Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №212/12601/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5268/26 Справа № 212/12601/25 Суддя у 1-й інстанції - Шевченко Л.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 212/12601/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

сторони:

стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлокомцентр»

боржник ОСОБА_1

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в порядку ч.13 ст. 7, ч.2 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлокомцентр» на ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 17 лютого 2026 року, яка постановлена суддею Шевченко Л. В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повної ухвали суду в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

Заявник ТОВ «Житлокомцентр» звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житлокомцентр» заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги.

04 листопада 2025 року було видано судовий наказ.

03 лютого 2026 року представник заявника Зарівна С.В. звернулась до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути понесені судові витрати на професійну правничу (правову) допомогу в сумі 1 500 грн.

Ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 17 лютого 2026 року відмовлено представнику ТОВ «Житлокомцентр» в ухваленні додаткого судового наказу у справі 212/12601/25 про стягнення з боржника понесені витрати на професійну правничу (правову) допомогу у сумі 1 500 грн.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ТОВ «Житлокомцентр» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали Покровського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 212/12601/25, провадження 2-др/212/12/26 від 17 лютого 2026 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі зазначено, що відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни р озміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Згідно з чинним законодавством України, робота адвоката є платною послугою, що підлягає оплаті відповідно до укладеного договору про надання юридичних послуг. Оплата праці адвоката є необхідною умовою для забезпечення професійної юридичної допомоги у процесі розгляду справи. У даному випадку адвокатські витрати є обґрунтованими, оскільки вони були понесені ТОВ «Житлокомцентр» у зв`язку з необхідністю забезпечення правового захисту своїх інтересів в суді. Саме через невиконання боржником ОСОБА_2 свого обов`язку зі сплати житлово-комунальних послуг, що стало підставою для звернення до суду і отримання професійної правової допомоги.

ТОВ «Житлокомцентр» скориставшись своїм правом на правничу допомогу, уклав договір № 29 від 27 жовтня 2025 року про надання професійної правової /правничої допомоги з адвокатом Зарівною С.В. Відповідно до акту приймання-здачі наданих послуг з надання професійної правової (правничої) допомоги адвокатом була надана правнича (правова) допомога щодо складання заяви про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь заявника, за адресою: прим.9 та АДРЕСА_1 .

Суд 04 листопада 2025 року прийняв судовий наказ по даній справі, провадження № 2 н/2123274/25 про стягнення боргу по житлово-комунальним послугам з ОСОБА_1 . Отже, робота адовката є такою, що виконана, і враховуючи платність таких послуг підлягає відшкодуванню. Наказне провадження є однією з форм цивільного судочинства, а цивільне процесуальне судочинство відносить витрати на професійну правничу/правову допомогу до складу судових витрат. Відтак відшкодування таких витрат не обмежується тільки позовним провадженням.

Апелянт зазначає, що Дніпровський апеляційний суд вже висловив позицію з даного питання, а саме доводи суду першої інстанції про посилання на порушення прав боржника, котрий не зможить подати клопотання про зменшення витрат правової допомоги, спростовані постановою від 03 грудня 2025 року у справі № 212/9199/25.

Також зазначає, що Верховний суд у справі № 607/1219/18 не формулював загальної заборони на відшкодування витрат на професійну правову допомогу в наказному провадженні та не поширював свої висновки на інші процесуальні форми цивільного судочинства, розгляд був тільки в межах того предмету спору. Таким чином, наведені судом першої інстанції висновки з Постанови Верховного суду від 25 березня 2020 року у справі № 607/1219/18 були застосовані поза межами їх фактичного та правового змісту, так як за відсутності заборорни стягнення правової допомоги в наказному провадженні суд довільно поширив її зміст на судовий наказ, самостійно надавши їй значення якого вона не містить.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ст. 369 ЦПК України, оскільки оскаржується ухвала, передбачена п.6 ст. 353 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, Заявник ТОВ «Житлокомцентр» звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житлокомцентр» заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги.

04 листопада 2025 року було видано судовий наказ.

03 лютого 2026 року представник заявника Зарівна С.В. звернулась до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути понесені судові витрати на професійну правничу (правову) допомогу в сумі 1 500 грн.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у видачі судового наказу щодо стягнення судових витрат, суд першої інстанції мотивував її тим, що при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд має забезпечити реалізацію сторонами дотримання принципу змагальності сторін, застосування якого не передбачено розділом ІІ «Наказне провадження». Відшкодування витрат на правничу допомогу можливе у справах позовного провадження, а у справах наказаного провадження, з урахуванням процесуальних особливостей розгляду цих справ, такі витрати не відшкодовуються. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 25 березня 2020 року в справі № 607/1219/18, за змістом якої відшкодування витрат на правничу допомогу можливе лише у справах позовного провадження. Порядок розгляду справ наказного провадження не передбачає відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, ці вимоги не відповідають вимогам ст. 161 ЦПК України, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України є підставою для відмови у видачі судового наказу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Глава 9 Розділу ІІІ ЦПК України визначає види судових рішень, порядок їх ухвалення, вимоги до змісту, порядок проголошення, набрання законної сили, роз`яснення, тощо.

