Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №213/3197/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5000/26 Справа № 213/3197/25 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 213/3197/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

сторони:

позивачка – ОСОБА_1 ,

відповідач – Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 на ухвалу Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2026 року, яка постановлена суддею Алексєєвим О.В.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 26 січня 2026року, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі – АТ «ПівдГЗК») про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Ухвалою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2026 рокузадоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі №213/3197/25.

Зупинено провадження у цивільній справі №213/3197/25 за позовом ОСОБА_1 до АТ «ПівдГЗК» про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку до набрання законної сили рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі №213/1492/22 за позовом ОСОБА_1 до АТ «ПівдГЗК», третя особа - Міська організація Незалежної профспілки гірників України міста Кривого Рогу, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість.

Апеляційна скарга мотивована тим, що предметом позовних вимог у даній справі є стягнення невиплаченої заробітної плати, а не тільки компенсації за затримку розрахунку при звільненні. Зазначає, що вона з 18 лютого 2022 року ніде не працює, перебуває у судовому спорі із відповідачем щодо незаконного звільнення з роботи, тому для неї важливо щоб спір щодо невиплаченої заробітної плати вирішувався та справа розглядалася.

Вказує, що суд введено в оману щодо повноти поданих матеріалів справи та наявності достатніх фактів для вирішення питання по суті.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ПрАТ «ПівнГЗК» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм процесуального права, а тому ухвалу суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, оскільки оскаржується ухвала суду, зазначена у п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Право на ефективний судовий захист закріплено у статті другій Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі – Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, з вищевикладеного вбачається, що судові процедури повинні бути справедливими.

За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункт 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався п. 6 ч. 1 ст 251 ЦПК України та виходив з того, що вирішення спору за позовом ОСОБА_1 до АТ «ПівдГЗК» про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку (справа №213/3197/25 )залежить від результатів розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до АТ «ПівдГЗК», третя особа - Міська організація Незалежної профспілки гірників України міста Кривого Рогу, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу(справа №213/1492/22).

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Положеннями частини першої статті 251 ЦПК України передбачено ряд підстав для зупинення провадження, який є вичерпним.

Так, зокрема, пунктом 6 частини першої вищевказаної норми права передбачено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, –до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі – це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року викладено висновок про те, що метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.

Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

Разом із тим, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі – це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. В справі, яка переглядається, суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо правомірності звільнення з роботи позивача. Проте, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, яка переглядається, суд на порушення вимог пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України не вказав конкретну іншу справу та обставину, до вирішення якої зупиняється провадження у справі, у чому саме полягає взаємозв`язок предметів розгляду інших справ, а також у чому полягає передбачена законом неможливість розгляду зазначеної справи до розгляду іншої справи, та зупинив провадження у справі усупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи. При цьому суди взагалі не аналізували та не встановлювали у визначеному законом порядку, чи дійсно від наслідку розгляду іншої справи залежить прийняття рішення у зазначеній цивільній справі».

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року в справі № 6-1957цс16.

Встановлено, що на розгляді в Інгулецькому районному суді міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває цивільна справа №213/1492/22 за позовом ОСОБА_1 до АТ «ПівдГЗК», третя особа - Міська організація Незалежної профспілки гірників України міста Кривого Рогу, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «ПівдГЗК» про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилаючись на те, що 17 червня 2022 року її було звільнено із займаної посади на АТ «ПівдГЗК» на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, однак, не було проведено виплату належної їй заробітної плати за березень-червень 2022 року.

Отже, позивачкою ОСОБА_1 заявлено два різні взаємовиключні вимоги до відповідача АТ «ПівдГЗК», а саме: щодо оскарження звільнення з посади та стягнення середнього заробітку за час за час вимушеного прогулу, що врегульовано статтею 235 КЗпП України (у справі №213/1492/22) та щодо стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, що врегульовано статтями 116, 117 КЗпП України (у справі №213/3197/25).

При цьому, у випадку задоволення судом позовних вимог у справі №213/1492/22 та поновлення ОСОБА_1 на посаді, з урахуванням вимог статті 235 КЗпП України, за весь час вимушеного прогулу підлягає стягненню середній заробіток, що виключає задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки правові наслідки, визначені статтями 116, 117 КЗпП України, застосовуються у випадку непроведеня розрахунку із звільненим працівником.

Таким чином, вирішення спору по суті у даній справі неможливе до розгляду по суті цивільної справи №213/1492/22 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи позивачки ОСОБА_1 про те, що предметом позовних вимог у даній справі є стягнення невиплаченої заробітної плати, а не тільки компенсації за затримку розрахунку при звільненні, колегією суддів не приймаються, адже, спір щодо належних ОСОБА_1 при звільненні сум заробітної плати є взаємопов?язаним із вирішенням питання про законність її звільнення та остання не ставить перед судом питання про роз?єднання позовних вимог у справі №213/3197/25.

Доводи апеляційної скарги про незаконність ухвали суду про зупинення провадження у справі не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та спростовуються вищевикладеним.

Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 30 березня 2026 року.

Головуючий:

Судді: