Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №212/12902/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4734/26 Справа № 212/12902/25 Суддя у 1-й інстанції - Швець М.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 212/12902/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідачТовариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН»

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 03 лютого 2026 року, яке ухвалено суддею Швець М.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 03 лютого 2026 року,

УСТАНОВИВ:

В листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 24 травня 2021 року приватним нотаріусом Бучанського (Києво-Святошинського) районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В., було вчинено виконавчий напис нотаріуса № 51434 про стягнення у безспірному порядку з позивача на користь відповідача заборгованість за споживчим кредитним договором № 187808 від 13 травня 2017 року у розмірі 37 147 грн.

На підставі даного виконавчого напису відповідач звернувся до відділу державної виконавчої служби. 01 липня 2021 року державним виконавцем Тернівського ВДВС у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) було відкрите виконавче провадження № 65945062.

Відповідно до Постанови про закінчення виконавчого провадження, сума стягнутих коштів становить 30 153 грн.

Позивачем було подано позовну заяву щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню; позовну заяву задоволено у повному обсязі, рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

Таким чином, виконавчий документ на підставі якого з позивача стягнуто кошти скасовано, отже, кошти - набуті безпідставно.

На підставі наведеного вище позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 30 153 грн та судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 03 лютого 2026 року позов задоовлено частково, стягнуто з ТОВ «ВЕЛЛФІН» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 30 153 грн.

Стягнуто з ТОВ «ВЕЛЛФІН» на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 211,20 грн.

У відшкодуванні витрат на правничу допомогу відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення в частині відмови в задоволення стягнення судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу, в цій частині задовольнити апеляційну скаргу та стягнути з ТОВ «ВЕЛЛФІН» витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що сторонами були погоджені умови оплати за договором про надання правової/правничої допомоги, суду надано опис наданих послуг та ордер та квитанцію про оплату гонорару адвокату на суму 15 000 грн. Крім того, в п.2 договору про надання правової/правничої допомоги зазначено про фіксований розмір гонорару в сумі 15 000 грн.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Рішення оскаржене лише в частині стягнення витрат на правничу допомогу, тому в іншій частині не переглядється.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, за відсутності учасників справи, які за змістом ст. 128 ЦПК України вважаються такими, що належним чином повідомлені про судове засідання, чия неявка відповідно до ст. 372 ЦПК України не є обов`язковою та не перешкоджає розгляду скарги, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам рішення суду відповідає не в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення витрат на правничу допомогу суд першої інстанції вказав, що наданими доказами позивач не довів надання їй послуг, про відшкодування витрат на які заявила вимогу, оскільки з наданих суду документів неможливо зрозуміти, щодо якої саме справи надавалися послуги та неможливо встановити пов`язаність таких послуг з судовою справою, яка розглядається судом, відсутня сукупність документів, які підтверджують обставину надання послуг.

Проте погодитись з такими висновками суду не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За правилами встановленими ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем до суду першої інстанції надано Договір про надання правової/правничої допомоги № 80/25 від 08 жовтня 2025 року, в якому в п.2.2. зазначено, що за надання правової (правничої) допомоги клієнт сплачує адвокату фіксовану суму гонорару в розмірі 15 000 грн.

Надано опис надаваємих послуг до Договору про надання правової/правничої допомоги № 80/25 від 08 жовтня 2025 року з узгодженим мінімальним об`ємом надаваємих послуг.

Ордер на надання правової допомоги та банківську квитанцію № 23474965 від 29 жовтня 2025 року про сплату 15 000 грн з призначенням платежу: оплата згідно договору № 80/25 від 08 жовтня 2025 року.

Отже, стороною позивача дотримано вимоги ч. 8 ст. 141 ЦПК України, оскільки докази понесення витрат на правничу допомогу подані до суду до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); розподіл судових витрат між сторонами(стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У справі дійсно відсутні документи, що свідчать про фактичну оплату витрат за надання правничої допомоги (договір про надання правової/правничої допомоги № 80/25 від 08 жовтня 2025 року, опис надаваємих послуг до Договору про надання правової/правничої допомоги № 80/25 від 08 жовтня 2025 року з узгодженим мінімальним об`ємом надаваємих послуг, ордер на надання правової допомоги та банківську квитанцію № 23474965 від 29 жовтня 2025 року про сплату 15 000 грн з призначенням платежу: оплата згідно договору № 80/25 від 08 жовтня 2025 року), про що зазначено в рішенні суду, але судом апеляційної інстанції помилково встановлено, що з наданих суду документів неможливо зрозуміти, щодо якої саме справи надавалися послуги та неможливо встановити пов`язаність таких послуг з судовою справою, яка розглядається судом, відсутня сукупність документів, які підтверджують обставину надання послуг.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у п. 1 ч. 1 ст. 137 ЦПК України зазначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Тобто законодавець не передбачає можливості для відмови у відшкодуванні фактично наданих витрат на правову допомогу, а тому суд, згідно ч.ч. 4-6 ст. 137, ч.ч. 3, 4 ст. 141 ЦПК України, у такому разі з`ясовує наявність чи відсутність підстав для зменшення цих витрат.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Зважаючи на викладене, відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість вирішення питання щодо розподілу витрат.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача колегія суддів виходить з наступного.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 20 вересня 2023 року у справі № 753/7936/22 (провадження № 61-1519св23).

Отже, при зверненні за відшкодування необхідно враховувати, що при оцінці наданого стороною розміру гонорару адвоката, суд застосовує ряд критеріїв (дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційності, співмірність) та факти на підтвердження таких критерії (складність справи, значення справи для сторін, фінансовий стан сторін, ринкові ціни адвокатських послуг і т.п.).

У постанові від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

З урахуванням обсягу та складності наданих представником позивача послуг з професійної правничої допомоги протягом розгляду справи судом першої інстанції, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, судова колегія вважає, що з ТОВ «ВЕЛЛФІН» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати за надання правничої допомоги під час розгляду справи у суді першої інсанції розмірі 10 000 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, у тому числі, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 259, ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 03 лютого 2026 року скасуватив частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

В іншій частині рішення не оскаржувалось та не переглядалось.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 30 березня 2026 року.

Головуючий:

Судді: