Рішення від 30 березня 2026 р. у справі №635/9822/25 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 635/9822/25

провадження № 2/619/328/26

Рішення

іменем України

31 березня 2026 року,

м. Дергачі,

Дергачівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Нечипоренко І.М., за участю секретаря судового засідання Міщенко О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 635/9822/25,

ім`я (найменування) сторін:

позивачка: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

вимоги позивача: про стягнення частини ринкової вартості транспортного засобу в порядку поділу майна подружжя,

представниця позивачки: Череватенко І.М. (у режимі відеоконференції),

представниця відповідача: Болотова Е.І. ( у режимі відеоконференції).

Стислий виклад позиції позивачки та заперечення відповідача.

ОСОБА_1 , у інтересах якої діє представниця – адвокат Череватенко І.М. у системі «Електронний суд» 17.11.2025 звернулася до Харківського районного суду Харківської області з позовом, у якому просить стягнути з відповідача в порядку поділу майна подружжя 1/2 частину ринкової вартості транспортного засобу Toyota RAV4, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1998 см3, що становить 189000,00 грн. У обґрунтування позову зазначено, що 24 грудня 2015 року вони уклали шлюб, під час перебування у якому придбали транспортний засіб Toyota RAV4, номер НОМЕР_1 , який зареєстрували на ім`я відповідача. У 2021 році вони припинили шлюбно-сімейні відносини. Нещодавно вона випадково дізналася, що ОСОБА_2 у серпні 2025 року продав належний їм на праві спільної сумісної власності спірний транспортний засіб, а згоди на продаж транспортного засобу вона не давала. Зазначене беззаперечно свідчить, що продаж транспортного засобу було здійснено не в інтересах сім`ї, а виключно в інтересах ОСОБА_2 , оскільки з 2021 року ОСОБА_2 не проживає разом з ОСОБА_1 та не веде спільного господарства та має окремі бюджети. Оскільки під час шлюбу подружжям було набуте майно у вигляді транспортного засобу, то таке майно підлягає поділу між подружжям. Згідно зі звітом про оцінку майна від 12.11.2025, виконаним ТОВ «Базіс-Центр» ринкова вартість колісного транспортного засобу Toyota RAV4, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1998 см3 станом на 12.11.2025 становить 378 000 грн.

Представницею відповідача надано відзив, за змістом якого просить у позові відмовити у повному обсязі в зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю належними та допустимим доказами. При припиненні подружніх стосунків у 2021 році між сторонами була досягнута домовленість про поділ спільного майна, а саме: Позивачу залишається у користуванні все придбане за час спільного проживання (побутова техніка, електроприбори, меблі, ін.), що залишилось у будинку Позивача, а Відповідачу залишається транспортний засіб Toyota RAV4, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який було ним придбано за власні кошти. Позивач додав до позовної заяви звіт про оцінку майна від 12.11.2025, виконаний ТОВ «Базіс-Центр», де визначена ринкова вартість спірного транспортного засобу станом на 12.11.2025 - 378000,00 грн, виключно з єдиною метою проведення оцінки – визначення ринкової вартості майна для розрахунку судового збору. Крім того, як свідчить титульний аркуш Звіту, його замовником є Череватенко Ірина Миколаївна (адвокат), а не Позивач у даній справі. До позовної заяви не доданий договір про надання правової допомоги, що надається адвокатом Череватенко І.М., тому не є можливим встановити наявність повноважень представника Позивача ОСОБА_3 укладати договір на проведення оцінки майна спірного майна (транспортного засобу), не наданий сам укладений договір на проведення оцінки майна, який є багатостороннім, сторонами якого виступає сам Позивач, адвокат Череватенко І.В. та ТОВ «Базіс-Центр», що не надає підстав для визнання Звіту належним доказом. У Звіті (арк.4) вказано наступне: «Розрахунки виконані на базі вихідної інформації, наданої Замовником і зібраної в ході обстеження Об`єкта. Уся надана інформація про об`єкт оцінки, перевірка якої неможлива за об`єктивними причинами або виходить за рамки компетенції експертної групи, розглядається як достовірна і така, що не потребує додаткового аналізу. Стан об`єкта оцінки на момент оцінки визначався та оцінювався шляхом візуального огляду на підставі замірів, спостережень, вивчення необхідної технічної документації». Вищевикладена у Звіті інформація є неправдивою, адже візуальний огляд на підставі замірів, спостережень, вивчення необхідної технічної документації спірного транспортного засобу оцінювачем ОСОБА_4 12.11.2025 не проводився та не міг бути проведений. Складання та надання Звіту є можливим виключно після проведення оцінювачем ОСОБА_4 огляду спірного майна, яке не було здійснено і не могло бути здійснено, так як на даний час транспортний засіб знаходиться у нового власника. Враховуючи вищевикладене, за обґрунтованою впевненістю Відповідача, Звіт містить ознаки сфальсифікованого документа, в якому також зазначені і неправдиві відомості.

Представницею позивачки надано відповідь на відзив, за замістом якої відзив не обґрунтований та не відповідає дійсним обставинам справи. У своєму відзиві представник відповідача зазначає, що при припиненні подружніх стосунків у 2021 році між сторонами була досягнута домовленість про поділ спільного майна, однак жодних доказів наявності такої домовленості, як і придбання автомобіля за власні кошти відповідача до суду не надає. Одночасно у відзиві представник відповідача фактично визнає, що під час перебування у шлюбі сторонами, крім іншого, було придбано транспортний засіб Toyota RAV4, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1998 см3, та зареєстровано на ОСОБА_2 . Таким чином сторона відповідача визнає, що вказаний транспортний засіб є майном набутим подружжям під час перебування у шлюбі. Щодо оцінки транспортного засобу слід зазначити, що під час замовлення оцінки, оцінювачем було перевірено повноваження представника позивач після чого суб`єктом оціночної діяльності було складено та видано звіт представнику позивача. З вищевказаного вбачається, що жодних порушень допущено не було. Окрім того представником відповідача не надано свого розрахунку та не заявлено клопотання про призначення відповідної експертизи.

Представницею відповідача надано заперечення, за змістом яких з огляду на наданий Позивачем Звіт про незалежну оцінку, він не може бути прийнято судом як належний та допустимий доказ, оскільки, Звіт не містить опис об`єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; дату завершення складення звіту, висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства; мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки; переліку нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка; перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки; виклад усіх припущень, у межах яких проводилася оцінка; опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки; висновки щодо аналізу існуючого використання та найбільш ефективного використання об`єкта оцінки; виклад змісту застосованих методичних підходів, методів та оціночних процедур, а також відповідних розрахунків, за допомогою яких підготовлено висновок про вартість майна; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість; додатки з копіями всіх вихідних даних, а також у разі потреби - інші інформаційні джерела, які роз`яснюють і підтверджують припущення та розрахунки.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 19.11.2025 справу передано за територіальною підсудністю на розгляд Дергачівського районного суду Харківської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2025 справу №635/9822/25 розподілено судді Нечипоренко І.М.

Ухвалою суду від 12.12.2025 було залишено без руху та 16.12.2025 представницею позивача було усунуто недоліки.

Відповідно до ухвали суду від 19.12.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 26.01.2026, яке було відкладено на 23.02.2026 у зв`язку з витребуванням доказів, на 26.03.2026 у зв`язку з викликом спеціаліста у судове засідання, де оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, яке буде проголошено в цьому судовому засіданні 31.03.2026 о 09 год 00 хв.

Представниця позивачки у судовому засіданні в режимі відео конференції позовні вимоги підтримала.

Представниця відповідача у судовому засіданні в режимі відео конференції проти позову заперечувала.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 24.12.2015 (а.с. 13).

Транспортний засіб Toyota RAV4, 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований 24.07.2019 на ім`я ОСОБА_2 .

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У відповідності до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі – СК України) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно зі ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч. 1 ст. 369 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Як передбачено статтею 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (частина сьома статті 57 СК України).

Частиною 1 ст. 370 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч. 3 ст. 370 ЦК України, виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

З огляду на зазначені норми матеріального права, за загальним правилом, поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

За правилом частин першої-третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Загальними засадами цивільного законодавства є, в тому числі, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України).

У випадку поділу між подружжям неподільної речі виплата одному з подружжя компенсації його частки у майні здійснюється за дійсною (ринковою) вартістю цього майна на час розгляду справи, а у разі неможливості її встановлення визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно, оскільки присудження одному з подружжя компенсації його частки у майні за ціною, нижчою ніж ринкова вартість цього майна, є порушенням права одного з подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, провадження № 61-9018сво18).

Суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

У постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 299/2490/16 та від 04 жовтня 2023 року у справі № 345/2224/20 зазначено, що поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 Цивільного кодексу України.

Метою позивачки є поділ спільного сумісного майна подружжя. Таким майном є неподільна річ – автомобіль.

За відомостями Єдиного державного реєстру транспортних засобів 19.08.2025 спірний автомобіль був зареєстрований за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу через електронні сервіси та зовнішні ресурси.

Відповідно до Звіту про незалежну оцінку, складеного ТОВ «Базіс-Центр» (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №71/2024 від 06.02.2024), складеного на замовлення адвоката Череватенко Ірини Миколаївни, вартість автомобіля Toyota RAV4, 2006 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , станом на 12.11.2025 становить 378000,00 грн.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначаються Законом України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі – Закон № 2658-ІІІ).

Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону № 2658-ІІІ процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону № 2658-ІІІ звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з: оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності – суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Отже, документом, який може підтверджувати проведення оцінки майна є звіт про оцінку майна, складений відповідно до вимог законодавства України.

За змістом статей 31, 33 Закону № 2658-ІІІ оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності зобов`язані, зокрема дотримуватися під час здійснення оціночної діяльності вимог цього Закону та нормативно-правових актів з оцінки майна. Спори, пов`язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до пп. «г» п. 4.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом від 24.11.2003 № 142/5/2092, у звіті (акті) або висновку експерта про оцінку КТЗ зазначається така інформація: г) питання (завдання), що поставлені перед оцінювачем (експертом) (мета оцінки).

Отже, згідно із вимогами законодавства, будь-яка експертна оцінка нерухомості має мету проведення. Ця мета обов`язково вказується в документах, які є результатом проведення роботи. І самі ці документи можуть бути законно використані тільки з цією зазначеною метою.

Як убачається із наданого звіту метою оцінки є визначення ринкової вартості майна для розрахунку судового збору і цей звіт може бути використаний тільки за вищезгаданою метою оцінки. Розрахунки виконані на базі вхідної інформації, наданої Замовником і зібраної в ході обстеження об`єкта. Стан об`єкта оцінки на момент оцінки визначався та оцінювався шляхом візуального огляду на підставі замірів, спостережень, вивчення необхідної технічної документації. Експертний висновок ґрунтується на тому, що надана Замовником та отримана із інших джерел інформація була правдивою в не піддавалася незалежної перевірки.

До того ж, спірний автомобіль проданий та знаходиться у користуванні іншої особи, що унеможливлювало здійснення оцінки шляхом візуального огляду автомобіля на підставі замірів, спостережень, як про це зазначено у звіті, до якого не додано відповідних фотографій на підтвердження огляду та фотографування саме спірного автомобіля.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Враховуючи викладене, ринкова вартість спірного автомобіля, яка зазначена у Звіті про незалежну оцінку майна від 12.11.2025 не стосується предмета доказування у цій справі, оскільки метою оцінки було визначення ринкової вартості майна для розрахунку судового збору, а не з метою визначення дійсної (ринкової) вартості цього майна, що впливає на точність оцінки, отже, наданий Звіт не є належним доказом.

Звіт про оцінку майна від 23.01.2026, складений суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_6 , який наданий в системі «Електронний суд» представницею позивачки 26.01.2026, залишений без розгляду відповідно до ухвали суду від 23.02.2026 у зв`язку з пропуском строку на подачу доказу.

Інших будь-яких доказів щодо дійсної (ринкової) вартості спірного автомобіля представницею позивачки не надано, клопотань про призначення експертизи з метою визначення вартості автомобіля, не заявляла.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають, судовий збір залишається за рахунок позивачки.

Керуючись ст. 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення частини ринкової вартості транспортного засобу в порядку поділу майна подружжя – відмовити.

Надіслати представникам сторін копію судового рішення в електронній формі у порядку, визначеному законом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя І. М. Нечипоренко