Згідно статті 258 ЦПК України, судовими рішеннями є: ухвали, рішення, постанови, судові накази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частинами третьою та четвертою статті 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Вжиті законодавцем в Главі 9 Розділу ІІІ ЦПК України дефініції свідчать про те, що в ряді статей використовується поняття «судове рішення», що охоплює всі види судових рішень (наприклад, стаття 268 «Проголошення судового рішення», стаття 269 «Виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні», стаття 271 «Роз`яснення судового рішення», тощо), натомість в статті 270 ЦПК України «Додаткове рішення суду» використана дефініція «рішення суду», з чого випливає, що можливим є виключно ухвалення додаткового рішення, а не додаткової ухвали, додаткового судового наказу, тощо.

Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення (пункт 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження»).

За однією заявою видається судом один судовий наказ, приписами ЦПК України не передбачено можливості за однією заявою видавати два судових накази, додатковий судовий наказ, тощо.

Цивільний-процесуальний Кодекс, хоча й відносить витрати на правничу допомогу до судових витрат, а саме витрат, пов`язаних з розглядом справи (стаття 133 ЦПК України), однак виокремлює підстави, порядок їх розподілу (статті 137, 141 ЦПК України), застосовуючи принцип пропорційності тільки до судового збору (частина 1 статті 141 ЦПК України).

Так, за загальним правилом, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1 статті 137 ЦПК України).

Сторони є учасниками справи у позовному провадженні (частина 1 статті 42 ЦПК України, тоді як у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник (частина 2 статті 42 ЦПК України).

Отже, виходячи з аналізу змісту статей 42, 137 ЦПК України, суд першої інстанції вірно виснував, що в цій справі, яка є справою наказного провадження, немає підстав стягувати з боржника судові витрати заявника, понесені ним на правничу допомогу.

Суд першої інстанції вірно послався та застосував висновки, викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2020 року в справі № 607/1219/18, в якій Суд вказав на необхідність зважати на вид судового провадження та на процесуальний статус учасників того чи іншого провадження.

Дійсно в пункті 6 частини 1 статті 168 ЦПК України зазначено, що в судовому наказі серед іншого зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на користь боржника.

Однак слід зауважити, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору встановлюється законом (частини 1-2 статті 133 ЦПК України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України).

Тому, виходячи з комплексного аналізу пункту 6 частини 1 статті 168, статті 133, статей 42 та 137 ЦПК України, враховуючи особливість наказного провадження (яке передбачає можливість видачі судового наказу у випадках, зазначених в частині 1 статті 161 ЦПК України, перелік яких є вичерпним), - слід виснувати, що при видачі судового наказу можуть бути стягнуті лише ті судові витрати, розмір яких закріплений в законі (судовий збір) і при розподілі якого діє законодавчо закріплене правило пропорційності (частина 1 статті 141 ЦПК України), тобто на які не розповсюджується обов`язок однієї сторони довести їх розмір, а в іншої, відповідно, виникає право заперечувати проти заявленого розміру (інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що розмір витрат на правничу допомогу підлягає доведенню, а інша сторона вправі його заперечувати, надаючи аргументи для цього, тобто при вирішенні питання стягнення витрат на правничу допомогу діє принцип змагальності (додаткова постанова ВП ВС від 13 лютого 2024 року у справі № 910/12155/22, постанова КГС ВС від 31 січня 2024 року у справі № 916/192/22, постанова ВП ВС від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, постанова ВП ВС від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 та ін.).

Відтак, з огляду на суть наказного провадження, в якому учасники справи не повідомляються про розгляд, не викликаються в судове засідання, в ході якого відсутня змагальність сторін, - стягнення витрат на правничу допомогу, розмір яких визначається в довільному розмірі між замовником таких послуг та адвокатом, - є неможливим.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін можливе, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд виснує, що доводи апеляційної скарги не спростовують постановлену у справі ухвалу суду першої інстанції, яка винесена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому апеляційну скаргу ТОВ «Житлокомцентр» слід залишити без задоволення, а ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 17 лютого 2026 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст.ст. 381, 382 ЦПК України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлокомцентр» залишити без задоволення.

Ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 17 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 30 березня 2026 року.

Головуючий:

Судді: