Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №214/10341/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2916/26 Справа № 214/10341/23 Суддя у 1-й інстанції - Євтушенко О. І. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 214/10341/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

сторони:

позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна»,

відповідачі - ОСОБА_1 , Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року, яке ухвалено суддеюЄвтушенком О.І.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 10 листопада 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна» (надалі – ПрАТ «СК «Універсальна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (надалі - ТДВ «СК «Альфа-Гарант») про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовна заява мотивована тим, що 03.08.2020 між ПрАТ «СК «Універсальна» та ТОВ «ОТП Лізинг» було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №3001/294/0250002227, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом марки Renault, р/н НОМЕР_1 .

У відповідності до умов договору, ПрАТ «СК «Універсальна» взяло на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника ТОВ «ОТП Лізинг» страхове відшкодування.

12.11.2020 о 16.50 год. на автодорозі по вул. Волгоградська у м. Кривому Розі відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Renault, р/н НОМЕР_1 , та автомобіля марки ВАЗ, р/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02.12.2020 у справі №214/8068/20 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, за фактом дорожньо-транспортної пригоди, було визнано ОСОБА_1 .

Із заявою про виплату страхового відшкодування у зв`язку із настанням страхового випадку страхувальник звернувся до страховика ПрАТ «СК «Універсальна» та надав необхідний пакет документів.

За результатами розгляду документів та складання страхового акта, випадок визнано страховим та проведено виплату страхового відшкодування у сумі 53 492 грн. 99 коп.

На момент настання страхового випадку, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки ВАЗ, р/н НОМЕР_2 , була застрахована за полісом обов`язкового страхування АО/2820498 у ТДВ «СК «Альфа-Гарант», а тому керуючись ст.ст.6, 9, 22, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.993, ч.1 ст.1191 ЦК України, ст.27 Закону України «Про страхування», ПрАТ «СК «Універсальна» звернулося до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» з вимогою про відшкодування збитків в порядку регресу.

Однак, ТДВ «СК «Альфа-Гарант» відмовило ПрАТ «СК «Універсальна» у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з пропуском строку в один рік на подання заяви про страхове відшкодування відповідно до п.37.1.4 ст.37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», адже на підставі п.п.37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Не погоджуючись з таким рішенням ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» та вважаючи, що право позивача на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене, ПрАТ «СК «Універсальна» за захистом своїх прав звернулося до суду.

Зазначає, що спір між ПрАТ «СК «Універсальна» та ТДВ «СК «Альфа-Гарант» повинен розглядатися у межах даної цивільної справи, оскільки у цій справі позовні вимоги як до ТДВ «СК «Альфа-Гарант», так і до винної особи – ОСОБА_1 , є пов`язаними та мають розглядатися в одному провадженні у зв`язку з тим, що висновки суду щодо позовної вимоги до відповідача – фізичної особи, винної у настанні страхового випадку, залежать від висновків суду щодо позовної вимоги до відповідача – страховика особи, винної у настанні страхового випадку. Питання про відповідальність кожного з відповідачів має бути вирішене, зокрема, залежно від положень дійсного полісу страхування, яким було застраховано майно, шкода якому була заподіяна, зокрема ліміту відповідальності страховика за завдану майну шкоду. Позивач вважає, що таким чином реалізується принцип процесуальної економії, оскільки вимога до відповідача – фізичної особи, пов`язана з вирішенням спору щодо страховика - винуватця дорожньо-транспортної пригоди. На думку позивача, у розумінні ст.ст.993, 1187, 1194 ЦК України у відповідачів виникло зобов`язання перед позивачем відшкодувати завдані збитки в межах сплаченого позивачем страхового відшкодування страхувальнику останнього.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд: стягнути з ОСОБА_1 , ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь ПрАТ «СК «Універсальна» 53 492 грн. 99 коп. в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок настання страхового випадку, а також 2 684 грн. 00 коп. судового збору.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь ПрАТ «СК «Універсальна» 51 492 грн. 99 коп. в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок настання страхового випадку, а також 2 584 грн. 69 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Універсальна» 2 000 грн. 00 коп. франшизи, а також 99 грн. 31 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

