Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №522/9305/24-Е — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1590/26

Справа № 522/9305/24-Е

Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області,в якому просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на його користь відшкодування заподіяної моральної шкоди у розмірі 65 189,10 грн.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що він є пенсіонером, 30.11.2022 року звернувся до відповідача з заявою про видачу пенсійного посвідчення.

Рішенням Одеського окружного суду від 19.04.2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Серед якого, визнано протиправною бездіяльністю Головного управління щодо неподання відомостей для виготовлення пенсійного посвідчення ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління подати відомості для виготовлення пенсійного посвідчення ОСОБА_1 .

Після чого, відповідач безпідставно продовжив свою протиправну бездіяльність, пояснюючи її надуманими причинами, внаслідок чого він був вимушений звертатися до органів держаної виконавчої служби за примусовим виконанням рішення суду, подавати скарги керівнику ГУ ПФУ в Одеській області, до Пенсійного фонду України та Мінсоцполітики.

Право бути забезпеченим пенсійним посвідченням вимагала докладати значні розумові, інтелектуальні зусилля, змушувала нервувати, викликала роздратованість та розчарування, що негативно вплинуло на звичайну організацію життя; неправомірна поведінка відповідача беззаперечно посилила розлади здоров`я.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , у рахунок відшкодування моральної шкоди 3000 гривень.

У задоволені решти вимог відмовлено.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2025 року заяву представника відповідача Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди - залишено заяву без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - Татрулаідзе Л.Т. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач не надав жодних доказів заподіяння йому або членам його сім`ї страждань діями відповідача, які є предметом спору та які позивач вважає протиправними, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльністю відповідача.

Також зазначено, що позов в додатками Головному управлінню направлено до електронного кабінету лише 03.01.2025, після подачі останній клопотання про перегляд заочного рішення, тому Головне управління було позбавлено можливості ознайомлення з матеріалами справи і надати своєчасно відзив по справі.

Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано прийняв до уваги розрахунок позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення без змін.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться.

Пунктом 1 ч. 4, п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.

Відповідно п. 1 ч. 1, ч. ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднанні з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 - 5 цієї частини.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Тому, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позов, судом першої інстанції враховано засади розумності та справедливості, характер й глибину душевних моральних страждань.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 -є пенсіонером, якому призначена пенсія по інвалідності відповідно до ст. 21 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-XII).

30.11.2022 року ОСОБА_1 надіслав Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області заяву про виготовлення пенсійного посвідчення (а. с. 11).

20.12.2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області направило ОСОБА_2 повідомлення, в якому вказано документи, які необхідно надати (а. с. 12).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року у справі № 420/19066/22, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Серед іншого, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо неподання відомостей для виготовлення пенсійного посвідчення ОСОБА_1 з електронною копією фотокартки ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України у складі зведених відомостей в електронній формі для виготовлення пенсійного посвідчення ОСОБА_1 ; щодо невидачі пенсійного посвідчення ОСОБА_1 на підставі поданої заяви від 30 листопада 2022 року на виготовлення пенсійного посвідчення та доданих до неї документів. Судове рішення набрало законної сили 14 вересня 2023 року та не оскаржувались в касаційному порядку.

26.09.2023 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 420/19066/22 про зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області подати відомості для виготовлення пенсійного посвідчення ОСОБА_1 з електронною копією фотокартки ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України у складі зведених відомостей в електронній формі для виготовлення пенсійного посвідчення ОСОБА_1 та видати пенсійне посвідчення ОСОБА_1 на підставі поданої заяви від

30 листопада 2022 року на виготовлення пенсійного посвідчення та доданих до неї документів (а. с. 22).

06.10.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про примусове виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року у справі № 420/19066/22 (а. с. 23).

10.10.2023 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щегловою Є.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 420/19066/22, виданого Одеським окружним адміністративним судом 26 вересня 2023 року, про зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області подати відомості для виготовлення пенсійного посвідчення ОСОБА_1 з електронною копією фотокартки ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України у складі зведених відомостей в електронній формі для виготовлення пенсійного посвідчення ОСОБА_1 та видати пенсійне посвідчення ОСОБА_1 на підставі поданої заяви від 30.11.2022 року на виготовлення пенсійного посвідчення та доданих до неї документів (а. с. 24).

У вказаній постанові, зокрема, вказано про необхідність боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

В зв`язку із невиконанням ГУ ПФУ в Одеській області рішення суду у справі № 420/19066/22 у зазначений строк, позивач 26.10.2023 року звернувся до державного виконавця із клопотанням. В якому просив винести постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, в якій встановити новий строк виконання рішення протягом 10 робочих днів, та попередити боржника про кримінальну відповідальність (а. с. 25).

