Вирок від 29 березня 2026 р. у справі №183/1278/20 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/1278/20

№ 1-кп/183/522/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області кримінальне провадження № 12020040350000052 від 09.01.2020 стосовно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с-ща Губиниха Самарівського району Дніпропетровської області, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останні рази:

- 25.02.2014 Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки; на підставі ст.71 КК України частково приєднано не відбутий строк 3 роки 1 місяць за вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31.01.2013 - до відбуття 5 років 1 місяць. 11.05.2019 звільнений з Слонянської ВК Дніпропетровської області (№21) по відбуттю строку покарання,

- 29.01.2026 Самарівським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді громадських робіт строком на двісті годин. Покарання не відбуте,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України,

в с т а н о в и в:

19 грудня 2019 року приблизно о 13 годині 45 хвилин ОСОБА_5 проходив повз огородженої території заводу АТ «Інтерпайп Новомосковський трубний завод», що розташований за адресою:вул. Сучкова, 115, м. Новомосковськ (нині – м. Самар), Дніпропетровська область, а особа (кримінальне провадження стосовно якої ухвалою суду від 18.08.2022 закрито у зв`язку зі смертю обвинуваченого) (далі – Особа) перебував за парканом на території вказаного заводу та запропонував ОСОБА_5 спільно, таємно викрасти майно, яке належить АТ «Інтерпайп Новомосковський трубний завод», на що ОСОБА_5 дав свою добровільну згоду, тим самим вони вступили в злочинну змову, спрямовану на таємне викрадення чужого майна.

Реалізуючи свій злочинний умисел, 19 грудня 2019 року приблизно о 13 годині 50 хвилин ОСОБА_5 , перебуваючи поблизу паркану території заводу АТ «Інтерпайп Новомосковський трубний завод», що розташований за адресою:вул. Сучкова, 115, м. Самар Дніпропетровської області, керуючись єдиним умислом направленим на вчинення корисливого злочину, а саме таємного викрадення майна з території вищевказаного заводу, через паркан отримав від Особи металеві конструкції, які належать АТ «Інтерпайп Новомосковський трубний завод». Тобто ОСОБА_5 діючи умисно, з корисливих мотивів, переконавшись, що за їх діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, вчиняючи злочин повторно, керуючись єдиним умислом з Особою, спрямованим на таємне викрадення чужого майна, заволоділи майном, а саме: накладками рейковими з/д (1-Р50) ТОСТ 19128-73 вагою 386 кг., вартістю 7 720 гривень, а також костилем з/д (цвях) вагою 116 кг., вартістю2 900 гривень, загальною вартістю 10 620 гривень.

В цей момент дії ОСОБА_5 та Особи через камери відеоспостереження побачили охоронці АТ «Інтерпайп Новомосковський трубний завод» ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які розуміючи їх злочинний намір, затримали останніх на місці вчинення злочину з викраденим майном, у зв`язку з чим злочин не було закінчено з причин, які не залежали від волі ОСОБА_5 та Особи.

Таким чином ОСОБА_5 вчинив усі необхідні дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину свою визнав повністю та показав, що обставини, викладені в обвинувальному акті, не оспорює та повністю визнає себе винним у пред`явленому обвинуваченні. Своїми показаннями підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті. У скоєному щиро кається, зробив для себе відповідні висновки.

В судовому засіданні у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України судом було з`ясовано, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст вищенаведених обставин, а також встановлено відсутність сумнівів у добровільності їх позиції.

Оскільки учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, не оспорювали в судовому засіданні обставини, при яких обвинуваченим ОСОБА_5 скоєно кримінальне правопорушення, суд вважає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і учасники судового процесу проти цього не заперечували, і на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів щодо розміру процесуальних витрат, обставин, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого та обтяжують чи пом`якшують покарання.

Також в судовому засіданні суд роз`яснив учасникам судового процесу вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України щодо позбавлення права оскарження обставин, які ніким не оспорюються, в апеляційному порядку.

Таким чином, суд ухвалює вирок в особливому порядку без дослідження будь-яких доказів обставин передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 91 КПК України.

Отже, суд, дослідивши докази в межах пред`явленої підозри, не виходячи за межі пред`явленого обвинувачення, яке прокурор підтримав в судовому засіданні, доходить однозначного висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 у закінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчиненому повторно за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у сховище, доведена у повному обсязі і його умисні дії вірно кваліфіковані органом досудового слідства за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України.

При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому, суд керується ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, сукупність усіх обставин у справі.

Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_5 , будучи раніше судимим, на шлях виправлення не став, знову вчинив кримінальне правопорушення. До того ж, вчинене ним кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином.

Також, суд бере до уваги, що ОСОБА_5 перебуває на обліку у лікаря психіатра з діагнозом «Легка розумова відсталість».

Разом із тим, обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_5 , суд визнає його щире каяття, яке ґрунтується на належній критичній оцінці ним своєї протиправної поведінки, визнанні вини та готовності підлягати кримінальній відповідальності.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_5 , судом не встановлено.

Крім того, суд бере до уваги дані про особу обвинуваченого, який вину свою визнав повністю, на обліку у лікарів нарколога, фтизіатра не перебуває, за місцем мешкання характеризується задовільно, а також те, що завдана шкода потерпілому не завдана. Суд також враховує і думку представника потерпілого, яка викладена ним у своїй заяві про те, що останній не наполягає на призначенні ОСОБА_5 суворого покарання.

Тому, з урахуванням особливостей вказаного кримінального правопорушення та обставин його вчинення, особи обвинуваченого та його ставлення до скоєного, за наявності пом`якшуючої покарання обставини, та відсутності обставин, які обтяжують його, а також думки представника потерпілого, який у своїй заяві не наполягав на призначенні ОСОБА_5 суворого покарання, суд дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_5 покарання без ізоляції його від суспільства, а саме у виді позбавлення волі на певний строк в межах санкції ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, та на підставі ст. 75 КК України звільнення його від відбування покарання з випробуванням, з покладенням на нього обов`язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, оскільки саме таке покарання буде співмірним меті його застосування та повністю відповідати ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретним його обставинам, обставинам, що пом`якшують покарання та обтяжують його, даним про особу обвинуваченого.

Призначаючи покарання як кару суд, виходячи з вимог ст. 50 КК України, враховує, що призначення покарання у виді позбавлення волі на вказаний вище строк з випробуванням буде необхідним та достатнім для виправлення засудженого і запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

З цих же підстав суд не вбачає необхідності призначення ОСОБА_5 покарання в межах найбільшої санкції ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України.

Крім того, судом встановлено, що до постановлення вироку Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29.01.2026, яким обвинувачену ОСОБА_5 призначено покарання у виді громадських робіт строком на двісті годин, і яке на сьогоднішній день не відбуте, останній винен ще й в іншому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, вчиненому ним до ухвалення попереднього вироку, і за яке він засуджується цим вироком до покарання у виді позбавлення волі зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.

Суд звертає увагу на правовий висновок, викладений в постанові ОП ККС від 01 квітня 2024 року у справі № 183/6854/20, згідно з яким, якщо особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, за вироком суду було призначено покарання, яке ухвалено відбувати реально, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших кримінальних правопорушеннях, за які за новим вироком особі призначається покарання із застосуванням на підставі ст. 75 КК звільнення від відбування покарання з випробуванням, положення ч. 4 ст. 70 КК щодо призначення остаточного покарання не застосовуються і кожний вирок – попередній, за яким особа має відбувати покарання реально, та новий, за яким її звільнено від відбування покарання з випробуванням, виконуються самостійно.

Аналогічну позицію висловлено і в рішеннях ОП ККС у постановах від 15 лютого 2021 року (справа № 760/26543/17) та від 25 червня 2018 року (справа № 511/37/16-к).

Відтак, суд вважає за необхідне визначити обвинуваченому ОСОБА_5 остаточне покарання за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, а вирок Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29.01.2026 необхідно виконувати самостійно.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не пред`являвся.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Крім того, вирішуючи питання щодо розподілу процесуальних витрат у відповідності до ст. 124 КПК України, суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь держави документально підтвердженні витрати на залучення експерта, які складають 314 грн. (висновок експерта за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи від 20.01.2020 № 254-20).

Запобіжний захід до ОСОБА_5 не застосовувався.

На підставі викладеного, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, а також усі обставини по справі, керуючись ст. ст. 370, 371, 374 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_5 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на три роки шість місяців.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням строком на три роки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця свого проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирок Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2026 року, яким ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді громадських робіт строком на двісті годин – виконувати самостійно.

Речові докази:

- накладки рейкові з/д (1-Р50) ТОСТ 19128-73 вагою 386 кг., костиль з/д (цвях) вагою 116 кг., які передано на відповідальне зберігання представнику АТ НМТЗ – залишити за належністю потерпілому;

- добровільно наданий DVD-R диск та фотокопії з зображенням осіб, зупинених з майно, кротре належить АТ НМТЗ – залишити в матеріалах кримінального провадження;

- добровільно виданий велосипед темно синього кольоу марки “Україна”, які передано на відповідальне зберігання його власнику ОСОБА_8 – вважати повернутим його власнику за належністю.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави витрати на залучення експерта у розмірі 314 гривень 00 копійок.

Копію вироку вручити обвинуваченому та прокурору негайно після його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана сторонами кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_1