В апеляційній скарзі ТДВ «СК «Альфа-Гарант» просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог ПрАТ «СК «Універсальна» до ТДВ СК «Альфа-Гарант» та стягненні на його користь 51 492 грн. 99 коп. в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок настання страхового випадку, а також 2 584 грн. 69 коп. судового збору, ухваливши нове рішення, яким у частині позовних вимог до ТДВ СК «Альфа Гарант» відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не звернув уваги на неправомірне об`єднання вимог, що підлягають розгляду за різними видами судочинства Так, у позовній заяві ПрАТ «СК «Універсальна» заявило дві окремі вимоги: вимога до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» – як до юридичної особи, що має розглядатися за правилами господарського судочинства, вимога до ОСОБА_1 – фізичної особи, яка підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Суд першої інстанції не врахував припинювальний характер однорічного строку звернення із заявою про страхове відшкодування, адже, відповідно до п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», неподання заяви про страхове відшкодування протягом 1 року з моменту ДТП є підставою для відмови у відшкодуванні. У нашому випадку ДТП сталась 12.11.2020, заява ПрАТ «СК «Універсальна» до ТДВ СК «Альфа-Гарант» була подана 12.01.2022, тобто після спливу припинювального строку. Суд це проігнорував та фактично позбавив юридичної сили імперативну норму закону. Наполягає на тоому, що «воєнний стан» не впливає на перебіг припинювального строку за п. 37.1.4 ст. 37 Закону, позовні вимоги у такій ситуації не підлягають задоволенню.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів звертає увагу, що оскільки ТДВ СК «Альфа-Гарант» фактично оскаржує рішення суду в частині позовних вимог ПрАТ «СК «Універсальна» до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, апеляційний суд не переглядає зазначене рішення в частині, що стосується позовних вимог ПрАТ «СК «Універсальна» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.11.2020 о 16.50 год. на автодорозі по вул. Волгоградська біля е/о №261 у м. Кривому Розі водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки ВАЗ 21053, р/н НОМЕР_2 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечного інтервалу та дистанції, не обрав безпечної швидкості руху, у зв`язку з чим здійснив зіткнення з автомобілем марки Renault Sandero, р/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався у попутному напрямку. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано майнових збитків.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.3 «б», 12.1, 13.1 ПДР України, а його дії кваліфіковано за ст.124 КУпАП.

Постановою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02.12.2020 у справі №214/8068/20, що набрала законної сили 14.12.2020, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу марки Renault Sandero, р/н НОМЕР_1 – ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 ) була застрахована.

03.08.2020 між ПрАТ «СК «Універсальна» як страховиком та ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» як страхувальником було укладено договір добровільного страхування засобів наземного транспорту, зі строком дії до 24.00 год. 19.08.2021 включно (п.5 договору).

Предметом договору страхування визначено майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом – автомобілем марки Renault Sandero, р/н НОМЕР_1 (п.2 договору). Як слідує з п.2 договору, страховим випадком, за договором, є пошкодження, знищення або втрата транспортного засобу, його складових частин, деталей або обладнання внаслідок: дорожньо-транспортної пригоди, пожежі, стихійного лиха, падіння предметів, попадання каміння, протиправних дій третіх осіб, протиправного позбавлення транспортного засобу.

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу автомобіля марки ВАЗ 21053, р/н НОМЕР_2 , була застрахована у ТзДВ «СК «Альфа-Гарант», поліс №АО/2820498 від 26.09.2020, франшиза 2 000 грн. 00 коп.; страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю потерпілого – 260 000 грн., за шкоду, заподіяну майну – 100 000 грн. Станом на 12.11.2020 поліс був чинним, що встановлено за інформацією із сайту МТСБУ за пошуком «Перевірка чинності полісу внутрішнього страхування» у мережі Інтернет.

ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» звернулося з відповідною заявою на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу до ПрАТ «СК «Універсальна».

Як слідує з рахунку-фактури на оплату відновлювального ремонту від 26.11.2020 №АДС-015135, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу визначена в сумі 56 309 грн. 09 коп. Факт оплати ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» відновлювального ремонту транспортного засобу саме в сумі 56 309 грн. 09 коп. підтверджується платіжним дорученням №37325 від 05.07.2021 про перерахування коштів на рахунок «Автотрейдінг-Дніпро».

На підставі зібраних документів, ремонтної калькуляції комісією страховика ПрАТ «СК «Універсальна» пригоду кваліфіковано як страховий випадок, складено розрахунок, страховий акт №65475/1 від 16.12.2021 та прийнято рішення про виплату ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ», як страхувальникові, страхового відшкодування у розмірі 53 492 грн. 99 коп.

Факт перерахування коштів як страхового відшкодування на рахунок ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» підтверджується платіжною інструкцією №23291 від 17.12.2021.

Розмір оціненої шкоди сторона відповідачів не оспорювала, клопотань про призначення експертизи не заявляла.

06.10.2022 позивач звернувся до відповідача ОСОБА_1 , як до особи відповідальної за відшкодування заподіяних збитків завдавачем шкоди, з претензією про відшкодування шкоди в порядку регресу, яка залишилась поза увагою останнього.

23.12.2021 позивач звернувся до ТДВ «СК Альфа-Гарант» із заявою про виплату страхового відшкодування (в порядку суброгації). Заяву зареєстровано за вх. №1/567 від 12.01.2022.

ТДВ «СК Альфа-Гарант» листом №132/478 від 09.02.2022, посилаючись на п.п.37.1.4 п.37.1 ст.37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відмовило ПрАТ «СК «Універсальна» у виплаті страхового відшкодування в порядку регресу за фактом дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 12.11.2020, у зв`язку з пропуском ПрАТ «СК «Універсальна» встановленого законом терміну для звернення за виплатою страхового відшкодування.

Стягнуючи з ТОВ «СК «Альфа-Гарант» на користь ПрАТ «СК «Універсальна» 51 492 грн. 99 коп. в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок настання страхового випадку, суд першої інстанції виходив з того, щосудом достеменно встановлено факт належного виконання ПрАТ «СК «Універсальна» зобов`язань перед потерпілим – власником пошкодженого транспортного засобу ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ», шляхом виплати суми страхового відшкодування в розмірі 53 492 грн. 99 коп., тому право зворотної вимоги до ТзДВ «СК Альфа-Гарант», як страховика завдавача шкоди, в рамках дії договору обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого страхового відшкодування виникло на підставах суброгації, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди.

Суд зазначив, що відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"перелік підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, визначений статтею 37 Закону, є вичерпним. Водночас Закон не встановлює обов`язкового досудового порядку звернення до страховика, а тому особа має право звернутися із вимогою про стягнення страхового відшкодування безпосередньо до суду. Оцінюючи поведінку позивача, суд дійшов висновку, що останній діяв розумно та добросовісно, намагаючись виконати усі передбачені законодавством умови.

Суд дійшов висновку, що у рамках спірних правовідносин строк позовної давності не сплинув та діє впродовж дії правового режиму воєнного стану на території України, оголошеного та продовженого за відповідними указами Президента України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Під час застосування наведених норм права підлягає врахуванню правовий висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18 (пункти 68-70): стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Таким чином, відносини між сторонами у справі регулюються правилами статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування». Позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.

У зв`язку з виплатою позивачем страхового відшкодування до цієї особи (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди відповідачем, у порядку суброгації.

Згідно з пунктом 22.1. статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Пунктом 33.1.4 статті 33 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому, зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк є присічним і поновленню не підлягає.

Із аналізу наведених норм спеціального можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Разом з тим, у Законі України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком.

Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не містять.

У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.

