано-Франківського обласного центру зайнятості №174-06.1/28-26 від 16.01.2026 року про те, що ОСОБА_4 на обліку як безробітний з 01.08.2021 року не перебував;

- лист ГУ ПФУ від 22.01.2026 року про те. що ОСОБА_4 на обліку не перебуває та виплат не отримує;

- лист Косівського РВП ГУНП в Івано-Франківській області №5808-2026 від 16.01.2026 року про те, що інформація про перетин кордону ОСОБА_4 з 01.01.2021 по 15.01.2026 відсутня;

- інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.01.2026 року, згідно якої на майно ОСОБА_4 накладено арешт 22.07.2021 року;

- лист №169 від 16.01.2026 року ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно якої ОСОБА_4 перебуває на обліку військовозобов`язаних, на військову службу по мобілізації не призивався, неодноразово ухилявся від проходження військової служби та проходження ВЛК, відстрочку від мобілізації не офрмляв;

- характеристику з місця проживання № 76/2.2-03 від 13.01.2026 року, відповідно до якої ОСОБА_4 характеризується позитивно проживає в с. Рожнів, Косівського району Івано-Франківської області;

- довідку про судимість № 45-14122026/26012, відповідно до якої ОСОБА_4 раніше притягався до кримінальної відповідальності по ч.1 ст.164 КК України, покарання у виді 100 годин громадських робіт відбув;

- повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження, згідно з якими ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- лист Косівського РС філії ДУ «Центр пробації в Івано-Франківській області від 13.01.2026 року, за змістом якого 07.10.2021 року ОСОБА_4 був засуджений по ч.1 ст.164 КК України до 100 годин громадських робіт, з 10.11.2021 по 21.12.2021 перебував на обліку у центрі пробації, покарання відбув;

- копію вироку Косівського районного суду від 07.10.2021 року, яким ОСОБА_4 засуджено по ч.1 ст.164 КК України до 100 годин громадських робіт.

Дослідивши матеріали обвинувального акту та матеріали, що характеризують особу обвинуваченого, суд прийшов до висновку, що вина ОСОБА_4 у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів), доведена повністю, а його дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.164 КК України.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на вимоги ст. 65 КК України та роз`яснення, викладені в пункті 1 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2013 №7, враховує: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують (обтяжують) покарання.

Так, обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є проступком.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття винного та його активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , судом не встановлено.

Відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами.

У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року Європейський суд з прав людини зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.

Також суд враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

Отже, враховуючи думку потерпілої, обставини вчинення кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, неодружений, має на утриманні одну неповнолітню дитину, не працевлаштований, відповідно до ст. 89 КК України не судимий, попереднє покарання відбув повністю та не ухилявся від його відбуття, наявність пом`якшуючих покарання обставин, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства, тому покарання йому слід обрати у межах санкції ч.1 ст.164 КК України у виді громадських робіт. Таке покарання, на думку суду, буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Долю речових доказів суд вирішує в порядку ст.100 КПК України.

Речовим доказом у даному кримінальному провадженні є копії матеріалів виконавчого провадження АСВП: 30244069, які зберігаються при матеріалах кримінального провадження.

За правилами п.7 ч.9 ст.100 КПК України – документи, що є речовими доказами, залишаються в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Отже, речові докази – матеріали виконавчого провадження АСВП: 30244069 - підлягають залишенню в матеріалах кримінального провадження.

Керуючись ст.ст.370, 374 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України, та призначити йому покарання у виді 120 (ста двадцяти) годин громадських робіт.

Речові докази - копії виконавчого провадження АСВП: 30244069 – залишити при матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Копію вироку негайно вручити обвинуваченому, прокурору та потерпілій.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Івано-Франківського апеляційного суду через Косівський районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, крім оскарження з підстав, визначених ч. 2 ст. 394 КПК України.

Суддя ОСОБА_1