30.10.2023 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щегловою Є.В. винесено постанову у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 про накладення штрафу. Відповідно до п. 2 резолютивної частини якої боржника зобов`язано виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення (а. с. 26).

Крім того, головним державним виконавцем Щегловою Є. В. винесено вимогу державного виконавця про необхідність у триденний строк з моменту отримання вимоги державного виконавця виконати вимоги виконавчого листа, а саме: подати відомості для виготовлення пенсійного посвідчення ОСОБА_1 з електронною копією фотокартки ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України у складі зведених відомостей в електронній формі для виготовлення пенсійного посвідчення ОСОБА_1 та видати пенсійне посвідчення ОСОБА_1 на підставі поданої заяви від 30 листопада 2022 на виготовлення пенсійного посвідчення та доданих до неї документів та надіслати на адресу Відділу копії підтверджуючих документів. В разі не виконання вищевказаної вимоги державного виконавця, повідомити ПІБ, дату та рік народження, а також РНОКПП посадової особи відповідальної за виконання законних вимог державного виконавця при примусовому виконанні рішення суду та надати на адресу Відділу пояснення у зв`язку з його невиконанням (а. с. 27).

Враховуючи невиконання ГУ ПФУ в Одеській області рішення суду у справі № 420/19066/22 у строк, встановлений у пункті 2 резолютивної частини постанови головного державного виконавця Відділу ПВР Щеглової Є.В. від 30 жовтня 2023 року, позивач 16.11.2023 року звернувся із клопотанням про необхідність винесення постанови про накладення на боржника штрафу у подвійному розмірі, надіслання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, вжиття заходів примусового виконання рішення, передбачених Законом № 1404-VIII та складення протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 188-13 КУпАП відносно начальника ГУ ПФУ в Одеській області (а. с. 28-29).

17.11.2023 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щегловою Є.В. винесено постанову у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 про накладення штрафу, відповідно до п. 2 якої боржника зобов`язано виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення (а. с. 30).

02.11.2023 року ГУ ПФУ в Одеській області повідомлено ОСОБА_3 про надходження паперового пенсійного посвідчення до ГУ ПФУ в Одеській області та поінформовано про необхідність звернення з паспортом до відділу обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян (а. с. 31).

06.11.2023 року ОСОБА_1 звернувся до зазначеного структурного підрозділу ГУ ПФУ в Одеській області, в якому отримав пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 , видане Пенсійним фондом України 17 жовтня 2023 року, у полі розміром 35,0 х 50,0 мм для ідентифікації власника посвідчення якого розміщена чорно-біла фотокартка.

Позивач вказує, що у своєму електронному кабінеті веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України у вкладці «Мої звернення» виявлено, що від його імені 12 жовтня 2023 року о 17 год. 14 хв. через фронт-офіс подано заяву на виготовлення пенсійного посвідчення (номер звернення 2031), на підставі якої видано 06 листопада 2023 року пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 . При цьому, на першому аркуші вищезазначеної заяви розміщена чорно-біла фотокартка, яка також прикріплена окремо серед доданих до заяви документів. На останньому (третьому) аркуші заяви кульковою ручкою синього кольору рукописно виконано запис дати «12»10.2023 року, напроти графи «Підпис заявника» поверх аркушу бланку заяви розміщено окремий аркуш паперу розміром приблизно 60,0 х 18,0 мм, на якому кульковою ручкою синього кольору рукописно виконано відображення підпису, схожого на його особистий підпис. Заяву від 12 жовтня 2023 року не оформлював та не підписував, з будь-якими зверненнями до ГУ ПФУ в Одеській області та до його структурних підрозділів (сервісних центрів, фронт-офісів) 12 жовтня 2023 року не звертався, та враховуючи подальше невиконання рішення суду у справі № 420/19066/22, 13 листопада 2023 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із скаргою на дії його посадових осіб, в якій, серед іншого, порушив питання необхідності організації та забезпечення видачі пенсійного посвідчення на підставі поданої заяви від 30 листопада 2022 року на виготовлення пенсійного посвідчення із кольоровою фотокарткою у полі розміром 35,0 х 50,0 мм для ідентифікації власника посвідчення.

28.11.2023 року, на скаргу ОСОБА_1 , ГУ ПФУ в Одеській області повідомлено, що для отримання пенсійного посвідчення з кольоровою фотокарткою необхідно повторно звернутись із новою заявою до структурного підрозділу ГУ ПФУ в Одеській області або подати її через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України (а. с. 45).

08.01.2024 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Пенсійного фонду України, в якій порушив питання необхідності надання начальнику ГУ ПФУ в Одеській області обов`язкового до виконання доручення щодо організації та забезпечення видачі пенсійного посвідчення на підставі поданої заяви від 30 листопада 2022 року на виготовлення пенсійного посвідчення із кольоровою фотокарткою у полі розміром 35,0 х 50,0 мм для ідентифікації власника посвідчення (а. с. 46-47).

07.02.2024 року, розглянувши вказану скаргу, листом Пенсійного фонду України від 07 лютого 2024 року № 4329-1429/П-10/8-2800/24 повідомлено, що наказом ГУ ПФУ в Одеській області від 02 грудня 2023 року № 1-С «Про порушення дисциплінарного провадження» стосовно ОСОБА_4 , головного спеціаліста відділу обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Одеській області, порушено дисциплінарне провадження. Також зазначеним листом поінформовано про наголошення керівнику ГУ ПФУ в Одеській області на необхідності посилення контролю за діями працівників та забезпечення дотримання норм Порядку № 26-1 (а. с. 63).

09.02.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства соціальної політики України з проханням надати Пенсійному фонду України обов`язкове для виконання доручення щодо необхідності вирішення питання з організації та забезпечення видачі пенсійного посвідчення на підставі поданої заяви від 30 листопада 2022 року на виготовлення пенсійного посвідчення із кольоровою фотокарткою у полі розміром 35,0 х 50,0 мм для ідентифікації власника посвідчення (а. с. 64).

01.03.2024 року листом Мінсоцполітики, ОСОБА_1 повідомлено про доручення Пенсійному фонду України вирішити питання видачі пенсійного посвідчення на підставі заяви від 30 листопада 2022 року та повідомити про результати проведеної роботи Мінсоцполітики. Листом ГУ ПФУ в Одеській області від 27 лютого 2024 року № 1500-0203-8/30000 його повідомлено про надходження пенсійного посвідчення до ГУ ПФУ в Одеській області та можливість його отримання (а. с. 81).

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 226217, виданої Обласною медико-соціальною експертною комісією № 1 Комунальної установи «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» 07 жовтня 2022 року ОСОБА_1 визначено потребу в постійному сторонньому догляді (а. с. 87).

Колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За положеннями статті 129-1 Конституції України обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Згідно принципу змагальності сторін, необхідним є доведення обставин, які покладені в основу обґрунтування відповідних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (пункти 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(зі змінами та доповненнями).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Згідно статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Тобто, для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість наявності одночасно інших трьох умов, як елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, а саме: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.

Обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позову, ОСОБА_1 посилався на те, що ГУ ПФУ в Одеській області тривалий час не вчиняв дії, направлені на виготовлення пенсійного посвідчення, вимагав додаткові документи та нові заяви, внаслідок чого позивач вимушений звернутися за захистом свого права на видачу пенсійного посвідчення до суду.

Бездіяльність відповідача породжувала почуття невизначеності, незахищеності, відчаю та несправедливості, що викликало у гострі переживання та приступи тривоги; спричинили погіршення і так важкого стану здоров`я, загострення хронічних хвороб серця.

Установивши, надмірну тривалість видачі посвідчення, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Також, колегія суді в повній мірі погоджується із тим, що суд першої інстанції, з урахуванням вимог розумності та справедливості правильно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу.

Вказане узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження №14-538цс19), згідно з якою визначаючи розмір відшкодування суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що Головне управління було позбавлено можливості ознайомлення з матеріалами справи і надати своєчасно відзив по справі, спростовується матеріали справи, з яких вбачається, що позовну заяву з додатками, відповідач отримав 12.06.2024 року, а не 03.01.2025 року, як вказує апелянт, що підтверджується довідкою про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету (а. с. 89).

Також, колегія суддів, звертає увагу, що в матеріалах справи наявні заява представника відповідача, про ознайомлення з матеріалами справи, яка сформована в системі «Електронний суд» 02.07.2024 року та про розгляд справи без участі представника відповідача, яка сформована в системі «Електронний суд» 28.08.2024 року.

Доводи апеляційної скарги щодо не доведеності позивачем завданої моральної шкоди, не надання доказів протиправності дій, рішень та бездіяльності ГУ ПФУ в Одеській області, є необґрунтованими, оскільки судом встановлено порушення прав позивача внаслідок протиправної бездіяльності відповідача та наявність шкоди, заподіяної такою бездіяльністю.

Протиправність дій, рішень та бездіяльності полягає у тривалому невиконанні судового рішення, що набрало законної сили, ухваленого на користь позивача, що встановлено судовими рішеннями. Такі дії та бездіяльність, безумовно негативно впливають на моральний стан позивача та призводять до душевних страждань.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

Є.С. Сєвєрова