Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №497/945/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4569/26

Справа № 497/945/25

Головуючий у першій інстанції Раца В. А.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Головченко Олександр Андрійович на рішення Болградського районного суду Одеської області від 29 грудня 2025 року, постановленого під головуванням судді Раца В.А., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Болградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту, що має юридичне значення, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявоюпро встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Болградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій просив встановити факт народження: народилась ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у м. Болград Одеської області, народження зареєстроване в м. Болград Одеської області та її батьками є: ОСОБА_3 (болгарин) та ОСОБА_4 (єврейка), актовий запис №17 від 09.04.1923 року.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначав, що встановлення факту народження ОСОБА_2 йому потрібно для впорядкування документів, а також задля реалізації: особистих потреб. У сімейному архіві збереглась повторна посвідка про народження серії НОМЕР_1 виданого 06.01.1941 р. в м. Болград Одеської області, за яким ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 має батьків: ОСОБА_3 (болгарин) та ОСОБА_4 (єврейка), на підставі актового запису №17 від 03.04.1923 року. Однак такий актовий запис наразі не значиться, відновити або повторно отримати - не вдалось можливим, що підтверджується відповіддю від Болградського відділу ДРАЦС Болградському районі, Одеської області. Також в інтересах ОСОБА_1 здійснювались пошуки по встановленню факту народження його бабусі, шляхом направлення адвокатських запитів, проте Болградська міська рада не має запитуваної інформації, ГУ ДМС в Одеській області не володіє свідоцтвом про народження, в Державному архіві Одеської області не виявлено запису. Тому заявник звернувся з зазначеною заявою до суду.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 29 грудня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Головченко О.А. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити постанову, якою заяву задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що із поданої заяви необхідністю встановлення факту народження ОСОБА_2 зазначено лише узагальнену мету встановлення такого факту, також суд дійшов помилкового висновку про те, що заявником не надано до суду доказів на підтвердження необхідності встановлення такого факту, оскільки встановлення факту народження ОСОБА_2 потрібно ОСОБА_1 для впорядкування документів, а також задля реалізації особистих його прав: родинного впорядкування.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

В судове засідання призначене на 24 березня 2026 року учасники справи не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 68,69, 69 зв.б.).

До суду від адвоката Головченко О.А., який представляє інтереси ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю (а.с. 70-71).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином Киргизстану, що підтверджується копією паспорту № НОМЕР_2 від 14.06.2023, строком дії до 14.06.2033 року, РНОКПП НОМЕР_3 , проживає в АДРЕСА_1 (а.с. 11).

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 06.07.1971 року виданим відділом ДРАЦС Первомайського району м. Москви, батьками заявника зазначаються: батько - ОСОБА_5 та мати - ОСОБА_6 , на підставі актового запису №2879 (а.с. 15).

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 , яке видане 18.11.1977 року, у якому зазначається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , уклали шлюб та після його реєстрації дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_6 » (а.с. 14).

Також з наданих у матеріалах справи вбачається, що прізвище « ОСОБА_6 » вона отримала у першому шлюбі, згідно довідки про укладення шлюбу №1517 Хамовнічного відділу РАЦС управління ДРАЦС Москви по Краснопресненському відділу РАЦС м. Москви, що вказує на запис про укладання шлюбу між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , і прізвище « ОСОБА_6 » змінено на « ОСОБА_6 ». Отже, дошлюбне прізвище матері ОСОБА_1 є « ОСОБА_6 ».

Відповідно до повторного свідоцтва про народження ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , серія НОМЕР_6 , виданого 26.09.2018 року відділом РАЦС адміністрації міського округу міста Єлець Липецької області, її батьками є: мати - ОСОБА_2 , про батька запису немає, на підставі актового запису №349 від 31.07.1944 року (а.с. 13).

Згідно до повторної посвідки про народження серії НОМЕР_1 виданого 06.01.1941 року в м. Болград Одеської області, за яким ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 має батьків: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_4 , на підставі актового запису №17 від 09.04.1923 року.

З відповіді №6147/0620 від 24.09.2024 року, наданої Державним архівом Одеської області вбачається, що «у наявних метричних книгах про народження за 1923 рік релігійних установ м. Болград Ізмаїльського повіту (м. Болград Болградського району Одеської області) не виявлений запис про народження особи на ім`я « ОСОБА_2 » ІНФОРМАЦІЯ_6 » (а.с. 5).

З відповіді №5100.4.1-12476/51.1-24 від 11.11.2024 року, наданої Головним управлінням ДМС в Одеській області, вбачається, що відповідно до обліків Головного управління ДМС в Одеській області, громадянка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 не значиться (а.с. 6).

З наданої відповіді Болградської міської ради №3046/02-12 від 25.11.2024 року, вбачається, що книги метрики про народження громадян за 1940 рік відсутні (а.с. 7).

Також з відповіді №659/24.8.24 від 18.11.2024 року, Болградського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вбачається, що в архіві Болградського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районні Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) зберігаються книги державної реєстрації актів цивільного стану за період з 1949 року по теперішній час, книги які складені до 1949 року передані на зберігання до Державного архіву Одеської області в установленому законодавством порядку.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що заявником не надано достатніх доказів для встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту народження.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Згідно з п. 7 цієї ж Постанови суд вправі розглядати справи про встановлення факту родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки для заявника. Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин із мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах цивільного стану.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно із законом такі факти створюють юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналіз положень статті 315 ЦПК України свідчить про те, що факт родинних відносин між фізичними особами встановлюється у судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.

Згідно статті 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Отже, суди встановлюють юридичні факти тільки у разі, коли особою вчинено всі можливі заходи по отриманню необхідних документів. І тільки у разі наявності об`єктивних причин, які не залежать від волі особи, що обумовлюють неможливість отримання документу на підтвердження юридичного факту, такий факт може встановити суд у порядку окремого провадження, і такі факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Судом встановлено, що звертаючись до суду з заявою, ОСОБА_1 посилався на те, що встановлення даного факту йому необхідно для впорядкування документів, а також задля реалізації його особистих прав: родинного впорядкування, для створення генеалогічного дерева.

Судом вірно зазначено, що метою заявника є необхідність встановлення факту народження ОСОБА_2 , однак у поданій заяві зазначено лише узагальнену мету встановлення такого факту, без конкретизації того, для реалізації яких саме прав або законних інтересів заявника необхідне його встановлення, також доказів на підтвердження необхідності встановлення такого факту для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав заявника до суду не надано.

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Головченко О.А. про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що із поданої заяви необхідністю встановлення факту народження ОСОБА_2 зазначено лише узагальнену мету встановлення такого факту, також суд дійшов помилкового висновку про те, що заявником не надано до суду доказів на підтвердження необхідності встановлення такого факту, оскільки встановлення факту народження ОСОБА_2 потрібно ОСОБА_1 для впорядкування документів, а також задля реалізації особистих його прав: родинного впорядкування, колегія суддів залишає без задоволення, з огляду на таке.

Можливість встановлення судом будь-якого юридичного факту, у тому числі і родинних відносин, законодавець пов`язує з настанням для заявника певних юридичних наслідків.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав заявника, які наявні в реальній дійсності та не встановлюються на майбутнє.

Колегія суддів вважає, що посилання на те, що встановлення факту народження ОСОБА_2 потрібно ОСОБА_1 для впорядкування документів, а також задля реалізації особистих його прав, а саме родинного впорядкування не є підставою, у відповідності до вимог чинного законодавства для встановлення такого факту, приймаючи до уваги також, що заявник не надав до суду доказів того, які саме наслідки призведуть до встановлення факту, про який просить заявник.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Головченко Олександр Андрійович - залишити без задоволення.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 29 грудня 2025 року- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 30 березня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ Р.Д. Громік

______________________________________ С.М. Сегеда