Таким чином, попереднє звернення потерпілого до страховика, а у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.

Даний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі № 465/4287/15.

Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2018 року в справі № 227/3573/16-ц, у постанові від 30 серпня 2018 року в справі № 732/865/16-к, у постанові від 24 квітня 2019 року в справі № 643/19957/15-ц.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 9 листопада 2022 року в справі № 212/7628/21 зазначив, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.

У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, то строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди, у тому числі у судовому порядку. Строки на подачу заяви є преклюзивними та не можуть бути поновлені, проте якщо заявник на виплату страхового відшкодування діяв добросовісно, то суд може захистити порушене право.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

Суд першої інстанції надав належну оцінку тій обставині, що автомобіль марки Renault Sandero, р/н НОМЕР_1 , було пошкоджено внаслідок ДТП, яка спричинена діями ОСОБА_1 , а відповідач ТДВ «СК «Альфа-Гарант», як страховик винної в ДТП особи, не спростував таких висновків.

ПрАТ «СК «Універсальна» доведено, що ним здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини (тривалість судового розгляду справи про адміністративне правопорушення, визначення оцінки збитків, огляд транспортного засобу, прийняття рішення про здійснення виплат), тому суд першої інстанції вірно вважав, що позивач має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії), винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.

Приходячи до такого висновку, суд вірно констатував, що таке право вимоги повинно бути захищеним, в інакшому випадку це буде свідчити про нівелювання інституту страхування та прояв надмірного формалізму, адже відмова у виплаті страхового відшкодування позасудово є лише правом страховика і реалізація ним цього права не обмежує потерпілого в праві на відшкодування шкоди у судовому порядку.

До такого висновку суд першої інстанції дійшов з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/166/17.

Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем і трирічного строку позовної давності для звернення до суду, то з ними не можна погодитися.

Так, згідно із ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-ІХ від 17 березня 2020 року введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються настрок дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Зазначені зміні вступили в силу з 02 квітня 2020 року.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» від 11 березня 2020 року № 211 в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року, який діяв до 30 червня 2023 року.

За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року.

Крім того, відповідно до п. 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

У зв`язку з викладеним, починаючи з дня набрання чинності Закону України від 30 березня 2020 № 540-IX, тобто з 02 квітня 2020 року діє положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні.

Спір виник з приводу відшкодування збитків, завданих внаслідок пошкодження застрахованого майна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 12 листопада 2020 року, таким чином, позовні вимоги заявлено у межах строку позовної давності.

З урахуванням наведенного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності і відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до довільного помилкового тлумачення правових норм.

Установивши наведені обставини, урахувавши наявний у матеріалах справи рахунок-фактуру на оплату відновлювального ремонту від 26.11.2020 №АДС-015135, згідно якого розмір завданого позивачу матеріального збитку становить 56 309 грн. 09 коп., суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову та стягнення з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 51 492 грн. 99 коп. (за вирахуванням франшизи), й в цій частині висновки суду першої інстанції в апеляційній скарзі не оспорюються.

Доводи апеляційної скарги, що спір між ПрАТ «СК «Універсальна» та ТДВ «СК «Альфа-Гарант» повинен розглядатися за правилами господарського судочинства колегія суддів відхиляє, оскільки у цій справі позовні вимоги як до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» так і до ОСОБА_1 є пов`язаними та мають розглядатися в одному провадженні, оскільки висновки суду щодо позовної вимоги до відповідача-фізичної особи, винної у настанні страхового випадку, залежать від висновків суду щодо позовної вимоги до відповідача-страховика особи, винної у настанні страхового випадку. Питання про відповідальність кожного з відповідачів має бути вирішене, зокрема, залежно від положень дійсного полісу страхування, яким було застраховано майно, шкода якому була заподіяна, зокрема ліміту відповідальності страховика за завдану майну шкоду.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених відповідачем ТДВ «СК «Альфа-Гарант» у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» - залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 30 березня 2026 року.

Головуючий:

Судді: