Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №750/15202/25 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/15202/25

Провадження № 2/750/591/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді Косенка О.Д.,

секретарів судового засідання Ткаченко К.Д., Суконнова В.М.

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Гайдук А.В.

педагога - Вишківської В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гайдука Антона Володимировича до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, третя особа: Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради,

в с т а н о в и в:

До Деснянського районного суду м. Чернігова звернулася з позовом ОСОБА_1 (далі - Позивач) в особі представника - адвоката Гайдука Антона Володимировича до ОСОБА_2 (далі - Відповідач) про визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_1 , третя особа: Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради.

Позовна заява обґрунтована тим, що 03.06.2017 між сторонами спору було зареєстровано шлюб, який рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 25.09.2023 (справа 750/11523/23) розірвано. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_4 .

У 2022 році у зв`язку з початком збройної агресії рф проти України, воєнним станом, частими ракетними обстрілами та іншою небезпекою, пов`язаною із бойовими діями, Позивачка разом із донькою виїхали до Німеччини, де проживають по цей час. Після цього спільне проживання Позивачки з Відповідачем припинилось повністю, у сторін сформувалися окреме господарство та побут, спілкування майже не відбувалося.

Разом з тим, незважаючи на припинення шлюбу, питання, з ким буде проживати після розлучення донька сторін, ОСОБА_3 , юридично залишилось невирішеним. Це створює правову невизначеність та складнощі у вирішенні окремих питань, пов`язаних з вихованням доньки Позивачкою (зокрема у соціальній, освітній, юридичній і т.д. сферах), a також реалізацією її прав та інтересів. На даний час донька залишається зареєстрованою у квартирі Відповідача, хоча фактично з літа 2022 року постійно проживає з Позивачкою у Німеччині (місто Крефельд, Земля Північна Рейн-Вестфалія).

У Німеччині ОСОБА_1 та ОСОБА_3 отримали статус «біженців», забезпечені житлом та щомісячною допомогою від держави, якої їм вистачає на всі потреби.

Виховання доньки, її утримання та забезпечення її соціально-побутових умов проживання здійснюється Позивачкою самостійно, яка має стабільний дохід (що підтверджується доказами) та самостійно оплачує всі витрати. На даний час, після проходження курсу вивчення німецької мови та отримання відповідного сертифікату. ОСОБА_1 проходить стажування з подальшим працевлаштуванням.

Як зазначає Позивачка, між нею та донькою велика прив`язаність одне до одного, хороший психологічний контакт та емоційний зв`язок. Доньці комфортно проживати з матір`ю, вона має окрему власну кімнату у квартирі та забезпечена всіма необхідними речами та засобами для проживання, навчання, реалізації творчого потенціалу та всебічного розвитку.

На даний час донька ходить у перший клас школи, також відвідує гурток з вокалу (до цього займалась танцями). Мати постійно дбає про забезпечення належного стану здоров`я дитини та проходження належних медичних обстежень. Зокрема, дитина має усі передбачені медичними стандартами щеплення. Батько бачиться з дитиною за допомогою відеозв`язку і мати не перешкоджає їх спілкуванню.

Ухвалою суду від 01 грудня 2025 року прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 12.01.2026, визначено сторонам строк для подачі заяв по суті. Цією ж ухвалою зобов`язано Управління (службу) у справах дітей Чернігівської міської ради надати суду висновок про визначення місця проживання дитини.

Відповідач у підготовче засідання не з`явився, у зв`язку з чим підготовче засідання було відкладено на 27.01.2026.

27 січня 2026 року ухвалою суду яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче засідання, справу призначено до розгляду по суті.

Відповідач в судові засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомляв, жодних заяв від нього не надходило.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 23.01.2023 у справі 496/4633/18, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21, від 30.08.2023 у справі № 910/10477/22.

Третя особа через систему «Електронний Суд» 05.01.2026 та 27.01.2026 надала до суду заяви про проведення розгляду справи без участі представника, рішення у справі просить прийняти з урахуванням інтересів дитини. Аналогічна заява надійшла через канцелярію суду 05.02.2025 разом із висновком про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 .

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку Позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала суду пояснення. Аналогічні змісту позовної заяви. Крім того, пояснила, що приблизно чотири з половиною роки до та після розірвання шлюбу з Відповідачем їхня спільна донька ОСОБА_3 постійно проживала разом з нею удвох. З літа 2022 року позивач разом з дочкою проживають у Німеччині, де для дитини створені всі умови для виховання та розвитку, вони винаймають житло, отримують соціальні виплати від держави як біженці. Донька відвідує школу та гуртки, отримує медичне забезпечення. Позивачка зазначає, що перебування в Німеччині убезпечує доньку від стресових ситуацій, пов`язаних з війною в Україні, дитина почувається там комфортно та спокійно.Близько двох з половиною років після переїзду до Німеччини відповідач взагалі не цікавився сім`єю, не телефонував, матеріально не підтримував. Близько року тому Відповідач зателефонував з погрозами, що якщо Позивачка не привезе дитину в Україну, то він буде звертатися до суду з позовом про позбавлення її батьківських прав. Також Відповідач надсилав голосові повідомлення з погрозами.

Представник Позивача адвокат Гайдук А.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити, надав суду пояснення, аналогічні змісту позову. Звернув увагу суду, що між сторонами справи існують не врегульовані у добровільному порядку розбіжності щодо визначення місця дитини. Існування спору підтверджується як самим фактом звернення Позивачки до суду, так і її поясненнями щодо поведінки Відповідача. Для підтвердження, серед іншого обставин існування спору, стороною Позивача заявлено клопотання про виклик свідків. Також визначення місця проживання разом з матір`ю, з огляду на реєстрацію дитини за місцем проживання батька, у разі їхнього повернення в Україну спростить визначення місця навчання, отримання медичних послуг та вирішення інших побутових питань.

Судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 14).

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано 03.06.2017, що підтверджується Актовим записом про шлюб № 767 Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (а.с. 13).

Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 25.09.2023 (справа 750/11523/23) шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 15-17).

Згідно з витягу з Реєстру територіальної громади від 04.09.2025 № 2025/012882637 ОСОБА_3 зареєстрована за адресою батька: АДРЕСА_1 (а.с. 19).

З 2022 року дитина постійно проживає з Позивачкою у Німеччині (місто Крефельд, Земля Північна Рейн-Вестфалія), про свідчить посвідка на проживання (а.с.20-22, 23-25).

У Німеччині ОСОБА_1 та ОСОБА_3 отримують щомісячною допомогу від держави, що підтверджується відповіддю Центру зайнятості про призначення допомоги по безробіттю (а.с. 26-37).

Згідно договору оренди житла Позивач з 01.05.2024 року орендує житло у будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 80 м? (а.с.46-48).

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міськради від 03.02.2026 № 84 затверджено висновок про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 (а.с. 90-92).

За змістом висновку батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які розірвали між собою шлюб 25.09.2023.

ОСОБА_1 разом з дочкою проживають в Німеччині та повертатися до України найближчим часом не планують, про що ОСОБА_1 повідомила у телефонному режимі. У телефонній розмові з спеціалістами управління (Служби) у справах дітей Чернігівської міськради батько дитини ОСОБА_2 повідомив, що більше року у м. Чернігові не проживає, місце свого проживання не вказав, не заперечує проти проживання дитини разом з матір`ю.

Питання визначення місця проживання дитини було розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 26.01.2026 у присутності представника ОСОБА_1 адвоката Гайдука А.В. Ураховуючи відсутність батьків та дитини на території м. Чернігова, на даний час розглянути питання визначення місця проживання ОСОБА_3 не має можливості.

У судовому засіданні за участі педагога - ОСОБА_5 , з`ясовано думку малолітньої ОСОБА_3 щодо визначення її місця проживання.

Малолітня пояснила, що на даний час вона проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 у Німеччині. Їй подобається перебувати у Німеччині, у неї є своя кімната, вона забезпечена іграшками, шкільним приладдям тощо. Там вона ходить у школу, займається фігурним катанням, має друзів з якими спілкується. Разом з мамою змістовно проводить дозвілля, а саме: гуляють по місту, відвідують атракціони, музеї. З татом вона спілкується у телефонному режимі, мама перешкод у їхньому спілкуванні не чинить. Хотіла б проживати і з татом і з мамою, але більше з мамою у Німеччині.

Допитана судом у якості свідка ОСОБА_6 показала суду, що вона є тіткою та хрещеною ОСОБА_3 , яка на даний час проживає разом з матір`ю у Німеччині. Свідок також певний час проживала разом з ними у Німеччині. ОСОБА_3 забезпечена житлом, відвідує школу, займається танцями. Відповідач створила для неї всі необхідні умови, займається вихованням та матеріальним забезпеченням доньки. Коли сторони спору перебували у шлюбі, певний час між ними існували нормальні відносини. Проте, у подальшому відносини погіршилися, при цьому Відповідач грубо поводився із Позивачкою, вживав нецензурну лайку, що призводило до стресових ситуацій для Позивачки та доньки. Також він погрожував Позивачці, що якщо вона добровільно не привезе доньку до нього, то він все одно її забере.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні надала суду показання, згідно з якими вона є двоюрідною сестрою Позивачки, яка проживає на даний час разом із донькою ОСОБА_3 у Німеччині. Вона постійно спілкується із сестрою, а тому від неї знає, що близько двох років після виїзду до Німеччини, батько ОСОБА_8 взагалі не цікавився долею дитини, Позивачка самостійно забезпечує виховання та утримання доньки. Пізніше Відповідач почав телефонувати та погрожувати Позивачці відібранням дитини. Також він телефонував до свідка, щоб вона сприяла негайному поверненню ОСОБА_3 в Україну. При цьому з його боку розмова носила агресивний характер із застосуванням ненормативної лексики та погрозами.

Заслухавши учасників справи, свідків, дослідивши письмові матеріали, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову.

Частиною 1 ст. 161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини необхідно брати до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по - перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі ст. ст. 76, 77, 79, 80, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд доходить висновку, що доводи Позивача, наведені у позовній заяві підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Відповідач у свою чергу заперечень з приводу визначення місця проживання дитини не надав.

Натомість, суд зауважує на необхідності при вирішенні питання визначення місця проживання дитини першочергового врахування найкращих інтересів дитини, які мають переважати над інтересами батьків у проявах своїх батьківських (материнських) почуттів та бажанні перебувати разом з дитиною.

З матеріалів справи вбачається, що найкращим інтересам ОСОБА_3 , станом на час розгляду справи судом, відповідатиме саме перебування її разом з Позивачкою, яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий і соціальний розвиток, рівень життя необхідний для такого розвитку, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, навчанні. Вона створює всі необхідні умови для комфортного проживання, займається питаннями здоров`я, забезпечують регулярні обстеження, контролює навчання ОСОБА_4 , забезпечує всім необхідним для належного та різностороннього розвитку дитини.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України в редакції Закону № 2038-VIII від 17.05.2017, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Частинами 5,6 указаної норми передбачено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо. Таку правову позицію висловила Об`єднана палата КЦС ВС від 11.12.2023 року у справі № 523/19706/19.

Отже неможливість органу опіки та піклування розглянути питання визначення місця проживання ОСОБА_3 , про що зазначено у відповідному висновку, не є перешкодою для з`ясування у судовому засіданні усіх обставин справи та ухвалення судового рішення, яке має забезпечити найкращі інтереси дитини.

Стосовно забезпечення найкращих інтересів малолітньою ОСОБА_3 у зв`язку з її перебуванням за межами України, суд також звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у постановах КЦС ВС від 14.06.2023 у справі № 760/31518/21, від 09.02.2023 у справі № 753/572/20, від 27.09.2023 у справі № 295/15287/21, від 25.09.2024 у справі № 522/10087/23 та ін.

Позивач разом із донькою виїхали до Німеччини, де отримали статус «біженців» та тимчасовий захист і перебувають тепер, тож на сьогодні дитині безпечніше залишатися з матір`ю у стійкому та безпечному середовищі.

Судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком, що фактично призводить до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину.

Визначення місця проживання ОСОБА_3 з матір`ю не впливатиме на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Суд зауважує, що тимчасове проживання дітей за кордоном, з огляду на воєнний стан в України, не суперечить інтересам дитини, а навпаки сприятиме розширенню її світогляду, добре позначиться на духовному та інтелектуальному розвитку. Зважаючи на вікові зміни дитини, її розвиток та потреби, кожний із батьків не позбавлений права порушувати у майбутньому питання щодо зміни місця проживання з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 та п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

З урахуванням принципу диспозитивності у цивільному процесі, оскільки Позивач, на користь якого ухвалюється рішення, не заявляє про розподіл судових витрат, суд такий розподіл не здійснює.

Керуючись ст. ст. 19, 141, 150, 155, 160, 161, 180, 181, 182, 183, 191 Сімейного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 7, 9, 10, 12, 76-81, ЦПК України,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, третя особа - Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради задовольнити повністю.

Визначити місце проживання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 , з матір`ю дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Чернігівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Третя особа: Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, вул. І. Мазепи, 19, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ: 43649710.

Суддя