Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №212/10752/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3312/26 Справа № 212/10752/25 Суддя у 1-й інстанції - Власенко М. Д. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 212/10752/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

сторони:

позивач – Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 03 листопада 2025 року, яке ухвалено суддею Власенко М.Д.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 03 листопада 2025року, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" (надалі – АТ «Криворізька теплоцентраль») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії.

Позовна заява мотивована тим, що АТ «Криворізька теплоцентраль» за специфікою своєї виробничої діяльності надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню, яке відповідно до положень Житлового кодексу України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ № 630 від 21.07.2005 року, Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою КМУ № 830 від 21.08.2019 року, зобов`язане здійснювати оплату за отриману послугу з централізованого опалення, відповідно до встановлених тарифів.

Позивач є постачальником теплової енергії квартири за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є відповідач.

Позивачем належним чином виконано свої зобов`язання щодо надання послуг з централізованого опалення за вищевказаною адресою, відповідач внаслідок неналежного виконання зобов`язання щодо здійснення оплати за спожиту послугу має заборгованість, за період з 01 грудня 2020 року по 30 червня 2025 року, у розмірі основного боргу 26203,12 грн., плата за абонентське обслуговування становить 355,68 грн., які позивач просить стягнути з відповідача, а також, у зв`язку із невиконанням відповідачем обов`язку щодо сплати заборгованості, просить стягнути з останнього суму інфляційних витрат у розмірі 5168,53 грн., 3% річних у розмірі 1362,19 грн., пеню у розмірі 1016,08 грн., судові витрати.

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 03 листопада 2025 року позовні вимоги АТ «Криворізька теплоцентраль» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за послугу з постачання теплової енергії за період з грудня 2020 року по червень 2025 року у розмірі основного боргу 26203 гривні 12 копійок, плату за абонентське обслуговування у розмірі 355 гривень 68 копійок, інфляційні втрати у розмірі 5168 гривень 53 копійки, 3 % річних у розмірі 1362 гривні 19 копійок, пеню у розмірі 1016 гривень 08 копійок, а всього 34105 гривень 60 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028 гривень.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та залишити позовну заяву АТ «Криворізька теплоцентраль» без розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуаьного права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 не був належним чином повідомлени про час та місце розгялду справи, судом допущено порушення процесуальних строків для розгляду справи по суті та ухвалено рішення 03 листопада 2025 року, тоді як судовий розгляд було призначено на 31 жовтня 2025 року.

Судом застовано п.19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який було виключено з 04 вересня 2025 року, норми Житлового кодексу України, який не регулює правовідносин сторін, та посилання на норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є некоректним, оскільки судом зазначено неіснуючі статті цього Закону.

Судом не було враховано, що відповідач ОСОБА_1 є власником лише частини квартири, а тому нарахування заборгованості на всю площу квартири є неправомірним, адже він має нести відповідальність виключно у межах належної йому частки у праві приватної власності.

Період заборгованості містить місяці у яких не надавалися послуги з постачання теплової енергії, що не було враховано судом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким визначається, що на період дії карантину або обмежувальних заходів та протягом 30 днів з дня його скасування забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, а тому вимоги про стягнення пені є незаконними.

Також, судом не було враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 р. № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Також, відповідач вказує, що позивачем було пропущено строки позовної давності та просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач АТ «Криворізька теплоцентраль» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради № 343 від 12.10.2011 року “Про надання згоди на передачу окремих об`єктів теплопостачання від Комунального підприємства “Криворіжтепломережа” до Державного підприємства “Криворізька теплоцентраль” до Державного підприємства “Криворізька теплоцентраль” передано об`єкти теплопостачання в Довгинцівському, Жовтневому, Інгулецькому та Саксаганському районах міста (а.с.8).

Згідно Наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 03 вересня 2013 року за № 532, ДП “Криворізька теплоцентраль” доручено прийняти функції забезпечення теплової енергією (опалення та гаряче водопостачання) від КПТМ “Криворіжтепломережа” у Довгинцевському, Жовтневому, Інгулецькому та Саксаганському районах міста, прийняти на балансовий облік об`єкти теплопостачання у зазначених районах міста в порядку, визначеному чинним законодавством України (а.с.9).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 04 жовтня 2006 року Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Криворізької міської ради № Ж-1188, на підставі розпорядження № Ж-1461 від 19 вересня 2006 року (а.с.20).

Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на обслуговування в АТ “Криворізька теплоцентраль” на яку відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на послуги з постачання теплової енергії.

Наданими представником позивача актами підтверджено факт подання та припинення подання теплоносія в будівлю житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , за період з листопада 2020 року по березень 2025 року (а.с.15-19).

Згідно детального розрахунку обсягу спожитої теплової енергії щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість по оплаті за централізоване опалення за період з грудня 2020 року по червень 2025 року становить 26203,12 грн., плата за абонентське обслуговування за період з листопада 2021 року по червень 2025 року становить 355,68 грн. (а.с.22).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за отриману послугу з постачання теплової енергії, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку.

Також, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3 % річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, у зв`язку з чим, враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за отримані житлово-комунальні послуги, АТ «Криворізька теплоцентраль» має право на стягнення трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов`язань.

Крім того, суд врахував положення п. 45 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів, споживач зобов`язаний сплатити пеню у розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.

Суд зазначив, що нарахування вказаних сум здійснено позивачем з урахуванням положень Постанов Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 “Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану” та від 29 грудня 2023 року№ 1405 “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг”.

Також, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем позовної давності, оскільки, з урахуванням зупинення строків позовної давності, трирічний строк позовної давності щодо вимог у даній справі позивачем не пропущено.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації.

Відповідно до ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов`язки зазначених учасників відносин.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії.

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII).

Пунктами 2, 5 частини другої статті 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

У відповідності до положень ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. Плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Так, позивачем, як виконавцем, послуг 01 жовтня 2021 року на своєму офіційному веб-сайті: https://tec.dp.ua було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.

У зв`язку з тим, що протягом 30 днів з дня опублікування Типового індивідуального договору, на адресу позивача від відповідача не надходило жодних документів, які б підтверджували наявність рішення власників багатоквартирного будинку про обрання моделі договірних відносин, з 01 листопада 2021 року між позивачем та відповідачем, як споживачем послуги з постачання теплової енергії, було фактично укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.

Таким чином, згідно з вищевикладеним, споживачі зобов`язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично ними користувались.

Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг, оскільки укладення договору є обов`язком споживача.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі №6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18.05.2020 року у справі №176/456/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі №14-280цс18.

Статтею 9 Закону Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за вказаною адресою з 26 червня 1992 року (а.с. 21), а тому є споживачем житлово-комунальних послуг, що надаються за цією адресою.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є співвласником лише частини цієї квартири та не має обов?язку оплачувати надані послуги у повному обсязі, колегією суддів не приймаються, оскільки саме відповідач у справі є споживачем житлово-комунальних послуг.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Згідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги регрес).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц, від 15 квітня 2021 року у справі № 638/5001/17, від 07 лютого 2023 року у справі № 1527/2-109/11.

Отже, відповідач ОСОБА_1 не позбавлений можливості на відшкодування частини витрат за рахунок іншого співвласника квартири.

Враховуючи викладене суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши наявність порушеного права АТ «Криворізька теплоцентраль», дійшов правильного висновку про те, що у відповідача наявна заборгованість зі сплати за послуги з постачання централізованого опалення та обслуговування мереж опалення.

Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення за вказаний період оплати за постачання теплової енергії, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги, за період з грудня 2020 року по червень 2025 року, у визначеному позивачем розмірі.

При цьому, доводи апеляційної скарги про те, що період заборгованості містить місяці у яких не надавалися послуги з постачання теплової енергії, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки з наданого суду розрахунку заборговансоті за період з грудня 2020 року по червень 2025 року чітко слідує, що у місяці, у яких послуги фактично не надавалися, заборгованість дорівнює 00,00 грн (а.с. 22), тобто, розрахунок проведено виключно за фактично надані послуги, й доказів протилежного суду не надано.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, неправомірними діями відмовідача, позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов`язанням, суд першої інстанції дійшов вірноого висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини 2 статті 625 ЦК України.

Крім того, п. 45 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів, споживач зобов`язаний сплатити пеню у розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.

Таким чином, згідно розрахунку суду першої інстанції, який не спростовано в апеляційній інстанції, стягненню підлягають інфляційні втрати в сумі 5168 гривень 53 копійки, 3 % річних у розмірі 1362 гривні 19 копійок та пеня у розмірі 1016 гривень 08 копійок.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було враховано положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» та постанову Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 р. № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», колегією суддів не приймаються, оскільки нарахування інфляційих втрат, 3 % річних та пені здійснено з урахуванням обмежень, встановлених наведеними нормативно-правовими актами.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким визначається, що на період дії карантину або обмежувальних заходів та протягом 30 днів з дня його скасування забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) в Україні мав місце з 02.04.2020 по 30.06.2023, й у цей період позивачем пеня не нараховувалась, нарахування пені здійснено за період з 30 грудня 2023 року по 15 серпня 2025 року включно (а.с. 24).

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває по цей час.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» до 29 грудня 2023 року було визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється:

нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги;

припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі;

стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року з дати початку по дату завершення бойових дій або тимчасової окупації територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з додатком 2 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312), або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (з місця тимчасового проживання в іноземній державі, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби тощо).

Дія абзаців першого та третього пункту 1 цієї постанови поширюється на юридичних осіб, яким належить на праві власності або іншому речовому праві житлове та/або нежитлове приміщення, будинок, в яких розміщуються та є кінцевими споживачами комунальних послуг внутрішньо переміщені особи, у разі, коли такі юридичні особи не мають права на отримання компенсації за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об`єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану (пункт 1-1 постанови КМУ №206).

Отже, норми вказаної постанови щодо заборони нарахування та стягнення інфляційних нарахувань, процентів річних поширюються на населення, яким несвоєчасно та/або неповно вносилися плата за житлово-комунальні послуги з 24.02.2022 та юридичних осіб, яким належить на праві власності або іншому речовому праві житлове та/або нежитлове приміщення, будинок, в яких розміщуються та є кінцевими споживачами комунальних послуг внутрішньо переміщені особи.

Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування 06.03.2022 і застосовується з 24.02.2022.

Однак, відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України №1405 від 29 грудня 2023 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово- комунальних послуг», яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено у такій редакції:

«1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється:

нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 року № 285);

припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 року № 285);

стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року з дати виникнення можливості бойових дій/початку бойових дій по дату припинення можливості бойових дій/завершення бойових дій на територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з додатком 2 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312; 2016 р., № 46, ст. 1669; 2022 р., № 26, ст. 1418), або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (довідки з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби (у тому числі отримані в іноземній державі), відбування покарання тощо, документи, що підтверджують факт перетинання державного кордону України (на виїзд з України і в`їзд в Україну) у відповідний період часу), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285);

нарахування плати за житлово-комунальні послуги з дати початку по дату завершення тимчасової окупації територій, включених до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, та стягнення заборгованості за ці послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року за відповідний період окупації, споживачів та/або членів їх сімей на відповідній території.».

Таким чином, основні зміни полягають в тому, що з 30 грудня 2023 року заборона на нарахування штрафних санкцій, інфляційних нарахувань, процентів річних, припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, у зв`язку з неоплатою їх в не повному обсязі, стосується виключно територій, де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій.

Отже, з 24 лютого 2022 року до 29 грудня 2023 року включно існувала заборона на нарахування штрафних санкцій, інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги без обмеження територією ведення бойових дії або тимчасово окупованими територіями, затвердженими наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 №309.

Встановлено, що позивачем не дійснювалося нарахування 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, за період з 24 лютого 2022 року до 29 грудня 2023 року включно (а.с. 23), а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними та відхиляються колегією суддів.

Колегія суддів не погоджується і з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із пропуском позивачем АТ «Криворізька теплоцентраль» строків позовної давності для звернення позивача до суду з даним позовом.

Так, частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

При цьому, за приписами положень п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строки позовної давності продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), який мав місце з 02.04.2020 по 30.06.2023.

У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

І лише 4 вересня 2025 року набув чинності Закон № 4434-IX від 14.05.2025, який скасовує зупинення перебігу строків позовної давності на час воєнного стану.

Отже строки, які були призупинені через карантин та воєнний стан (з 2 квітня 2020 року), поновлюють свій перебіг.

Відтак, при розгляді справи не було встановлено пропуску строків позовної давності щодо вимог у цій справі з боку позивача та стягнуто заборгованість в межах строків позовної давності, а саме за період з грудня 2020 року по червень 2025 року, а доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстнації норм матеріального права зводяться до довільного помилкового тлумачення наведених вище правових норм.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляд справи без належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, колегією суддів не приймаються, оскільки, за положеннями п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, обов`язковою підставою для скасування рішення суду є розгляд справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду, у випадку, якщо так повідомлення є обов`язковим, тобто неповідомлення відповідача ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи, у даному випадку, зважаючи на розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 31), не тягне за собою скасування рішення суду першої інстанції.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Колегія суддів зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, якііснують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та іншіпротиУкраїни" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорівмають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Зогляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд першої інстанції дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 03 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 30 березня 2026 року.

Головуючий:

Судді: