Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №182/5192/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3576/26 Справа № 182/5192/25 Головуючий у першій інстанції: Рунчева О. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Городничої В.С., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Рунчевої О.В. від 05 січня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,–

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 січня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог заяви, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали, виходячи з наступного.

Встановлено, що ОСОБА_1 у серпні 2025 року звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн та відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 1621,20 грн.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2025 року відкрито провадження у даній справі.

23 грудня 2025 року позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить накласти арешт на належне відповідачу рухоме та нерухоме майно, а також на грошові кошти, в межах суми позовних вимог, за винятком коштів, на які законом заборонено накладати арешт; заборонити державним реєстраторам/нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо відчуження нерухомого майна відповідача у межах суми позовних вимог до скасування заходів забезпечення позову судом.

В обґрунтування необхідності забезпечення позову зазначає, що з огляду на розмір заявлених вимог та позицію відповідача існує реальний ризик утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову, а невжиття заходів забезпечення позову на цьому етапі створює ризик відчуження майна, виведення коштів або інших дій, які унеможливлять або суттєво ускладнять реальне виконання рішення суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується також забороною вчиняти певні дії.

Частиною 3 статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Крім цього, Пленум Верховного Суду України у пункті 4 своєї постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів про забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації.

Нерухоме майно є індивідуально визначеним. Це означає, що кожен об`єкт нерухомості (земельна ділянка, будівля, квартира тощо) має унікальні характеристики, що відрізняють його від інших об`єктів. Ці характеристики включають місце розташування, розміри, планування, технічні характеристики та інші параметри, які роблять його неповторним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що без чіткої ідентифікації майна, підтвердження того, що зазначене майно на відповідній правовій підставі належить саме відповідачу та оцінки його вартості, суд не може належним чином оцінити ризики та підстави забезпечення, а також перевірити наявність законних підстав для такого забезпечення.

Крім того, у заяві про забезпечення позову заявником не вказано наявність реальних ризиків істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду.

Виходячи з викладеного, встановивши, що заявником не наведено належного обґрунтування на підставі якого можна було б дійти висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може дійсно утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову; враховуючи, що матеріали справи не містять відповідних доказів, - суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність обґрунтованих підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Саме лише посилання заявника в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування та без надання належних і допустимих доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову, - не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Колегія звертає увагу, що, відповідно до процесуального закону, забезпечення позову є виключним заходом, який застосовується судом за наявності належних та достатніх доказів, що підтверджують існування реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду. Обов`язок доведення таких обставин покладається саме на заявника.

Крім того, вирішення питання про забезпечення позову здійснюється судом невідкладно, без виклику сторін та без проведення повного з`ясування всіх обставин справи, що виключає обов`язок суду вчиняти додаткові процесуальні дії, зокрема щодо витребування доказів.

Таким чином, місцевий суд розглядаючи заяву про забезпечення позову, діяв у межах наданих йому повноважень та правильно виходив з відсутності належних доказів на підтвердження заявлених вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться до заперечення висновків районного суду; не свідчать про порушення судом першої інстанції положень процесуального закону.

Отже, оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.

Колегія зауважує, що позивач не позбавлений можливості звернутись до суду з іншою заявою про забезпечення його позову, за іншого обґрунтування.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 січня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 30 березня 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді В.С. Городнича

Л.П. Никифоряк